Перемишль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перемишль
Przemyśl

Герб Прапор
Герб прапор
Панорама центральної частини міста
Панорама центральної частини міста
Основні дані
49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767Координати: 49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767
Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Столиця для Перемишльський повіт, Перемиське воєводство і Перемишльський повіт[d]
Засновано орієнтовно ІХ-X століття
Перша згадка 981
Магдебурзьке право 1389
Площа 43,76 км²
Населення 64 728[1]
· густота 1528 осіб/км²
Міста-побратими Падерборн (14 травня 1993)[2], South Kestevend (27 жовтня 1994)[3], Львів (10 червня 1995)[4], Трускавець (2 травня 2004)[5], Кам'янець-Подільський (10 грудня 1997)[6], Еґер (11 липня 2003)[7], Гуменне (1 жовтня 2010)[8], Мостиська (14 лютого 2008)[9]
Телефонний код (48) 16
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів RP
GeoNames 761168
Поштові індекси 37700 — 37720
Міська влада
Адреса

Rynek 1
37-700 Przemyśl

Тел. (016) 678 68 20; Факс. (016) 678 64 49
Мер міста Войцех Бакун
Веб-сторінка przemysl.pl
Мапа
Перемишль. Карта розташування: Польща
Перемишль
Перемишль
Перемишль (Польща)


Перемишль у Вікісховищі?

Пере́мишль (пол. Przemyśl, МФА['pʂεmɨɕl]) — місто у Польщі, в Підкарпатському воєводстві. Адміністративний центр Перемиського повіту. Розташоване на річці Сян, за 7 кілометрів на захід від українсько-польського кордону. Засноване у ІХ—X ст. Входило до складу Київської Русі та Руського королівства. Короткий час було столицею удільного Перемиського князівства, очолюваного галицькою гілкою династії Рюриковичів. Після приєднання Галичини до Польщі в XIV ст. стало центром Перемиської землі, належало Руському воєводству Польського королівства. 1389 року отримало магдебурзьке право. Було одним із великих руських (українських) міст регіону, центром Надсяння, православного й унійного Перемиського єпископства. Поступово полонізувалося. У 17721918 роках перебувало під владою Австрії. 1918 року короткий час належало Західноукраїнській Народній Республіці, але за результатами українсько-польської війни опинилося під Польщею. В ході Другої світової війни входило до складу УРСР (19391944), згодом передано Польщі (1945). Основа економіки — деревообробна промисловість, текстиль, туризм. Важливий транспортний центр. У місті діють греко- і римо-католицькі семінарії, колегіум іноземних мов. Визначними пам'ятками міста є Собор Івана Хрестителя, Перемиський замок, Францисканська церква. Площа міста — 43,76 км². Населення — 64 728 осіб (2012).

Назва[ред. | ред. код]

  • Пере́мишль — традиційна українська назва.
  • Перемишель, Перемисль — альтернативні українські навзи.
  • Пшемишль (пол. Przemyśl, МФА['pʂεmɨɕl]; їд. פּשעמישל, Pshemishl) — польська і єврейська назви.
  • Преміссель (нім. Premissel) — німецька назва.
  • Преміслія (лат. Premislia) — латинська назва, що використовувався у діловій та церковній документації.

Географія[ред. | ред. код]

Райони міста[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Середньовіччя. Новий час[ред. | ред. код]

Передісторія[ред. | ред. код]

Перемиський замок. Палацовий комплекс з каплицею та кафедральний собор Володаря Ростиславича в XII століття, (реконструкція В. Петрика).

