Slayer

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Slayer
фотографія
Slayer на фестивалі The Fields of Rock, 2007 рік
Основна інформація
Жанр Треш-метал, спід-метал
Роки 1981 — наш час
Країна США США
Звідки Хантінгтон-Парк, Каліфорнія
Мова Англійська
Лейбл Metal Blade Records
Def Jam Recordings
American Recordings
Склад Том Арайа
Керрі Кінг
Пол Бостаф
Гері Холт
Колишні
учасники
Джефф Ханнеман
Джон Детте
Дейв Ломбардо
Офіційний сайт

Slayer (МФА: [ˈsleɪə], укр. Вбивця) — американський гурт, який грає в стилі треш-метал.

Засновано 1981 року гітаристами Джефом Ханнеманом та Керрі Кінгом. Slayer очолили музичний рух американського треш-металу після випуску свого альбому Reign in Blood (1986), який вважається найкращим досягненням гурту та одним з найкращих в усьому жанрі треш-метал. Альбом визнаний «класикою треш-металу» журналом Classic Rock[1] та «найважчим альбомом всіх часів» журналом Kerrang![2].

Slayer входить до «великої четвірки треш-металу» разом з Metallica, Megadeth та Anthrax.

Характерні риси музики Slayer — швидкий темп, агресивні гітарні соло та тремоло; подвійний бас-барабан та високий вокал.

Тематика обкладинок альбомів та текстів пісень групи зазвичай пов'язана зі смертю, пеклом, сатанізмом, насильством, війною, серійними вбивцями, геноцидом та часто носить антирелігійний характер, за що групу дуже жорстко критикували релігійні діячі та прості слухачі. Через це випуск альбомів Slayer затримувався, а їх продаж взагалі заборонявся в багатьох країнах світу.

За свою кар'єру Slayer видали дев'ять студійних альбомів (чотири з яких отримали статус «золотих» у США), два міні-альбоми, два концертні альбоми, чотири DVD, один бокс-сет та шістнадцять синглів.

Групу тричі номіновано на Греммі, вони отримали призи 2007 року (пісня «Eyes of the Insane») та 2008 («Final Six»).

Історія[ред.ред. код]

Ранній період (1981–1982)[ред.ред. код]

Група Slayer було створено 1981 року, коли гітаристи Керрі Кінг та Джефф Ханнеман зустрілися під час прослухування для участі в блюзовій групі, назву якої вони обоє вже не пам'ятають.

Того дня два музиканти розговорилися, а коли Джефф зіграв уривки композицій Iron Maiden та Judas Priest, Керрі здивувався та запропонував створити власний гурт[3]. На місце бас-гітариста дует запросив Тома Арайа, який до того грав разом з Кінгом в іншому колективі. Барабанщика Дейва Ломбардо було запрошено до гурту після того, як під час виконання одного з замовлень (він працював у піцерії) той зустрівся з Керрі Кінгом, який розповів йому, що грає на гітарі[4].

Молодий гурт спочатку виконував кавер-версії пісень Iron Maiden та Judas Priest у клубах Південної Каліфорнії. Для ранніх виступів колективу була характерна сатанинська атрибутика, яка включала пентаграми, перевернуті хрести та одяг з шипами[5].

Незабаром Slayer запропонували зіграти разом із гуртом Bitch у клубі Woodstock у Лос-Анджелесі. Slayer зіграли вісім композицій, шість з яких були кавер-версіями. Під час цього виступу на гурт звернув увагу Брайан Слейджел, колишній музичний журналіст, який заснував власний лейбл Metal Blade Records. Вражений грою Slayer, Слейджел зустрівся з учасниками колективу за кулісами та запропонував музикантам записати їх пісню Aggressive Perfector для збірки Metal Massacre 3 (1983). Slayer погодилися, і композиція, яка з'явилася в збірці, викликала великий резонанс серед фанатів металу. Metal Blade Records запропонували Slayer підписати контракт[6].

Show No Mercy, Haunting the Chapel і Hell Awaits (1983–1986)[ред.ред. код]

За умовами контракту гурту не було виділено грошей для запису дебютного альбому, тому учасникам довелося фінансувати його самостійно. Заощадження Тома Арайї та гроші, взяті у борг у батька Керрі Кінга, і стали тією сумою, з якою гурт взявся до запису альбому в листопаді 1983 року. Робота над альбомом велася швидко, і він з'явився на полицях магазинів за три тижні після закінчення запису. Show No Mercy, видано в грудні 1983 року під лейбом Metal Blade Records, зробив гурт популярним в андеграунді, і 1984 року Slayer почали своє перше турне по клубах на підтримку альбому. Slayer пересувалися на Chevrolet Camaro (що належав Тому Араї), який буксирував трейлер U-Haul[7]. Турне принесло гурту ще більшу славу: продажі Show No Mercy в США досягли 20 000 копій; ще 20 000 було продано в усьому світі[8].

