Iron Maiden

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Роки	з 1975
Країна	Велика Британія
Мова(и)	англійська
Тематика	філософія, містика, фантастика, війна, історія, література, міфологія
Склад	Стів Гарріс Дейв Меррей Брюс Дікінсон Адріан Сміт Янік Ґерс Ніко МакБрайєн
http://www.ironmaiden.com

Iron Maiden (в пер. з англ. — Залізна діва) — британський рок-гурт, оснований в 1975 році. Iron Maiden вважаються одними із найпопулярніших і найзначніших виконавців у стилі «хеві-метал», частиною «Нової волни британського важкого метала» (NWOBHM). Засновник гурту і автор більшості пісень (як музики, так і текстів) — бас-гітарист Стів Гарріс. Iron Maiden продали більше 70 мільонів альбомів по всьому світі; три з них досягли першого місця і 15 опинилися в Тор 10 хіт-парадів одної лише Британії. ^[1]

[ред.] Історія

[ред.] Заснування. Перші склади

Історія гурту Iron Maiden нерозривно зв'язана з іменем її отця-засновника, ідейного натхненника і беззмінного лідера бас-гітариста Стіва Гарріса. Беручи участь у різних колективах, Стів усвідомив, що має власне уявлення про музику, яку хотів би грати, і найкраще втілення його планів — створення власного колективу. Гурт Iron Maiden був оснований на Різдво 1975 року. Назва гурту, «Залізна Діва», була запозичена Стівом із кінофільму «Людина в залізній масці» (The Man in the Iron Mask), де фігурувало середньовічне знаряддя тортурів із такою назвою. Пізніше назву гурту стали асоціювати із прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер, прозвану за сильний характер і жорсткі реформи «Залізною дівою», хоча на момент створення колектива вона навіть не входила у склад уряду.

Перший склад гурту містив вокаліста Пола Дея, гітаристів Террі Ренса і Дейва Саллівана, ударника Рона «Повстанця» Метьюза і самого Стива Гарріса. Після першого ж виступу Iron Maiden отримали звістку про існування гурту під такою ж назвою, і це заставило музикантів негайно зареєструвати своє ім'я. Гурт зразу ж почав давати концерти в клубах, і хоча гонорари за виступи були незначними, популярність Iron Maiden росла з кожним виступом. На той момент звучання колективу було набагато голосніше в порівнянні з іншими виконавцями, з перших виступів в якості елементів шоу стали використовуватися машини для візуальних ефектів («bubble machine and smoke machine») — все це привертало до гурту нових прихильників.

Незабаром після чергового виступу в пабі Cart And Horses (місто Стратфорд) гурт покинув Пол Дей, котрий відіграв з Iron Maiden 26 концертів, але не був достатньо добрим фронтменом. Його змінив Денніс Уилкок (також колишній учасник «Smiler»), котрий мав менш сильний голос, але зате вмів вести себе на сцені. Денніс часто учиняв фокус із кров'яными капсулами: він проводив лезом меча по губах і зо рта починала цебеніти кров. Прослуховування разом з Уилкоком проходив також Дейв Меррей, оскільки гурт усвідомив, що необхідно міняти звучання, а здійснити це було можливо лиш за умовою залучення нових учасників. Із приєдинанням Дейва припускалося збільшити склад учасників до шести людей, але Дейв Салліван і Террі Ренс через те, що мали сім'ю, а продовжували виступати з гуртом лиш у пабах, оголосили про вихід з гурту (висловлювалась також версія, що їх вихід був визваний появою більш технічного гітариста Меррея). Незабаром до Iron Maiden приєднався другий гітарист Роб «Боб Сойєр» Ейнджело.

Виявляючи свої лідерські якості, Денніс Уилкок часто конфликтував з іншими членами гурту. Незабаром через особисту неприязнь він поставив вимогу Харрісу звільнити Дейва Мюррея, а інакше він сам покинув би гурт. Гарріс розумів, що знайти доброго фронтмена куди складніше, ніж гітариста, і тому піддався на умови Денніса. Незабаром таким же шляхом були звільнені Боб Сойер і Рон Метьюз.

Новим гітаристом став Террі Вопром, а місце ударника зайняв Баррі «Громовідвід» Грехем. Усвідомлюючи, що одного гітариста недостатньо, колектив знайшов рішення в особі Тоні Мура, котрий став клавішником Iron Maiden. Але після декількох виступів стало очевидно, що таке рішення не є виходом із становища. Весною 1977 року про свій вихід заявив Уилкок. Гра Грехема становилася все гірше, а недоречність клавішних уже після першого виступу ні в кого не викликала сумнівів.

