Лондон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Лондон англ. London |
||||
|---|---|---|---|---|
 |
||||
|
||||
| Основні дані | ||||
| Країна |  Велика Британія |
|||
| Регіон | Великий Лондон | |||
| Засноване | 50 | |||
| Населення | 8 278 251осіб | |||
| Агломерація | 14,6 млн. осіб | |||
| Площа міста | 1577 км² | |||
| Густота населення | 4 761 осіб/км² | |||
| Поштові індекси | різні | |||
| Телефонний код | 44-20 | |||
| Географічні координати | 51°30′ пн. ш.; 00°07′ сх. д. | |||
| Висота над рівнем моря | 24 м | |||
| Поділ міста | 33 округи | |||
| День міста | 29 червня | |||
| Міська влада | ||||
| Веб-сторінка | [1] | |||
| Мер міста | Борис Джонсон | |||
| Розташування | ||||
 |
||||
Ло́ндон (англ. London, МФА /ˈlʌndən/ ), столиця Англії і Великобританії, на річці Темза; площа 1580 кв. км; населення 6378600 (1991), з передмістями понад 9 млн. Сіті Лондона є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства. Великий Лондон з 1965 складається з Сіті і 32 округів. Там розташовані радіо і телевізійні станції, кіностудії, видавничі компанії, офіси національної преси, різні підприємства. Важливе джерело доходу - туризм. Найбільш відвідуваними місцями є: Тауер, собор Св. Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Університет Лондона найбільший в країні. Школа юристів Іннс існує з 13 століття. Лондон - центр англійської театральної діяльності з моменту будівництва першого театру Джеймсом Бербіджем в 1576. Лондонський Сіті управляється корпорацією з 12 століття, його очолює лорд-мер. На Великий Лондон його влада не поширюється.
Зміст |
[ред.] Назва
[ред.] Походження назви
Сучасна назва міста — Лондон — походить від більш старшого римського «Лондініум» (лат. Londinium). Єдиної думки щодо походження цього слова немає, але вченими неодноразово висувалися гіпотези про етимологію назви. Ось чотири найбільш популярні припущення:
- Назва — латинського походження, і утворена від римського власного імені, яке означає «неістовий»;
- Назва — латинського походження, і походить від слова Lond, що означає «Дике (тобто тут заросле лісом) місце»[1]
- Назва — кельтського походження, і складається з двох слів: Llyn (озеро) і Dun (укріплення): у кельтський період міто називалося Llyndid;
- Назва походить от древньоєвропейського слова Plowonida, що означає «Річка, що вийшла з берегів»[2].
[ред.] Неофіційні назви Лондона
Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов‘язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те що в українській мові немає еквіваленту слову Wen, що приблизно означає «Місто із занадто великим населенням». Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і місто отримало назву «Свінгуючий Лондон».
[ред.] Географія
[ред.] Розташування
Лондон займає площу в 1579 км². Координати:
З південного заходу до сходу місто перетинає Темза, судноплавна річка, що впадає в Північне море. Долина Темзи — родюча і доволі плоска, що дозволило Лондону розширюватися рівномірно. Спочатку річка була ширшою, а береги її були болотистими і топкими, але з-за діяльності людини все це зникло. Темза — припливно-відпливна річка, і тому в Лондоні існує небезпека повені[3]. Останніми роками ця небезпека збільшилася через підняття рівня води в річці.
[ред.] Клімат
За класифікацією Кеппена клімат Лондона помірний морський, тож у місті рідкі випадки дуже високої чи дуже низької температури. Влітку температура здебільшого змінюється в межах від 11 °C до 24 °C, хоча в окремі дні може досягати 30 °C. Рекордна температура 39 °C була зафіксована 10 серпня 2003 року. Зими в Лондоні прохолодні, але температура рідко зменшується до нуля. Рекордно низька температура складає -10 °C.
Лондон відносно сухе місто з регулярними але несильними опадами впродовж всього року.
| Клімат Лондона | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік |
| Середня температура, °C | 8 | 8 | 11 | 14 | 18 | 21 | 23 | 23 | 20 | 15 | 11 | 9 | 16 |
| Норма опадів, мм | 52 | 34 | 42 | 45 | 47 | 53 | 38 | 47 | 57 | 62 | 52 | 54 | 583 |
[ред.] Екологія
[ред.] Історія
[ред.] Легендарний Римський період
Римський Лондініум створено невдовзі після вторгнення римлян в 43 році. Незабаром Лондініум став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондініум став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення складало близько 60 000 чоловік. У місті містилися найважливіші адміністративні будівлі.
Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Ніжнюю. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно в той же час була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. В кінці IV століття Британія була розділена наново, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондініум, і місто стало поступово заселятися бриттами.
[ред.] Саксонський період і Середньовіччя
В середині VI століття Люнденбург («Лондонське зміцнення», саксонська назва Лондініума) був включений до складу східносаксонського королівства. У 604 році король Саєберт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Імовірно, спочатку це була досить скромна капела. Пізніше собор був зруйнований язичниками-спадкоємцями Саєберта.
В кінці VII століття приблизно в півтора кілометрах від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення)[4]. Мабуть, в Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.
З 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті Люнденбург піддався нападу вікінгів. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами і знаходився під їх владою до 1042 року.
До 11 століття Лондон став головним містом Англії, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. У 1066 році після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація пройшла в тільки що добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї в порівнянні з жителями інших міст. При його правлінні в на південному сході міста було побудовано укріплення, нині відоме як Тауер. У 1097 його син Вільгельм II почав будівництво Вестмінстер-холла, що послужив основою Вестмінстерського палацу. У 1176 році почалося будівництво знаментого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.
У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.
Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англії в 1348 році. Точна кількість померлих в Лондоні невідомо, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч чоловік.
Епідемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон піддався розграбуванню і спустошенню[5]. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічній Англії), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті пригдушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.
В середні віки Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середніх століть Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року в нmjve мешкало приблизно 80 000 чоловік. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер.
[ред.] Лондон у XVI—XVIII століттях
З приходом до влади династії Тюдорів в Англії почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля привела до того, що столиця стала розвиватися і багатішати ще швидше, чим раніше. Сприятливо відбилися на місті часи правління Генріха VIII і Едуарда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікарень[6].
Реформація, що відбулася в Англії при Генріху VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона була зайнята релігійними спорудами і приблизно третину населення складали ченці. Ситуація змінилася в 1538—41 роках, після того, як Генріх VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчим васалам.
Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю по всьому світу — від Росії ка Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили і розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 чоловік в 1530 році до 225 000 в 1605[6]. Також в XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», в якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра.
У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.
Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.
У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж, місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи і тисячами жертв. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665—1666 роках. У Англії її називають Великою Чумою (The Great Plague). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 чоловік (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло більше 7400 чоловік, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний дзвін церковних дзвонів»[7].
Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (біля 60% міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім чоловік, зате багато хто залишився без оселі і позбувся всіх засобів для існування.
Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю мвіту. У 1694 році відкрився Банк Англії, що дозволив країні ще збільшити свій вплив на світову економіку. У 1700 році 80% імпорту і 69% експорту Англії доводилося на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 чоловік.
У XVIII столітті, в епоху Просвітництва набули широкого поширення преса і література. Відтоді центром видавничого життя Лондона стала вулиця Фліт-стріт. У тому ж столітті було відмічено зростання злочинності в столиці, через що були посилені покарання: навіть за незначний злочин тепер загрожувала страта.
У 1707 році Лондон набув статусу столиці Великобританії, нової держави, створеної за допомогою об'єднання Англії і Шотландії. У тому ж XVIII столітті були побудовані новий Собор святого Павла і Букінгемський палац — символи сучасного Лондона, — а також Вестмінстерський міст, який став всього лише другим мостом в Лондоні через Темзу. До кінця XVIII століття населення Лондона досягло мільйона чоловік.
[ред.] Лондон в XIX столітті
Лондон XIX сторіччя — місто контрастів. З одного боку, він був столицею найбільшої держави в світі — Британській імперії, економічним і політичним центром світу, а з іншої — містом, де в трущобах, практично без засобів для існування, жили мільйони бідняків.