Історія Перемишля до його першої згадки у 981 році залишається невідомою. В історіографії висловлюватись різні припущення, щодо виникнення міста та населення, котре мешкало навколо. Археологічні пам'ятки засвідчують східно-слов'янський характер місцевих жителів[11], котрі належали ареалу проживання племен дулібів та хорватів. Серед відомих припущень про заснування міста є гіпотеза про великоморавські впливи у регіоні, котрі, частково підтверджуються згадкою про східні кордони Празького єпископства у одній із грамот-фальсифікатів (1086 р.). Крім того, відомою є оповідь про заснування міста чеським королем Пржемиславом, котра наведена у одній із хронік Яна Длугоша.[12] Я. Пастернак висловлював твердження, що Перемишль розвинувся як центр племені білих хорватів, котре у IX столітті, за часів князя Олега, ввійшло у склад Київської Русі.[13] В період формування держави П'ястів, місто, ймовірно було завойоване Мешком І та перебувало під контролем його держави від 970 до 981 рр., тобто до часу походу Володимира, коли Перемишль вперше згадується у вірогідному джерелі.

В польській історіографії, з другої половини ХХ століття, набула поширення гіпотеза про проживання на теренах Надсяння племені лендзян, котре вони пов'язують із західно-слов'янською групою племен.[14][15]

Русь[ред. | ред. код]

Перша згадка про Перемишль міститься у київському літописному зведенні Повість временних літ під 981 роком[16], коли воно було остаточно приєднане Володимиром Великим до Київської Русі та, згодом, стало центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів, яке згодом отримало назву Галицького. 1018 року Перемишль приєднав до Польщі Болеслав I Хоробрий, але вже 1031 року київський князь Ярослав Мудрий його повернув. У 1071 році Перемишль був здобутий польським королем Болеславом II Сміливим. 1086 або 1087 року місто вернулося до Русі та закріпилося за його сином — Рюриком Ростиславичем, за якого перетворився на центр Перемишльського князівства.[17]

Перемишль був осідком одного з найдавніших на галицьких землях православного єпископства. Вважається, що на межі ХІ — ХIII століть тут було написано Перемишльський літописний кодекс, в якому описано події боротьби Ростиславичів за утвердження своєї влади у Прикарпатті.[18] Після перенесення головного політичного осідку до Галича, Перемишль залишався другим за важливістю містом краю, що час від часу ставало князівською резиденцією. Останнім князем, що жив у Перемишлі був Лев Данилович, котрий після об'єднання ним ряду всієї Галицько-Волинської Русі, переніс звідси свою резиденцію до Львова.

Польська доба[ред. | ред. код]

Докладніше: Перемиська земля
«Перемишль відоме руське місто» (Premislia celebris Rvssiae civitas; атласу Г.Брауна, 1617)

У 1340 році був зруйнований польським королем Казимиром III, однак, ще декілька років управлявся боярською радою на чолі із перемиським воєводою Дмитром Дедьком. В епоху воєн за галицько-волинську спадщину місто було визначним центром руської опозиції, яку вдалось зламати лише коштом різанини перемиських бояр, організованої краківськими феодалами.[19] По закінченні сорокарічної боротьби за Галичину місто опинилось під владою королеви Польщі Ядвіґи Анжуйської. В 1389 році чоловік Ядвіґи Владислав II Ягайло надав місту магдебурзьке право.

У пізньому Середньовіччі Перемишль, втративши свої столичні функції, розвивався як невеликий ремісницький осередок. Тут налічувалось до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів (1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирюльників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах. Населення міста було польським, єврейським, німецьким, русинським, чеським і вірменським.

У середині 18 століття євреї становили 55,6 % (1692) населення, римо-католики — 39,5 % (1202), а греко-католики — 4,8 % (147).[20]

Австрія[ред. | ред. код]

Після першого Поділу Польщі у 1772 році Перемишль увійшов до складу монархії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії) та відродженого нею Королівства Галичини та Володимирії. На цей час у місті залишалось лише кілька тисяч мешканців. Новий поштовх для розвитку місто отримало у зв'язку із будівництвом Перемишльської фортеці. У 1887 році було відкрито знамениту українську Перемиську гімназію, у зв'язку з чим місто отримало неформальну назву Галицьких Атен (Афін)[21].

