Portishead

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Portishead
фотографія
Основна інформація
Жанр трип-хоп, індастріал
Роки 1991-наш час
Країна Велика Британія Велика Британія
Звідки Брістоль
Мова англійська
Лейбл Go! Discs
Склад Бет Гіббонс
Джефф Барроу
Адріан Атлі
portishead. co. uk

Portishead (IPA: [pɔːtɪsˈhɛd]) – британський трип-хоповий гурт, утворений в 1991 році в Брістолі. Назва гурту походить від назви невеликого містечка в 12 милях від Брістоля, де провів своє дитинство засновник команди - Джефф Барроу.

Однак не Portishead винайшли тріп-хоп, не вони, а Massive Attack є піонерами жанру, і тим не менш, без цієї групи біографія трип-хопу була б набагато біднішою. Важко назвати більш активних і неймовірних популяризаторів тріп-хопу, особливо у США. Самі ж учасники колективу уникають цього терміна, аргументуючи це спробами мас-медіа категоризувати їхню творчість, яка, на їхню думку ніяким категоріям не піддається. Перейнявшись неквапливою атмосферою і еластичними ритмами, які домінували в альбомі «Blue Lines» Massive Attack, додавши елементи кул-джазу і есид-хаузу; сплавляючи хіп-хоп, ембіент рок і разом з характерними прийомами звукових доріжок, Portishead створили свій унікальний, ні на що не схожий, спокусливий, похмурий саунд.

Історія[ред.ред. код]

90-ті[ред.ред. код]

Своєю назвою група Portishead зобов'язана сонному портовому містечку на південно-західному узбережжі Англії, в околицях Брістоля, де пройшла юність Джеффа Барроу (Geoff Barrow). Ще підлітком він почав грати на барабанах, а в 18 років, отримавши роботу в студії Coach House Studios, навчився створювати семпли і займався мастерингом. Тут же він познайомився з Massive Attack, а через них і з Tricky, для якого продюсував трек, який потрапив на благодійний альбом "Sickle Cell". Спеціально для Нене Черрі (Neneh Cherry) він написав кілька композицій, одна з них, "Somedays", увійшла в його альбом "Homebrew" (1992). До моменту створення Portishead у нього була міцна репутація продюсера реміксів, серед його робіт - треки Primal Scream, Paul Weller, Gabrielle та Depeche Mode.

З вокалісткою Бет Гіббонс (Beth Gibbons), що виступала в пабах зі своєю програмою, Джефф Барроу познайомився зовсім випадково в 1991 році. Вона вразила його виконанням пісень Дженіс Джоплін (Janis Joplin). З моменту їхнього знайомства обов'язки розподіляються таким чином: Джефф пише музику і займається аранжуваннями, Бет створює тексти і виконує пісні. Аргументи на користь створення власної групи у Барроу були простими "Я хотів робити цікаву музику, записувати пісні певної спрямованості, які в перспективі зайняли б своє скромне місце в домашніх колекціях записів.

Однак першим проектом тандему Барроу-Гіббонс став не альбом, а короткометражний фільм "Убити мерця" (To Kill a Dead Man) данину любові шпигунським стрічок 60-х. Барроу і Гіббонс не тільки написали саундтрек до фільму, а й зіграли в ньому, оскільки "не могли знайти нікого, хто впорався б з ролями. Звукова доріжка фільму потрапила в поле зору одного з босів лейблу "Go! Records". Восени 91-го року підписали контракт з Portishead "Go! Records" і приступили до роботи над своїм дебютним альбомом, який вийшов у 94-му. Народженням на світ первісток Portishead «Dummy» зобов'язаний таким персонам, як Дейв Макдональд (Dave McDonald, звукоінженер і власник студії State Of The Art) і Едріан Ютлі (Adrian Utley, джазовий музикант, який попрацював з багатьма артистами і озвучував кілька саундтреків). Останній став третім постійним учасником Portishead.