XIX століття — епоха стрімкої індустріалізації і урбанізації в країнах Європи і Північної Америки. У цьому сторіччі в Лондоні було побудовано величезну кількість нових фабрик і заводів, а населення збільшилося в 6 разів. У XIX столітті Лондон був найбільшим містом світу, до 1900 року його населення складало близько 6 млн чоловік. У столиці з'явилися цілі промислові райони, і найвідоміший з них — Іст-енд, що став протилежністю фешенебельного Вест-енду.
У позаминулому столітті в зовнішності Лондона відбулися кардинальні зміни. У 1836 році була відкрита перша залізниця, що з'єднала Лондонський міст і Грінвіч, і менше ніж за 20 років відкрилося 6 вокзалів. У 1863 в Лондоні з'явилося перше в світі метро. Крім того, в XIX столітті були побудовані Біг-Бен, Альберт-Холл, комплекс Трафальгарського майдану, Тауерський міст. Вперше за всю історію існування Лондона з'явилася каналізація (див. Великий сморід).
У XIX столітті була реформована система міського самоврядування, оскільки стара система, що існувала ще з Середніх століть, явно не відповідала вимогам мегаполісу, що розрісся. У 1855 році був створений Столичний комітет з робіт (Metropolitan Board of Works), що контролював міське будівництво і створення інфраструктури. У 1888 цей орган ліквідовували, а адміністративні функції були вперше покладені на виборний орган — Лондонську окружну раду (London County Council).
У 1851 році Лондон прийняв всесвітню виставку.
В середині століття Лондон вперше зіткнувся з масовою імміграцією. Особливо велика притока приїжджих йшла з Ірландії. Також в місті утворилася велика єврейська община.
[ред.] Лондон в XX столітті
Перша світова війна на якийсь час припинила розвиток Лондона. Місто вперше піддалося авіанальотам. У період між двома світовими війнами Лондон продовжував збільшуватися, але більше за площею, а не за населенням.
У 1930-і багато жителів міста постраждали від Великої депресії: сильно виріс рівень безробіття, впав рівень життя. Нездатність властей зробити що-небудь привела до появи безлічі радикальних партій як лівого, так і правого напряму. Більшість з них базувалася в робочому Іст-енді. У Парламенті Великобританії отримали декілька місць комуністи, широкою підтримкою користувався і Британський союз фашистів. Кульмінацією боротьби між лівими і правими стала так звана Битва на Кебл-стріт — вуличні бої між політичними екстремістами обох флангів і поліцією.
У ті ж 1930-ті до Лондона з нациської Німеччини бігли багато євреїв. Під час Другої світової війни столиця Великобританії піддавалася неодноразовим авіабомбардуванням, найважчі з яких пришлися на вересень 1940 і травень 1941 року. Багато жителів було евакуйовано зі столиці. Бомбосховищами служили станції метрополітену. Всього за час війни в Лондоні її жертвами стали 30000 мирних жителів, 50000 отримали поранення, десятки тисяч будинків були зруйновані[8].
Відразу після війни Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри (1948).
У післявоєнний час Лондон втратив статус найбільшого порту Великобританії, оскільки устаткування доків застаріло і порт не міг обслуговувати великі вантажні кораблі. Водні термінали Лондона були перенесені в довколишні міста Фелікстау і Тілбері, а район Доклендс в 1980-ті був перебудований — тепер там містяться офіси і багатоквартирні будинки.
У 1952 Великий смог, украй шкідлива суміш туману і диму промислового походження, на п'ять днів спустився на Лондон. Незабаром концентрація в повітрі продуктів горіння стала такою високою, що за подальші тижні в місті від смогу загинуло близько 4000 чоловік, а ще 8000 стали жертвами катастрофи в подальші кілька місяців. Подія примусила власті серйозно зайнятися цією проблемою, внаслідок чого були виданий загальнодержавний закон «Про чисте повітря» (1956), а також аналогічний міський закон (1954).
У 1960-і, завдяки популярним музичним колективам як то Beatles і Rolling Stones він став одним з світових центрів молодіжної субкультури (отримавши прізвисько «Свінгуючий Лондон»). У 1966 збірна Англії виграла у фіналі на стадіоні «Вемблі» Чемпіонат світу з футболу.
В 1970-ті Лондон став мішенню для терористів, коли місто вперше піддалося атакам Ірландської Республіканської Армії. Ці атаки регулярно повторювалися до кінця XX століття.