Український діяч, адвокат Теофіл Кормош 1892 року відкрив власну адвокатську канцелярію в Перемишлі, відтоді він був громадським провідником краю. 1901 року за ініціятиви Теофіла Кормоша було розпочато будівництво приміщення «Народного Дому» в Перемишлі.

Перепис 1910 р. показав, що в місті проживало 54 078 мешканців. Найбільш численними були римо-католики — 25 306 (46,8 %), далі — євреї 16,062 (29,7 %) і греко-католики 12,018 (22,2 %).[22]

Новітній період[ред. | ред. код]

ЗУНР. Українсько-польська війна[ред. | ред. код]

Проголошення Української Державності, Перемишль 1918 рік.

31 жовтня 1918 р. сотня поляків на чолі з генералом Станіславом Пухальським намагалася взяти владу в місті, що їм не вдалось. На допомогу перемишлянам-українцям прийшов 9-й український піхотний полк (200 стрільців, командир — надпоручник М. Федюшко із Журавиці). Попри дрібний дощ, на площі Ринок зібрались 8000 селян-українців з навколишніх сіл. У четвер вранці в Народному Домі міста відбулось віче, на якому було обрано Перемиську Народну Раду (Українську Національну Раду Перемишля), до складу якої увійшли 13 представників інтелігенції, робітників, селянства повіту, головою обрали громадського діяча, посла Теофіла Кормоша[23]. При повітовій раді створили військову, фінансову, харчову, санітарну та інші комісії; друкований орган — часопис «Воля» (за фінансової підтримки професора Олександра Яреми вийшли 3 номери вечірньої газети за 5, 7, 10 листопада).[24]

Було створено спільну польсько-українську комісію у складі: посол Володимир Загайкевич, директор Каси хворих Іван Жолнір, директор гімназії Андрій Аліськевич, професор ґімназії Михайло Демчук — з української сторони; також професор ґімназії Фелікс Пшиємський, три адвокати — Леонард Тарнавський, Юзеф Мантль, Влодзімеж Блажовський. Пізно вночі вісьмома членами комісії було підписано угоду про утримання спокою, порядку. Для виконання адміністративно-поліційних функцій було створено спільну міліцію з 1000 українців і 1000 поляків. Діяльність комісії підтримала Жидівська (пол. żyd — юдей, єврей, гебрей) Національна рада (створена 3 листопада 1918 р.).

11 листопада до міста було підтягнуто польське підкріплення, о 12.00 українцям запропонували здатись. О 12.15 розпочався артобстріл поляками центру міста, у єврейській частині горіли будинки, запеклі бої відбувалися на вул. Францішканській, Міцкевича. Нова влада інтернувала близько 1000 українців, на євреїв наклали контрибуцію у розмірі 3 млн крон[25]. У місті розташовувалася ставка командування польської армії. 18 березня 1919 року командувач — генерал Івашкевич — переніс її до Судової Вишні[26]. З 1919 року в Перемишлі почав виходити тижневик «Український Голос» за редакцією Дмитра Ґреґолинського.

Міжвоєнна Польща[ред. | ред. код]

Від 1921 до 1939 року Перемишль належав до Польської Держави за умовами Ризького миру. Незважаючи на тиск польської адміністрації, в Перемишлі активно утворювалися і розвивалися українські суспільні і культурні об'єднання і організації, як-от: Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка з філіями у цілому повіті, Повітовий Союз Кооператив, товариство «Сокіл». У гімназії відновили свою діяльність спортивне товариство «Сянова Чайка» і Український Пластовий Улад під керівництвом професорів Євгена Любовича і Теодора Поліхи. 1925—1928 роки в Перемишлі були значним ростом «Маслосоюзу» і економічної санації Повітового Союзу Кооперативів.

У 1920-х роках формувався національний рух у Перемишлі, на початку УВО, а пізніше ОУН. Активна й енергійна праця велася молодіжним товариством «Молода Громада» і музичним товариством «Боян».

