Iron Maiden

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Iron Maiden
фотографія
З ліва на право: Стів Гарріс, Дейв Меррей, Янік Ґерс, Адріан Сміт.
Основна інформація
Жанр Хеві-метал
Роки 1975 — дотепер
Країна Велика Британія Велика Британія
Звідки Лондон, Англія
Мова Англійська
Тематика Філософія, містика, фантастика, війна, історія, література, міфологія
Лейбл EMI, Universal, Sanctuary, Columbia, Portrait, Epic, Capitol, Harvest
Склад Стів Гарріс
Дейв Меррей
Брюс Дікінсон
Адріан Сміт
Янік Ґерс
Ніко МакБрейн
ironmaiden.com

Iron Maiden (А́йрон Ме́йден, укр. Залізна діва) — британський рок-гурт з Лейтона у Лондоні, заснований в 1975 році. Вважаються одними із найпопулярніших і найзначніших виконавців у стилі хеві-метал, частиною «Нової хвилі британського важкого металу» (NWOBHM). Iron Maiden продали більше 80 мільйонів альбомів у всьому світі[1]; три з них досягли першого місця і 15 потрапили в Тор 10 хіт-параді одної лише Британії. [2]

Незважаючи на малу підтримку радіо чи телебачення, Iron Maiden вважаються одним з самих успішних метал-гуртів в історії, The New York Times звітив в 2010 році, що вони продали понад 85 мільйонів платівок по всьому світу. Група завоювала Ivor Novello Award за міжнародні досягнення в 2002 році. Станом на жовтень 2013 року, гурт відіграв понад 2000 концертів протягом всієї їхньої кар'єри.

Історія[ред.ред. код]

Становлення[ред.ред. код]

Історія Iron Maiden нерозривно пов'язана з іменем її батька-засновника, ідейного натхненника і беззмінного лідера бас-гітариста Стіва Гарріса. Граючи у різних колективах, Стів усвідомив, що має власне уявлення про музику, яку хотів би грати, і найкраще втілення його планів — створення власного колективу. Гурт Iron Maiden був заснований у Різдво 1975 року. Назва гурту, «Залізна Діва», була запозичена Стівом із кінофільму «Людина в залізній масці» (The Man in the Iron Mask), де фігурувало середньовічне знаряддя тортур із такою назвою. Пізніше назву гурту стали асоціювати із прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер, прозвану за сильний характер і жорсткі реформи «Залізною дівою», хоча на момент створення колектива вона навіть не входила до складу уряду.

Перший склад[ред.ред. код]

Після першого ж виступу Iron Maiden отримали звістку про існування гурту з такою ж назвою, що змусило музикантів негайно зареєструвати своє ім'я. Гурт зразу ж почав давати концерти в клубах, і, хоча гонорари за виступи були незначними, популярність Iron Maiden росла з кожним виступом. На той момент звучання колективу було набагато виразнішим у порівнянні з іншими виконавцями, з перших виступів в якості елементів шоу стали використовуватися машини для візуальних ефектів («bubble machine and smoke machine») — все це привертало до гурту нових прихильників.

Незабаром, після чергового виступу в пабі Cart And Horses (місто Стратфорд), гурт покинув Пол Дей, який відіграв з Iron Maiden 26 концертів. Його змінив Денніс Вілкок (також колишній учасник «Smiler»), котрий мав слабкіший голос, але вмів поводити себе на сцені. Денніс часто робив фокус із кров'яними капсулами: він проводив лезом меча по губах і з рота починала цебеніти кров.

Прослуховування разом з Вілкоком проходив також Дейв Меррей. Гурт усвідомив, що необхідно міняти звучання, а здійснити це було можливо лиш за умовою залучення нових учасників. Із приєдинанням Меррея припускалося збільшити склад учасників до шістьох, але Салліван і Ренс через те, що мали сім'ю, оголосили про вихід з гурту (висловлювалась також версія, що їх вихід був викликаний появою більш технічного гітариста Меррея). Незабаром до Iron Maiden приєднався другий гітарист Роб «Боб Сойєр» Ейнджело.

Виявляючи свої лідерські якості, Денніс Вілкок часто конфліктував з іншими членами гурту. Незабаром через особисту неприязнь він поставив вимогу Гаррісу звільнити Дейва Мюррея. Гарріс розумів, що знайти доброго фронтмена куди складніше, ніж гітариста, і тому піддався на умови Денніса. Незабаром таким же шляхом були звільнені Боб Сойер і Рон Метьюз.

