Лондон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Столиця
Лондон
англ. London
Прапор Герб
Прапор
Герб
Лондон

Координати 51°30′26″ пн. ш. 00°07′39″ зх. д. / 51.50722° пн. ш. 0.12750° зх. д. / 51.50722; -0.12750Координати: 51°30′26″ пн. ш. 00°07′39″ зх. д. / 51.50722° пн. ш. 0.12750° зх. д. / 51.50722; -0.12750

Країна Велика Британія Велика Британія
Регіон Англія
Графство Великий Лондон
Внутрішній поділ Сіті та 32 райони
Мер Борис Джонсон
Рік заснування 43 (1971 рік)
Попередні назви Лондініум
Площа 1,572.00 км²
Висота центру 24 м
Населення 8 308 369  (2012)
Густота населення 5 285 осіб/км²
Агломерація 15 010 295
Часовий пояс UTC+0, влітку UTC+1
Офіційний сайт http://www.london.gov.uk
Лондон (Англія)
Лондон
Лондон

Ло́ндон (англ. London, МФА /ˈlʌndən/) — столиця Англії і Великої Британії, розташована на річці Темза; площа 1580 км²; населення 7 825 200 (2010), з передмістями понад 9 млн.

Середмістя Лондона є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Великий Лондон з 1965 складається з 32 округів. Важливе джерело доходу — туризм. Найбільш відвідуваними місцями є: Лондонський Тауер, Собор Святого Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Лондонський університет є найбільшим в країні. Фахові корпорації юристів Судові Інни існують з XIII століття. Лондон — центр англійської театральної діяльності з моменту будівництва першого театру Джеймсом Бербіджем в 1576.

За результатами опитування, що провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Лондон потрапив до дванадцятки найкрасивіших міст світу[1].

Назва[ред.ред. код]

Походження назви[ред.ред. код]

Сучасна назва міста — Лондон — походить від давнішого римського «Лондініум» (лат. Londinium). Єдиної думки щодо походження цього слова немає, але вченими неодноразово висувалися гіпотези про етимологію назви. Ось чотири найпопулярніші припущення:

  • Назва — латинського походження, і утворена від римського власного імені, яке означає «шалений»;
  • Назва — латинського походження, і походить від слова Lond, що означає «Дике (тобто тут заросле лісом) місце»[2]
  • Назва — кельтського походження, і складається з двох слів: Llyn (озеро) і Dun (укріплення): у кельтський період місто називалося Llyndid;
  • Назва походить від древньоєвропейського слова Plowonida, що означає «Річка, що вийшла з берегів»[3].

Неофіційні назви Лондона[ред.ред. код]

Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов'язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те що в українській мові немає еквіваленту слову Wen, що приблизно означає «Місто із занадто великим населенням». Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і місто отримало назву «Свінгуючий Лондон» — за квітучим життям моди і культури.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Темза, вид з Тауерського мосту

Лондон займає площу 1579 км². Координати: 51°30′ пн. ш. 0°00′ зх. д. / 51.500° пн. ш. -0.000° сх. д. / 51.500; -0.000

З південного заходу до сходу місто перетинає Темза, судноплавна річка, що впадає в Північне море. Долина Темзи — родюча і доволі плоска, що дозволило Лондону розширюватися рівномірно. Спочатку річка була ширшою, а береги її були болотистими і топкими, але завдяки діяльності людини все це зникло. Темза — припливно-відпливна річка, і тому в Лондоні існує небезпека повені[4]. Останніми роками ця небезпека збільшилася через підняття рівня води в річці.

Клімат[ред.ред. код]

За класифікацією Кеппена клімат Лондона помірний морський, тож у місті рідкісні випадки дуже високої чи дуже низької температури. Влітку температура здебільшого змінюється в межах від 11 °C до 24 °C, хоча в окремі дні може досягати 30 °C. Рекордна температура 39 °C була зафіксована 10 серпня 2003 року. Зими в Лондоні прохолодні, але температура рідко падає до нуля. Рекордно низька температура становить −10 °C.

Лондон відносно сухе місто з регулярними але несильними опадами впродовж всього року.

Клімат Лондона
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 14,0 19,7 21,0 26,9 31,0 35,0 35,5 37,5 30,0 28,8 19,9 15,0 37,5
Середній максимум, °C 8,3 8,5 11,4 14,2 17,7 20,7 23,2 22,9 20,1 15,6 11,4 8,6 15,2
Середня температура, °C 8 8 11 14 18 21 23 23 20 15 11 9 15
Середній мінімум, °C 2,6 2,4 4,1 5,4 8,4 11,5 13,9 13,7 11,2 8,3 5,1 2,8 7,5
Абсолютний мінімум, °C −10 −9 −8 −2 −1 5,0 7,0 6,0 3,0 −4 −4 −7 −10
Норма опадів, мм 52 34 42 45 47 53 38 47 57 62 52 54 583
Кількість сонячних годин 49,9 71,4 107,1 159,8 181,2 181,0 192,1 195,1 138,9 108,1 58,5 37,4 1 480,5
Кількість дощових днів 10,8 8,5 9,6 9,4 9,0 8,3 8,0 7,6 8,5 10,7 10,1 9,9 110,4
Вологість повітря, % 91 89 91 90 92 92 93 95 96 95 93 91 92.3
Джерело: [5][6][7][8][9]

Екологія[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Легендарний Римський період[ред.ред. код]

Римський Лондініум створено невдовзі після вторгнення римлян в 43 році. Незабаром Лондініум став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондініум став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення становило близько 60 000 чоловік. У місті знаходилися найважливіші адміністративні будівлі.

Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Нижню. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно в той же час була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. В кінці IV століття Британія була розділена по-новому, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондініум, і місто стало поступово заселятися бриттами.

Саксонський період і Середньовіччя[ред.ред. код]

В середині VI століття Люнденбург («Лондонське укріплення», саксонська назва Лондініума) був включений до складу східносаксонського королівства. У 604 році король Саєберт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Імовірно, спочатку це була досить скромна капела. Пізніше собор був зруйнований язичниками-спадкоємцями Саєберта.

В кінці VII століття приблизно за півтора кілометрах від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення)[10]. Мабуть, в Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.

З 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті Люнденбург піддався нападу вікінгів. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами і знаходився під їх владою до 1042 року.

Тауер, закладений при Вільгельмові Завойвнику До 11 століття Лондон став головним містом Англії, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. У 1066 році після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація відбулася у щойно добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї в порівнянні з жителями інших міст. При його правлінні в на південному сході міста було побудовано укріплення, нині відоме як Лондонський Тауер. У 1097 його син Вільгельм II почав будівництво Вестмінстер-холлу, що послужив основою Вестмінстерського палацу. У 1176 році почалося будівництво знаменитого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.

У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.

Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англії в 1348 році. Точна кількість померлих в Лондоні невідома, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч чоловік.

Епідемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон піддався розграбуванню і спустошенню[11]. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічній Англії), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті придушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.

У Середні Віки Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середньовіччя Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року у ньому мешкало приблизно 80 000 чоловік. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер.

Лондон у XVI–XVIII століттях[ред.ред. код]

З приходом до влади Тюдорів в Англії почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля привела до того, що столиця стала розвиватися і багатіти ще швидше, чим раніше. Сприятливо відбилися на місті часи правління Генрі VIII і Едварда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікарень[12].

Реформація, що відбулася в Англії при Генрі VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона була зайнята релігійними спорудами і приблизно третину населення становили ченці. Ситуація змінилася в 1538—41 роках, після того, як Генрі VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчих васалів.

Карта Лондона 1593 року

Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю по всьому світу — від Росії до Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили і розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 чоловік в 1530 році до 225 000 в 1605[12]. Також в XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», в якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра.

У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.

Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.

У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж, місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи і тисячами жертв. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665–1666 роках. У Англії її називають Великою Чумою (The Great Plague). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 чоловік (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло більше 7400 чоловік, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний передзвін церковних дзвонів»[13].

Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (біля 60% міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім чоловік, зате багато хто залишився без оселі і позбувся всіх засобів для існування.

Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю світу. У 1694 році відкрився Банк Англії, що дозволив країні значно збільшити свій вплив на світову економіку. У 1700 році 80% імпорту і 69% експорту Англії припадало на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 чоловік.

У XVIII столітті, в епоху Просвітництва набули широкого поширення преса і література. Відтоді центром видавничого життя Лондона стала вулиця Фліт-стріт. У тому ж столітті було відмічено зростання злочинності в столиці, через що були посилені покарання: навіть за незначний злочин тепер загрожувала страта.

У 1707 році Лондон набув статусу столиці Великобританії, нової держави, створеної за допомогою об'єднання Англії і Шотландії. У тому ж XVIII столітті були побудовані новий Собор святого Павла і Букінгемський палац — символи сучасного Лондона, — а також Вестмінстерський міст, який став всього лише другим мостом в Лондоні через Темзу. До кінця XVIII століття населення Лондона досягло мільйона чоловік.

Лондон в XIX столітті[ред.ред. код]

Лондон XIX сторіччя — місто контрастів. З одного боку, він був столицею найбільшої держави у світі — Британській імперії, економічним і політичним центром світу, а з іншої — містом, де в халупах, практично без засобів для існування, жили мільйони бідняків.

XIX століття — епоха стрімкої індустріалізації і урбанізації в країнах Європи і Північної Америки. У цьому сторіччі в Лондоні було побудовано величезну кількість нових фабрик і заводів, а населення збільшилося в 6 разів. У XIX столітті Лондон був найбільшим містом світу, до 1900 року його населення становило близько 6 млн чоловік. У столиці з'явилися цілі промислові райони, і найвідоміший з них — Іст-енд, що став протилежністю фешенебельного Вест-енду.

У позаминулому столітті в зовнішності Лондона відбулися кардинальні зміни. У 1836 році була відкрита перша залізниця, що з'єднала Лондонський міст і Гринвіч, і менше ніж за 20 років відкрилося 6 вокзалів. У 1863 в Лондоні з'явилося перше у світі метро. Крім того, в XIX столітті були побудовані Біг-Бен, Альберт-холл, комплекс Трафальгарського майдану, Тауерський міст. Вперше за всю історію існування Лондона з'явилася каналізація (див. Великий сморід).

У XIX столітті була реформована система міського самоврядування, оскільки стара система, що існувала ще з Середніх Віків, явно не відповідала вимогам мегаполісу, що розрісся. У 1855 році був створений Столичний комітет з робіт (Metropolitan Board of Works), що контролював міське будівництво і створення інфраструктури. У 1888 цей орган ліквідовували, а адміністративні функції були вперше покладені на виборний орган — Лондонську окружну раду (London County Council).

У 1851 році Лондон прийняв всесвітню виставку.

В середині століття Лондон вперше зіткнувся з масовою імміграцією. Особливо великий наплив приїжджих йшов із Ірландії. Також в місті утворилася велика єврейська община.

Лондон в XX столітті[ред.ред. код]

Перша світова війна на якийсь час припинила розвиток Лондона. Місто вперше піддалося авіанальотам. У період між двома світовими війнами Лондон продовжував збільшуватися, але більше за площею, а не за населенням.

