Гітара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гіта́ра (ісп. guitarra) — струнний музичний інструмент родини лютень. Звук створюється вібрацією струн і підсилюється резонатором — декою інструменту. Гітари поділяються на акустичні, електричні та напівакустичні. Крім того гітари розрізняють за кількістю і матеріалом виготовлення струн, будовою корпусу і призначенням. Гітари використовується як сольний, акомпонуючий та ансамблевий інструмент в різних музичних напрямках.

Історія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Прадавніми попередниками гітари є стародавні струнні щипкові інструменти з шийкою, що з'явилися в глибокій старовині. Найдавніші зображення щипкових інструментів знайдені на глиняних барельєфах Месопотамії (2 тисячоліття до н. е.) та на фризі буддійського монастиря Ертама поблизу Термеза (Узбекистан) (1 тисячоліття до н. е.). Більш схожими за конструкцією на гітару вважаються стародавні китайські інструменти — юань, що відносяться до 3 тисячоліття нашої ери — вони мали верхню та нижню деки та дві обичайки, що їх з'єднували.

Сама назва гітара імовірно має давньогрецьке походження (κιθάρα) і стосувалася щипкового інструменту, схожого на ліру, сучасною українською цей інструмент називають кіфарою. Пізніше грецьке слово потрапило до латинської мови (cithara), арабської (قيثارة), іспанської (guitarra), звідки вже було запозичено іншими європейськими мовами, в тому числі й українською.

«Кіфара» (κιθάρα) чотири рази згадується в Новому заповіті[A], проте в перекладах різними мовами перекладається по-різному: в англомовних як «арфа» (англ. harp)[1], а в україномовних — як «гусла» (в Одкровенні) або «лютня» (І. Огієнко), «цитра» (І. Хоменко) і навіть «кобза» (П. Куліш)[2] .

Безпосередніми ж попередниками іспанської гітари імовірно були європейська лютня і чотириструнний уд; останній був принесений маврами до Іберії у 8 столітті.[3].

У 1200 році в Іспанії були відомі принаймні два інструменти, що називалися гітарами — латинська і мавританська (guitarra moresca). Мавританська мала закруглену нижню деку, широкий гриф, і кілька резонаторних отворів, латинська натомість мала один резонаторний отвір і вужчу шию[4] З 14 століття означення «мавританська» і «латинська» вийшли з ужитку й обидва інструменти називалися гітарами.[5]

У 15-16 століттях значний вплив на становлення барокової гітари зробила іспанська віуела «viola da mano». Віуела мала шість подвійних струн, що настроювались подібно як у лютні по квартах, а також подібний до гітарного корпус, хоча раннім інструментам характерне загострене звуження корпусу. Віуела була більшою, ніж сучасні їй гітари з чотирма подвійними струн. У 16 столітті конструкція віуели мала більше спільного з сучасною гітарою, з її закругленими і суцільними ребрами, ніж з альтом. Втім період популярності віуели в Італії і Іспанії був порівняно коротким, тоді як домінуючим інструментом в Європі тієї епохи була лютня, а останні опубліковані ноти для віуели датуються 1576 роком.

Барокова гітара[ред.ред. код]

Гітаристка. Картина роботи Яна Вермеєра (бл. 1672)

В середині XVI століття в Іспанії, а з кінця XVI і до середини XVIII століть у Франції та Італії популярність отримала барокова гітара. Цей інструмент мав п'ять подвійних струн, що настроювались по квартах.

Барокова гітара вживалася переважно для акомпонування в музиці розважального характеру, а французькі композитори використовували гітару в балетах. Наприклад у балетах «Феї Сент — Жерменського лісу» (1625) і в «Багатою вдові» (1626) заради більшої правдоподібності на гітарі грають музиканти, одягнені в іспанські костюми. У першому балеті виконавці Чакон «пристосовують звуки своїх гітар до моторних рухам ніг». У другому, поставленому Його Величністю у Великому залі Лувру, антре гренадерів розгортаються також під акомпанемент гітари. За повідомленням «Меркюрі де Франс», у цьому спектаклі двом танцюючим сарабанду акомпанував на гітарі сам Людовик XIII.