Новим гітаристом став Террі Вопром, а місце ударника зайняв Баррі «Громовідвід» Грехем. Усвідомлюючи, що одного гітариста недостатньо, колектив знайшов рішення в особі Тоні Мура, котрий став клавішником Iron Maiden. Але після декількох виступів стало очевидно, що таке рішення не є виходом із становища. Весною 1977 року про свій вихід заявив Вілкок. Гра Грехема ставала все гіршою, а недоречність клавішних уже після першого виступу ні в кого не викликала сумнівів.

В результаті Гарріс запросив на місце ударника свого колишнього колегу з Smiler Даґа Семпсона. На місце другого гітариста було вирішено знову прийняти Дейва Меррея, хоча на цей раз проти виступив Террі Ренс, котрий звик грати сам і не бажав приєднання другого гітариста. Це і стало причиною його виходу. Новим вокалістом незабаром був найнятий Пол Ді’Анно.

«He wasnt this tight-white-spandex-trousered screamer. He was this gruff urchin, this rough-and-tumble guy. It added this real interesting edge to Maiden’s music.» — Geoff Barton

Приблизно в той же час гурт почав експериментувати з маскою театру кабукі, яка висіла на стіні над барабанщиком і у визначений момент вивергала кров (ідейний спадок, залишений Вілкоком). Ця маска стала прототипом для створення символу гурту. Зміни складів не припинялися, оскільки музиканти перебували у пошуку другого гітариста. Пол Тод протримався у гурті тиждень, Тоні Парсонс — декілька місяців, Mad Mac відіграв лиш пару виступів. В той же час відбувались постійні гастролі усім королівством.

Підвищення до популярності (1978-1980)[ред.ред. код]

Накопичені гроші дозволили музикантам зробити перший демо, запис якого проходив у студії Spaceward у Кембриджі. За декілька днів перед Новим роком (в цей час надавалися знижки) Iron Maiden записали чотири композиції — «Prowler», «Invasion», «Iron Maiden» і «Strange World». Студійна сесія обійшлася гурту в £200. Але музиканти не змогли викупити мастер-плівки, вирішивши повернутися через тиждень. Але на момент їх повернення студія загубила всі записи, тому Iron Maiden довелось задовольнятися касетними копіями. Демо не мав особливої популярності, доки не опинився у ді-джея клуба Bandwagon, прихильника важкої музики Ніла Кея. Багато в чому завдяки йому незабаром композиція «Prowler» досягла № 1 місця в метал-чарті.

Незабаром колектив був запрошений для живого виступу до клубу Soundhouse. Зростаюча популярність привернула увагу декількох незалежних лейблів, котрі були готови підписати контракт із гуртом, який на їх думку звучав достатньо панково, але лиш за умовою, що Iron Maiden зістрижуть довге волосся. Гарріс, котрий не йшов і на менші компроміси, категорично відповідав усім відмовою.

Через свого знайомого Гарріс познайомився із Родом Смоллвудом, який незабаром став продюсером гурту. Род відразу ж організував декілька концертів. 3 вересня вони виступили «розігрівом» на секретному концерті Motörhead в клубі «Music Machine». А 6 вересня із гуртом трапився курйоз. За 5 хвилин до виходу на сцену в клубі «The Swan» поліція заарештувала Пола ДіАнно за несанкціоноване носіння холодної зброї. Довелось Iron Maiden виступати втрьох, граючи в основному інструментальні речі. Декілька пісень все ж було виконано в оригінальних варіантах, причому вокальні партії взяв на себе Стів Гарріс.

Стів Харріс у Відні (2003)

Для привертання більшої уваги Смоллвуд порадив видати три пісні — «Invasion», «Iron Maiden» і «Prowler» — окремим синглом, який можна було б розповсюджувати на концертах. Пропозицію було здійснено з виходом The Soundhouse Tapes (на честь закладу Ніла Кея), випущеним на власному лейблі гурту Rock Hard Records. Було зроблено 5000 копій, які розійшлися в лічені місяці, враховуючи той факт, що купити платівку можна було тільки на концертах гурту або замовивши поштою.

Гурт також здобув увагу з боку преси: ведучий рок-журналіст Джефф Бартон вперше посвятив їм окрему статтю в журналі Sounds, де поза іншим друкував серію статей про груп-представників нової хвилі британського хеві-метала.

Ріст популярності привернув увагу представників компанії EMI, котрі, вражені концертом гурту, негайно підписали с ними контракт (листопад 1979 р).