У 1930-і багато жителів міста постраждали від Великої депресії: сильно зріс рівень безробіття, впав рівень життя. Нездатність влади зробити що-небудь спричинила появу безлічі радикальних партій як лівого, так і правого напряму. Більшість з них базувалася в робочому Іст-Енді. У Парламенті Великобританії декілька місць отримали комуністи, широкою підтримкою користувався і Британський союз фашистів. Кульмінацією боротьби між лівими і правими стала так звана Битва на Кебл-стріт — вуличні бої між політичними екстремістами обох флангів і поліцією.

У ті ж 1930-ті до Лондона з нацистської Німеччини втекло багато євреїв. Під час Другої світової війни столиця Великобританії піддавалася неодноразовим авіабомбуванням, найважчі з яких пришлися на вересень 1940 і травень 1941 років. Багато жителів було евакуйовано зі столиці. Бомбосховищами служили станції метрополітену. Всього за час війни в Лондоні її жертвами стали 30000 мирних жителів, 50000 отримали поранення, десятки тисяч будинків були зруйновані[14].

Відразу після війни Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри (1948).

У післявоєнний час Лондон втратив статус найбільшого порту Великобританії, оскільки устаткування доків застаріло і порт не міг обслуговувати великі вантажні кораблі. Водні термінали Лондона були перенесені в довколишні міста Фелікстаун і Тілбері, а район Доклендс в 1980-ті був перебудований — тепер там розташовані офіси і багатоквартирні будинки.

У 1952 році Великий смог, украй шкідлива суміш туману і диму промислового походження, на п'ять днів спустився на Лондон. Незабаром концентрація в повітрі продуктів згоряння стала такою високою, що за подальші тижні в місті від смогу загинуло близько 4000 чоловік, а ще 8000 стали жертвами катастрофи в подальші кілька місяців. Подія примусила міське керівництво серйозно зайнятися цією проблемою, внаслідок чого було видано загальнодержавний закон «Про чисте повітря» (1956), а також аналогічний міський закон (1954).

У 1960-і, завдяки популярним музичним колективам як то Beatles і Rolling Stones він став одним з світових центрів молодіжної субкультури (отримавши прізвисько «Свінгуючий Лондон»). У 1966 збірна Англії виграла у фіналі на стадіоні «Вемблі» Чемпіонат світу з футболу.

В 1970-ті Лондон став мішенню для терористів, коли місто вперше піддалося атакам Ірландської Республіканської Армії. Ці атаки регулярно повторювалися до кінця XX століття.


З середини століття, незважаючи на наплив іммігрантів з країн Співдружності (особливо з Індії, Пакистану і Бангладеш), населення міста почало скорочуватися, та зменшилось з майже 9 до 7 млн чоловік у 1980-і, після чого воно стало повільне рости.

Нове тисячоліття Лондон зустрів відкриттям кількох нових споруд, таких як Купол міленіуму (Millennium Dome) і Лондонське око (London Eye), колесо огляду, що стало новим символом міста.

На початку XXI століття Лондон добився права на проведення Літніх Олімпійських ігор 2012 року. Столиця Великобританії стане першим містом, що тричі прийняло Олімпіаду.

У 2004 був прийнятий план з розвитку міста. Згодне йому, до 2016 року населення Лондона повинне досягти 8,1 млн чоловік, повинна збільшитися кількість хмарочосів. Міська влада також має намір удосконалити систему громадського транспорту.

Вид на центр Лондона, що відкриваєтся з Лондонського ока (2009)
Вид на центр Лондона, що відкриваєтся з Лондонського ока (2009)

Демографія[ред.ред. код]

В період індустріалізації в 19-му столітті й на початку 20-го століття населення Лондона стрімко зростало. Протягом певного часу Лондон був найбільшим містом за населенням, доки в 1925 році його не обігнав Нью-Йорк. В 1939 році населення міста досягло 8 млн. 615 тис. 245 мешканців. На середину 2007 року в Великому Лондоні мешкали 7 млн. 556 тис. 900 людей. Проте міська зона виросла за межі Великого Лондона й була домівкою для 8 млн. 278 тис. 251 жителя станом на 2001 рік, а ще ширша метропольна зона вміщає від 12 до 14 млн мешканців, у залежності від того, як точно визначити її границі.

Густота населення становить 4761 мешканець на квадратний кілометр, що більш ніж у десять разів більше, ніж у будь-якому іншому регіоні Британії. За населенням Лондон є 25-им містом у світі, а його метропольна зона займає 17 місце. Лондон — 4-е місто у світі за кількістю мешканців-мільярдерів (у доларах США). Поряд із Токіо та Москвою Лондон належить до найдорожчих міст у світі.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Оцінки Офісу національної статистики за 2006 рік класифікували 58,0% лондонців як натуральних білих британців, 2,5% — білих ірландців, 8,9% — інших білих, більшість із яких греки, італійці та німці. 13,1% населення належить до вихідців із Південної Азії. Найбільше серед них індійців (6,5%), бангладешців (2,3%), пакистанців (2,3%) та 2% інших азійців (тамілів із Шрі Ланки тощо). 10,7% — чорні (приблизно 5% — чорні африканці, 5% — чорні вихідці із Карибів, 0,7% — інші чорні). 3,5% мешканців міста змішаної раси, 1,5% — китайці, 1,5% належать до інших етнічних груп. 30% населення міста народилися поза межами Європейського Союзу. Ірландців, народжених як у Ірландії, так і в Північній Ірландії, налічується близько 250 тисяч. Вони складають найбільшу етнічну групу людей, народжених за межами Великої Британії.