В той же час, в ряді трактатів відмічається дещо зневажливе ставлення до гітари, як інструменту, придатному переважно для легкої, розважальної музики. Наприклад, іспанський гітарист Луї де Брісено відзначає роль гітари, «щоб співати, бавитися, танцювати, скакати … тупотіти ногами»[6], а П'єр Тріше відмічав, що гітаристи «сіпаючи всім тілом, безглуздо і смішно жестикулюючи, так що гра на інструменті стає неясною і плутаною». А невідомий автор середини XVII століття згадує: «Єдине, для чого ще використовували … теорби, лютні і гітари … Ці допотопні жалюгідні інструменти переробляли в Виель; то кінець їх існування».

Разом з тим існують свідчення і незгасаючої популярності гітари. Так, Мадмуазель де Шароле на замовленому нею портреті представлена ​​з гітарою в руках, злегка перебирає її струни. Ватто і Ланкре вводять гітару в зображення любовних сцен. Випускаються і література для гітари, як наприклад керівництво Сантьяго де Мурсії «Короткі правила гітарного акомпанементу», що доповнює збірник танців (Мадрид, 1714); «Загальні правила і настанови» (Мадрид, 1752–1754) Пабло Мінгета тощо.

Гітара в епоху романтизму[ред.ред. код]

Гітара романтичної епохи (бл.1830, Париж)
роботи Жана Ніколя Гроберта (1794–1869)

1774 року в неапольський майстер Фердінандо Ґальяно сконструював гітару, що мала п'ять одинарних струн (замість подвійних), довгий гриф, що містив 11 поріжків, а також корпус, ближчий до форми вісімки[7]. В 1779 неапольський майстер Ґаетано Віначча сконструював 6-струнну гітару[8][9], а згодом 6-струнні гітари почали виробляти у Франції та Іспанії. Ці гітари, попри певні відмінності, відрізнялися від барокової за рядом спільних ознак. Вони мали поодинокі струни (замість хору струн), більш виразну криву форму корпусу, більший розмір корпусу, помірну орнаментику по краях корпусу та навколо резонансного отвору. На зміну жильним ладам, що підв'язувались до грифу, прийшли фіксовані лади, що виготовлялися із твердого матеріалу — спочатку з ебоніту, а пізніше — із металу. Дерев'яні кілки також були замінені металевими.[7][10][11] Серед авторів музики для романтичної гітари — Фердінандо Каруллі (1770–1841), Фернандо Сор (1778–1839), *Мауро Джуліані (1781–1829).

Наприкінці XVIII століття гітара проникає і на терени Російської імперії. Спочатку — італійська 5-струнна, а на початку XIX — шестиструнна гітара. На початку 19 ст. було видано «Усовер­шенствованную гитарную школу для шести струн, или Руководство играть самоучкою на гитаре» І. фон Гельда. Паралельно з тим уродженець Вільнюса чеського походження Андрій Сіхра в 1790-х роках сконструював семиструнну гітару, протягом першої половини XIX століття він написав для цього інструмента порядку тисячі творів та перекладень, а також школу гри. Цей різновид гітари називають "російською гітарою".

Тарас Шевченко. Портрет невідомого з гітарою. (1848-1849)

У XIX столітті гітару починають використовувати й українські музиканти, про що свідчать видання «50 русских и малороссийских народ­ных песен» В. Лебєдєва (кін. 19 — поч. 20 ст.), зображення гітари на картинах Т. Шевченка, «Школа гри на гітарі» Ф. Тимольського, а з-поміж українських авторів гітарних творів був М. Вербицький[12]. За деякими даними, володів гітарою і написав для цього інструменту кілька творів і скрипаль українського походження І. Хандошко.

Новітній період[ред.ред. код]

Вважається, що сучасного вигляду класична гітара набула в інструментах іспанського майстра Антоніо де Торресом, що працював у 1852–1870 роках у Севільї і в 1871–1893 — в Альмерії. Хоча його гітари і не були достатньо голосними, як для сучасних норм, але володіли чистим, збалансованим, фірменним звуком, завдяки чому більшість майстрів почали наслідувати його манеру.

Разом з тим вихід гітари із камерних салонів на велику сцени потребував все більшої звучності і більшої дзвінкості. Для цього почали використовувати металеві струни, однак це призводило до деформації верхньої деки корпусу, а стовщення стінок корпусу негативно позначалося на її вібрації, а відтак — характеристиках звуку. Розв'язання цієї проблеми знайшов Кристофер Фредерик Мартін, що запропонував х-образне кріплення пружин. Пружини приклеювалися навхрест, тим самим збільшуючи міцність верхньої деки, але й дозволяючи їй вібрувати, а гриф кріпився до верхньої деки за допомогою анкерного стрижню.