У серпні 1984 року Slayer видали міні-альбом Haunting the Chapel, який складається з трьох композицій. Альбом представив нову, похмурішу та треш-металічну стилістику гурту у порівнянні з його попередником та став основою для подальшої творчості колективу[9]. Композиція «Chemical Warfare», що відкриває альбом, стала постійним номером живих виступів Slayer — її грають практично на кожному концерті з 1984 року. Після виходу Haunting the Chapel Slayer вперше з'явилися в Європі на фестивалі Heavy Sounds Festival в Бельгії. Slayer виступали на розігріві у гурту UFO[10]. Після цього колектив повернувся до США та почав турне Haunting The West Coast.

Незабаром після закінчення туру, Керрі Кінг тимчасово пішов з Slayer та приєднався до нового гурту Дейва Мастейна Megadeth[11]. Джеф Ханнеман був схвильований рішенням Кінга — в інтерв'ю він сказав: «Я вважаю, нам доведеться знайти нового гітариста»[12]. Попри те, що Мастейн хотів, аби Кінг був постійним учасником Megadeth, Керрі повернувся до Slayer після п'яти концертів, сказавши, що Megadeth «витрачали надто багато його часу»[12]. Ці події призвели до конфлікту між Керрі Кінгом та Дейвом Мастейном, який вилився у ворожнечу між двома гуртами[13]. Після повернення Кінга Slayer відправилися в тур під назвою Combat Tour разом з гуртами Venom та Exodus. У листопаді 1984 року було видано концертний запис Slayer Live Undead[14].

На початку 1985 року обсяг продажів Show No Mercy склав більше 40 000 копій[6], і Slayer повернулися до студії для запису другого повноформатного альбому. Лейбл Metal Blade Records погодився фінансувати запис, що дало гурту можливість найняти продюсера. Ним став Рон Фейр[15].

У вересні 1985 року було видано другий альбом Slayer — Hell Awaits (укр. Пекло чекає). Для цього альбому характерна похмура атмосфера. Пекло та Сатана стали основною тематикою пісень. Альбом став «найпрогресивнішим» у творчості Slayer: він містив триваліші пісні та складні композиційні структури[12]. Реліз починається піснею «Hell Awaits», на початку якої демонічний голос повторює фразу «Join us» (укр. Приєднуйся до нас); пізніше голос каже: «Welcome Back» (укр. Із поверненням), і відкриваюча пісня переходить безпосередньо до початку музики.

Reign in Blood (1986–1987)[ред.ред. код]

Hell Awaits став успішним альбомом, і Slayer отримали пропозицію укласти контракт з лейблом Def Jam Recordings[12]. Гурт прийняв пропозицію, і з досвідченим продюсером та солідним бюджетом записав новий альбом, який стилістично відрізнявся від Hell Awaits. Для нової платівки були характерні коротші, швидші, хардкордніші композиції з якіснішим звучанням. Зникло складне аранжування композицій альбому-попередника[12].

Компанія Columbia Records, дистриб'ютор Def Jam, відмовилася видавати альбом Reign in Blood через обкладинку та тематику[17]. Наприклад, текст пісні «Angel of Death» розповідає про експерименти Йозефа Менгеле над людьми в нацистських концтаборах[16]. Альбом видано 7 жовтня 1986 року та його розповсюджувала компанія Geffen Records, хоча через критику Reign in Blood не потрапив до каталога альбомів цієї компанії[12]. Попри те, що альбом практично не отримав радіоефіру, він став першим релізом у творчості Slayer, який потрапив до чарту Billboard 200[17], а також першим «золотим» за сертифікацією альбомів в США[18].

У жовтні 1986 року Slayer почали турне Reign in Pain з гуртом Overkill в Америці та Malice в Європі[19]. Slayer також запросили зіграти на розігріві у W.A.S.P. під час американської частини турне[20], але барабанщик Slayer Ломбардо пішов з гурту, заявивши, що він «не заробляє грошей»[20]. Для продовження турне Slayer запросили барабанщика гурту Whiplash Тоні Скагліоне[21]. Через деякий час дружина Ломбарда переконала його повернутися до Slayer, що й відбулось 1987 року[12]. За наполяганням Рубіна Slayer записали кавер-версію пісні «In-A-Gadda-Da-Vida» гурту Iron Butterfly для фільму «Less Than Zero»[22]. Учасники гурту залишилися невдоволені записом: Ханнеман вважав його неправильною презентацією суті гурту, а Кінг назвав його «шматком лайна»[23], однак пісня стала однією з перших композицій колективу, що потрапила в радіоефір[12].