Напружена робота, щільний гастрольний графік, алкоголь, паління, недосипання — все відразу позначилося на здоров'ї Даґа Семпсона, ставши причиною його виходу. Новим ударником став Клайв Барр, якого запросив на прослуховування новий гітарист гурту Деніс Стреттон. Новий склад відразу ж рушив у студію записувати дебютний альбом із продюсером Віллом Малоне. Але ще до його виходу на прилавках крамниць з'являється сингл із піснею «Running Free» (на другому боці була розміщена річ «Burning Ambition», записана ще старим складом). Незважаючи на свою простоту, «Running Free» — одна з найяскравіших пісень у творчості раннього періоду, і не дивно, що сингл без складнощів забрався у Top-50 английського хіт-параду. На його обкладинці вперше з'являеться Едді. В березні 1980 р. Iron Maiden виступили у програмі Top Of The Pops (вперше після The Who в 1974 р.). Виступ в передачі сприяв росту успіху гурту, в результаті сингл «Running Free» досяг 34 місця в англійскому хіт-параді.

Дебют[ред.ред. код]

Iron Maiden (1980)[ред.ред. код]

Едді

Дебютний альбом, однойменний гурту — Iron Maiden — вийшов у квітні 1980 року і відразу мав успіх: він піднявся до четвертого місця у британському чарті продажів альбомів, що й не дивно, тому що альбом становив збірку найкращих пісень, виконаних гуртом протягом попередніх чотирьох років. Альбом являв собою хеві-метал у дусі Black Sabbath, але більш швидкий та енергійний, із деяким впливом панк-року та войовничими і розбещеними текстами.

Вже на першому альбомі, оформлювачем якого виступив Дерек Ріґз, почало з'являтися чортеня-зомбі, прозване Eddie the Head (Едді-голова). Едді став талісманом гурту і відтоді зображувався на всіх її обкладинках. Він з'являвся також на сцені під час концертів гурту (спочатку в масці вибігав Род Смоллвуд, потім — тур-менеджери). На обкладинках двох ранніх синглів, «Sanctuary» і «Women in Uniform», Едді був зображений у бійці з Маргарет Тетчер, прем'єр-міністром Великобританії, що спочтку зажило гурту протестну і трохи скандальну репутацію.

У травні гурт рушив у велике англійське турне, відкриваючи виступи Judas Priest, а потім влаштував серію власних концертів. Перед виступом в Единбурзі з'ясувалося, що Клайв Барр заробив серйозний розлад шлунка і не може грати. Тим не менш, голова гастрольної команди Вік Велла та інші дорожники принесли Клайва на сцену на руках і посадили за ударну установку. Концерт він відіграв, але після його закінчення знепритомнів, не встаючи з-за барабанів. У кінці літа Iron Maiden підтримують у Європі Kiss і грають на фестивалі в Рідинзі перед UFO. Із поверненням з гастролей Деніс Стреттон покинув гурт через музичні розбіжності з Гаррісом.

Новим гітаристом став Едріан Сміт, лідер гурту Urchin і колишній однокласник Дейва Меррея. Його запрошували приєднатися до Iron Maiden ще перед Денісом Стреттоном, але Едріан сподівався пробитися зі своїм гуртом, що в результаті не вдалося.

Killers (1981)[ред.ред. код]

Другий альбом, Killers був доволі холодно зустрінутий критикою. Iron Maiden провели свій перший світовий тур, відвідавши США, Канаду і Японію. Починаючи з цього альбома, продюсером гурту став Мартін Бірч. В цей час більшість музикантів були незадоволені роботою вокаліста ДіАнно: він багато пив, вживав наркотики і часто не міг співати на необхідному рівні [3]. Рішенням гурту Пол був звільнений, його місце зайняв Брюс Дікінсон (ще один колишній учасник Samson), що став пізніше найвідомішим «голосом» Iron Maiden. ДіАнно продовжив кар'єру, заснувавши однойменний його останньому альбому з «дівою» гурт Killers.

«Класичний» період (1981-1990)[ред.ред. код]

Поява менш панкового і більш артистичного фронтмена, ніж ДіАнно, сприяла росту популярності гурту. У 1982 вийшов The Number of the Beast (Число Звіра): третій альбом гурту і перший з участю Дікінсона. Брюс, хоча виконав усі вокальні партії на альбомі, навіть не згадувався в титрах під час першого видання, тому що мав контракт із іншою студією, яка загрожувала йому позовом. Альбом супровожувався цілим рядом синглів — на пісні «Run to the Hills», «The Number of the Beast», «Hallowed Be Thy Name» — і став проривом для гурту, зайнявши перше місце в чартах продажів у Британії[4], потрапивши в десятку найкращих у США, Канаді й Австралії. На підтримку альбома гурт провів тур «Beast on the Road», що завершився аншлаговим концертом в Нью-Йоркскому паладіумі. Американська частина турне супроводжувалася тиском з боку громадськості, оскільки гурт був обвинувачений в сатанізмі через титульний трек альбома.