Одночасно із цим розвивався ще один вид гітар — arch tops (арк топс). У той час, як такі компанії, як Мартін, вирішували проблему посилення звуку за рахунок кріплення пружин, такі компанії, як Гібсон, пішли іншим шляхом — вони створювали гітари, за формою й конструкцією скрипки. Такі інструменти характеризувалися вигнутою передньою стінкою деки, порожком, що був як у контрабаса, і струнотримачем. Як правило, ці інструменти мали скрипкові вирізи по краях деки замість традиційної круглої дірки по центру.

Гітара Gibson конструкції Леса Пола

В XX столітті з появою технології електричного посилення та обробки звуку з'явився новий тип гітари — електрична гітара. В 1936 Жорж Бошам та Адольф Рікенбекер, засновники компанії «Рікенбекер», запатентували першу електрогітару з магнітними звукознімачами та металевим корпусом (так звана «сковорідка»). На початку 1950-х років Лес Пол винаходить електричну гітару із суцільним дерев'яним корпусом, але пізніше віддає ідею Лео Фендеру оскільки ідея цільнокорпуснаої гітари не викликала інтересу компанії Gibson, де працював Лес Пол. Конструкція електрогітари збереглася без змін до теперішнього часу. Найбільш впливовим виконавцем на електрогітарі вважається (за версією журналу «Роллінг Стоун») американський гітарист Джимі Хендрікс[13].

Одночасно, в 1936 році американський музикант і підприємець Пол Тутмарк сконструював «Електронний бас Аудіовокс № 736», подібний до сучасної багітари. Сучасного вигляду бас-гітара набула в 1950 році, також завдяки розробкам Лео Фендера. Електрогітара одразу ж набула популярності в джазі, де вона стала сольним інструентом поряд із фортепіано і духовими. В 1950-х роках електрогітара і бас-гітара стали провідними інструментами рок-музики, та її пізніших різновидів, зокрема металу. В академічній музиці використання електричних гітар залишилося лише епізодичним (напр. «Реквієм» А. Шнітке).

Будова[ред.ред. код]

  1. голова грифу
  2. поріжок
  3. кілки
  4. лади
  5. анкерний стрижень
  6. мітки
  7. гриф
  8. основа грифу і гудзик
  9. корпус
  10. звукознімачі
  11. регулятори гучності і тембру
  12. підставка
  13. панель-накладка
  14. нижня дека
  15. верхня дека
  16. обичайка
  17. резонаторний отвір з розеткою
  18. струни
  19. гнізда
  20. накладка на гриф

Гітара являє собою корпус з довгою шийкою — «грифом», що закінчується голівкою. Корпус гітари складається з нижньої та верхньої деки, з'єднаних обичайками. Верхня дека має резонаторний отвір, інколи прикрашений орнаментом — розеткою. З внутрішньої сторони верхня дека підтримується системою розкосів. Уздовж грифу паралельно натягнуті струни, закріплені одним кінцем на підставці корпусу, іншим — на кілковій коробці на закінчення грифа. На підставці корпусу струни прив'язуються або кріпляться нерухомо за допомогою баранчиків, на голівці грифу за допомогою кілкового механізму, що дозволяє регулювати натяжіння струн.

На гриф гітари накладається металевий анкерний стрижень, що потрібен для підтримки грифу (запобігає його деформації від натяжіння струн), та наклеюється накладка. Зверху, перпендикулярно грифу, встановлюються лади, відстань між якими розраховується таким чином, щоб при грі на гітарі забезпечити рівномірно-темперований звукоряд. Для зручності виконавця на гриф наносяться мітки. Винятком є безладові гітари, на яких лади не встановлюється.

Струна лежить на двох поріжках — нижньому та верхньому, відстань між ними, що визначає максимальну довжину робочої частини струни, є мензурою гітари. Верхній поріжок розташований у верхній частині грифа, близько головки. Нижній встановлюється на підставці на корпусі гітари. В якості нижнього поріжка можуть використовуватися так звані «сідла» — прості механізми, що дозволяють регулювати довжину кожної струни.