В результаті Гарріс запросив на місце ударника свого колишнього колегу по Smiler Дуґа Семпсона. На місце другого гітариста було вирішено знову прйиняти Дейва Меррея, хоча на цей раз проти виступив Террі Ренс, котрий звик грати сам і не бажав приєдинання другого гітариста, що й стало причиною його виходу. Новим вокалістом незабаром був найнятий Пол Ді’Анно. Пол створив імідж нехлюя, що повністю відповідало його характеру.

«He wasnt this tight-white-spandex-trousered screamer. He was this gruff urchin, this rough-and-tumble guy. It added this real interesting edge to Maiden’s music.» — Geoff Barton

Приблизно в той же час гурт почав експериментувати з маскою театру кабукі, яка висіла на стіні над барабанщиком і у визначений момент вивергала кров (ідейний спадок, залишений Уилкоком). Ця маска стала прототипом для створення символу гурту Едді. Зміни складів не припинялися, оскільки гурт перебував у пошуку другого гітариста. Пол Тод продержався у гурті тиждень, Тоні Парсонс — декілька місяців, Mad Mac відиграв лиш пару виступів. В той же час гурт постійно гастролював по всьому королівству.

[ред.] Гурт з Полом Ді Анно

Накопичені гроші дозволили музикантам зробити перше демо, запис якого проходила в студії Spaceward у Кембриджі. За декілька днів напередодні Нового року (в цей час надавалися знижки) Iron Maiden записали чотири композиції — «Prowler», «Invasion», «Iron Maiden» і «Strange World». Студійна сесія обійшлася гурту в £200. Але музиканти не змогли викупити мастер-плівки, вирішивши повернутися через тиждень. Але на момент їх повернення студія загубила всі записи, тому Iron Maiden прийшлося задовольнятися касетними копіями. Демо не мало особливу популярність, доки не опинилося у ді-джея клуба Bandwagon, прихильника тяжкої музики Ніла Кея. Багато в чому завдяки йому незабаром композиція «Prowler» досягла № 1 місця в метал-чарті.

Незабаром колектив був запрошений для живого виступу в клуб Soundhouse. Зросла популярність привернула увагу декількох незалежних лейблів, котрі були готови підписати контракт із гуртом, який на їх думку звучав достатньо панково, але лиш за умовою, що Iron Maiden зістригуть довгі волоси. Гарріс, котрий не йшов і на менші компроміси, категорично відповідав усем відмовою.

Через свого знайомого Гарріс познайомився із Робом Смоллвудом, котрий незабаром став продюсером гурту і залишаеться їм до теперішнього часу. Роб зразу ж організував декілька концертів для гурту. 3 вересня вони виступили «розігрівом» на секретному концерті Motörhead в клубі «Music Machine». А 6 вересня із гуртом трапився курйоз. За 5 хвилин до виходу на сцену в клубі «The Swan» поліція заарештувала Пола ДіАнно за несанкціоноване носіння холодної зброї. Прйишлося Iron Maiden виступати втрьох, грючи в основному інструментальні речі. Тем не менш, декілька пісень все ж було виконано в оригінальних варіантах, причому вокальні партії взяв на себе Стив Гарріс.

Для привертання більшої уваги Смоллвуд порадив видати три пісні - «Invasion», «Iron Maiden» і «Prowler» - окремим синглом, який можна було б розповсюджувати на концертах. Пропозиція було здійснено з виходом сингла «The Soundhouse Tapes» (на честь закладу Ніла Кея), випущеним на власному лейблі гурту Rock Hard Records. Було надруковано 5000 копій, які розійшлися в лічені місяці, навіть враховуючи той факт, що купити платівку можна було тільки на концертах гурту або замовивши по пошті.

Гурт також здобув увагу з боку преси: ведучий рок-журналіст Джефф Бартон вперше посвятив їм окрему статтю в журналі Sounds, де поза інше друкував серію статей про гуртів-представників нової волни британського хеві-метала.

Рост популярності привернув увагу представників компанії EMI, котрі, вражені концертом гурту, негайно підписали с ними контракт (листопад 1979 г.).