South of Heaven і Seasons in the Abyss (1988–1993)[ред.ред. код]

Slayer повернулися до студії для запису четвертого студійного альбому. Він дуже відрізнявся від Reign in Blood: цього разу гурт вирішив знизити темп пісень, вокал став мелодійнішим у порівнянні з різкими криками в попередньому альбомі. Ханнеман казав: «Ми знали, що не зможемо перевершити Reign in Blood, тому нам довелося записати альбом з повільнішими піснями. Ми знали, все, що ми випустимо, порівнюватимуть з Reign in Blood, і, пам'ятається, ми обговорювали варіант зі зниженням темпу. Це було дивним: ми ніколи такого не робили...».

Альбом South of Heaven, який видано 1988 року, отримав суперечливі відгуки фанатів та критиків. Однак він став комерційно найуспішнішим альбомом Slayer на той час, дебютувавши на 57 позицій чарта Billboard 200[24], та став другим «золотим» (за сертифікацією в США)[18]. Кінг вважає цей альбом «своїм найтьмянішим виконанням», хоча у Арайї склалося краще враження від South of Heaven[12].

В 1989 році для запису наступного альбому Slayer найняли продюсера Енді Воллеса. Через те, що South of Heaven було сприйнято публікою не дуже добре, було вирішено повернутися до швидкості та брутальності Reign in Blood, але зі збереженням мелодійності попередника[25]. Seasons in the Abyss, випущений в жовтні 1990 року, став першим альбомом Slayer, виданим на новому лейблі Рубіна Def American[26]. Seasons in the Abyss дебютував на 44 місці в чарті Billboard 200[27] та в 1992 році отримав сертифікацію «золотого»[18]. На основну композицію альбому було знято кліп (біля пірамід в Гізі)[28].

В 1990 році Slayer вирушили в турне Clash of the Titans разом з Megadeth, Suicidal Tendencies та Testament вже як одні з головних виконавців[29]. У той час американський треш-метал був на піку своєї популярності, тому тур було продовжено в травні 1991 року, і разом з Megadeth, Anthrax та Alice in Chains гурт Slayer вирушив на гастролі в США[30]. В 1991 році колектив видав подвійний концертний альбом Decade of Aggression, таким чином відзначивши десятиріччя своєї кар'єри. Компіляція посіла 55 позицію в Billboard 200[24].

У травні 1992 року Ломбардо покинув гурт через конфлікти з іншими учасниками, а також його бажання відійти від туру в зв'язку з народженням першого сина[31]. Дейв заснував власний гурт Grip Inc. з гітаристом Voodoocult Вальдемаром Соріхта[32]. Учасники Slayer взяли до гурту колишнього барабанщика Forbidden Пола Бостафа. Slayer вперше з'явилися на сцені разом з Бостафом 1992 року на фестивалі Monsters of Rock[33].

Divine Intervention і Undisputed Attitude (1994–1997)[ред.ред. код]

В 1994 році Slayer видали альбом Divine Intervention, перший альбом гурту з новим барабанщиком. Позиції цього релізу в чартах були рекордними для групи на той час: платівка дебютувала на 8 позиції в Billboard 200[24]. В альбомі Divine Intervention були пісні про одного з ініціаторів Голокосту Рейнхарда Гейдріха[34], а також про серійного вбивцю та каннібала Джеффрі Дамера (композиція «213» — номер квартири, в якій він скоював злочини)[34]. Іншими темами альбому були вбивства, гріхи церкви[35] та критика державної влади[35]; у віршах виявилась цікавість Тома Арайї до серійних вбивць[36][37].

Slayer вирушили в світове турне 1995 року. Було видано концертний відеозапис під назвою Live Intrusion, на якому була кавер-версія пісні «Witching Hour» гурту Venom, виконана Slayer разом з Machine Head[38]. Але стосунки між Slayer та Machine Head значно погіршилися[39]. Після турне Slayer брали участь у фестивалі Monsters of Rock, де головним виконавцем був треш-метал гурт Metallica.

