Перемишль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перемишль
Przemyśl
Герб Прапор
Панорама міста
Панорама міста
Основні дані

49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767Координати: 49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767

Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Засноване орієнтовно ІХ-X століття
Перша згадка 981
Магдебурзьке право 1389
Населення 64 728[1]
Площа міста 43,76 км²
Густота населення 1528 осіб/км²
Поштові індекси 37700 — 37720
Телефонний код 48 16
Міста-побратими Україна Україна, Львів
Україна Україна, Трускавець
Україна Україна, Кам'янець-Подільський
Міська влада
Адреса Rynek 1

37-700 Przemyśl
Тел. (016) 678 68 20; Факс. (016) 678 64 49

Веб-сторінка http://www.przemysl.pl
Мер міста Роберт Хома
Перемишль is located in Польща
Перемишль
Перемишль

Commons-logo.svg Перемишль у Вікісховищі

Пере́мишль, Перемишель (пол. Przemyśl — МФА: ['pʂεmɨɕl]) — місто на правах повіту в Польщі, розташоване за 7 кілометрів від українсько-польського кордону. Найдавніший з великих центрів Галичини, історичний центр Перемишльщини.

Краєзнавча довідка[ред.ред. код]

У місті діє пункт контролю Перемишль — Мостиська. Населення — 68000 мешканців, територія — 44 км². Перемишль лежить над річками Сян і Вігор, на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. З 1086 по 1141 рік осідок усуненої від великокнязівської влади лінії Рюриковичів — нащадків найстаршого сина Ярослава Мудрого Володимира. Після утворення єдиного Галицького князівства залишається важливим стратегічним та релігійним осередком. З 1434 по 1772 роки був центром Перемиської землі Руського воєводства. У 19751999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Тепер є повітовим центром Підкарпатського воєводства.

У місті діє дві пасажирських станції: Перемишль-Засання та Перемишль-Головний (остання суміщена з автовокзалом).

З України до Перемишля курсує швидкісний поїзд Інтерсіті Київ-Львів-Перемишль (вартість проїзду від 400 грн., зі Львова — 170) та нічний поїзд Львів-Вроцлав/Варшава.

Історія[ред.ред. код]

Розташування українських історичних церков Перемишля
Прапор Перемиської землі 1410 р. з руським гербом Перемиського князівства

Перша згадка про Перемишль міститься у київському літописному зведенні Повість врем'яних літ під 981 роком[2], однак вважається, що ще у X ст. воно було одним з центрів племені білих хорватів[3]. Перемишль був осідком одного з найдавніших на галицьких землях православного єпископства. Згодом, після приєднання міста Володимиром Великим до Київської Русі воно стало центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів, яке згодом отримало назву Галицького.

З X по XIV ст., за винятком кількох коротких періодів, Перемишль перебував під владою київських та галицьких князів, відіграючи роль визначного адміністративного, духовного та торговельного центру. В середині XIII століття на певний час став резиденцією князя Лева.

У 1340 році був зруйнований польським королем Казимиром III, після чого Руське королівство ще дев'ять років управлялось боярською радою на чолі із перемиським воєводою Дмитром Дедьком. По закінченні сорокарічної боротьби за Галичину між польськими, литовськими та угорськими династіями місто опинилось під владою королеви Польщі Ядвіґи Анжуйської. В 1389 році чоловік Ядвіґи Владислав II Ягайло надав місту магдебурзьке право.

В пізньому Середньовіччі Перемишль, втративши свої столичні функції, розвивався як торговельний та ремісницький центр. Тут налічувалось до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів (1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирюльників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах.

Після першого Поділу Польщі у 1772 році Перемишль увійшов до складу монархії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії) та відродженого нею Королівства Галичини та Володимирії. На цей час у місті залишалось лише кілька тисяч мешканців. Новий поштовх для розвитку місто отримало у зв'язку із будівництвом Перемишльської фортеці. У 1887 році було відкрито знамениту українську Перемиську гімназію, у зв'язку з чим місто отримало неформальну назву Галицьких Атен (Афін)[4].

Панорама Франса Гоґенберґа «Перемишль відоме руське місто» з атласу Ґеорґа Брауна. 1617 рік

Український діяч, адвокат Теофіл Кормош 1892 року відкрив власну адвокатську канцелярію в Перемишлі, відтоді він був громадським провідником краю. 1901 року за ініціятиви Теофіла Кормоша було розпочато будівництво приміщення «Народного Дому» в Перемишлі.