Багато що в цій групі з самого початку робилося не за правилами. Мало того, що грали вони дуже дивну музику, вони ще й вели себе, кажімо так, неадекватно статусу. Будучи людьми швидше соромливими, Джефф Барроу та Бет Гіббонс відмовлялися від всіх інтерв'ю, а крім того, не горіли бажання концертувати, тобто зовсім не вписувалися в типову схему промо-кампанії. Не дивно, що британська музична преса ніяк не відгукнулася на вихід «Dummy». Тоді лейбл "Go! Records" змінив тактику і зробив наголос на відео: дуже своєрідні і запам'ятовуються кліпи просто не могли пройти повз глядачів. Ще один оригінальний хід - розставлені в найбільш людних точках Лондона розфарбовані манекени, що рекламують альбом (dummy у перекладі і означає "манекен").

Так чи інакше, дебют був оцінений. Авторитетні видання "Melody Maker", "Mixmag", "Face" назвали «Dummy» альбомом 1994 року, а в січні 95-го трек "Glory Box" 13 несподівано дебютував на місці в чартах, ще не встигнувши жодного разу потрапити в радіоефір . Приблизно в цей же час сингл "Sour Times" отримав стабільну ротацію на американському MTV. І вже через лічені тижні і лонг-плей "Dummy", і трек "Sour Times" стають альтернативними хітами в США. Альбом розійшовся накладом понад 150000 копій ще до перших концертів групи в Америці, а журнал «Rolling Stone» називає «Dummy» в числі "Головних записів 90-х". Перепливши назад Атлантичний океан і повернувшись на батьківщину, альбом вливається в мейнстрім, надовго оселилася в британському Top 40. У 1995-му «Dummy» виграє Mercury Music Prize в номінації "Альбом року" перетворивши цей дебют у справжню сенсацію, адже суперниками нікому невідомих Portishead були Blur, Suede, Oasis і Pulp.

Тільки потримавши в руках Mercury Music Prize, Барроу наважується залишити Coach House Studios, щоб почати роботу над другим альбомом Portishead. Незважаючи на очевидний міжнародний успіх першого запису і, як наслідок, поява безлічі наслідувачів і просто плагіаторів, музиканти зберігають розсудливість. А Джефф Барроу залишається вірним своєму перфекціонізму, який в один прекрасний день мало не знищив всю справу. За час роботи над альбомом, яка тривала два роки, у Барроу бували періоди творчого глухого кута, так що не одного разу він готовий був розпустити групу. Альбом, що отримав назву «Portishead» нарешті вийшов у вересні 1997 року, був чудово зустрінутий критикою (журнал «Spin» відвів йому місце в списку 6 "20 найкращих альбомів року"), але, як не дивно, продавався досить мляво. Музиканти залишилися прихильниками того ж екзотичного, похмурого саунду, з яким дебютували. Від гітарних пасажів Адріана Атлі по спині пробігають мурашки, неповторний вокал Бет Гіббонс перетворює її в Біллі Холідей електронної музики, а сама група так і напрошується на звання королів тріп-хопу. На підтримку «Portishead» змирившись з неминучим, група проводить великий концертний тур по Великобританії, Європі та Америці.

У наступному, 1998-му році, 'Portishead випускають концертний альбом "PNYC. В основу покладена запис трьох концертів, які група дала в Нью-Йорку, Данії і Сан-Франциско з липня 1997 року по квітень 1998 року. Хоча творчість Portishead асоціюється насамперед із студійними експериментами, жити-альбом виявився явною удачею. Він цікавий вже одним кількістю залучених музикантів, особливо духової та скрипкової секції. На «Roseland NYC Live» ("PNYC") звучать дванадцять скрипок, чотири альта, три віолончелі, альт-флейта і тенор-саксофон, тромбон, баритон-саксофон і гобой. Душею запису залишається голос Бет Гіббонс багата палітра гітар дає відчуття спонтанності та імпровізації, а майстерність ді-джеїв завершує цей насичений, яскравий, непередбачуваний експеримент.

2000-ні[ред.ред. код]

На початку 2000-го року був укладений контракт з американським лейблом «Island Records». Подальші роки, учасники групи, приділяли сольним проектам. Гіббонс видала альбоми «Out of Season» (2002) та «Acoustic Sunlight» (2003); Барроу займався продюсуванням андерграудних артистів та заснував свій власний лейбл Invada UK - про новий альбом, саме як Portishead - нічого не було чути. Досить тривалий час, у пресі, взагалі не з'являлось жодної нової інформації про подальші плани учасників колективу.