Напружена робота, щільний гастрольний графік, алкоголь, куріння, недосипання — все зразу позначилося на здоров'ї Даґа Семпсона, ставши причиною його виходу. Новим ударником став Клайв Барр, котрого запросив на прослуховування тільки що приєднавшийся до гурту гітарист Деніс Стреттон. Новий склад зразу ж рушив у студію записувати дебютний альбом із продюсером Will Mallone. Але ще до його виходу на прилавках магазинів з'являється сингл із піснею «Running Free» (на другому боці була розміщена річ «Burning Ambition», записана ще в старому складі). Незважаючи на свою простоту, «Running Free» — одна з найбільш ярких пісень у творчості Iron Maiden раннього періода, і недивно, що сингл без труда забрався у Top-50 английського хіт-параду. На обкладинці цього сингла вперше з'являеться Едді. В березні 1980 р. вперше після The Who Iron Maiden виступили живцем у програмі Top Of The Pops (вперше після The Who в 1974 р.). Виступ в передачі сприяв росту успіху гурту, в результаті сингл «Running free» досяг 34 місця в англійскому хіт-параді.

Дебютний альбом, однойменний гурту — Iron Maiden — вийшов у квітні 1980 року і відразу мав успіх: він піднявся до четвертого місця у британському чарті продажів альбомів, що й недивно, тому що альбом становив збірку найкращих пісень, виконаних гуртом на протязі попередніх чотирьох років. Альбом становив хеві-метал у дусі Black Sabbath, але більш швидкий та енергічний, із деяким впливом панк-року, із войовничими і розбещеними текстами. Вже на першому альбомі, офорлювачем якого виступив Дерек Ріґз, почало з'являтися одоробло чортеня-зомбі, прозваного Eddie the Head (Едді-голова). Едді став талісманом гурту і віднині зображувався на всіх її обкладинках. Едді з'являвся також на сцені під час концертів гурту (спочатку в масці вибігав Род Смоллвуд, потім — тур-менеджери). На обкладинках двох ранніх синглов, Sanctuary і Women in Uniform, Едді був зображений б'ющимся з Маргарет Тетчер, прем'єр-мінистром Великобританії, що спочтку зажило гурту протестну і трохи скандальну репутацію.

У травні гурт рушив у велике англійське турне, відкриваючи виступи Judas Priest, а потім влаштувала серію власних концертів. Перед виступом в Единбурзі з'ясувалося, що Клайв Барр заробив серйозний розлад шлунка і не може грати. Тим не менш, голова гастрольної команди Вік Велла та інші дорожники принесли Клайва на сцену на руках і всадили за ударну установку. Концерт він відиграв, але за його закінченям знепритомнів, не вставаючи з-за барабанів. У кінці літа Iron Maiden підтримують у Європі Kiss і грають на фестивалі в Ридинзі перед UFO. Із поверненням з гастролей Деніс Стреттон покинув гурт через музичні розбіжності з Гаррісом.

Новим гітаристом став Едріан Сміт, лідер гурту Urchin і колишній однокласник Дейва Меррея. Його запрошували приєднатися до Iron Maiden щё перед Денісом Стреттоном, але Едріан знадіявся пробитися зі своїм гуртом, що в результаті не увінчалося успіхом.

У грудні Iron Maiden в черговий раз виступили новаторами: компанія EMI випустила полну версію їх концерта в the Rainbow Theatre, на що до цього момента ніхто не зважувався.

Випустивши другий альбом, Killers, який був доволі холодно зустрічений критикою, хоча на цей раз продюсером виступив Мартин Бірч, що зробило звучання альбома набагато краще свого попередника, Iron Maiden провели свій перший світовий тур, відвідавши США, Канаду і Японію. Починючи з цього альбома, продюсером гурту став Мартин Бірч. В цей час більшість музикантів були незадоволені роботою вокаліста ді Анно: він багато пив, вживав наркотики і часто не міг співати на необхідному рівні^[2]. Рішенням гурту Пол був звільнений, його місце зайняв Брюс Дікінсон (ще один колишній учасник Samson), ставший пізніше найвідомішим «голосом» Iron Maiden. Ді Анно продовжив кар'єру, основавши однойменний його останньому альбому з «дівою» гурт Killers.

[ред.] «Класичний» період

Поява менш панкового і більш артистичного, ніж іи Анно, фронтмена сприяло росту популярності гурту. У 1982 році вийшол The Number of the Beast (Число Звіра): третій альбом гурту і перший із участю Дікінсона. Брюс, хоча виконав усі вокальні партії на альбомі, навіть не рахувався в титрах під час першого видання, тому що мав контракт із другою студією, загрожувавшій йому позовом. Альбом супровожувався цілим рядом синглів — на пісни Run to the Hills, The Number of the Beast, Hallowed Be Thy Name — і став проривом для гурту, зайнявши перше місце в чартах продажів у Британії^[3], попавши в десятку найкращих у США, Канаді й Австралії. У підтримку альбома гурт провів тур «Beast on the Road», завершившийся аншлаговим концертом в Нью-Йоркскому паладіумі. Американська частина турне супроводжувалася тиском з боку громадськості, оскільки гурт був обвинувачений в сатанізмі через титульний трек альбома.