У грудні 1982 року барабанщик Клайв Барр покинув гурт через особисті проблеми. На зміну йому був запрошений барабанщик Ніко МакБрейн, із участю якого гурт невдовзі випустив наступний альбом Piece of Mind.

Натхнені успіхом платівки, Iron Maiden у вересні 1984 року випустили альбом Powerslave. Тур World Slavery Tour, проведений на підтримку, донедавна був наймасштабнішим в історії гурту, оскільки містив більше 193 виступів і тривав більше 13 місяців. Тур є одним із найграндіозніших в історії рок-музики[5]. Едді тепер керувала не людина, що була всередині костюму, а складний механізм.

На цих альбомах Iron Maiden стали значно менше уваги приділяти шокуюче-містичній тематиці, за яку зазнавали критики з боку релігійних організацій. Переважати в ліриці стали теми фантастики і історії. Iron Maiden написали пісню «To Tame a Land» за мотивами «Дюни» Френка Герберта, «The Trooper» про Кримську війну, «Where Eagles Dare» і «Aces High» про льотчиків Другої Світової Війни, пісні за мотивами грецької і єгипетскої міфології.

В кінці 80-х Iron Maiden відійшли від агресивного звуку до більш експериментального на альбомах Somewhere in Time і Seventh Son of a Seventh Son. Seventh Son… став напів-концептуальним альбомом. Хоча, на відміну від аналогічних робіт Blind Guardian і Manowar, він не містив докладного сценарію і текстових інтерлюдій, тексти пісень альбому складаються в розповідь про життя дитини, наділеного провидчеськими здібностями і стржадаючої від цього. Альбом оснований на книгах фантаста Орсона Скотта Карда.

Гурт в 1989 році взяв участь у фестивалі Rock Aid Armenia, присвяченому пам'яті жертв Спитакського землетрусу.

Зрушення (1990-1994)[ред.ред. код]

Iron Maiden в Берсі

Едріан Сміт скептично ствився до експериментів Гарріса, і в 1990 році залишив гурт через стилістичні розбіжності. Його замінив Янік Ґерс — екс-гітарист Gillan и White Spirit. В той же час Брюс Дікінсон записав свій перший сольный альбом Tattooed Millionaire, а в кінці того ж року вийшов альбом No Prayer for the Dying, який відзначився важчим порівняно з попередніми альбомами звуком. Пісня «Bring Your Daughter… to the Slaughter» вийшла окремим синглом і ввійшла в саундтрек до фільму «Кошмар на Вулиці В'язів-5». Вслід був записаний Fear of the Dark, один із найвідоміших альбомів гурту, що знов потрапив на верхні рядки хіт-парадів. Едді перетерпів значні зміни, тому що вперше художником-оформлювачем був не Дерек Ріґґс, а Мелвін Ґрант. Після виходу альбома гурт провів світовий тур, запис якого був випущений на концертному альбомі The Real Live Dead One. В отанньому концерті брав участь ілюзіоніст Саймон Дрейк, котрий демонстрував свої фокуси-жахи протягом перерв між виступами гурту.

Ще до початку туру стало відомо, що Брюс Дікінсон, «голос» гурту, залишає Iron Maiden. Брюс був незадоволений останніми роботами гурту і хотів у своїй сольній кар'єрі вільніше експериментувати з різними стилями. 28 серпня 1993 року Брюс Дікінсон відіграв останній виступ з Iron Maiden, після чого його місце зайняв Блейз Бейлі из Wolfsbane.

Вітри зміни (1994-1999)[ред.ред. код]

В новому складі гурт випустив альбом The X Factor в 1995 і Virtual XI в 1998. Альбоми були практично повністю написані Стівом Гаррісом, котрий почав експериментувати з клавішними і електронною обробкою звуку. Однак відсутність популярного Дікінсона позначилося негативно на популярності гурту і продажах альбомів, які поступалися попереднім показчикам.

Тур в підтримку альбомів, намічений на наступний рік, був зірваний з вини Блейза. Вокаліст страждав від нападів алергії і не зміг взяти участь у живих виступах.