Наступного року Slayer видали платівку Undisputed Attitude — збірку кавер-версій пісень у стилі панк-рок. Slayer зіграли композиції таких гуртів як Minor Threat, TSOL, DRI, DI, Verbal Abuse, Dr. Know та The Stooges[40]. В альбомі також були присутні оригінальні пісні Slayer: «Gemini», «Can't Stand You», «DDAMM». Після випуску цього альбому Пол Бостаф пішов з гурту. На місце Бостафа Slayer взяли барабанщика гурту Testament Джона Детте та 1996 року виступили на фестивалі Ozzfest разом з Ozzy Osbourne, Danzig, Biohazard, Sepultura та Fear Factory. Через рік Детте вигнали з Slayer через конфлікт з іншими учасниками колективу. Пол Бостаф повернувся до гурту для продовження турне[41].

В 1996 році проти гурту батьками 15-літньої Еліз Палер було розпочато судовий процес: вони звинуватили гурт в підбурюванні вбивць їх дочки до злочину за допомогою текстів пісень. Суд постановив, що «жодне з розпусних злочинів, скоєних стосовно Еліз Марі Палер, не було б скоєно без навмисної маркетингової стратегії дез-метал-гурту Slayer»[42]. Справа була закрита 2001 року з кількох причин, включаючи принцип свободи слова[43]. Батьки Еліз вдруге подали до суду на Slayer та їх лейбл, але цю справу також було припинено. Суддя Джеффрі Берк заявив: «Я не вважаю музику Slayer непристойною чи шкідливою для неповнолітніх»[43].

Diabolus in Musica (1998–2000)[ред.ред. код]

Альбом Diabolus in Musica (укр. Диявол у музиці)[44] було видано 1998 року й він дебютував на 31 позиції в чарті Billboard 200. Продажі становили більше 46 000 копій[45].

Альбом отримав суперечливі відгуки: негативно було сприйнято в першу чергу ню-металеві елементи в музиці (наприклад, опущений гітарний ряд). Критик New York Time Бен Ратліфф зауважив, що «вісім з одинадцяти пісень з Diabolus in Musica написані в однаковому похмурому стилі»[46]. У той же час критик PopMatters Едріен Бегранд сказав, що пісні Bitter Peace, Death's Head та Stain of Mind «рвуть на клапті музику молодих клоунів на кшталт Slipknot»[47].

Альбом став першою платівкою гурту, записану зі зниженим гітарним строєм.

Slayer разом з хардкор-техно гуртом Atari Teenage Riot записали пісню для фільму Spawn. Пізніше гурт зіграв кавер-версію пісні Black Sabbath Hand of Doom для другого трибьют-альбому Nativity in Black II. Під час світового турне на підтримку нового альбому, Slayer виступили у Великобританії на фестивалі Ozzfest (1998 року) разом з Black Sabbath, Ozzy Osbourne, Foo Fighters, Pantera, Soulfly, Fear Factory та Therapy?.

God Hates Us All (2001–2005)[ред.ред. код]

Після деяких затримок (пов'язаних з мікшуванням та обкладинкою)[48] альбом God Hates Us All було видано 11 вересня 2001 року. Гурт вперше номінували на Греммі за композицію Disciple, але нагорода дісталася колективу Tool за пісню Schism[49]. Через промо-матеріали та дату випуску альбом мимоволі асоціювався з терактами 11 вересня 2001 року.

Терористичні атаки поставили під сумнів проведення турне Tattoo the Planet, в якому спочатку повинні були брати участь музичні колективи Pantera, Static-X, Biohazard та Vision of Disorder. Концерти було скасовано або відкладено через обмеження перельотів, і більшість гуртів вирішили не брати участь у турі. До початку європейської частини Tattoo the Planet залишилися тільки Slayer та Static-X[50]. Pantera, Vision of Disorder та Biohazard було замінено на Cradle of Filth та інші гурти (залежно від місця проведення концерту — Amorphis, In Flames, Moonspell, Children of Bodom та Necrodeath). Барабанщик Пол Бостаф залишив Slayer перед різдвом 2001 року через травму ліктя, яка заважала йому грати[51]. Але турне на підтримку God Hates Us All ще не було закінчено, і Керрі Кінг зв'язався Дейвом Ломбардо з «оригінального складу» Slayer та запитав, чи не допоміг би він закінчити турне. Ломбардо прийняв пропозицію та залишився в колективі на постійній основі[51].

Протягом осені 2003 року Slayer грали альбом Reign in Blood на концертах, які називалися Still Reigning. Кульмінаційним моментом було виконання останньої пісні Raining Blood під штучним кривавим дощем. Концертний відеозапис в Огасті 11 липня 2004 року було видано на DVD Still Reigning. Slayer також видали DVD War at the Warfield та бокс-сет Soundtrack to the Apocalypse, куди було включено раритетні записи, концертний CD та DVD з різними виступами, а також атрибутика Slayer.