Місто в період ЗУНР[ред.ред. код]

Проголошення Української Державності, Перемишль 1918 рік.

31 жовтня 1918 р. сотня поляків на чолі з генералом Станіславом Пухальським намагалася взяти владу в місті (не вдалось). На допомогу перемишлянам-українцям прийшов 9-й український піхотний полк (200 стрільців, командир — надпоручник М. Федюшко із Журавиці). Попри дрібний дощ, на площі Ринок зібрались 8000 селян-українців з навколишніх сіл. У четвер вранці в Народному Домі міста відбулось віче, на якому було обрано Перемиську Народну Раду (Українську Національну Раду Перемишля), до складу якої увійшли 13 представників інтелігенції, робітників, селянства повіту, головою обрали громадського діяча, посла Теофіла Кормоша[5]. При повітовій раді створили військову, фінансову, харчову, санітарну та інші комісії; друкований орган — часопис «Воля» (за фінансової підтримки професора Олександра Яреми вийшли 3 номери вечірньої газети за 5, 7, 10 листопада).[6]

Було створено спільну польсько-українську комісію у складі: посол Володимир Загайкевич, директор Каси хворих Іван Жолнір, директор гімназії Андрій Аліськевич, професор ґімназії Михайло Демчук — з української сторони; професор ґімназії Фелікс Пшиємський, 3 адвокати — Леонард Тарнавський, Юзеф Мантль, Влодзімєж Бважовський. Пізно вночі вісьмома членами комісії було підписано угоду про утримання спокою, порядку. Для виконання адміністративно-поліційних функцій було створено спільну міліцію з 1000 українців і 1000 поляків. Діяльність комісії підтримала Жидівська (пол. żyd — юдей, єврей, гебрей) Національна рада (створена 3 листопада 1918 р.).

11 листопада до міста було підтягнуто польське підкріплення, о 12.00 українцям запропонували здатись. О 12.15 розпочався артобстріл поляками центру міста, у єврейській частині горіли будинки, запеклі бої відбувалися на вул. Францішканській, Міцкевича. Нова влада інтернувала близько 1000 українців, на євреїв наклали контрибуцію у розмірі 3 млн крон[7].

У місті розташовувалася ставка командування польської армії. 18 березня 1919 року командувач — генерал Івашкевич — переніс її до Судової Вишні[8].

З 1919 року в Перемишлі почав виходити тижневик «Український Голос» за редакцією Дмитра Ґреґолинського.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Від 1921 до 1939 року Перемишль належав до Польської Держави через передачу земель окупованоі більшовиками УНР після об'еднання — злуки з ЗУНР в варіанті контрибуції за проразку в поході Червоної армії більшовиків на Варшаву в Російсько-польській війні. Згідно з Брестським миром більшовики віддали Польщі землі Західної Білорусі та землі Західної України. Незважаючи на тиск польської адміністрації, в Перемишлі активно утворюються і розвивалася українські суспільні і культурні об'єднання і організації, як-от: Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка з філіями у цілому повіті, Повітовий Союз Кооператив, товариство «Сокіл». У гімназії відновили свою діяльність спортивне товариство «Сянова Чайка» і Український Пластовий Улад під керівництвом професорів Євгена Любовича і Теодора Поліхи. 1925—1928 роки в Перемишлі були значним ростом «Маслосоюзу» і економічної санації Повітового Союзу Кооперативів.

У 1920-х роках формувався націоналістичний рух у Перемишлі, на початку УВО, а пізніше ОУН. Активна й енергійна праця велася молодіжним товариством «Молода Громада» і музичним товариством «Боян».

У 1938 році здвигом усіх українських громадських і церковних організацій було відсвятковано 950 роковини хрещення України-Руси.

У 1939 році в місті проживало 54 200 мешканців (7230 українців і ще 2000 польськомовних українців, 26470 поляків, 18400 євреїв і 100 німців та інших національностей)[9].

У складі УРСР[ред.ред. код]

У 19401941 та 19441945 рр. було центром Перемишльського району.

В результаті великої офензиви Червоної Армії в липні 1944 р., в її руках опинилася майже вся територія Польщі заселена українцями: 22-го липня був зайнятий Холм, 23-го Грубешів, а 27-го Ярослав і Перемишль.

З приходом ЧА й встановленням польської влади, українське населення, яке під час німецької окупації, хоч і в дуже скромних межах, могло розвивати своє культурне та економічне життя, опинилося в надзвичайно важкій ситуації. Відносно свобідно жилося йому доти, доки ця територія перебувала під військовим управлінням Червоної Армії.