У 1938 році здвигом усіх українських громадських і церковних організацій було відсвятковано 950 роковини хрещення України-Руси. У 1939 році в місті проживало 54 200 мешканців (7230 українців і ще 2000 польськомовних українців, 26470 поляків, 18400 євреїв і 100 німців та інших національностей)[27].

У складі УРСР[ред. | ред. код]

29 вересня 1939 р. німці передали місто радянській 99-й стрілецькій дивізії[28].

У 19401941 та 19441945 рр. було центром Перемишльського району.

В результаті великої офензиви Червоної Армії в липні 1944 р., в її руках опинилася майже вся територія Польщі заселена українцями: 22-го липня був зайнятий Холм, 23-го Грубешів, а 27-го Ярослав і Перемишль.

З приходом ЧА й встановленням польської влади, українське населення, яке під час німецької окупації, хоч і в дуже скромних межах, могло розвивати своє культурне та економічне життя, опинилося в надзвичайно важкій ситуації. Відносно свобідно жилося йому доти, доки ця територія перебувала під військовим управлінням Червоної Армії.

У Перемишлі до 1 жовтня 1945 р., тобто до дня, коли командування ЧА передало владу польській адміністрації, функціонували дві українські середні школи (загальноосвітня і торговельна). Постала сітка українських початкових шкіл. В одному тільки Горлицькому повіті було їх 48.14 Одначе, вже в першому році існування комуністичної Польщі, використовуючи виїзд більшости українців до УРСР, зліквідовано всі ці школи, дозволивши на існування при деяких польських школах пунктів навчання української мови. У навчальному році 1946/47 і ці пункти були зліквідовані[29].

27 липня 1944 року Перемишль був зайнятий Червоною Армією разом із солдатами 38-го піхотного полку Армії Крайової.

Восени 1944 року радянська влада заснувала в місті Тимчасовий Табір НКВС № 49 для солдатів АК та інших противників радянської влади. Найчастіше полонених звідси вивозили до міста Боровичі або в'язниці у замку в м. Ряшів, а також до таборів Сибіру. Репресії щодо солдатів АК тривали до жовтня 1956 року.

Відновлена Польща[ред. | ред. код]

27 червня 2016 року дорогу процесії українців, які після Святої літургії у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя рушили урочистою ходою до Українського військового цвинтаря, що в селі Пикуличі, перегородили кілька десятків голомозих молодиків (серед нападників були особи у футболках Всепольської молоді). Розпочалась шарпанина, під час якої 60-літньому учаснику ходи розірвали сорочку. Поліція відгородила учасників процесії від нападників.[30]

Під час маршу «орлят перемиських та львівських» восени 2016 року хтось з натовпу викрикнув «Смерть українцям!». Президент міста Роберт Хома на закиди щодо неприпустимості таких дій відповів, зокрема, що він не чув цього. Як наслідок, СБУ (12[31], чи 29 грудня 2016[32]) заборонила йому в'їзд на територію України терміном на 5 років. 27 січня 2017 в ЗМІ з'явилася звістка, що заборону на в'їзд до України для мера скасували після втручання президента України П. Порошенка[33]. Це сталося, зокрема, після того, як віце-міністр закордонних справ Ян Дзедзічак Польщі заявив, зокрема, «якщо це рішення не буде скасоване, то це матиме „серйозні наслідки“»[34].

Населення[ред. | ред. код]

Населення Перемишля згідно з переписом 1931 року:

Римський-католицизм 39 430 (63,3 %)
Юдаїзм 18 376 (29,5 %)
Греко-католицизм 4 391 (7,0 %)
Інші конфесії 85 (0,2 %)
Загалом 62 272

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[35][36]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 30470 5834 21079 3557
Жінки 34530 5553 20611 8366
Разом 65000 11387 41690 11923

Українці[ред. | ред. код]

Перемишль найстаріше й одне з найважливіших міст Галичини, колись столиця українського князівства, а згодом важливий осередок українського культурного й церковного життя, його бастіон на пограниччі з Польщею. Головне місто Посяння. У 1910 році в місті проживали 54,7 тис. мешканців. З них 46,7 % римо-католиків, 29,5 % юдеїв і 22,5 % греко-католиків[37].