Возз'єднання (1999-2005)[ред.ред. код]

Сцена Iron Maiden

Iron Maiden провели тур, названий Ed Hunter тільки в 1999 році, і для участі в ньому були запрошені колишні музиканти гурту: Брюс Дікінсон та Едріан Сміт. Гурт возз'єднався і був записаний альбом Brave New World (2000), після чого відбувся тур на його підтримку. Тур був такий вдалий, що виступ возз'єднаного гурту в Ріо-де-Жанейро вийшло окремим концертним DVD Rock in Rio.

Дікінсон і Сміт прийняли рішення залишитися з гуртом на постійній основі. При цьому ні Янік Ґерс, ні Дейв Меррей не покинули її складу, таким чином, в Iron Maiden опинилося ураз три гітариста і шість постійних музикантів загалом. Це помітно позначилось на стилі їх наступних альбомів: Brave New World (2000) і Dance of Death (2003). На цих альбомах гурт продемонстрував елементи прогресивного метала: записував пісні більшої довжини — до тринадцяти хвилин, з багатохвилинними соло, часто здійсненими всіма трьома гітаристами по черзі.

Популярність гурту знов рушила вгору. Кожний тур Iron Maiden був успішним, відеокліпи транслювалися телебаченням.

Інцидент на Оззфесті[ред.ред. код]

Під час свого виступу на фестівалі Ozzfest 20 серпня 2005 року в Сан-Бернардіно Iron Maiden опинилися втягнуті в неприємний інцидент. Музиканти під час появи на сцені були закидані яйцями і всіляким концертним сміттям, а хтось із натовпу навіть плюнув у Брюса Дікінсона. Більш того, їм декілька разів відключали звук, затримали появу на сцені Едді та скандували в гучномовці «Оззі», коли з'явились на сцені. Не зважаючи на атаки, гурт не покинув сцену і дограв свій повний сет, замість запланованого вкороченого. Дікінсон прокоментував це так:

«Сьогодні тут зібралася величезна кількість наших шанувальників, і ми виступаємо для них. Треба докласти багато більше зусиль, щоб змусити Iron Maiden покинути сцену, і ніщо не зможе встати між нами і нашими фанами. Ми краще вмремо, ніж приймемо ганьбу, ми — Iron Maiden!!!»

Організатори концерта відкидали свою причасність до цього інциденту, однак, за найрозпосвсюдженішими версіями, причиною стали висловлювання Дікінсона в інтерв'ю: 1) він розбовкав секрет Оззі Озборна, про те, що він використовував на концертах «телепромтер» (фактично відеосуфлер); 2) він висловився про реаліті-шоу «Сімейка Озборнів» як про недостойне рок-виконавців.

Недавні роки (2006-зараз)[ред.ред. код]

Дейв Меррей та Янік Ґерс

Восени 2006, Iron Maiden випустили альбом A Matter Of Life And Death. Найчастіші теми на цьому альбомі це війна і релігія, і це також видно на художніх роботах альбому.

Успішне турне у Північній Америці і Європі слідували, протягом якого вони вперше грали альбом повністю. Група оголосила, що живий альбом, записаний під час цього турне, буде випущений. Це було протягом цього турне в 2007, коли Iron Maiden зіграна в Бангалорі, Індія вперше перед 35,000 фанами. Група також озаглавила Фестиваль «The Desert Rock Festival» в Дубаї, розпродавши фестиваль з натовпом 20,000.

Iron Maiden записала живу сесію в «Abbey Road Studios» для альбому Live from Abbey Road в грудні 2006. Їх робота була прикрита в епізоді пліч-о-пліч сесії з Наташою Бедінгфілд і Gipsy Kings в березні 2007 на Каналі 4 (Великобриманія) і 2007 червня на Каналі Sundance (США).

У 2007, група підтвердила декілька головних виступів у всьому світі, щоб сформувати другий етап турне A Matter Of Life And Death, котрий тепер назвали A Matter of the Beast, щоб відзначити 25-у річницю альбому The Number of the Beast. Група оголосила що планує грати п'ять пісень з A Matter Of Life And Death і п'ять з The Number of the Beast, але групи грала тільки чотири пісні з The Number of the Beast. 24 червня вони закінчили турне з одноразовою роботою в лондонській Академії Брікстон в допомозі Довірчого фонду.

