Ізюмське збройне повстання 1918

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ізюмське збройне повстання 1918 – збройний виступ мешканців Ізюмського повіту Харківської губернії проти німецьких військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) і режиму гетьмана П.Скоропадського (див. Протигетьманське повстання 1918). Восени 1918 в Ізюмському повіті було сформовано три партизанські загони, які дислокувалися в Теплянському, Радьківському та Співаківському лісах. Головним ядром збройних сил у повіті став Ізюмський повстанський полк, що складався з робітників Ізюмських залізничних майстерень та селян навколишніх сіл і нараховував бл. 1 тис. бійців. Збройний виступ розпочався ввечері 10 листоп. 1918. Його очолив ревком залізничних майстерень. Повстанці, зокрема, раптовим ударом захопили залізничну ст. Ізюм. 15 листопада командування німецьких військ на придушення виступу кинуло регулярні частини, після чого повстанці змушені були відступити, однак вони не припинили боротьби й наприкінці листопада контролювали 8 волостей повіту. 15 грудня 1918 їхні загони оволоділи с. Царевоборисів (нині с. Червоний Оскіл Ізюмського району) й оточили м. Ізюм, але взяти його не змогли. 21 грудня 1918 влада в місті перейшла до Директорії УНР, а 1 січня 1919 тут була встановлена радянська влада.

Джерела та література[ред. | ред. код]