Проведений в січні 2005 року опит показав, що в Лондоні розмовляють понад 300-ма мовами. В місті є 50 принаймні десятитисячних небританських громад. Кількість чорних та азійських дітей у школах перевищує кількість білих у відношенні 6:4.

Акцент[ред.ред. код]

Для Лондона традиційно характерний особливий акцент англійської мови, який отримав назву кокні. Найвиразніші його риси — опускання звуку [h] (ейч-дропінг) та вимова [ai] замість [ei]. В сучасну епоху жителі Лондона розмовляють із різними акцентами — кокні, надбана вимова (received pronunciation), карибська вимова (для вихідців із Вест-Індії).

Релігія[ред.ред. код]

З вірувань найбільшою популярністю користується християнство — 58,2%. Слідом за ним йдуть іслам — 7,8%; індуїзм — 4,1%; іудаїзм — 2,1% і сикхізм — 1,5%[15]. Досить багато в Лондоні атеїстів — 15,8%.

Місця компактного проживання лондонських мусульман — Тауер-Хемлетс і Ньюхем. Велика індуїстська громада розташована в північно-західних округах Харроу і Брент, сикхи проживають в основному в східних і західних районах, а іудеї — в Стемфорд-Хіллі та Голдерс-Грін, розташованих в північній частині Лондона.

Адміністрація[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Міське самоврядування Лондона має досить складну структуру. Воно має два яруси : перший — це міське управління, другий — місцеве. Міським управлінням займається Адміністрація Великого Лондона (англ. Great London Authority, скорочено GLA), місцевим — локальні адміністрації муніципальних округів. Міська адміністрація відповідає за стратегічне планування, економічний розвиток міста, поліцію, пожежну службу і транспорт, локальні — за місцеве планування, школи, соціальні служби і т. д.

Адміністрація Великого Лондона, у свою чергу, складається з двох частин. Перша — це мер міста, що представляє виконавчу владу, друга — Лондонська міська асамблея, яка обмежує повноваження мера і затверджує міський річний бюджет. Адміністрація Великого Лондона з'явилася нещодавно, 2000 року, замість скасованої в 1986 році Ради Великого Лондона (таким чином, 14 років місто існувало без центральної влади). Адміністративно Лондон розділений на 33 райони, в число яких входить 32 муніципальних округи, що позначаються спеціальним словом боро (англ. borough) і Сіті. У кожному з округів є власна адміністрація та окружна рада, вибори в який проходять кожні чотири роки. У Сіті районної адміністрації немає, але в районі існує традиційний орган влади — Лондонський муніципалітет (англ. Corporation of London), який практично без змін зберігся ще з середніх століть. Крім того, в Сіті існує власна поліція, незалежна від міської.

1 — Сіті London-boroughs.svg 18 — Саттон
2 — Вестмінстер 19 — Кройдон
3 — Кенсінгтон і Челсі 20 — Бромлі
4 — Гаммерсміт і Фулхем 21 — Луїшем
5 — Вандзверт 22 — Гринвіч
6 — Ламбет 23 — Бекслі
7 — Саутерк 24 — Гейверінг
8 — Тауер Гемлетс 25 — Баркінг і Дагенем
9 — Гекні 26 — Редбридж
10 — Ізлінгтон 27 — Ньюем
11 — Кемден 28 — Волтгем Форест
12 — Брент 29 — Герінгей
13 — Ілінг 30 — Енфілд
14 — Гаунслоу 31 — Барнет
15 — Річмонд-на-Темзі 32 — Герроу
16 — Кінгстон-на-Темзі 33 — Гіллінгдон
17 — Мертон

Органи влади[ред.ред. код]

Адміністрування Лондона здійснюється на двох рівнях — загальноміському і місцевому. Першим опікується Адміністрація Великого Лондона (Greater London Authority), другим — 33 місцеві адміністрації. Адміністрація Великого Лондона складається із виборної посади мера Лондона, якому належить виконавча влада і Лондонської Асамблеї, яка здійснює контроль за рішеннями мера й має право прийняти або відхилити проекти річних бюджетів. Адміністрація Великого Лондона була сформована в 2000 році, замінивши собою скасовану в 1986 році Раду Великого Лондона. Резиденцією Адміністрації Великого Лондона й мера є Сіті-хол. Обов'язки мера станом на 2009 рік виконує Борис Джонсон. Із 33 місцевих адміністрацій 32 є Радами Лондонських боро, 33-я — Корпорація Лондонського Сіті. До їхніх обов'язків входять місцеві послуги, на які не поширюється компетенція Адміністрації Великого Лондона — місцеве планування, школи, соціальні служби, дороги місцевого значення, збір сміття.

Лондон також є резиденцією національного уряду Сполученого Королівства, центральний офіс якого розташований неподалік від Вестмінстерського палацу. Багато урядових департаментів займають будівлю неподалік від Парламенту, особливо вздовж вулиці Вайтхолл. Прем'єр-міністр має резиденцію за адресою Даунінг-стріт 10.

Економіка[ред.ред. код]

Лондон — найважливіший економічний і фінансовий центр Великобританії та Європи, один зі світових фінансових центрів. Валовий регіональний продукт міста в 2004 році склав 365 млрд $ (17% ВВП Великобританії). Економічне значення ж всієї Лондонської агломерації ще вище — регіональний продукт у 2004 році склав 642 млрд $.

Найважливіша галузь економіки міста — фінанси, включаючи банківський сервіс, страхування, управління активами; у Лондоні розташовані штаб-квартири найбільших банків і фінансових компаній, включаючи такі як HSBC, Reuters, Barclays. Один з найбільших світових центрів валютної та фондової торгівлі — Лондонська фондова біржа. Протягом століть осередком міського фінансового життя є діловий район Сіті, проте з 1990-х років за звання фінансового і ділового центру Лондона бореться Кенері-Ворф у східній частині міста.