5 вересня 2007, група оголосила їх світове турне Somewhere Back In Time, яке пов'язане в з їхнім DVD у Live After Death альбомі. Сет для турне складався з хітів від 80-х, із специфічним центром на ері Powerslave. Турне почалося в Мумбай, Індія 1 лютого 2008 року, де група зіграна до аудиторії близько 30,000 фанів. Перший етап турне складався з 24 концертів в 21 місті, подорожуючи понад 50,000 миль в групі власному літаку «Ed Force One» — вони грали їхні перші концерти в Коста-Ріці і Колумбії і їх вперше після 1992 року у Австралії. 12 травня група випустила нову компіляцію, з назвою Somewhere Back In Time — The Best Of: 1980-1989. Диск містить вибір треків від дебюту групи у 1980 до альбому Seventh Son Of A Seventh Son, зокрема деяка кількість живих версій з Live After Death.

Це турне також відзначаєтся першим західно-канадським етапом за минулі 20 років, на якому всі канадські дати були розпродані в межах пари днів. З єдиним концертом в стадіоні Твікенгем у Великобританії, це турне також відзначаєтся першим британським шоу у стадіоні для Iron Maiden.

Протягом турне Somewhere Back In Time, Брюс Дікінсон сказав, що є плани, що Iron Maiden напише і запише новий альбом, котрий ймовірно вийде наступного року. Дікінсон також інформує аудиторії, що майбутні тури зображатимуть більш недавній матеріал групи.

Зображення і спадок[ред.ред. код]

Iron Maiden були класифіковані №24 в VH1 «100 найграндіозних виконавців хард-року», і в журналі Kerrang! були оцінені як найголовніша група минулих 25 років. Група потрапила на четверте місце на MTV «10 найліпших хеві-метал-груп всіх часів». Iron Maiden були на «VH1 Classic: 20 найліпших метал-груп» названі третьою кращою метал-групою всіх часів. Група також отримала премію Ivor Novello для міжнародного досягнення в 2002 році. Група була також офіційно введена в посаду в голлівудський RockWalk протягом їх турне в Сполучених Штатах в 2005.

Дискографія[ред.ред. код]

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Склади Iron Maiden[ред.ред. код]

(1975—1976)
  • Пол Дей — вокал
  • Дейв Салліван — гітара
  • Террі Ренс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Рон Метьюз — ударні
(1976)
  • Пол Дей — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Террі Ренс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Рон Метьюз — ударні
(1976—1977)
  • Денніс Вілкок — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Боб Сойєр — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Рон Метьюз — ударні
(1977)
  • Денніс Уилкок — вокал
  • Террі Вопром — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гитара
  • Тоні Мур — клавішні
  • Тандерстік — ударні
(1977—1978)
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1978—1979)
The Soundhouse Tapes
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Пол Кеенс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Пол Тодд — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Дейв Мак — гитара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Тоні Парсонс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1979—1980)
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Деніс Стреттон — гітара, бек-вокал
  • Стів Гарріс — бас-гітара
  • Дуґ Семпсон — ударні
(1980)
Iron Maiden
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Деніс Стреттон — гітара, бек-вокал
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Клайв Барр — ударні
(1980—1981)
Killers
  • Пол Ді’Анно — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Адріан Сміт — гітара, бек-вокал
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Клайв Барр — ударні
(1981—1982)
The Number of the Beast
  • Брюс Дікінсон — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Адріан Сміт — гітара, бек-вокал
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Клайв Барр — ударні
(1982—1990)
Piece of Mind,
Powerslave,
Somewhere in Time,
Seventh Son of a Seventh Son
  • Брюс Дікінсон — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Адріан Сміт — гітара, бек-вокал
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Ніко МакБрейн — ударні
(1990—1993)
No Prayer for the Dying,
Fear of the Dark
  • Брюс Дікінсон — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Янік Ґерс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Ніко МакБрейн — ударні
(1993—1999)
The X Factor,
Virtual XI
  • Блейз Бейлі — вокал
  • Дейв Меррей — гітара
  • Янік Ґерс — гітара
  • Стів Гарріс — бас-гітара, бек-вокал
  • Ніко МакБрейн — ударні
(1999-present)
Brave New World,
Dance of Death,
A Matter of Life and Death,
The Final Frontier

Примітки[ред.ред. код]

  1. AboutUs
  2. Iron Maiden stick with EMI
  3. Siva, Shan. «Paul Di'anno», at BattleHelm.com; last accessed October 8, 2006.
  4. Wall, Mick (2001), p. 228.
  5. Stenning, Paul (2006), p. 102.

Посилання[ред.ред. код]