Класифікація гітар[ред.ред. код]

Багатоманіття сучасних гітар може бути класифіковане в різні способи. Найважливішими є спосіб звукопідсилення та конструктивні особливості. Втім, деякі терміни відображають радше призначення чи роль тієї чи іншої гітари, ніж особливості самого інструменту.

Підсилення звуку[ред.ред. код]

За способом підсилення звуку основними різновидами є:

Існують також похідні або гібридні різновиди:

звук гітари при підключенні.

  • резонаторна гітара (резофонічна або резофонік-гітара) — різновид акустичної гітари, в якій для збільшення гучності застосовуються вбудовані в корпус металеві акустичні резонатори.

За конструкцією корпусу[ред.ред. код]

На конструкцію корпусу гітари значною мірою впливає матеріал, з яких виготовляються струни, а також система звукопідсилення. Сталеві струни мають сильніше натяжіння, ніж нейлонові, що спонукало виробників до міцніших конструкцій, що унеможливлювали би деформацію деки або грифу. Натомість для електрогітар відпадає потреба у резонаторному корпусі, що вносить свої корективи.

  • Ренесансні та барокові гітари — відрізняються меншим розміром, тихшим звуком, а також здвоєними струнами, як правило використовуються для виконання старовинної музики
  • Класична шестиструнна гітара — найбільш розповсюджений тип, конструкції Антоніо Торреса.
  • Фолк-гітара — акустична шестиструнна гітара, пристосована до використання металевих струн.
    • Флеттоп (Flat-top) — різновид фолк-гітари з плоскою верхньою декою.
    • Дредноут (Dreadnought) — різновид фолк-гітари зі збільшеним корпусом характерною «прямокутної» форми. Володіє підвищеною порівняно з класичним корпусом гучністю та переважанням низькочастотних компонентів в тембрі. Розроблена в 20-х роках XX століття фірмою Martin.
    • Джамбо — укрупнений різновид фолк-гітари, розроблений в 1937 фірмою Gibson, що став популярним серед кантрі-і рок-гітаристів.
    • Арктоп — акустична або напівакустична гітара з опуклою передньою декою та f-образними резонаторними отворами (ефами), розташованими по краях деки. Корпус такої гітари нагадує збільшену скрипку. Розроблений в 20-х роках XX століття фірмою Gibson.
  • Укулеле — мініатюрна чотириструнна гітара, сконструйована наприкінці XIX століття на Гавайських островах.
  • Гітара з «вирізом» (cutaway) — гітара, особливістю якої є форма деки, яка полегшує доступ до нижніх ладів. Як правило — це електрогітари.
  • Гітара Селмер-Маккафері (Selmer-Maccaferri) — акустична гітара розроблена гітарним майстром Маріо Маккаферрі в 30-х роках ХХ століття. Відмінними рисами є опуклі деки, розташування пружин в корпусі, характерне для мандоліни. Є два типи цієї гітари, що різняться формою розетки: велика D-подібна і мала о-подібна (фр. grand bouchet та petit bouchet). Ця гітара розрахована на використання металевих струн і має характерне голосне звучання з переважанням обертонів середніх частот. Відома також за фірмою-виробником — Selmer.
  • Гітара Добро — резонаторна гітара, винайдена в 1928 братами Допер. Останнім часом «Гітара Добро» є торговою маркою належить фірмі Gibson.
  • Гітари, спеціалізовані для тепінгу:
    • Гітара Уоррена — електрична гітара, спеціалізована для гри тепінгом. Існують варіанти з 8, 12 або 14 струнами. Не має стандартної настройки.
    • Стік Чапмена — електрична гітара з відсутнім корпусом (є лише гриф і струни), допускає гру з двох кінців. Має 10 або 12 струн. Теоретично можливе одночасне видобування до 10 нот (1 палець — 1 нота). Спеціалізована для гри тепінгом.

За діапазоном[ред.ред. код]

Звичайна гітара в так званому «стандартному» строї має діапазон від мі великої октави до до третьої октави (для гітари з 20-ю ладами). Цей діапазон може різнитися в залежності від кількості ладів. Використання тремоло-машинки на електрогітарах дозволяє істотно розширити діапазон в обидві сторони. Діапазон гітари без додаткового обладнання становить близько чотирьох октав. Існують різновиди гітар, що суттєво відрізняються за діапазоном:

  • Бас-гітара — гітара з низьким діапазоном звучання, зазвичай, на одну октаву нижче звичайної гітари. Розроблено фірмою «Фендер» в 50-х роках XX століття.
  • Тенор-гітара — чотириструнна гітара з укороченою мензурою, діапазоном та строєм банджо.
  • Баритон-гітара — гітара з довшою мензурою, ніж звичайна, що дозволяє настроювати її на більш низьке звучання. Винайдена компанією «Данелектро» в 1950-х роках.