У період з 2002 по 2004 рік Slayer зіграли понад 250 концертів, були хедлайнерами великих музичних фестивалів: H82k2, Summer tour, Ozzfest та Download Festival. Під час підготовки до Download Festival в Англії барабанщика групи Metallica Ларса Ульріха було госпіталізовано з невідомою хворобою і він не міг виступати[52]. Вокаліст Metallica Джеймс Хетфілд шукав охочих посісти місце Ульріха в останні хвилини перед концертом. Пропозицію прийняли Дейв Ломпардо та Натан Джордісон (з гурту Slipknot). Дейв виконав пісні Battery та The Four Horsemen[52].

Christ Illusion (2006–2008)[ред.ред. код]

Випуск альбому Christ Illusion спочатку було заплановано на 6 червня 2006 року (6.06.06), однак гурт вирішив затримати вихід платівки, оскільки учасники не хотіли, щоб Slayer опинився серед багатьох колективів, які видадуть альбом 6 червня[53]. Замість цього гурт 6 червня видав обмеженим накладом міні-альбом Eternal Pyre. На ньому була пісня Cult з альбому Chirst Illusion, концертний аудіозапис пісні War Ensemble, відео процесу запису Cult, а також п'ятихвилинна відеозйомка того, як один фанат гурту вирізав логотип Slayer у себе на передпліччі. Весь наклад у 5000 примірників було розпродано в перші години після появи на полицях мережі магазинів Hot Topic, яка мала ексклюзивне право на продаж цього релізу.

Альбом Chirst Illusion став першим (із 1990 року) релізом, у записі якого брав участь барабанщик Дейв Ломбардо.

Остаточною датою релізу нового альбому Slayer стало 8 серпня 2006 року. Платівка дебютувала на п'ятій позиції в чарті Billboard Top 200. Першого тижня було продано 62 000 копій альбому[54]. П'ята позиція в чарті стала рекордною для Slayer. Але попри це, рейтинг альбому наступної неділі впав до 44 місця[55].

Через три тижні після випуску Christ Illusion Slayer було прийнято до зали слави Kerrang! за «їхній вплив на всю сцену хеві-металу»[56].

Для підтримки нового альбому Slayer вирушили в світове турне The Unholy Alliance. Початок турне було заплановано на 6 червня, але згодом його перенесли на десяте число того ж місяця, тому що Тому Арайа потрібна була операція на жовчному міхурі. In Flames, Mastodon, Children of Bodom, Lamb of God, Thine Eyes Bleed грали разом зі Slayer як підтримка в рамках туру[57].

30 жовтня того ж року видано перший відеокліп до альбому, знятий на пісню Eyes of the Insane.

Ця композиція також наявна в саундтреку фільму Пила 3. Завдяки їй Slayer виграли свою першу Греммі за «найкраще виконання металу»[58].

У квітні Slayer дали концерти в Австралії та Нової Зеландії разом з гуртом Mastodon. Колектив також з'явився на фестивалі Download Festival, Rock Am Ring. Влітку Slayer виступали на одній сцені з Marilyn Manson та Bleeding Through.

Гурт видав особливий реліз Christ Illusion із новою обкладинкою та бонусною композицією Final Six, за яку їм присудили другу премію Греммі (в тій же номінації, що й попередня).

В інтерв'ю Thrash Hits та журналу Worcester Арайа висловив непевність щодо майбутнього гурту[59]. Він також зазначив, що після запису наступної платівки гурт буде змушений «сісти та обміркувати майбутнє»[60]. В інтерв'ю сайту The Quietus Кінг оптимістично зауважив, що гурт запише принаймні ще два альбоми перед можливим розпадом[61].

В інтерв'ю Yebo TV Ханнеман заявив, що почав писати три нові пісні для нового альбому[62]. А тим часом музиканти провели осінь-зиму 2008 року в турне The Unholy Alliance: Chapter III — продовженні популярного турне, в якому крім Slayer цього разу взяли участь Trivium, Amon Amarth та Mastodon.

World Painted Blood (2009-наш час)[ред.ред. код]

Поточний склад Slayer (виступ гурту на фестивалі Tuska Open Air 2008)
Slayer - Tuska 2008 - Jeff Hanneman.jpg Slayer - Tuska 2008 - Tom Araya.jpg Slayer - Tuska 2008 - Kerry King.jpg
Джефф Ханнеман Том Арайа Керрі Кінг

3 листопада 2009 року під лейблом American Recordings / Sony Music видано альбом World Painted Blood. Альбом потрапив у мережу дещо раніше офіційного релізу (24 жовтня).