Другий за значимістю галуззю в економіці Лондону є інформаційна[16]. У столиці розташовується штаб квартира Бі-Бі-Сі, однієї з найбільших медіакорпорацій у світі. У Лондоні видаються найпопулярніші газети, в числі яких The Times, що видається майже 700-тисячним тиражем щодня, The Sun, The Daily Mirror та інші.

У Лондоні розташовуються штаб-квартири багатьох англійських і транснаціональних компаній, серед яких BP, Royal Dutch Shell, Unilever, Corus Group, SABMiller, Cadbury Schweppes і інші. Центральні офіси більше 100 з топ-500 найбільших європейських компаній розташовані в британській столиці.

Лондон залишається одним з найбільших промислових центрів Британії. Промисловість міста і передмість представлена ​​машинобудуванням (автомобілебудування, електронна промисловість, верстатобудування, суднобудування та судноремонт і ін.), широко розвинена легка, харчова, нафтопереробна і нафтохімічна галузі, поліграфія та інші.

Одним з найважливіших джерел доходу для Лондона є туризм. У 2005 році ця галузь забезпечувала постійною роботою 350 000 чоловік[17]. За рік приїжджі залишають у Лондоні 10 млрд £[18]. Вважається що за популярністю у туристів місто поступається лише Парижу[19], однак останні дані показали, що в 2010 році до Лондона було продано 45 млн путівок, тоді як до Парижа — всього 33900 тисяч[20].

Попри те, що колись Лондон був одним з найбільших портів Європи, зараз він навіть у Великобританії перебуває лише на третьому місці. Щорічний вантажообіг — 50 млн тонн вантажів[21].

Серце економічного Лондона — Сіті. Також безліч офісів різних компаній знаходиться в районі площі Пікаділлі.

Транспорт[ред.ред. код]

Існують 8 аеропортів, які мають в своїй офіційній назві слово «лондонський». Головними воротами Лондона у світ є аеропорт Хітроу — найбільший у світі аеропорт міжнародного сполучення. Це головна база Брітіш Ервейз — національної британської авіакомпанії. У березні 2008 р. відкрився його п'ятий термінал, і вже розглядається питання про спорудження шостого. Аналогічний обсяг авіаперевезень здійснює аеропорт Гатвік. Лондонський аеропорт Стенстід — база Раянер, Лондонський аеропорт Лутон призначений в основному для короткого сполучення за низькими розцінками. Найменший Аеропорт Лондонського Сіті призначений в основному для пасажирів бізнес-класу. Лондонський аеропорт Саутенд здійснює бізнес-перельоти й повітряні транспортні послуги.

Лондон має одну з найкращих у світі систем громадського транспорту. Серцевиною транспортної системи Лондону є лондонська підземка, відома серед народу як «Труба» (англ. Tube), початок якої було закладено ще у 1863 р. Щодня лондонське метро перевозить понад три мільйони пасажирів. Підземка сполучає центр міста з приміськими районами на північ від Темзи. На півдні вона переходить у наземну транспортну мережу, що пояснюється частково складною геологічною структурою на південному боці річки.

У 1987 р. відкрилася ще одна система метро — «Доклендс лайт рейлвей», що використовує менші й легші потяги. Вона обслуговує Східний Лондон і Грінвіч з обох берегів Темзи.

Міжміські потяги зазвичай не перетинають Сіті. Чотирнадцять залізничних станцій навколо центра міста є для них кінцевими зупинками. Винятком є залізниця Теймзлінк, кінцеві станції якої Бедфорд, Брайтон і Мургейт. У жовтні 2007 р. було схвалено проект побудови наскрізної залізниці, на яку виділено 10 млрд фунтів. Її мета — зменшити навантаження на міський транспорт.

Високошвидкісні потяги системи Євростар з'єднують Сент-Панкрас Інтернешнл з Ліллем та Парижем у Франції й Брюсселем у Бельгії. Час мандрівки з Лондону до Парижу й Брюсселю 2 год. 15 хв. та 1 год. 51 хв. відповідно.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

У Лондоні діє національна система охорони здоров'я (NHS), якій 5 липня 2008 року виповнилося 60 років.[22] Дана система надає безкоштовну медичну допомогу всім жителям Лондона. На сьогоднішній день дана система піддається критиці за низький рівень професіоналізму, недостатній догляд, погані умови та довге очікування операції. Користувачі даної системи пояснюють ці недоліки різними причинами, зокрема, тим, що система була «на швидке одужання або на швидку смерть» пацієнта і не пристосована до великої кількості хронічних захворювань, яке є зараз.[22]

Освіта[ред.ред. код]

У Лондоні навчається близько 400 000 студентів[23], причому 120 000 з них — в Лондонському університеті[24]. Цей університет є найбільшим у Великій Британії і включає в себе 20 коледжів і кілька інститутів. Інші великі вищі навчальні заклади: Лондонський Університет Метрополітен, Університет Східного Лондона, Вестмінстерський Університет, Університет Саут-Банк, Університет Сіті, Університет Мідлсекс, Нью-Лондон-Коледж, Королівська академія драматичного мистецтва.