За наявністю ладів[ред.ред. код]

Звичайна гітара має лади і ладові поріжки, що пристосовані для гри в рівномірно темперованому строї. Існують однак і інші різновиди:

  • Безладова гітара — гітара, яка не має ладових поріжків, завдяки чому уможливлюється видобування звуків довільної висоти, а також плавна зміна висоти звуку (ефект glissando).
  • слайдова гітара (слайд-гітара) — гітара, призначена для гри слайдом, в такій гітарі висота звуку плавно змінюється за допомогою спеціального пристосування — слайда, яким водять по струнах.

За музичним напрямком[ред.ред. код]

  • Класична гітара — акустична шестиструнна гітара конструкції Антоніо Торреса (XIX століття).
  • Фолк-гітара — акустична шестиструнна гітара, пристосована для виконання музики кантрі, завдяки металевим струнам відрізняється дзвінкішим тембром.корпус пристосований для металевих струн.
  • Фламенко-гітара — акустична шестиструнна гітара, адаптована до потреб музичного стилю фламенко, відрізняється гострішим тембром звуку.
  • Джазова гітара — напівакустична гітара, адаптована для виконання джазу, набула популярності у джаз-оркестрах 20-х — 30-х років XX століття, пізніше у складі невеликих джазових ансамблів.

За кількістю струн[ред.ред. код]

  • Чотириструнна гітара — зокрема, бас-гітари.
  • Шестиструнна гітара — найбільш розповсюджений різновид.
  • Семиструнна гітара — відома як «російська гітара»
  • Дванадцятиструнна гітара — гітара з дванадцятьма струнами, що утворюють шість пар, які настроюються, зазвичай, класичним строєм в октаву або в унісон.
  • Інші — конструюються шляхом додавання струн для розширення діапазону інструменту (напр. п'яти-і шестиструнні бас-гітари), або подвоєння або навіть потроєння декількох або всіх струн для отримання насиченішого тембру звуку. Також трапляються гітари з додатковими (частіше одним) грифами для зручності сольного виконання деяких творів.

За роллю у виконуваному творі[ред.ред. код]

В поп- і рок-музиці існує такий поділ гітар за функцією, що інструмент виконує в тому чи іншому творі:

  • Соло-гітара — рок-музиці — виконує мелодійні соло. Від соло-гітари вимагається яскравий і чіткий звук.
  • Ритм-гітара — рок-музиці — виконує ритмічний акордовий супровід. Від ритм-гітари вимагається більш щільний та рівномірний тембр звуку, особливо в області низьких частот.
  • Бас-гітара — гітара низького діапазону, зазвичай, використовується для виконання басових партій.

Настроювання[ред.ред. код]

Гітара вважається транспонуючим інструментом — її ноти записуються октавою вище ніж звучать.

Стандартний стрій
Струна Американська система нотації Нотація Гельмгольца інтервал від ноти «до»
першої октави
Частота
(Гц)
1-а E4 e' великою терцією вище 329,63
2-а B3 h малою секундою нижче 246,94
3-я G3 g квартою нижче 196,00
4-а D3 d малою септимою нижче 146,83
5-а A2 A малою децимою нижче 110,00
6-а E2 E малою терцдецимою нижче 82,41
Інші строї
Кількість струн Стрій Струна
1-а 2-а 3-я 4-а 5-а 6-а 7-а 8-а 9-а 10-а 11-а 12-а
6 «іспанський» мі h сі g соль d ре A ля E мі
6 «Drop C» a f c G C
6 «Drop D» h g d a D
6 квартовий g d A E
7 «російський» (терцевий) h g d H G D
12 стандартний h h g d A a E e


Найбільш відомі класичні гітарні композитори та виконавці[ред.ред. код]