У роки І Світової війни під однією з найпотужніших в Європі — Перемиською фортецею точилися кількамісячні бої. 3 листопада 1918 року в місті та околицях на короткий час була відновлена українська державність. Лівий берег Сяну, Засяння, займали поляки. 10—11 листопада вони захопили місто.

До 1939 року Перемишль перебував під владою відродженої Польщі. За пактом Молотова — Ріббентропа місто було розділене на дві частини. Рікою Сян проходив кордон між Третім Рейхом та СРСР. У 1944 році на короткий час Перемишль входив до складу УРСР, а 1945 був переданий Польщі.

Євген Грицак (1890—1944), філолог та історик з Перемишля, писав: «Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя — Львів».

Унаслідок насильної репатріації до УРСР та злочинної операції «Вісла» у 1944—1947 рр. переважна більшість українського населення Перемишля та Надсяння була примусово вигнана. У 1946 році заарештували останнього довоєнного перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського (1876—1947), який пізніше — захворілий на запалення легень — помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці.

Лише 1989 року греко-католицька (візантійсько-українська) громада Польщі отримала свого єпископа. Тоді Івана Мартиняка було призначено єпископом-помічником при примасові Польщі, а 1991 року Іван Павло II призначив його Перемиським єпископом ГКЦ.

Зараз у місті є резиденція митрополита Перемиського і Варшавського Греко-Католицької Церкви Івана Мартиняка. У 1991 році під час візиту до Перемишля Іван Павло ІІ передав під греко-католицький кафедральний собор колишній костел єзуїтів.

Українська громада Перемишля налічує тепер до 4 тисяч осіб. Українське громадське життя згуртоване довкола кількох церковних парафій, української школи ім. Маркіяна Шашкевича та Народного дому. У місті відбувається Фестиваль української культури.

Архітектура[ред. | ред. код]

У Перемишлі збереглися численні архітектурні та історичні пам'ятки, що робить місто та його околиці принадливим для туристів. Серед них, зокрема:

Релігія[ред. | ред. код]

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Карта православних та греко-католицьких церков, які в різний час існували у місті
Карта Перемишля, XVII ст.
православні храми витіснені за межі середмістя.

У Перемишлі були резиденції православних, греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

1412 року король Владислав II Ягайло, вирушивши з Медики до Перемишля в супроводі, зокрема, естергомського єпископа, почув звинувачення від німців у покровительстві «схизматиків». У відповідь на закиди наказав передати латинникам руський кафедральний собор у центрі міста, збудований з тесаного каменю, викинути перед перехрещенням з крипт тіла похованих осіб.[38][39]

1422 року було об'єднано Перемиську та Самбірську православну єпархії з центром в Перемишлі.[40] У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.

Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі.

У 1784 році цісар Йозеф II передав греко-католицькій єпархії для катедрального собору ліквідований латинський монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем (годинником), зараз тут розташований Музей люльок.

У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Єроніма Устрицького (1715—1762), Атанасія Шептицького (1762—1779), Максиміліана Рилла (1779—1793), Антона Ангеловича (1796—1808), Михайла Левицького (1813—1818), Івана Снігурського (1818—1848), Григорія Яхимовича (1848—1860), Томи Полянського (1860—1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали «Атенами над Сяном».

3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив брата Андрея Шептицького на священика.

Православні та греко-католицькі церкви[ред. | ред. код]

Не існуючі[ред. | ред. код]

Існували також церкви з невідомими назвами — дві на Засянні та одна на Пикулицькій дорозі.