З середини століття, незважаючи на притоку іммігрантів з країн Співдружності (особливо з Індії, Пакистану і Бангладеш), населення міста почало скорочуватися, зменшившись з майже 9 до 7 млн чоловік в 1980-і, після чого воно стало повільне рости.
Нове тисячоліття Лондон зустрів відкриттям кількох нових споруд, таких як Купол міленіуму (Millennium Dome) і Лондонське око (London Eye), колесо огляду, що стало новим символом міста.
На початку XXI століття Лондон добився права на проведення Олімпійських ігор 2012 року. Столиця Великобританії стане першим містом, що тричі прийме Олімпіаду.
У 2004 був прийнятий план з розвитку міста. Згодне йому, до 2016 року населення Лондона повинне досягти 8,1 млн чоловік, повинна збільшитися кількість хмарочосів. Власті також мають намір удосконалити систему громадського транспорту.
[ред.] Демографія
В період індустріалізції в 19-му столітті й на початку 20-го століття населення Лондона стрімко зростало. Протягом певного часу Лондон був найбільшим містом за населенням, доки в 1925 році його не обігнав Нью-Йорк. В 1939 році населення міста досягло 8 млн. 615 тис. 245 мешканців. На середину 2007 року в Великому Лондоні мешкали 7 млн. 556 тис. 900 людей. Проте міська зона виросла за межі Великого Лондона й була домівкою для 8 млн. 278 тис. 251 жителя станом на 2001 рік, а ще ширша метропольна зона вміщає від 12 до 14 млн. мешканців, у залежності від того, як точно визначити її границі.
Густота неселення складає 4761 мешканець на квадратний кілометр, що більш ніж у десять разів більше, ніж у будь-якому іншому регіоні Британії. За населенням Лондом є 25-им містом у світі, а його метропольна зона займає 17 місце. Лондон - 4-е місто в світі за кількістю мешканців-мільярдерів (у доларах США). Поряд із Токіо та Москвою Лондон належить до найдорожчих міст у світі.
[ред.] Етнічний склад
Оцінки Офісу національної статистики за 2006 рік класифікували 58,0% лондонців як натуральних білих британців, 2,5% - білих ірладців, 8,9% - інших білих, більшість із яких греки, італійці та німці. 13,1% населення належить до вихідців із Південної Азії. Найбільше серед них індійців (6,5%), бангладешців (2,3%), пакистанців (2,3%) та 2% інших азійців (тамілів із Шрі Ланки і т.п.). 10,7% - чорні (приблизно 5% - чорні африканці, 5% - чорні вихідці із Карибів, 0,7% - інші чорні). 3,5% мешканців міста змішаної раси, 1,5% - китайці, 1,5% належать до інших етнічних груп. 30% населення міста народилися поза межами Європейського Союзу. Ірландців, народжених як у Ірландії, так і в Північній Ірландії, налічується близько 250 тисяч. Вони складають найбільшу етнічну групу людей, народжених за межами Великої Британії.
Проведений в січні 2005 року опит показав, що в Лондоні розмовляють понад 300-ма мовами. В місті є 50 принаймні десятитисячних небританських громад. Кількість чорних та азійських дітей у школах перевищує кількість білих у відношенні 6:4.
[ред.] Акцент
Для Лондона традиційно характерний особливий акцент англійської мови, який отримав назву кокні. Найвиразніші його риси - опускання звуку [h] (ейч-дропінг) та вимова [ai] замість [ei]. В сучасну епоху жителі Лондона розмовляють із різними акцентами - кокні, надбана вимова (received pronumciation), карибська вимова (для вихідців із Вест-Індії).
[ред.] Релігія
[ред.] Адміністрація
[ред.] Адміністративний поділ
[ред.] Органи влади
Адміністрування Лондона здійснюється на двох рівнях - загальноміському і місцевому. Першим опікується Адміністрація Великого Лондона (Greater London Authority), другим - 33 місцеві адміністрації. Адміністрація Великого Лондона складається із виборної посади мера Лондона, якому належить виконавча влада і Лондонської Асамблеї, яка здійснює контроль за рішеннями мера й має право прийняти або відхилити проекти річних бюджетів. Адміністрація Великого Лондона була сформована в 2000 році, замінивши собою скасовану в 1986 році Раду Великого Лондона. Резиденцією Адміністрації Великого Лондона й мера є Сіті-хол. Обов'язки мера станом на 2009 рік виконує Борис Джонсон. Із 33 місцевих адміністрацій 32 є Радами Лондонських боро, 33-я - Корпрорація Лондонського Сіті. До їхніх обов'язків входять місцеві послуги, на які не поширюється компетенція Адміністрації Великого Лондона - місцеве планування, школи, соціальні служби, дороги місцевого значення, збір сміття.