  • Діонісіо Агуадо (1784–1849)рооллллл
  • Петро Агафошин (1874–1950)(СРСР)
  • Олександр Іванов-Крамской (1912–1973)(СРСР)
  • Валеріан Русанов (1866―1918)(СРСР)
  • Володимир Сазонов (1912―1969)(СРСР)
  • Хуліан Аркас (1832―1882)(Іспанія)
  • Робер де Візе (1650–1725)(Франція)
  • Мауро Джуліані (1781–1829)(Італія)
  • Маттео Каркасси (1792–1853)(Італія)
  • Фердінандо Карулли (1770–1841)(Італія)
  • Франческо Корбетта (1615―1681)(Італія)
  • Наполеон Кост (1805–1883)(Італія)
  • Луіджи Леньяни (1790–1877)(Італія)
  • Франческо Моліно (1768–1847)(Італія)
  • Нікколо Паганіні (1782–1840)―также скрипаль(Італія)
  • Гаспар Санс (1640–1710)(Франція)
  • Фернандо Сор (1778–1839)(Іспанія)
  • Франсіско Таррега (1852–1909)(Іспанія)
  • Марія Луиза Анидо (1907–1997)(Аргентина)
  • Зігфрід Беренд (1933–1990)(Німеччина)
  • Антоніо Лауро (1917–1986)(Мексика)
  • Дмитро Лавріненко (1996-наш час)(Україна)
  • Мігель Льобет (1878–1938)(Іспанія)
  • Эміліо Пухоль (1886–1980)(Іспанія)
  • Андрес Сеговія (1893–1987)(Іспанія)
  • Даніэль Фортеа (1882–1953)(Іспанія)
  • Кадзухіто Ямасіта (р. 1961)(Японія)
  • Руслан Трохнюк (р.1981-)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ги­тара от блюза до джаз-рока / Сост. Б. Дмитриев­ский, С. Колесник, В. Манилов. — К., 1986;
  • Шевчен­ко А. Гитара фламенко. — К., 1988
  • Вітошинський Л. Cantabile е ritmico: Про мистецтво гри на гітарі. — Л., 2006
  • Шевченко А. Невпокорені ігри фла­менко // Музика. — 1980. — № 5
  • Фан Дінь Тан. Театр гітари // Музика. — 1998. — N° 4
  • Семененко Н. Таємниці мадридської гітари і і Веч. Київ. — 1998. — 16 лип.
  • Конькова Г. Загадковий світ фламенко // КіЖ. — 1998. — 12 серп.
  • Черкащина М. Обольстительный го­лос гитары // Зеркало недели. — 2001. — 9—15 июня;
  • Коваль К. Найгітарніше місто в Європі // Веч. Київ. — 2005. — 30 берез.
  • Марк Филипс, Джон Чаппел Гитара для "чайников" (полный вариант). Гитара для "чайников" (полный вариант). — М.: «Диалектика», 2006. — С. 384. ISBN 0-7645-5106-X
  • Джон Чаппел Рок-гитара для "чайников". Рок-гитара для "чайников". — М.: «Диалектика», 2006. — С. 368. ISBN 0-7645-5356-9

Примітки[ред.ред. код]

  1. BibleStudyTools.net
  2. детальніший огляд у статті П. Бехвухого На чому музикують янголи?
  3. Summerfield, Maurice J. (2003). The Classical Guitar, Its Evolution, Players and Personalities Since 1800 (5th ed.) Blaydon on Tyne: Ashley Mark Publishing. ISBN 1-872639-46-1
  4. blog.reddogmusic.co.uk, History of the Acoustic Guitar
  5. Tom and Mary Anne Evans. Guitars: From the Renaissance to Rock. Paddington Press Ltd 1977 p.16
  6. Su Metodo mui facilissimo para Aprender a tañer la guitarra a lo español (París, 1626)
  7. а б Stalking the Oldest Six String Guitar
  8. The Classical Mandolin by Paul Sparks (1995)
  9. Early Romantic Guitar
  10. Harvey Turnbull, P. Sparks. «The Early Six String Guitar.» from the Groves Online Dictionary article: «Guitar», last updated December 2009
  11. «Early Six String Guitars» from the book Dangerous Curves: The Art of the Guitarby Darcy Kuronen, 2001.
  12. В. Козлін .Гітара // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — с.
  13. Журнал Роллінг Стоун: Список 100 величайших гитаристов всех времен.
  1. 1 Кор. 14:7, Об. 5:8, 14:2 і 15:2)


Посилання[ред.ред. код]