Існуючі[ред. | ред. код]

Сучасність[ред. | ред. код]

У місті діють кілька релігійних конфесій, зокрема:

Економіка[ред. | ред. код]

У місті розвинена деревообробна промисловість (підприємство з виробництва ДВП «Fibris»), тут розміщені підприємства по випуску механічної та промислової автоматики («Dirt», «Fanina»), косметики (Inglot Cosmetisc), тканин (Sanwil). Крім того, Перемишль відомий як центр традиційних ремесел— ливарства та файкарства.

Освіта[ред. | ред. код]

У місті діють різні навчальні заклади, зокрема:

  • Греко-католицька духовна семінарія (пол. Greckokatolickie Seminarium Duchowne)
  • Учительський колегіум іноземних мов (пол. Nauczycielskie Kolegium Języków Obcych)
  • Вища державна східноєвропейська школа (пол. Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska)
  • Вища школа безпеки (пол. Wyższa Szkoła Bezpieczeństwa)
  • Вища школа інформатики та урядування (пол. Wyższa Szkoła Informatyki i Zarządzania w Przemyślu)
  • Вища римо-католицька духовна семінарія (пол. Wyższe Seminarium Duchowne)

Спорт[ред. | ред. код]

Клуби[ред. | ред. код]

Давніше в місті діяли українські клуби «Сянова Чайка» та «Сян».

Нині діють клуби з різних видів спорту, зокрема:

Споруди[ред. | ред. код]

  • Стадіон міського спортивного клубу «Полонія»
  • Зал товариства POSiR «Przemyski Ośrodek Sportu i Rekreacji»[41]
  • Гірськолижний центр[42]
  • Критий плавальний басейн товариства POSiR[43]
  • Відкрита ковзанка зі штучним льодомтовариства POSiR.[44]

Персоналії[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Діячі «Просвіти», науки та духовного життя[ред. | ред. код]

Воєводи[ред. | ред. код]

Перемиські старости[ред. | ред. код]

Перемиські каштеляни[ред. | ред. код]

  • Феліціян Гроховський (помер бл. 1649) — польський шляхтич, син Зофії з Монастирських, чоловік Катажини з Сененських.[49]
  • Геронім Оріховський[50]

Поховані[ред. | ред. код]