У грудні 1982 року барабанщик Клайв Барр покинув гурт через особисті проблеми і складності з подальшим перебуванням в гурті. На заміну йому був запрошений барабанщик Ніко МакБрайєн, із участю котрого гурт невдовзі випустив наступний альбом Piece of Mind.

Натхнені успіхом платівки, Iron Maiden у вересні 1984 року випустили альбом Powerslave. Тур World Slavery Tour, проведений у підтримку, донедавна був наймасштабнішим в історії гурту, оскільки містив 193 виступів більше і тривав більше 13 місяців. Тур є одним із найграндіозніших в історії рока^[4]. Едді тепер керувався не людиною, сидячою всередині, а складним механізмом.

На цих альбомах Iron Maiden стали знано менше уваги приділяти шокуюче-містичній тематиці, за яку зазнавали критику з боку релігіозних організацій. Переважати в ліриці стали теми фантастики і історії. Iron Maiden написали пісню To Tame a Land за мотивами «Дюни» Френка Герберта, Trooper про Кримську війне, Where Eagles Dare і Aces High про льотчиків Другої Світової Війни, пісні за мотивами грецької і єгипетскої міфології.

В кінці 80-х Iron Maiden відійшли від агресивного звуку до більш експериментальному на альбомах Somewhere in Time і Seventh Son of a Seventh Son. Seventh Son… став полу-концептуальним альбомом. Хоча на відміну від аналогічних робіт Blind Guardian і Manowar альбом не містив докладного сценарія і текстових інтерлюдій, тексти пісень цього альбома складаються в розповідь про життя дитини, наділеного провидческими здібностями і стржадаючого від цього. Альбом оснований на книгах фантаста Орсона Скотта Карда.

Гурт в 1989 році взяв участь у фестивалі Rock Aid Armenia, посвяченому пам'яті жертв Спитакського землетрусу.

[ред.] Розкол

Едріан Сміт скептично ствився до експериментів Гарріса, і в 1990 році покинув гурт через стилістичні розбіжності. Його замінив Янік Ґерс — екс-гітарист Gillan и White Spirit. В той же час Брюс Дікінсон записав свій перший сольный альбом Tattooed Millionaire, а в кінце того ж року вийшов альбом No Prayer for the Dying, відзначавшийся більш тяжким звуком. Пісня Bring Your Daughter… to the Slaughter вийшла окремим синглом і ввійшла в саундтрек до фільму «Кошмар на Вулиці В'язів-5». Вслід був записаний Fear of the Dark, один із найвідоміших альбомів гурту, знов попавший на верхні рядки хіт-парадів. Едді перетерпів значні зміни, тому що вперше художником-оформлювачем був не Дерек Ріґґс, а Мелвін Ґрант. Після виходу альбома гурт провів світовий тур, запис якого був випущений на концертному альбомі The Real Live Dead One. В отанньому концерті брав участь ілюзіоніст Саймон Дрейк, котрий демонстрував свої фокуси-жахи протягом перерв між виступлами гурту.

Ще до початку туру стало відомо, що Брюс Дікінсон, «голос» гурту, покидає Iron Maiden. Брюс був незадоволений останніми роботами гурту і хотів у своїй сольній кар'єрі більш свободно експериментувати з різними стилями. 28 серпня 1993 року Брюс Дікінсон відиграв останній виступ з Iron Maiden, після чого його місце зайняв Блейз Бейлі из Wolfsbane.

[ред.] Вітер змін

В новому складі гурт випустив альбом The X Factor в 1995 і Virtual XI в 1998. Альбоми були практично повністю написані Стівом Гаррісом, котрий почав експериментувати з клавішними і електронною обработкою звуку. Однак відсутність популярного Дікінсона позначилося негативно на популярності гурту і продажах альбомів, які поступалися попереднім показчикам.

Тур в підтримку альбомів, намічений на наступний рік, був сорваний з вини Блейза. Вокаліст страждав від приступів алергії і не зміг взяти участь у живих виступах.

[ред.] Возз'єднання

Iron Maiden провели тур, названий Ed Hunter тільки в 1999 році, і для участі в ньому були запрошені колишні музиканти гурту: Брюс Дікінсон та Едріан Сміт. Гурт возз'єднався і був записаний альбом Brave New World (2000), після чого відбувся тур в його підтримку. Тур був такий вдалий, що виступ возз'єднавшогося гурту в Ріо-де-Жанейро вийшло окремим концертним DVD Rock in Rio.