Культура[ред.ред. код]

Музеї та бібліотеки[ред.ред. код]

Докладніше у статті Музеї Лондона

Осередком лондонських музеїв є район Південного Кенсінгтона, в якому знаходяться Музей природознавства, Музей науки, Музей Вікторії та Альберта (найбільше у світі зібрання декоративно-прикладного мистецтва та дизайну). Інші примітні музеї — Британський музей, колекція якого становить близько 7,5 мільйонів експонатів; Лондонська національна галерея, один з найшанованіших фахівцями художніх музеїв світу, галерея Тейт (найбільше у світі зібрання англійської мистецтва); Музей воскових фігур мадам Тюссо; Музей Шерлока Холмса. Можна назвати музеєм і діючу королівську резиденцію — Букінгемський палац, частина приміщень якого відкрита для відвідувачів зазвичай один місяць на рік (серпень-вересень). Також екскурсійні тури проводяться по Будівлям Парламенту, Тауеру, лондонським соборам. У Лондоні знаходиться національна Британська бібліотека.

Театри[ред.ред. код]

Докладніше у статті Театри Лондона

Кілька великих комерційних театрів, що спеціалізуються на постановці мюзиклів, комедій і драм, знаходяться в районі Вест-Енд. Існує навіть спеціальний термін вест-ендскій театр (англ. West End theatre), що використовується в Англії для позначення розважальних комерційних театрів бродвейського типу.[25] З класичних театрів слід відзначити Національний Театр в районі Саут Бенк, новий театр «Глобус» і Театр при королівському дворі.

Широко відомі у світі лондонські театри класичної музики: Королівський театр опери в Ковент Гардені, Королівський Альберт-Хол, Театр Єлизавети II.

Відомі вулиці та площі[ред.ред. код]

  • Пікаділлі (вулиця і площа) — економічний центр міста. Стіни будинків на площі завішені рекламою. У середині (але не в геометричному центрі) площі Пікаділлі знаходиться фонтан і знаменита скульптура Антероса, звана в народі Еросом.
  • Трафальгарська площа присвячена розгрому іспансько-французького флоту 1805 року. Посередині площі знаходиться монумент на честь Гораціо Нельсона, адмірала, який командував англійським флотом в Трафальгарській битві. На Трафальгарській площі знаходиться Лондонська Національна Галерея.
  • Оксфорд-стріт — вулиця магазинів. Тут знаходяться бутики і торгові центри.
  • Харлі-стріт — вулиця у Вестмінстері, що прославилася як вулиця лікарів — багато медиків до сих пір ведуть практику саме на цій Харлі-стріт.
  • Еббі-роуд знаменита однойменною звукозаписної студією, на якій робили свої записи багато легендарних музиканти: Beatles, Pink Floyd, Manfred Mann та інші. Beatles 1969 року випустили альбом під назвою «Еббі Роуд» (англ. Abbey Road).
  • Бейкер-стріт — вулиця, на якій розташований музей Шерлока Холмса.

Храми[ред.ред. код]

Домінуюча релігія в Лондоні — християнство, його сповідує більш половини населення міста. Тому більшість храмів столиці — християнські, в основному, англіканські. Середньовічних церков майже не збереглося — більшість було знищено Великою пожежею 1666 року. Символами Лондона давно стали собор Святого Павла, побудований на початку XVIII століття і Вестмінстерське абатство. У цих храмах ведуться служби по англіканським обрядам. Не варто плутати Вестмінстерське абатство з Вестмінстерським собором, який є найбільшим в Англії католицьким храмом. Саутваркський собор — головна англіканська церква лондонського району Саутварк, розташована відразу за Лондонським мостом. Статус собору вона отримала 1905 року. Церква Святої Етельдреди, побудована у другій половині XIII століття в честь Святої Етельдреди, є найстарішою за часом спорудження діючої католицькою церквою Англії.

У Риджентс-парку знаходиться Центральна Лондонська мечеть. Храм Неасден в Бренті є одним з найбільших культових індуїстських споруд у Європі.

Пам'ятки культури та архітектури[ред.ред. код]

У Лондоні є чотири пам'ятники світової спадщини: Тауер, історичне поселення в Грінвічі, Королівський ботанічний сад й район Вестмінстера, який включає в себе Вестмінстерський палац, Вестмінстерське абатство й церкву св. Маргарити.

Панорама міста з собору Святого Павла, 2007
Панорама міста з собору Святого Павла, 2007

Архітектура[ред.ред. код]

Собор святого Павла,
архітектор — Кристофер Рен
Колонна віце-адмірала Нельсона на Трафальгарській площі

Архітектура Лондона представлена ​​майже всіма стилями від нормандського до постмодернізму. Багато середньовічних споруди, однак, не збереглися, в основному, через Велику пожежу 1666 року, яка знищила більше 13 000 будинків, і авіабомбардування під час Другої світової війни.

Нормандську архітектуру в Англію приніс Вільгельм Завойовник. Зі споруд нормандського стилю в Лондоні відомий Тауер, який почав споруджуватися при Вільгельмі і багаторазово добудовувався іншими королями. Крім того, в тому ж стилі виконано побудований 1097 року Вестмінстерський зал прийомів.[26] На той момент це був найбільший зал в Європі.

XIII століття стало століттям ранньої англійської готики. Одним з найяскравіших зразків цього стилю є Вестмінстерське абатство. Інші зразки цього періоду в Лондоні не збереглися. Слідом за ранньою наступила епоха декорованої англійської готики, але її прикладів в сучасному Лондоні немає, як і прикладів вертикальної готики — третього готичного періоду англійської архітектури.

У XIV столітті для зберігання казни Едуарда III була побудована башта Коштовностей, як частина тодішнього Вестмінстерського палацу.

Тюдорський період логічно завершив Середні століття. Архітектура епохи Тюдорів схожа на готичну, але зі значними змінами на зразок глибоких і високих вікон. Каплиця Генріха VII у Вестмінстері і палац Гемптон-корт у Річмонді — пам'ятки архітектури тюдорського періоду. При королі Якові I почалося облаштування Гринвіцького парку.

