Йосафат (Коциловський)

Блаженний Йосафат Коциловський
Блаженний Йосафат Коциловський
Єпископ Перемишльський
29.01.1917 — 17.11.1947
Обрання:	29.01.1917
Церква:	УГКЦ
Спільнота:	ЧСВВ
Попередник:	Костянтин Чехович
Наступник:	Іван Мартиняк
Народження:	3 березня 1876(1876-03-03) Пакошівка, Сяноцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть:	17 листопада 1947(1947-11-17) (71 рік) Київ
Батько:	Петро
Мати:	Катерина
Єпископська хіротонія:	23.09.1917

Йосафа́т Коцило́вський (3 березня 1876, с. Пакошівка — 17 листопада 1947, Київ) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ, виходець із Чину святого Василія Великого, блаженний Католицької Церкви.

Життєпис

Народився на Лемківщині в с. Пакошівка поблизу м. Сянік у селянській родині з давніми священицькими традиціями. Його батько — Коциловський Петро, успішно поєднуючи землеробство з активною участю в політичному та громадському житті, у 1870-х рр. обирався депутатом до Галицького крайового сейму. Мати — донька греко-католицького священика Катерина Косар-Коциловська — прищепила своїм чотирьом дітям глибоку релігійність, спрямувала обох синів на шлях духовного служіння.

Закінчивши початкову народну школу в Ліську, навчався в Сяніцькій, Самбірській і Ясельській гімназіях. Від 1896 р. навчався на правничому відділі Львівського університету. (В каталозі слухачів записано: «русин», «греко-католик»).

Під час навчання у Львові поринув у світсько-політичне життя галицького українства, яке в організаційно-партійних програмах задекларувало найрадикальнішу ідею — національну самостійність. Це і «Академічне братство», «Академічна громада», товариство «Ватра», організація «Сокіл», яку невдовзі очолив. Незабаром товариство «Сокіл» (у відсутності Йосипа, який перебував тоді в Празі) захопила москвофільська більшість і заповзятливий молодий Йосип зайнявся альтернативною організацією під назвою «Український сокіл».

Відчуваючи розчарування в цивільній метушні, перервав студії і закінчив школу артилеристів у Відні і як підпоручник 1900 р. був скерований на службу до Львівського гарнізону. Невдовзі покинув військову службу і при сприянні перемишльського єпископа Костянтина Чеховича розпочав філософсько-теологічні студії у Римі, де здобув докторат філософії, теології; опанував німецьку, італійську, французьку і латинську мови.

Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі, і згодом 9 жовтня того ж року, прийняв св. Тайну Священства.

Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов'я Духовної семінарії в Станіславові.

2 жовтня 1911 р. вступає на новіціат ЧСВВ.

Національний поступ українства на Посянні перервала Перша світова війна. Окупація російськими військами Перемишля та цілого краю супроводжувалася грабунками історичних цінностей, у тому числі корони-митри, що, за переказами, належала королеві Данилові. Постійних цькувань і наруги не витримав владика Чехович — його посаду отримав останній, 47-й перемишльський єпископ Йосафат Коциловський.

8 листопада 1916 р. Австро-Угорський цісар іменував новим греко-католицьким перемишльським єпископом василіанського монаха о. Йосафата Коциловського. 29 січня 1917 р. призначений Римом єпископом Перемишльської єпархії УГКЦ. Його архієрейські свячення провів митрополит Андрей Шептицький 23 вересня 1917 р. в Перемишлі.

Як сеймовий віриліст був обраний до складу Української Національної Ради ЗУНР; брав участь у підготовці її малої конституції — «Тимчасового основного закону».

Очолював Перемишльську єпархію до встановлення комуністичної влади. Зокрема 1943 р. провів месу для добровольців Дивізії СС «Галичина».

Під час Другої світової війни безвиїзно залишався в Перемишльській єпархії, через територію якої у вересні 1939 р., згідно з пактом Молотова—Ріббентропа, було прокладено німецько-радянську демаркаційну лінію. Мешкаючи до 22 червня 1941 р. на території, що контролювалася Червоною армією, був запідозрений радянськими спецслужбами у нелояльності до радянської влади, і вони встановили за ним таємний нагляд. У період гітлерівської окупації його двічі викликали на допит у гестапо, де погрожували ув'язненням у концтаборі за виявлені випадки переховування євреїв греко-католицьким духовенством єпархії.

По закінченні війни відважно намагався протистояти комуністичному тиску проти Церкви. 10 вересня 1945 р. єпископ передав двома посланцями в американське і британське посольства інформацію про характер польсько-українського трансферу, надужиття утисків й порушення прав громадян, які при цьому мали місце, а також прохання про допомогу.

Тоді, передбачаючи близьку небезпеку свого арешту та подальшої депортації, Владика Йосафат залишив написану власноруч заяву своєї вірності Апостольській Столиці і бажання вмерти за святу Унію. Ця заява написана власною рукою Єпископа Йосафата звучала: «Складаю у стіп Христового Намісника Папи Пія XII заяву моєї вірности, пошани і синівської любови та прошу його делегувати мене на смерть за св. Унію» + Йосафат, Єпископ Перемиський." Ця надзвичайна заява була написана немов під впливом якогось ясновидіння, бо, як тільки Владика вернувся з конференції, зараз прийшла до нього польська поліція, кажучи йому, щоб добровільно покинув свою владичу столицю і виїхав на схід. Але невстрашимий Владика гідно відповів: «Рим мене призначив тут єпископом і тільки Рим може мене звідси усунути.»