Дікінсон і Сміт прийняли рішення залишитися з гуртом на постійній основі. При цьому ні Янік Ґерс, ні Дейв Меррей не покинули її складу, таким чином, в Iron Maiden опинилося ураз три гітариста і шість постійних музикантів загалом. Це помітно позначилось на стилі їх наступних альбомів: Brave New World (2000), Dance of Death (2003) і A Matter of Life and Death (2006). На цих альбомах гурт продемонстрував елементи прогресивного метала: записував пісні більшої довжини — до тринадцяти хвилин, з багатохвилинними соло, часто здійсненими всіма трьома гітаристами по черзі.

Популярність гурту знов рушила в ріст. Кожний тур Iron Maiden був успішним, відеокліпи транслювалися по телебаченню.

[ред.] Інцидент на Оззфесті

Під час свого виступу на Ozzfest-і 20 серпня 2005 року в Сан-Бернардіно Iron Maiden опинилися втяжені в неприємний інцидент. Музиканти під час появлення на сцені були закидані яйцями і всіляким концертним мусором, а хтось із натовпу навіть плюнув у Брюса Дікінсона. Більш того, їм декілька разів відключали звук, задержали появу на сцені Едді та скандували в гучномовці «Оззі», коли з'явились на сцені. Недивлячись на атаки, гурт не покинув сцену і дограв свій повний сет, замість планувавшогося укороченого. Дікінсон прокоментував це так:

«Сьогодні тут зібралася величезна кількість наших поклонників, і ми виступаємо для них. Треба докласти багато більше зусиль, щоб заставити Iron Maiden покинути сцену, і ніщо не зможе встати між нами і нашими поклонниками. Ми краще вмремо, ніж приймемо ганьбу, ми — Iron Maiden!!!»

Організатори концерта відкидали свою причасність до цього інциденту, однак, за найрозпосвсюдженішими версіями, причиною стали висловлювання Дікінсона в інтервью: 1) він розбовкав секрет Оззі Озборна, використовуючго на концертах «телепромтер» (фактично відеосуфлер); 2) він висловився про реаліті-шоу «Сімейка Озборнів» як про недостойне рок-виконавців.

[ред.] Склади Iron Maiden

Нижче приведені всі склади Iron Maiden з моменту заснування колективу і до теперішнього часу. Єдиним беззміннтм учасником гурту весь цей час був бас-гітарист Стів Гарріс.

(1975—1976)	Пол Дей — вокал Дейв Салліван — гітара Террі Ренс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Рон Метьюз — ударні
(1976)	Пол Дей — вокал Дейв Меррей — гітара Террі Ренс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Рон Метьюз — ударні
(1976—1977)	Денніс Уилкок — вокал Дейв Меррей — гітара Боб Сойєр — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Рон Метьюз — ударні
(1977)	Денніс Уилкок — вокал Террі Вопром — гітара Стів Гарріс — бас-гитара Тоні Мур — клавішні Тандерстік — ударні
(1977—1978)	Стів Харріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1978—1979) The Soundhouse Tapes	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1979)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Пол Кеенс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1979)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Пол Тодд — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1979)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Дейв Мак — гитара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1979)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Тоні Парсонс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1979)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні

(1979—1980)	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Деніс Стреттон — гітара, бек-вокал Стів Гарріс — бас-гітара Дуґ Семпсон — ударні
(1980) Iron Maiden	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Деніс Стреттон — гітара, бек-вокал Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Клайв Барр — ударні
(1980—1981) Killers	Пол Ді’Анно — вокал Дейв Меррей — гітара Едріан Сміт — гітара, бек-вокал Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Клайв Барр — ударні
(1981—1982) The Number of the Beast	Брюс Дікінсон — вокал Дейв Меррей — гітара Едріан Сміт — гітара, бек-вокал Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Клайв Барр — ударні
(1982—1990) Piece of Mind, Powerslave, Somewhere in Time, Seventh Son of a Seventh Son	Брюс Дікінсон — вокал Дейв Меррей — гітара Едріан Сміт — гітара, бек-вокал Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Ніко МакБрайєн — ударні
(1990—1993) No Prayer for the Dying, Fear of the Dark	Брюс Дікінсон — вокал Дейв Меррей — гітара Янік Ґерс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Ніко МакБрайєн — ударні
(1993—1999) The X Factor, Virtual XI	Блейз Бейлі — вокал Дейв Меррей — гітара Янік Ґерс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Ніко МакБрайєн — ударні
(1999-present) Brave New World, Dance of Death, A Matter of Life and Death	Брюс Дікінсон — вокал Дейв Меррей — гітара Едріан Сміт — гітара, бек-вокал Янік Ґерс — гітара Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал Ніко МакБрайєн — ударні