На початку XVII століття в Лондоні працював родоначальник англійської архітектурної традиції Ініго Джонс. Він прищепив британському зодчеству ідеї палладианства (класицизму), в основі яких — сувора геометричність, лаконічність, функціональність, елегантність, відсутність дрібних деталей та інших архітектурних надмірностей. З творів Джонса в Лондоні збереглося тільки два — Банкетний зал у Вайтхоллі і капела Сент-Джеймського палацу.

У другій половині XVII століття на зміну Джонсу прийшов Крістофер Рен. Саме він склав план відновлення Лондона після Великої пожежі. Крім того, Рен спроектував госпіталі у Грінвічі та Челсі, Собор святого Павла і ще кілька десятків будівель.

Георгіанська архітектура, ера якої наступила в середині XVIII століття, в цілому відповідала загальноєвропейському класицизму. У ній головним були чіткі форми та пропорції. Цей період не представлений у Лондоні якимись відомими будинками, але в георгіанському стилі побудовано багато житлових та адміністративних будівель міста. Варто відзначити церкви, спроектовані Ніколасом Гоуксмуром, палац Сомерсет-Хаус і розважальний центр «Пантеон» на Оксфорд-стріт архітектора Джеймса Ваєтта. У перші роки XVIII століття батьком і сином Ренамі для Сари Черчілль — найближчої подруги і конфідантки королеви Анни був побудований Мальборо-хаус — помешкання на Пелл-Мелл. 1759 року були засновані королівські ботанічні сади в К'ю — комплекс ботанічних садів і оранжерей площею 121 гектар.[27] На території цього комплексу в 1761–1762 роках була зведена велика пагода — перший зразок китайської архітектури в Європі. Навпроти цих садів була побудована садиба Сайон-хаус — старовинне помешкання герцогів Нортумберленд, виконане у стилі чистого класицизму. Робота над інтер'єрами Сайон-хауса тривала до 1769 року, коли у герцога закінчилися кошти.

XIX століття відрізняється від попередніх різноманітністю стилів. У неоготичному ключі побудовано знаменита будівля Парламенту з вежами Біг-Бен і Вікторії на ньому. Ця будівля була побудована після пожежі 16 жовтня 1834 на місці старого Вестмінстерського палацу за проектом Ч. Баррі і А. У. Пьюджина. Слід також зазначити Королівський судовий двір, збудований 1873–1882 роках за проектом колишнього адвоката Джорджа Едмунда Стріта. У числі знаменних монументів цього стилю виділяється Меморіал принца Альберта — монумент в Кенсінгстонському парку. Монумент був спроектований Георгом Гілбертом Скоттом і відкритий 1875 року. 1839 року, як частина плану зі створення семи великих, сучасних кладовищ було створено Гайгейтське кладовище.[28] Початковий дизайн був розроблений архітектором і перекладачем Стівеном Гирі. Решта 6 кладовищ були побудовані приблизно в той же час і також отримали значну популярність:

  • Кенсальський зелений цвинтар — 1832
  • Кладовище Західного Норвуда — 1837
  • Кладовище парку Ебні — 1840
  • Нангедське кладовище — 1840
  • Бромптонське кладовище — 1840
  • Кладовище Тауер Гемлетс — 1841

У стилі класицизму працював Джон Неш, автор комплексу Трафальгарської площі, Букінгемського палацу і Мармурової арки; Вестмінстерський собор є зразком неовізантійського стилю. Нині неіснуючий Кришталевий палац відносився до індустріального стилю.

У XX столітті в місті з'явилися хмарочоси: будівля Lloyd's of London у Сіті, комплекс Канарі Ворф у Доклендс. В кінці минулого — початку нинішнього століття провідним британським архітектором став Норман Фостер, який побудував в Лондоні хмарочос SwissRe («Огірок») і Нью-сіті-хол, будівлю мерії. Також до знаменних будівель можна віднести Буш-хаус, що будувався з 1923 по 1935 роки, спроектовані та побудовані американцями і американськими компаніями. На рубежі XX і XXI століття в Лондоні з'явилися зразки російської архітектури, зокрема меморіал радянським воїнам і громадянам, загиблим в роки Другої світової війни, був відкритий 9 травня 1999 року в парку Джеральдіни Мері біля Імперського військового музею Великої Британії.[29] Крім того 2001 року в Дептфорді був відкритий пам'ятник Петру Першому.[30]

Спорт[ред.ред. код]

Лондон — визначний спортивний центр. Він двічі приймав Олімпійські ігри — в 1908 та 1948, а також був столицею Олімпіади 2012.

У місті досить популярні футбол, крикет та регбі.

В Лондоні загалом 13 футбольних клубів: «Арсенал», «Тоттенгем Хотспур», «Челсі», «Вест Хем Юнайтед», «Фулхем», «Барнет», «Брентфорд», «Чарльтон Атлетик», «Крістал Пелес», «Дагенгем енд Редбрідж», «Лейтон Орієнт», «Міллволл», «Квінз Парк Рейнджерс».

У місті є чотири регбійні команди: «Лондон Айріш» (Лондонські ірландці), «Сараценз» (Сарацини), «Воспс» (Оси) та «Гарлекінз» (Арлекіни), хоча тільки Арлекіни грають в межах Великого Лондона. Є також дві команди з регбі-13 — «Гарлекіз регбіліг» та «Сколарз».

