Іван Сокіл
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
| Іван Сокіл | |
|---|---|
| Народився |
2 березня 1911 Хлопятин |
| Помер |
26 жовтня 1976 (65 років) Снятинка |
| Поховання | Снятинка |
| Національність | українець |
| Діяльність | священник підпільної УГКЦ |
| Батько | Григорій |
| Мати | Анна |
отець Іван Сокіл (2 березня 1911, Хлоп'ятин, нині Польща — 26 жовтня 1976, Снятинка) — священник, активний душпастир підпільної Української Греко-Католицької Церкви.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у сім'ї Григорія Сокола й Анни (Кисіль).
Освіта[ред. | ред. код]
Початкову освіту здобув у рідному селі, згодом навчався у Сокальській гімназії, а впродовж 1931–1935 років — у греко-католицькій духовній семінарії Перемишля.
12 травня 1935 року отримав священичі свячення з рук Перемиського єпископа Йосафата Коциловського.
Духовна служба[ред. | ред. код]
1935–1936 – Устрики Долішні
1936–1938 – Перемишль
1938–1939 – Турка
1939–1942 – Шандровець
1942–1947 – Гаї Нижні
Діяльність[ред. | ред. код]
У травні 1947 року влада закрила церкву в селі Гаї Нижні через відмову пароха перейти в РПЦ.
У 1947 році працював у Стебницькому лісництві.
Працю священника поєднував з громадською діяльністю, приділяв велику увагу вихованню національної свідомості, організовував Братства Апостольства Молитви та Найсвятішого Серця Ісусового, сприяв створенню товариств «Просвіти», працював з дітьми та молоддю.
Переслідування[ред. | ред. код]
Заарештований 30 березня 1950 року УМДБ у Дрогобицькій обл. «за антирадянську діяльність». Притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 54-10, ч. 2 КК УРСР.
Засуджений 16 травня 1950 року судовою колегією в кримінальних справах Дрогобицького обласного суду до 25 років ВТТ і 5 років обмеження в правах без конфіскації майна (через його відсутність). Визнаний винним у тому, що, «будучи вороже настроєним до радянської влади, протягом довгого часу до 1950 року зберігав антирадянську націоналістичну літературу та провалив нелегальне богослужіння по католицькому обряду у присутності своїх близьких родичів – батьків». На цей вирок подав касаційну скаргу у Верховний суд УРСР, і справу повернули на повторний розгляд із стадії попереднього слідства.
Засуджений 31 серпня 1950 року до 10 років ВВТ і 5 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна.
Покарання відбував у таборах м. Воркута та м. Свердловськ. Зустрічався там із Миколою Чарнецьким, листувався із Йосифом Сліпим.
За постановою комісії Президії ВР СРСР 18 серпня 1956 року був звільнений з-під варти з огляду на «незначність скоєного ним злочину і відсутність шкідливих наслідків». Після звільнення виїхав у Красноярський край, куди в березні 1950 заслано його батьків і рідню (брата Зиновія та Филипа з дружиною і сестер Марію та Нимфидору).
У березні 1954 року разом з батьками повернувся в село Гаї Нижні. На той час хата родини Соколів у селі була продана радянською владою місцевому вчителю, який її завалив і побудував на тому місці нову.
З часом держава надала отцю Іванові старий будинок у селі Снятинка Дрогобицького району, який він відновив, і в 1956 році разом з родиною поселився тут.
Після повернення в Україну, не маючи можливості легально провадити священичу практику в греко-католицькому обряді, працював у колгоспі пастухом і різноробочим у будівельній бригаді. Нелегальне священиче служіння в Дрогобичі та навколишніх селах найчастіше здійснював уночі, після чого зранку йшов на державну роботу.
.jpg)
Органи внутрішніх справ та КДБ стежили за підпільною священичою діяльністю отця Івана Сокола, здійснювали обшуки в його помешканні, конфісковуючи релігійну утвар. декілька разів був забраний просто зі Служби Божої. На допитах постійно переконували прийняти православ'я, однак він не погоджувався. Тоді піддавали тортурам.
Неодноразово зазнавав обшуків з конфіскацією літургійних речей та літургійної літератури; перед кожним великим релігійним святом його ув'язнювали на 10 діб за хуліганство. Нескорений борець за права гнобленої Церкви, він, зібравши 5000 підписів, разом із Миколою Гуком з Нижніх Гаїв їздив у Верховну Раду УРСР у справі легалізації ГКЦ, за що 18 квітня 1974 року був заарештований прокуратурою Стрийського району Львівської області за ст. 138, ч. 2 КК УРСР. 14 червня 1974 року звільнений під підписку про невиїзд.
Смерть[ред. | ред. код]
Помер у селі Снятинка в ніч на 26 жовтня 1976 року. Чин похорону звершив єпископ підпільної ГКЦ Йосафат Федорик. Похорон став своєрідною маніфестацією нескореної Церкви, бо, хоча всі дороги до Снятинки були перекриті і охоронялися міліцією, у ньому взяло участь кілька тисяч людей.
Реабілітований 21 січня 1997 року прокуратурою Львівської області.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
2008 року на виставці, присвяченій 200-літньому ювілею перенесення парафії Пресвятої Трійці в Дрогобичі з дерев'яного храму в мурований покармелітський монастир, були представлені предмети особистого та літургійного вжитку, що належали отцю Іванові Соколу, а зараз зберігаються у фондах музею «Дрогобиччина». Серед згаданих речей присутні дароносиця, рака, дискос, напрестольне розп’яття, друковані на ручній машинці та фотографовані богослужбові книги, образки, вишиті обруси та фотографія молодого хлопця з підписом на звороті «Іван Сокіл».
Цікаво, що ці предмети передав музеєві працівник міської прокуратури через рік після смерті отця Івана. Їх зареєстрували в допоміжний фонд музею, упродовж багатьох років ними ніхто не цікавився.
Джерела[ред. | ред. код]
- Богдан Прах. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах, т. 1: Біографічні нариси (1939-1989). Львів: Видавництво Українського католицького університету 2015. – С. 347-349; т. 2: Документи і матеріяли (1939-1950). – С. 91-92.
- Володимир Пограничний. о. Іван Сокіл // 150 славних українців Дрогобиччини. Упоряд. Богдан Пристай. Дрогобич 2012. – С. 178-180.
- Петро Сов'як. Світлій пам'яті великого душпастиря (до 20-річ чя з дня смерті) // Вісник Дрогобиччини, 16 листопада 1996. – С. 7.
Посилання[ред. | ред. код]
https://drohobychyna.com.ua/section/osobistosti/otec-ivan-sokil/