Лондон також є резиденцією національного уряду Сполученого Королівства, центральний офіс якого розташований неподалік від Вестмінстерського палацу. Багато урядових департаментів займають будівлю неподалік від Парламенту, особливо вздовж вулиці Вайтхолл. Прем'єр-міністр має резиденцію за адресою Даунінг-стріт 10.
[ред.] Економіка
[ред.] Транспорт
Існує 8 аеропортів, які мають в своїй офіційній назві слово «лондонський». Головними воротами Лондона в світ є аеропорт Гітроу - найбільший у світі аеропорт міжнародного сполучення. Це головна база Брітіш Ервейз - національної британської авіакомпанії. В березні 2008 року відкрився його п'ятий термінал, і вже розглядається питання про спорудження шостого. Аналогічний об'єм авіаперевозок здійснює аеропорт Ґетвік. Лондонський аеропорт Стенстід - база Раянер, Лондонський аеропорт Лутон призначений в основному для короткого сполучення за низькими розцінками. Найменший Аеропорт Лондонського Сіті призначений в основному для пасажирів бізнес-класу. Лондонський аеропорт Саутенд здійснює бізнес-перельоти й повітряні транспортні послуги.
Лондон має одну з найкращих у світі систем громадського транспорту. Серцевиною транспортної системи Лондона є лондонська підземка, відома в народі під назвою «Труба» (англ. Tube), початок якої було закладено ще в 1863 році. Щодня лондонське метро перевозить понад три мільйони пасажирів. Підземка сполучає центр міста з приміськими районами на північ від Темзи. На південь вона переходить в наземну транспортну мережу, що пояснюється частково складною геологічною структурою на південному боці річки.
У 1987 році відкрилася ще одна система метро - Доклендс лайт рейлвей, що використовує менші й легші потяги. Вона обслуговує Східний Лондон і Грінвіч з обох берегів Темзи.
Міжміські потяги зазвичай не перетинають сіті. Чотирнадцять залізничних станцій навколо центра міста є для них кінцевими зупинками. Винятком є залізниця Теймзлінк, кінцеві станції якої Бедфорд, Брайтон і Мурґейт. У жовтні 2007 року було одобрено проект побудови наскрізної залізниці, на яку виділено 10 млрд. фунтів. Її мета - зменшити навантаження на міський транспорт.
Високошвидкісні потяги системи Євростар з'єднують Сент-Панкрас Інтернешнал з Ліллем та Парижем у Франції й Брюсселем у Бельгії. Час мандрівки з Лондона до Парижу й Брюсселя 2 год. 15 хв. та 1 год. 51 хв., відповідно.
[ред.] Суспільство та культура
[ред.] Пам'ятки культури та архітектури
У Лондоні є чотири пам'ятники світової спадщини: Тауер, історичне поселення в Грінвічі, Королівський ботанічний сад й район Вестмінстера, який включає в себе Вестмінстерський палац, Вестмінстерське абатство й церкву св. Маргарити.
У Лондоні розташований Британський музей - один із найбільших в світі.
[ред.] Спорт
Лондон - визначний спортивний центр. Він двічі приймав Олімпійські ігри - в 1908 та 1948, а також буде столицею Олімпіади 2012.
У місті досить популярні футбол, крикет та регбі.
В Лондоні загалом 13 футбольних клубів: «Арсенал», «Тоттенгем Готспур», «Челсі», «Вест Гем Юнайтед», «Фулгем», «Барнет», «Брентфорд», «Чарльтон Атлетік», «Кристал Пелес», «Дагенгем & Редбрідж», «Лейтон Орієнт», «Міллуол», «Квінз Парк Рейнджерс».