Нову роботу було спродюсовано Грегом Фідельманом та Ріком Рубіном (виконавчий продюсер).

Група записала в студії 13 пісень (7 пісень написано Джефом Ханнеманом і 6 — Керрі Кінгом), але до фінальної версії альбому потрапило лише 11 треків.

Вплив[ред.ред. код]

Slayer разом з Megadeth, Anthrax та Metallica входить до «великої четвірки треш-металу»[5]. Серед груп цієї четвірки Slayer представляють найекстремальніший напрямок. Гурт справив величезний вплив на треш- та дет-метал[63]. Багато метал-гуртів, які грають у цих стилях, видали диски з кавер-версіями пісень Slayer.

MTV назвало гурт шостим серед метал-гуртів усіх часів[64]. Slayer посідають п'ятдесяту позицію в списку «100 найвидатніших виконавців хард-року» VH1[65].

Джефф Ханнеман та Керрі Кінг посідають десяту позицію в списку «100 найкращих метал-гітаристів усіх часів» журналу Guitar World (2004 рік)[66].

Реліз групи 1986 року Reign in Blood справив значний вплив на екстремальний метал у цілому та на треш-метал зокрема. Журнал Kerrang! назвав запис «найважчим альбомом усіх часів»[2], Stylus Magazine — «найкращім твором жанру»[67], а All Music Guide схарактеризували альбом як «непохитна класика»[68]. 2006 року журнал Metal Hammer назвав Reign in Blood найкращим альбомом металу останніх двадцяти років[69].

Стиль[ред.ред. код]

Ранню творчість Slayer можна охарактеризувати як «шалено швидкісну музику та майстерне володіння інструментами». Перші альбоми поєднували в собі структуру хардкору та елементи спід-металу (швидкість, а також агресивність)[5].

В альбомі God Hates Us All гітаристи грали на семиструнних інструментах[70]. Деякі фанати характеризують цей реліз Slayer як ню-метал[71], хоча в All Music Guide була протилежна думка[72].

Дует Ханнемана та Кінга і їх спільні гітарні соло називали «дикими та хаотичними»[5]. Деякі видання характеризують талант гітаристів як «збочений»[73].

Барабанщик Дейв Ломбардо грає на двох бас-бочках замість однієї.

Завдяки своїй швидкості, агресивності та чіткій грі Ломбардо отримав звання «хрещений батько подвійної бас-бочки»[4]. Під час гри із застосуванням своєї улюбленої техніки Дейв не торкається п'ятами землі[74].

Творчий процес[ред.ред. код]

Тексти пісень пишуть Джефф Ханнеман, Керрі Кінг та Том Арайа. Музику — Кінг, Ханнеман та Дейв Ломбардо з допомогою Тома Арайї[3]. Першою «пробою пера» Тома Арайа було написання текстів пісень альбому South of Heaven разом з Ханнеманом та Кінгом, до того ж Кінг часто залишався в тіні свого колеги-гітариста[12]. Ханнеман заявляє, що написання текстів дозволено всім у Slayer. «Інколи я в дусі й у мене накопичується більше матеріалу, те ж саме буває з Керрі. Кожен може писати що завгодно, якщо виходить нормально, ми використовуємо в піснях, інакше — ні».

Під час створення нових альбомів Slayer спершу пишуть музику, а лише потім тексти.

Критика[ред.ред. код]

Гурт часто звинувачували в симпатіях до нацизму через схожість логотипу Slayer з нацистською символікою

Slayer часто звинувачували в симпатіях до нацизму. Це обумовлено тим, що логотип гурту нагадує свастику, а також наклейками СС на гітарах гурту та тематикою деяких пісень[75]. Наприклад, пісню Angel of Death було написано під впливом історії про фашиста Йозефе Менгеле[3]. Гурту часто ставили питання з цього приводу, й учасники відповідали, що не виправдовують нацизм, а лише цікавляться цією темою[76].

Випадок, коли Slayer записали кавер-версію пісні Guilty of Being White гурту Minor Threat, став приводом для підозр учасників гурту в підтримці теорії расової переваги білих. Дискусії через це призвели до того, що в кінці пісні рядок «Guilty of being white» було змінено на «Guilty of being right». Це розлютило фронтмена Minor Threat Іена Маккея, який, як автор пісні, сказав, що така переробка образлива для нього[77].

В інтерв'ю 2004 року Том Арайа на питання чи «Розуміють критики, що ви загрузнули в пародії?» відповів наступне: «Ні. Люди вважають, що ми співаємо про все серйозно!.. а ми всього лише прагнули створити собі імідж. Нашою метою було злякати людей»[78]. Том Арайа також заперечував чутки про те, що учасники Slayer є сатаністами, хоча вони, за його словами, і знаходять тему сатанізму цікавою.