21 вересня 1945 р. був вперше заарештований та ув'язнений польською владою, а пізніше переданий радянській владі. У січні 1946 р. перемиських владик звільнили з-під арешту, і вони повернулися до Перемишля. Від єпископа Коциловського вимагали, щоб він очолив керівництво «Собору» у Львові для «возз'єднання» Львівської католицької митрополії з Московським Патріархатом. Коли ж він відмовився, його знову заарештували 25 червня 1946 р. разом з єпископом Лакотою і перевезли до Львова. У червні 1945 р. НКВС арештувало в Берліні апостольського візитатора для українців у Німеччині прелата Петра Вергуна. Також було арештоване все вище духовенство. Проте жоден єпископ не дав згоди на апостаcію. У березні 1946 р. сталіністи виголосили звинувачувальний акт: єпископів звинувачували у ворожій діяльності проти НКВС, співпраці з німецькими фашистами тощо. Митрополита Йосифа і його помічника Никиту Будку засуджено на 8 років, а єпископа Миколу Чарнецького — на 5 років, 80-річного Григорія Хомишина — на 10 років концтаборів, але він помер у київській тюрмі 24 грудня 1945 року.

Єпископ Йосафат Коциловський

Остаточно процес офіційної ліквідації УГКЦ у Галичині було завершено на т. зв. Львівськосму соборі 8 березня—10 березня 1946 р.

«

У п'ятницю вранці, 8 березня 1946 р., делегати собору, підкріпившись на сніданку «100 г водки» та «200 г вина», були доставлені до собору Св. Юра, щоб там під надійною охороною виконати відведену їм роль у розписаному наперед до дрібниць «возз'єднавчому» зібранні.

»

У перший день собору, 8 березня 1946 р., простим голосуванням, без будь-якого обговорення, було затверджено ухвалу, основними положеннями якої було:

• Анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р.
• Відірватися від римської (папської) Церкви.
• Повернутися до прадідівської православної віри.
• Возз'єднатися із «Всеруською Православною Церквою в Радянському Союзі».

Але майже 2/3 душпастирів не перейшло на православ'я. Більшість з них було репресовано. Однак навіть частина тих священиків, які формально «возз'єднались», залишалась одночасно, за згоди Йосифа Сліпого та інших владик, греко-католицькими парохами.

Єпископ Коциловський захворів на запалення легень і помер 17 листопада 1947 р. у Лук'янівській в'язниці.

Населення села Пакошівки, як руське так і польське, як пише письменник Володимир Марчак, пишалося з того, що з їхнього села походить єпископ.

Після смерті Йосафата Коциловського у тюремній лікарні, місцеві монахи таємно домовилися з персоналом лікарні поховати тіло в окрему могилу, а не у спільну тюремну. Згодом, священослужителі з міст Рудок та Стрия таємно перенесли рештки на Личаківський цвинтар у Львові, де перепоховали їх у польській могилі «другим поверхом».

На вимогу КДБ о. Й. Каваців 29 травня 1986 р. втретє перехоронив прах Єпископа у родинному гробівці батьків Кавацівих у селі Яблунівці біля Стрия.

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Стрий. Церква Благовіщення Пр. Богородиці

12 серпня 2001 р. у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Стрию у бічному престолі Серця Христового, під час Божественної літургії, яку служив Патріярх УГКЦ Преосвященний Любомир Гузар з участю владик, востаннє перезахоронено прах Перемисько-Самбірського і Сяніцького єпископа Йосафата Коциловського.

Фрагмент мощів знаходиться у храмі святого Василія Великого у Києві.

Він належав до когорти чільних подвижників Української Греко-Католицької Церкви, які в надзвичайно складній і драматичній першій половині XX століття на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким не тільки визначали стратегічний курс Церкви, а й впливали на суспільно-політичне життя західноукраїнського краю.

Перемиський єпископ Йосафат Коциловський розділив трагічну долю автохтонних українців Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, яких у 1944—1951 рр. в результаті етнічної чистки, сумнозвісної операції «Вісла», брутально вигнали з прабатьківських земель.

У жовтні 2015 р. посмертно реабілітований.

Джерела

• Н. С. Рубльова. Коциловський Йосафат // Енциклопедія історії України  : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України . — К.  : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 244. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• В. П. Бадяк. Коциловський Йосафат-Йосиф Петрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.

• Коциловський Йосафат http://www.history.org.ua/index.php.bak?l=EHU&verbvar=Kotsilovskii_I&abcvar=14&bbcvar=18^{[недоступне посилання з липень 2019]}
• Володимир Бадяк, Про деякі питання національної праці владики Йосафата Коциловського — ВІСНИК ЛЮБАЧІВЩИНИ, випуск 8, Львів 2003, ст. 18.
• Панас К. Історія Української церкви. — Львів: НВП «Трансінтекс», 1992. ISBN 5-7707-3292-X
• Бадяк Володимир. Наш владика: Життя та посмертні митарства перемишльського єпископа Йосафата Коциловського / Суспільно- культурне товариство Надсяння. — Л. : Вид-во Отців Василіян Місіонер, 2000. — 110с. : іл. — ISBN 966-02-1757-9.

Посилання

• Коциловськи Йосафат // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 747. — 1000 екз.
• Єпископ Коциловський прощає добровольців, липень 1943 р. (фото на сайті http://lib.galiciadivision.com)
• Історія
• Назарко І. о. Йосафат Коциловський, ЧСВВ, єпископ Перемиський 1916—1946
• Бадяк, Пошануймо пам'ять владики
• The Hierarchy of the Catholic Church(англ.)
• Bł. biskup Jozafat Kocyłowski(пол.)
• Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах (автор: Козак Михайло)
• Włodzimierz Marczak. Ukrainiec w Polsce.- ISBN 83-909787-6-8 (пол.)
• Прокуратура міста Києва реабілітувала двох єпископів та трьох греко-католицьких священиків Перемиської єпархії