Бет Гіббонс під час виступу на фестивалі Coachella Valley Music and Arts Festival

Найбільш насиченим на події, в порівнянні з попередними роками, став 2005 рік. Першим за сім років публічним виступом Portishead, став годиний сет на благодійному фестивалі "Tsunami Benefit Concert" у лютому 2005-го, у Брістолі.[1] У той же час Берроу оголосив, що група знаходиться в процесі запису нового, третього альбому. У тому ж році, Атлі і Берроу продюсували альбом «The Invisible Invasion» (англ. Невидиме вторгнення) гурту The Coral. У серпні 2006-го, на офіційній сторінці гурту на порталі MySpace, були розміщени два нових трека "Key Bored 299 03" та "Greek Jam".[2] Приблизно у той же час Portishead зробили кавер на пісню Сержа Генсбура "Un Jour Comme un Autre (Requiem for Anna)" для триб'ют-альбому «Monsieur Gainsbourg Revisited».

2 жовтня 2007 Portishead повідомили, що новий альбом «Third» (англ. Третій) вже записаний і вийде на початку квітня 2008 року. Пізніше дата релізу була перенесена на 28 квітня. 8 і 9 грудня 2007 року гурт був куратором фестивалю "All Tomorrow's Parties" у місті Майнхед, Англія. Той фестиваль ознаменувався першим, за майже 10 років, повноцінним концертним сетом Portishead.[3] Вони виконали п'ять нових пісень:. "Silence", "Hunter", "RIP", "We Carry On", і "Machine Gun". 21 січня 2008 були повідомлені дати концертів запланованих на весну,[4] всі виступи мали проходити у Європі, крім самого першого, який мав відбутися на каліфорнійському фестивалі Coachella Valley Music and Arts Festival. 14 лютого 2008 року, на офіційному сайті був розміщений трек-лист нового альбому. За тиждень до релізу, «Third» був розміщений на Last.fm, швидко залучавши 327.000 слухача за трохи менше ніж 24 годин.[5] Це був перший випадок, коли альбом став доступний на Last.fm раніше до його офіційного релізу. Альбом був випущений 29 квітня 2008 року, щоб збігтися з появою групи на Coachella.[6]

Вже у травні 2008-го, Барроу, на офіційному блозі Portishead, оголосив, що гурт повний ентузіазму для запису нового матеріалу.[7] В кінці 2008-го у Японії були перевидані перші два альбоми. У своєму інтерв'ю для BBC (від 29 вересня 2009) Джефф Барроу повідомив про "великі плани" стосовно наступної платівки, яка буде готова не раніше 2010 року.[8] 9 грудня 2009 був випущений благодійний сингл "Chase the Tear".[9]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Portishead однин з небагатьох гуртів, який використовував при записі своїх пісень (наприклад «Mysterons», «Humming») терменвокс, який робить звучання цих пісень досить незвичайним.
  • У перший частині хорор-серії відео-ігор Silent Hill, на самому початку гри - у одній з перших ігрових локацій (Cafe "5 to 2") на стіні можна побачити постери Portishead - таким способом розробники гри хотіли висловити свою повагу до бристольців.
  • В 1999 російські аудіопірати випустили компакт-диск, який нібито був третім студійним альбомом Portishead і носив назву «Pearl» (англ. Перли). Насправді, під цією обкладинкою був випущений альбом Empathy (англ. Співпереживання) британського колективу Mandalay. Крім того, піратами випускався диск під назвою «Alien» (англ. Чужак), також не є новим альбомом Portishead: він представляв собою збірку рідкісних треків (b-sides), що випускалися тільки на синглах, і кілька невпізнаних доріжок, авторство яких не належить групі.

Склад[ред.ред. код]

Постійні учасники гурту :

Працюють разом з гуртом :

Дискографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tsunami benefit concert review BBC Music, Retrieved on 2008-01-05
  2. Quote from Geoff Barrow The Guardian 29 August 2006, Retrieved on 2007-12-28
  3. Review of December 2007 ATP shows StrangeGlue.com, Retrieved on 2007-12-27
  4. Portishead announce 2008 tour NME.com, Retrieved on 2008-01-27
  5. Portishead fans flock together for early album stream
  6. SuicideGirls > Interviews > Portishead
  7. back home
  8. Geoff Barrow Interview For BBC
  9. http://www.amnesty.org.uk/content.asp?CategoryID=11758

Посилання[ред.ред. код]