У Фуллертоні (штат Каліфорнія) рекламу альбому Slayer на автобусних зупинках було визнано образливою, а зображення черепів на ній та назву групи — неприйнятними[54].

В Індії альбом 2006 року було вилучено з продажу після релігійних протестів проти зображення свастики на обкладинці, яка була намальована Ларрі Керроллом[79].

Склад гурту[ред.ред. код]

Нижче наведено повний список учасників Slayer від часу створення гурту до сьогодні[Коли?].

(19811984)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Дейв Ломбардо — ударні
(1984)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Дейв Ломбардо — ударні
(19841986)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Дейв Ломбардо — ударні
(19861987)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Тоні Скагліоне — ударні
(19871992)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Дейв Ломбардо — ударні
(1992)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
(19921996)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Пол Бостаф — ударні
(19961997)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Джон Детте — ударні
(19972001)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Пол Бостаф — ударні
(2001-сьогодення)
  • Том Арайа — бас-гітара, вокал
  • Джефф Ханнеман — гітара
  • Керрі Кінг — гітара
  • Дейв Ломбардо — ударні

Схема

Slayer Members.png


Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше: Дискографія Slayer

Нагороди[ред.ред. код]

Рік Ногорода Номінація Пісня
2007 Премія Греммі Найкраще виконання металу Eyes of the Insane
2008 Премія Греммі Найкраще виконання металу Final Six

Примітки[ред.ред. код]