Найбільші стадіони в місті — «Вемблі», на якому проводяться міжнародні зустрічі збірної Англії з футболу, а також фінали англійських кубків та Твікінгем, на якому проводяться змагання з регбі. Після нещодавньої перебудови Вемблі може розмістити 90 тис. глядачі, Твікінгем — 84 тисячі. Дві найбільші арени для проведення матчів із крикету — Лордс та Овал.

У Вімблдоні проводиться щорічний Вімблдонський турнір з тенісу — одна із найвизначніших спортивних подій року. Іншими значними подіями є Лондонський марафон та традиційні веслувальні перегони між командами Оксфорду й Кембриджу, які проходять на Темзі.

Освіта та наука[ред.ред. код]

У Лондоні навчаються приблизно 378 тис. студентів. Лондонський університет налічує 125 тис. студентів і є за цим показником найбільшим у Сполученому Королівстві та Європі. До його складу входять 20 коледжів та кілька дрібніших інститутів, кожен з яких значною мірою автономний. Коледжі мають свої власні системи зарахування студентів, тож практично є окремими університетами, хоча більшість ступенів випусникам присвоює саме Лондонський університет. Серед коледжів є мультидисциплінарні, такі як Королівський Голловей, Беркбек, Лондонський університетський коледж, коледж Ґолдсміт, коледж Королеви Марії, а також спеціалізовані, наприклад, Лондонська школа економіки, Школа африканських та східних студій, Королівська академія музики, Інститут мистецтв Курто та Інститут освіти.

Лондонський імперський коледж та Лондонський університетський коледж входять в десятку найкращих університетів світу за рейтингом журналу «Таймс вища освіта». У 2008 Імперський коледж посідав 6-е місце, Лондонський університетський коледж — 1-е.

Лондонська школа економіки — провідний заклад у галузі викладання та вивчення суспільних наук. Крім того її студентська громада найбільш інтернаціональна у світі.

Королівський коледж музики, Королівський коледж мистецтва та Школа музики та драми Ґвіндгол — приклади навчальних закладів у галузі мистецтва.

В Лондоні є також інші університети: Університет Брюнеля, Університет Сіті, Лондонський метропольний університет, Універстет Міддлсекса, Університет Східного Лондона, Лондонський університет мистецтва, Вестмінстерський університет, Кінгстонський університет та Університет Лондонського Південного банку, які не входять до складу Лондонського університету, але є лідерами в своїх галузях і приваблюють студентів не тільки з Британії, а й з усього світу. Деякі з цих університетів були політехнічними інститутами, доки не отримали університетський статус в 1992 році. Лондонський Імперський коледж вийшов із складу Лондонського університету в 2007 році.

В Лондоні є також три міжнародних університети: Міжнародний університет Шіллера, Річмондський університет та коледж Ріджент.

Зовнішні зв'язки[ред.ред. код]

Консульства[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Місто Країна Дата угоди
Пекін КНР КНР 2006
Париж Франція Франція
Берлін Німеччина Німеччина 2000
Москва Росія Росія
Нью-Йорк США США 2001
Токіо Японія Японія 2005
Баку Азербайджан Азербайджан

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
  2. «Лондон - столица Великобритании». ТОП Туризм,Отдых,Путешествия. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-08-01. 
  3. http://chr.org.uk/legends.htm
  4. Заява Британського Агентства з охорони довкілля[недійсне посилання]
  5. «London, Greater London: Average conditions». BBC Weather. Архів оригіналу за 2011-02-28. 
  6. «August 2003 — Hot spell». Met Office. Архів оригіналу за 2011-02-28. 
  7. http://www.metoffice.gov.uk/climate/uk/extremes/monthly_temperature_country.html#highest_daily_maximum_england
  8. «Greenwich 1981–2010 averages». Met Office. Процитовано April 10, 2013. 
  9. «NOAA». NOAA. 
  10. Триз, Джеффри — «Лондон. Краткая история»
  11. Новый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  12. а б Певснер, Ніколас — «Лондон. Сіті та Вестмінстер»
  13. Хроніки Лондона Семюела Піпса
  14. http://myweb.tiscali.co.uk/homefront/arp/arp4.html
  15. «Лондон: всі раси, кольору, народи та релігії світу „ — Guardian від 21 січня 2005
  16. «Місце Лондона в економіці Великобританії», — Оксфордський Університет, 2005
  17. «London is the HR centre of opportunity in the UK» (англійською). Personneltoday. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-08-22.  (англ.)
  18. Усе менше туристів їде до Лондона (рос.)
  19. http://www.posetili.ru/index.php?cur=region&id=145 Великобританія " Лондон (рос.)
  20. Париж поступається Лондону в популярності — чи надовго (рос.)
  21. Щорічний звіт адміністрації лондонського порту
  22. а б http://news.bbc.co.uk/hi/russian/talking_point/newsid_7486000/7486911.stm Би-би-си | Ваше мнение | 60 лет NHS: глазами очевидцев
  23. http://www.londonhigher.ac.uk/helondon.html About London's HE
  24. http://www.london.ac.uk/aboutus University of London: About Us
  25. Christopher Innes, 'West End' in The Cambridge Guide to Theatre (Cambridge: Cambridge University Press, 1998), pp.1194?1195, ISBN 0-521-43437-8
  26. Westminster Hall and Its Roof // The Burlington Magazine for Connoisseurs. — 40 (February 1922) (227) С. 76–84. Процитовано 2010-09-28.
  27. Royal Botanic Gardens, Kew: History and Heritage: World Heritage Site
  28. «Краткая история Хайгейтского кладбища». Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-10-06. 
  29. Soviet Memorial Trust Fund на сайте The Society for Co-operation in Russian and Soviet Studies (SCRSS). (англ.)
  30. Пам'ятник Петру I в Дептфорді на сайті Port Cities.com. (англ.)