Інституціональний аналіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інституціональний аналіз — це та частина соціальних наук, яка вивчає, як інститути — структури та механізми соціального порядку й співпраці, що регулюють поведінку двох чи більше осіб — поводяться та функціонують відповідно до емпіричних правил (неформальних правил та норм, що застосовуються на практиці), а також теоретичних правил (формальні правила та закони). Це поле стосується того, як люди та групи будують інститути, як інститути функціонують на практиці, а також впливу інститутів один на одного, на окремих людей, громаду та суспільство в цілому.[1]

Використання в різних дисциплінах[ред. | ред. код]

Термін інституціональний аналіз використовується декількома навчальними дисциплінами і має декілька значень та конотацій.

Одне значення інституціонального аналізу стосується фактичних формальних інститутів. У біомедичних науках "інституціональний аналіз" часто посилається на аналіз даних, що надходять від конкретних установ (інституцій), таких як органи охорони здоров'я, мережі лікарень тощо.[2] Аналогічно, в галузі освіти та державного управління і врядування термін зазвичай позначає те, як шкільні ради та урядові установи втілюють політику.[3]

Інше значення стосується інститутів як способів мислення, що мають прямий вплив на поведінку. При такому підході існує декілька варіацій та застосувань інституціонального аналізу. В економіці його використовують для пояснення, чому економічна поведінка не відповідає теорії попиту та пропозиції. Це відносно стара школа думки, що тягне своє коріння від праць економістів початку ХХ ст., таких як Парето.[4] Однією з найвизначніших сучасних фігур інституціонального аналізу в економіці є Дуглас Норт[5], який отримав Нобелівську премію з економіки в 1993 році.

Соціологія також використовувала інституціональний аналіз з моменту створення, для вивчення процесів розвитку та еволюції таких соціальних інститутів як закони чи сім'я. Основоположником такого підходу є Еміль Дюркгайм, який також є засновником соціології як дисципліни.[6]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. Center for the Study of Institutions, Population and Environmental Change. (2005). Institutional Analysis at CIPEC [Архівовано 10 травня 2010 у Wayback Machine.]. Retrieved 2009-11-19.
  2. For example, Christian, C. K., et al. (2006). A multi-institutional analysis of the socioeconomic determinants of breast reconstruction: A study of the National Comprehensive Cancer Network. Annals of Surgery, 243(2), 241–249.
  3. For example, Trent, Allen, et al. (2003). Problems and Possibilities in the Pursuit of Diversity: An Institutional Analysis. Equity & Excellence in Education, 36(3), 213–224; also Henriksen, Helle Zinner H. H. and Jan J. D. Damsgaard. (2007). Dawn of e-government: An institutional analysis of seven initiatives and their impact. Journal of Information Technology, 22(1), 13–23.
  4. Pareto, Vilfredo. (1935) [1916]. The Mind and Society. New York: Harcourt.
  5. See, among others: Davis, Lance and Douglass North. (1971) Institutional Change and American Economic Growth. London: Cambridge University Press; and North, Douglass and Robert Thomas. (1973). The Rise of the Western World: A New Economic History. Cambridge: Cambridge University Press.
  6. Durkheim, Émile. (1995) [1915] The Elementary Forms of Religious Life. New York: Free Press; and (1983) [1922] The Division of Labour in Society. London: Macmillan.