  1. Джефф Бартон Класична колекція: треш-метал // Classic Rock, (1874) (2006/2007 12-1 (42)) С. 94-95.
  2. а б «Kerrang! Зал Слави» (англійською). Kerrang!. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  3. а б в Davis, Brian. «Knac.com — Інтерв'ю з Ханнеманом» (англійською). Knac.com. Архів оригіналу за 2011-01-28. 
  4. а б «Drummerworld — Дэйв Ломбардо» (англійською). Drummerworld.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  5. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок All_Music_Guide_Biography_of_Slayer не вказаний текст
  6. а б German, Eric. «Інтерв'ю з Брайаном Слейджелом» (англійською). Metalupdate.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  7. Макайвер, 2009, p. 32
  8. Макайвер, 2009, p. 35
  9. Rivadavia, Eduardo. «Slayer:Haunting the Chapel». Allmusic. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-12-01. 
  10. Lahtinen, Lexi (2006-12-18). «Slayer - Jeff Hanneman». Metal-rules.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-12-27. 
  11. «Megadeth History». Megadeth.com. Архів оригіналу за 19 November 2006. Процитовано 10 грудня 2006. 
  12. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок An_exclusive_oral_history_of_Slayer не вказаний текст
  13. «"Slayer's Kerry King Says Dave Mustaine is 'A Cocksucker'" - February 12, 2005». Blabbermouth.net. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-10-21. 
  14. Макайвер, 2009, p. 38
  15. Макайвер, 2009, p. 51
  16. а б Макайвер, 2009, p. 69
  17. а б Макайвер, 2009, p. 76
  18. а б в «Recording Industry Association of America Gold & Platinum Searchable Database». RIAA. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-03-24. 
  19. Макайвер, 2009, p. 78
  20. а б Макайвер, 2009, p. 79
  21. Макайвер, 2009, p. 80
  22. Макайвер, 2009, p. 81
  23. Макайвер, 2009, p. 82
  24. а б в «Artist Chart History». Billboard.com. Архів оригіналу за 2007-09-30. Процитовано 25 березня 2007. 
  25. Huey, Steve. «Season in the Abyss AMG album review». Allmusic. Процитовано 13 грудня 2006. 
  26. Макайвер, 2009, p. 89
  27. Макайвер, 2009, p. 94
  28. Макайвер, 2009, p. 92
  29. Макайвер, 2009, p. 98
  30. Макайвер, 2009, p. 100
  31. Макайвер, 2009, p. 101-102
  32. Макайвер, 2009, p. 130
  33. Макайвер, 2009, p. 118
  34. а б Макайвер, 2009, p. 126
  35. а б Макайвер, 2009, p. 125
  36. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Live_Chat_with_Tom_Araya_of_Slayer не вказаний текст
  37. Henderson, Alex. «Divine Intervention» (англ.). Allmusic. Архів оригіналу за 2013-08-28. Процитовано 2013-08-27. 
  38. Макайвер, 2009, p. 144
  39. Роберт Флінн(рос.)укр. (29 квітня 2004). «Machine head diary, 2004». Machinehead1.com. Архів оригіналу за 3 вересня 2006. Процитовано 28 листопада 2006. 
  40. Макайвер, 2009, p. 137
  41. Hellqvist, Janek (27 січня 1997). «Jon Dette has left Slayer and is being replaced by Paul Bostaph!». Slaytanic.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-12-10. 
  42. «судебный процесс против Slayer». The Guardian. 2001-01-24. Архів оригіналу за 2011-01-28. Процитовано 2008-04-28.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  43. а б {{cite web|title=Slayer: Out Of The Dock|publisher=[[Metal Hammer|date=2001-10-31|url=http://www.metalhammer.co.uk/news/slayer-out-of-the-dock/%7Caccessdate=2011-02-01}}
  44. Cherubim, David. «Diabolus in Musica, The Tritone of Musick» (англійською). Thelemicmusick.net. 
  45. «Slayer: 'Christ Illusion' lands at No. 5 on Billboard chart!» (англійською). Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  46. Ratliff Ben. New CDs. New York Times
  47. Begrand, Adrien (2004-01-23). «The Devil in Music» (англійською). Popmatters.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  48. Weiss, Neal (2001-06-07). «Slayer Nails Down Release Date For 'God'» (англійською). Yahoo Music. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  49. «44th Grammy Awards — 2002». Rockonthenet.com. 2002-02-27. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  50. «Tattoo The Planet officially postponed» (англійською). Kerrang!. 2001-10-13. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  51. а б «Slayer: Дэйв Ломбардо вернулся» (англійською). Kerrang!. 2002-01-03. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  52. а б «Metallica's Lars Ulrich Hospitalized In Switzerland, Misses Show» (англійською). Yahoo Music. 2004-06-07. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  53. «Slayer Recount Venom 'Pissing' incident». Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  54. а б «Slayer's «Christ Illusion» Is Band's Highest-Ever Billboard Chart Debut Entering at #5». Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  55. «Metal, Rock and Alternative Music Doing Well In Billboard». Metalunderground.com. 2006-08-23. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  56. «Lostprophets scoop rock honours» (англійською). BBC News. 2006-08-25. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  57. Zahlaway, Jon (2006-03-31). «Slayer's 'Unholy Alliance' tour grows». Livedaily.com. 
  58. «Slayer wins Grammy in 'Best Metal Performance' Category». Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  59. McIver, Joel (2008-07-18). «Slayer: Reign of Fear». Interview with Tom Araya. Thrash Hits. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  60. «End of Slayer?». ultimate-guitar. 2007-08-07. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  61. Slayer: We Could Thrash Out Two More Albums If We're Fast Enough…, interview with John Doran on The Quietus (2008-11-05)
  62. «Jeff Hanneman Says He Has 'Three Songs Started' For Next Slayer Album». Blabbermouth.net. 2007-08-14. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  63. Найвпливовіші виконавці екстремального металу
  64. «Why They Rule — #6 Slayer» (англійською). MTV. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  65. «Найкращі: 100 найкращіх виконавців хард-року» (англійською). VH1.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  66. «Guitar World's 100 Greatest Heavy Metal Guitarists Of All Time» (англійською). Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  67. Jarvis, Clay (2003-09-01). «Slayer». Stylus Magazine. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  68. Huey, Steve. «Reign in Blood». All Music Guide. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  69. «Golden Gods Awards Winners» (англійською). Metal Hammer. 2006-06-13. 
  70. «Slayer — BIOGRAPHY». hardcoresounds.net. 
  71. Syrjälä, Marko (2007-02-05). «Paul Bostaph of Exodus, ex-Slayer» (англійською). Metal-Rules.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  72. Birchmeier, Jason. «Slayer — God Hates us all» (англійською). All Music Guide. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  73. Horatio. «Slayer — Reign in Blood» (англійською). Kickedintheface.com. 
  74. Dave Lombardo Modern Drummer Festival 2000
  75. Hess, Mike (2003-07-23). «Kerry King: Maniac. Guitar Legend. Botanist?». Nighttimes.com. 
  76. Cummins, Johnson. «Slayers Tom Araya on Satanism, serial killers and his lovable kids». MontrealMirror.com. Архів оригіналу за 2011-01-28. 
  77. Blush, Steven American Hardcore: A Tribal History by Steven Blush (New York: Feral House, 2001), «Guilty of Being White», in an interview with Ian MacKaye, 30-31.
  78. La Briola, John (2004-07-22). «Westword interview with Tom Araya». Westword.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  79. «India bans 'offensive' rock album». BBC News. 

Посилання[ред.ред. код]