В місті є чотири регбійні команди: «Лондон Айріш» (Лондонські ірландці), «Сараценз» (Сарацини), «Воспс» (Оси) та «Гарлекінз» (Арлекіни), хоча тільки Арлекіни грають в межах Великого Лондона. Є також дві команди з регбі-13 - «Гарлекіз регбіліг» та «Сколарз».
Найбільші стадіони в місті - Вемблі, на якому проводяться міжнародні зустрічі збірної Англії з футболу, а також фінали англійських кубків та Твікінгем, на якому проводяться змагання з регбі. Після нещодавньої перебудови Вемблі може розмістити 90 тис. глядачі, Твікінгем - 84 тисячі. Дві найбільші арени для проведення матчів із крикету - Лордс та Овал.
У Вімблдоні проводиться щорічний Вімблдонський турнір з тенісу - одна із найвизначніших спортивних подій року. Іншими значними подіями є Лондонський марафон та традиційні веслувальні перегони між командами Оксфорду й Кембриджу, які проходять на Темзі.
[ред.] Освіта та наука
У Лондоні навчаються приблизно 378 тис. студентів. Лондонський університет налічує 125 тис. студентів і є за цим показником найбільшим у Сполученому Королівстві та Європі. До його складу входять 20 коледжів та кілька дрібніших інститутів, кожен з яких значною мірою автономний. Коледжі мають свої власні системи зарахування студентів, тож практично є окремими університетами, хоча більшість ступенів випусникам присвоює саме Лондонський університет. Серед коледжів є мультидисциплінарні, такі як Королівський Голловей, Беркбек, Лондонський університетський коледж, коледж Ґолдсміт, коледж Королеви Марії, а також спеціалізовані, наприклад, Лондонська школа економіки, Школа африканських та східних студій, Королівська академія музики, Інститут мистецтв Курто та Інститут освіти.
Лондонський імперський коледж та Лондонський університетський коледж входять в десятку найкращих університетів світу за рейтингом журналу «Таймс вища освіта». В 2008 Імперський коледж посідав 6-е місце, Лондонський університетський коледж - 7-е.
Лондонська школа економіки - провідний заклад у галузі викладання та вивчення суспільних наук. Крім того її студентська громада найбільш інтернаціональна у світі.
Королівський коледж музики, Королівський коледж мистецтва та Школа музики та драми Ґвіндгол - приклади навчальних закладів у галузі мистецтва.
В Лондоні є також інші університети: Університет Брюнеля, Університет Сіті, Лондонський метропольний університет, Універстет Міддлсекса, Університет Східного Лондона, Лондонський університет мистецтва, Вестмінстерський університет, Кінгстонський університет та Університет Лондонського Південного банку, які не входять до складу Лондонського університету, але є лідерами в своїх галузях і приваблюють студентів не тільки з Британії, а й з усього світу. Деякі з цих університетів були політехнічними інститутами, доки не отримали університетський статус в 1992 році. Лондонський Імперський коледж вийшов із складу Лондонського університету в 2007 році.
В Лондоні є також три міжнародних університети: Міжнародний університет Шіллера, Річмондський університет та коледж Ріджент.
[ред.] Зовнішні зв'язки
[ред.] Консульства
[ред.] Міста-побратими
| Місто | Країна | Дата угоди |
|---|---|---|
| Пекін |  КНР |
2006 |
| Париж |  Франція |
|
| Берлін |  Німеччина |
2000 |
| Москва |  Росія |
|
| Нью-Йорк |  США |
2001 |
| Токіо |  Японія |
2005 |
[ред.] Посилання
- Офіційний сайт міста
- Домашня сторінка Лондона на сайті Бі-Бі-Сі
- Карта національностей Лондона
- Карта релігій Лондона
[ред.] Виноски
- ↑ http://www.bbc.co.uk/history/timelines/england/rom_roman_invasion.shtml
- ↑ http://chr.org.uk/legends.htm
- ↑ Заява Британського Агентства з охрони довкілля
- ↑ Триз, Джеффри — «Лондон. Краткая история»
- ↑ Новый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
- ↑ а б Певснер, Николаус — «Лондон. Сити и Вестминстер»
- ↑ Хроніки Лондона Семюела Піпса
- ↑ http://myweb.tiscali.co.uk/homefront/arp/arp4.html
 |
Це незавершена стаття з географії Великої Британії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