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Місто підтримує партнерські зв'язки з різними містами, зокрема, й українськими:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2012 r.. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny, 2013-01-03. ISSN 1505-5507. 
  2. https://przemysl.pl/4157/paderborn-niemcy-polnocna-nadrenia-westfalia.html
  3. https://przemysl.pl/4158/okreg-south-kesteven-wielka-brytania.html
  4. https://przemysl.pl/4159/lwow-ukraina.html
  5. https://przemysl.pl/4161/truskawiec-ukraina.html
  6. https://przemysl.pl/4160/kamieniec-podolski-ukraina.html
  7. https://przemysl.pl/4163/eger-wegry.html
  8. https://przemysl.pl/15240/humenn-slowacja.html
  9. https://przemysl.pl/15243/mosciska-ukraina.html
  10. Bakończyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — Т. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 85.
  11. Кучінко М. Історико-культурний розвиток Західного Побужжя в IX—XIV століттях.—Луцьк, 1993
  12. Ісаєвич Я. Перемишль та Перемиська земля. Перші сторінки історії /Перемишль та Перемиська земля протягом історії, 1998 р. Перемишль-Львів: Інститут Українознавства, -С.11
  13. Королюк В. К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке // Краткие сообщения ин-та славяноведения. — № 9. — 1952. — С. 48-49.
  14. Lehr-Spławiński T. Lędzice-Lędzianie-Lachowie / Tadeusz Lehr-Spławiński // Opuscula Casimiro Tymieniecki septuagenario dedicata. — Poznań 1959. — S. 195—209.
  15. Kuczyński S. Wschodnia granica państwa polskiego w X wieku przed rokiem 980 / Stefan Maria Kuczyński // Początki państwa Polskiego. Кsięga tysiąclecia — Poznań, 1962. — T. І. — S. 233—252.
  16. http://izbornyk.org.ua/ipatlet/ipat04.htm
  17. Стемпєнь С.С. Перемишль. Енциклопедія історії України. 
  18. Перфецький Е. (1927) Перемишльський літописний кодекс першої редакції в складі хроніки Яна Длуґоша. Записки Наукового товариства ім. Шевченка: — Львів: Друкарня наукового товариства імені Шевченка, -С. 1-54
  19. Грушевський. М. (1904) Історія України-Руси. Том IV. Примітка 3 Дмитро Дедько
  20. J. Motylkiewicz. «Ethnic Communities in the Towns of the Polish-Ukrainian Borderland in the Sixteenth, Seventeenth, and Eighteenth Centuries». C. M. Hann, P. R. Magocsi ed. Galicia: A Multicultured Land. University of Toronto Press. 2005. p. 37.
  21. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5.
  22. Juraj Buzalka. Nation and Religion: The Politics of Commemorations in South-East Poland. LIT Verlag Münster. 2008. p. 34
  23. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 141. — (Львівська сотня).
  24. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 39—40. — ISBN 5-7707-7867-9.
  25. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 42.
  26. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 110. — ISBN 5-7745-0394-1.
  27. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 55 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  28. Червоний бліцкриг - Владімір Бешанов - Тека авторів - Чтиво. Чтиво. Процитовано 2017-04-17. 
  29. Записки Наукового Товариства їм. Шевченка том 208 Історично-Філологічна Секція Мирослав Трухан Українці в Польщі після другої світової війни 1944-1984
  30. На українську делегацію у Перемишлі напали невідомі молодики. Виникла сутичка (фото)
  31. SBU dla Nowin o powodach zakazu wjazdu na Ukrainę dla prezydenta Przemyśla. (пол.)
  32. Robert Choma o powodach niewpuszczenia go na Ukrainę. Reakcja SBU Архівовано 22 січень 2017 у Wayback Machine.. (пол.)
  33. Роберт Хома зможе приїхати в Україну: СБУ скасувала 5-річну заборону.
  34. МЗС Польщі: "Україна має скасувати заборону на в’їзд меру Перемишля". Високий замок online (uk-UA). 2017-01-26. Процитовано 2017-03-26. 
  35. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  36. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  37. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Париж; Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2007.
  38. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (482) (вересень—жовтень). — С. 173. — ISSN 0130-5247.
  39. інші дані — на замку
  40. HISTORIA ARCHIDIECEZJI PRZEMYSKO-WARSZAWSKIEJ Архівовано 29 листопад 2014 у Wayback Machine. (пол.)
  41. Hala Sportowa
  42. Спусковий комплекс. Архів оригіналу за 2 травень 2017. Процитовано 12 травень 2017. 
  43. Kryta Pływalnia. Архів оригіналу за 2 травень 2017. Процитовано 12 травень 2017. 
  44. Regulamin Sztucznego Lodowiska w Przemyślu. Архів оригіналу за 19 травень 2016. Процитовано 12 травень 2017. 
  45. Leopold Wajgiel (ID: sw.269899). (пол.)
  46. Нарис про місто Коломию
  47. Sperka J. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej. — S. 282. (пол.)
  48. Kamiński A. Jordan S. W. z Zakliczyna h. Trąby (1518—1568) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1990 (репрінт). — T. 11. — S. 282—283. (пол.)
  49. W. Czapliński. Grochowski Felicjan h. Junosza (zm. ok. 1649) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — T. VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 593.
  50. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 182. (пол.)
  51. Pociecha W. Boratyński Jan, h. Korczak (†1546) // Polski Słownik Biograficzny]]. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — Beyzym Jan — Brownsford Marja. — S. 308—309. (пол.)
  52. ks. Marian Rechowicz. Grochowski Stanisław h. Junosza (zm. 1645) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — T. VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 599.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]