У Перемишлі до 1 жовтня 1945 р., тобто до дня, коли командування ЧА передало владу польській адміністрації, функціонували дві українські середні школи (загальноосвітня і торговельна). Постала сітка українських початкових шкіл. В одному тільки Горлицькому повіті було їх 48.14 Одначе, вже в першому році існування комуністичної Польщі, використовуючи виїзд більшости українців до УРСР, зліквідовано всі ці школи, дозволивши на існування при деяких польських школах пунктів навчання української мови. У навчальному році 1946/47 і ці пункти були зліквідовані[10].

Відновлена Польща[ред.ред. код]

27 червня 2016 року дорогу процесії українців, які після Святої літургії у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя рушили урочистою ходою до Українського військового цвинтаря, що в селі Пикуличі, перегородили кілька десятків голомозих молодиків (серед нападників були особи у футболках Всепольської молоді). Розпочалась шарпанина, під час якої 60-літньому учаснику ходи розірвали сорочку. Поліція відгородила учасників процесії від нападників.[11]

Під час маршу «орлят перемиських та львівських» восени 2016 року хтось з натовпу викрикнув «Смерть українцям!». Президент міста Роберт Хома на закиди щодо неприпустимості таких дій відповів, зокрема, що він не чув цього. Як наслідок, СБУ (12[12], чи 29 грудня 2016[13]) заборонила йому в'їзд на територію України терміном на 5 років. 27 січня 2017 в ЗМІ з'явилася звістка, що заборону на в'їзд до України для мера скасували після втручання президента України П. Порошенка[14]. Це сталося, зокрема, після того, як віце-міністр закордонних справ Ян Дзедзічак Польщі заявив, зокрема, «якщо це рішення не буде скасоване, то це матиме „серйозні наслідки“»[15].

Релігійний центр[ред.ред. код]

У Перемишлі були резиденції православних, греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

1412 року король Владислав II Ягайло, вирушивши з Медики до Перемишля в супроводі, зокрема, естергомського єпископа, почув звинувачення від німців у покровительстві «схизматиків». У відповідь на закиди наказав передати латинникам руський кафедральний собор у центрі міста, збудований з тесаного каменю, викинути перед перехрещенням з крипт тіла похованих осіб.[16][17]

1422 року було об'єднано Перемиську та Самбірську православну єпархії з центром в Перемишлі.[18] У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.

Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі.

У 1784 році цісар Йозеф II передав греко-католицькій єпархії для катедрального собору ліквідований латинський монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем (годинником), зараз тут розташований Музей люльок.

У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Єроніма Устрицького (1715—1762), Атанасія Шептицького (1762—1779), Максиміліана Рилла (1779—1793), Антона Ангеловича (1796—1808), Михайла Левицького (1813—1818), Івана Снігурського (1818—1848), Григорія Яхимовича (1848—1860), Томи Полянського (1860—1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали «Атенами над Сяном».

3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив брата Андрея Шептицького на священика.

Промисловість[ред.ред. код]

У місті розвинена деревообробна промисловість (підприємство з виробництва ДВП «Fibris»), тут розміщені підприємства по випуску механічної та промислової автоматики («Dirt», «Fanina»), косметики (Inglot Cosmetisc), тканин (Sanwil). Крім того, Перемишль відомий як центр традиційних ремесел— ливарства та файкарства.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

У Перемишлі збереглися численні архітектурні та історичні пам'ятки, що робить місто та його околиці принадливим для туристів. Містами-партнерами Перемишля є, зокрема, Львів, Трускавець та Кам'янець-Подільський.

Спорт[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Діячі «Просвіти», науки та духовного життя[ред.ред. код]

Воєводи[ред.ред. код]

Перемиські старости[ред.ред. код]

Перемиські каштеляни[ред.ред. код]

  • Феліціян Гроховський (помер бл. 1649) — польський шляхтич, син Зофії з Монастирських, чоловік Катажини з Сененських.[21]
  • Геронім Оріховський[22]

Поховані[ред.ред. код]

Демографія. Українці в Перемишлі[ред.ред. код]

Перемишль найстаріше й одне з найважливіших міст Галичини, колись столиця українського князівства, а згодом важливий осередок українського культурного й церковного життя, його бастіон на пограниччі з Польщею. Головне місто Посяння. У 1910 році в місті проживали 54,7 тис. мешканців. З них 46,7 % римо-католиків, 22,5 % греко-католиків, 29,5 % юдеїв[25].

