Інтерполяція Ерміта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інтерполяція Ермітаполіноміальна інтерполяція запропонована Шарлем Ермітом, узагальнює інтерполяцію Лагранжа.

Інтерполяція Ерміта, як і інтерполяція Ньютона використовує розділені різниці.

Інтерполяція Ерміта будує многочлен мінімально-можливого степеня, що співпадає із заданою функцією в (n+1) точках, а також співпадіння m перших похідних в цих точках[1]. Тобто, вхідними даними є (n+1)(m+1) значень:

.

Отриманий многочлен буде мати степінь не більше (n+1)(m+1). Також можна задавати меншу (різну) кількість відомих похідних в кожній точці.

Метод

[ред. | ред. код]

В послідовності , продублюємо кожне значення (m+1) разів і назвемо її

і будемо рахувати розділені різниці для них. Хоча деякі з них будуть невизначенностями

.

Ці невизначеності замінимо на .

Різниці вищих порядків (j > 2) зі співпадаючими точками замінимо на похідні вищих порядків за правилом:

Приклад

[ред. | ред. код]

Наблизимо функцію . Обчислимо значення та 2 перші похідні для , отримаємо:

x f(x) f′(x) f″(x)
−1 2 −8 56
0 1 0 0
1 2 8 56

Потроїмо точки . Обчислимо таблицю розділених різниць:

і побудуємо многочлен

взявши коефіцієнти з діагоналі (зверху), домноживши їх на , як і в многочленах Ньютона.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Traub, J. F. (December 1964). On Lagrange—Hermite interpolation. J. Society for Industrial and Applied Mathematics. 12 (4): 886—891.