Імплозія (психотерапія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рональд Девід Лейнг

Імплозі́я (англ. implosion«внутрішній вибух») — цей термін був використаний шотландським психіатром Рональдом Девідом Лейнгом (1960) для опису страху бути знищеним дійсністю, який відчувають люди, що не мають первинної онтологічної безпеки[1]. Метод імплозивної терапії був створений американським психологом Томасом Стемпфлом (Tomas Stampfl) (1961)[2].

Практичне застосування[ред.ред. код]

Метод імплозії (метод занурення в уяві). При її проведенні пацієнту пропонується уявити ситуацію, що викликає страх протягом максимально тривалого періоду.

Ціль імплозивної терапії — викликати відчуття інтенсивного страху в уяві, якке приведе до зменшення останнього в реальній ситуації.

Угасання страху відбувається в результаті тривалого зіштовхування із ситуацією, що раніше супроводжувалась страхом, оскільки тепер не відбуваються наслідки, що викликають страх. При цьому психотерапвет активізує в уяві хворого стимул чи його символічну заміну, на якій фіксувався страх, змушує хворого довго зіштовхуватись з ним, однак без супроводження іншими стимулами (наслідками), що зміцнюють страх[3]. Інакше кажучи, протягом тривалого часу з пацієнтом нічого не відбувається, і таким чином умовний зв'язок страху і певної ситауації чи предмету руйнується.

Етапи імплозії[ред.ред. код]

Техніка имплозії включає декілька етапів. На першому етапі хворому пояснюють механізм лікувальної дії метода, підкреслюючи важливість його активної участі в лікуванні, повідомляють, що він має уявляти ряд сцен, в які він має максимально погрузитись, якомога точніше зорово уявити ситуацію чи предмет, відчути його тактильно, згадати звукові та інші характеристики ситуації чи предмета, що раніше викликали страх.

Другий етап — уявлення ситуації (власне імплозія). Хворий уявляє ситуації, що викликали раніше найбільший страх. Про рівень зануреності хворого і внаслідок його інтенсивності страху, що відчувається лікар робить висновок на основі спостереження за поведінкою пацієнта. Сильний страх викликає моторну активність: загальне напруження м'язів всього тіла і їх окремих груп, наприклад жувального м'язового апарату, обмеження руху чи скорочення будь-яких м'язів, мімічні реакції. Крім того, можуть спостерігатися вегетативні реакції (судинні реакції обличчя, пітливість, серцебиття).

Задача психотерапета підтримувати досить інтенсивний рівень страху у пацієнта.

Це втручання психотерапевта протягом заняття декілька разів, доки рівень тривоги істотно не буде знижуватися.Страх і тривога мають підтримуватися протягом 40-45 хв. Після закінчення процедури обговорюються завади, що заважали значній емоційній зануреності. Пацієнт отримує самостійне домашнє завдання: проводити подібні тренування 1 раз у день. На наступних заняттях можуть використовуватись в уяві інші ситуації, що викликають страх, оскільки згасання ситуацій, що вже уявлялись відбувається швидкими темпами. Зазвичай лікування складається з кількох занять[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Райкрофт Ч. «Критический словарь психоанализа». Пер. с англ. Л. В. Топоровой, С. В. Воронина и И. Н. Гвоздева под редакцией канд. философ. наук С. М. Черкасова.— СПб.; Восточно-Европейский Институт Психоанализа, 1995.
  2. Stampfl, T.G., Implisive therapy: a learning theory derived psychodynamic technic. Uneversity of Cleveland, 1961)
  3. а б Психотерапія

Джерела[ред.ред. код]

  • Основи психологічної практики: навч. посіб. / Т.В. Вашека. — К. Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. — 200с.