У роки І Світової війни під однією з найпотужніших в Європі — Перемиською фортецею точилися кількамісячні бої. 3 листопада 1918 року в місті та околицях на короткий час була відновлена українська державність. Лівий берег Сяну, Засяння, займали поляки. 10—11 листопада вони захопили місто.

До 1939 року Перемишль перебував під владою відродженої Польщі. За пактом Молотова — Ріббентропа місто було розділене на дві частини. Рікою Сян проходив кордон між Третім Рейхом та СРСР. У 1944 році на короткий час Перемишль входив до складу УРСР, а 1945 був переданий Польщі.

Євген Грицак (1890—1944), філолог та історик з Перемишля, писав: «Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя — Львів».

Унаслідок насильної репатріації до УРСР та злочинної операції «Вісла» у 1944—1947 рр. переважна більшість українського населення Перемишля та Надсяння була примусово вигнана. У 1946 році заарештували останнього довоєнного перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського (1876—1947), який пізніше — захворілий на запалення легень — помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці.

Лише 1989 року греко-католицька (візантійсько-українська) громада Польщі отримала свого єпископа. Тоді Івана Мартиняка було призначено єпископом-помічником при примасові Польщі, а 1991 року Іван Павло II призначив його Перемиським єпископом ГКЦ.

Зараз у місті є резиденція митрополита Перемиського і Варшавського Греко-Католицької Церкви Івана Мартиняка. У 1991 році під час візиту до Перемишля Іван Павло ІІ передав під греко-католицький кафедральний собор колишній костел єзуїтів.

Українська громада Перемишля налічує тепер до 4 тисяч осіб. Українське громадське життя згуртоване довкола кількох церковних парафій, української школи ім. Маркіяна Шашкевича та Народного дому. У місті відбувається Фестиваль української культури.

Міста-партнери[ред.ред. код]

Партнерські зв'язки з українськими містами:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2012 r.. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny, 2013-01-03. ISSN 1505-5507. 
  2. http://izbornyk.org.ua/ipatlet/ipat04.htm
  3. Королюк В. Д. К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке // Краткие сообщения ин-та славяноведения. — № 9. — 1952. — С. 48-49.
  4. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5.
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму / Серія «Львівська сотня».— Львів: «Тріада плюс», 2010.— 228 с., іл.— С. 141
  6. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл.— С. 39-40. ISBN 5-7707-7867-9
  7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… С. 42
  8. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва.— Львів: Каменяр, 1991.— 200 с.— С. 110. ISBN 5-7745-0394-1
  9. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 55 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  10. Записки Наукового Товариства їм. Шевченка том 208 Історично-Філологічна Секція Мирослав Трухан Українці в Польщі після другої світової війни 1944-1984
  11. На українську делегацію у Перемишлі напали невідомі молодики. Виникла сутичка (фото)
  12. SBU dla Nowin o powodach zakazu wjazdu na Ukrainę dla prezydenta Przemyśla. (пол.)
  13. Robert Choma o powodach niewpuszczenia go na Ukrainę. Reakcja SBU. (пол.)
  14. Роберт Хома зможе приїхати в Україну: СБУ скасувала 5-річну заборону.
  15. МЗС Польщі: "Україна має скасувати заборону на в’їзд меру Перемишля". Високий замок online (uk-UA). 2017-01-26. Процитовано 2017-03-26. 
  16. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., № 5 (482) за вересень-жовтень 2009. — С. 173. — ISSN 0130-5247.
  17. інші дані — на замку
  18. HISTORIA ARCHIDIECEZJI PRZEMYSKO-WARSZAWSKIEJ (пол.)
  19. Jerzy Sperka. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej. — S. 282. (пол.)
  20. Adam Kamiński. Jordan S. W. z Zakliczyna h. Trąby (1518—1568) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1990 (репрінт). — T. 11. — S. 282—283. (пол.)
  21. W. Czapliński. Grochowski Felicjan h. Junosza (zm. ok. 1649) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — Tom VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 593.
  22. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 182. (пол.)
  23. W. Pociecha. Boratyński Jan, h. Korczak (†1546) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936.— T. II/1, zeszyt 1.— Beyzym Jan — Brownsford Marja.— S. 308—309. (пол.)
  24. ks. Marian Rechowicz. Grochowski Stanisław h. Junosza (zm. 1645) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960.— Tom VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 599
  25. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Париж; Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2007.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Відео[ред.ред. код]

Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.