Іоган Ернест Мініх
| Іоган Ернест Мініх | |
|---|---|
| фр. Ernst de Munnich | |
 | |
| Народився | 30 грудня 1707 |
| Помер |
21 січня 1788 (80 років) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Країна |
 Франція |
| Діяльність | дипломат, землевласник, політик, письменник |
| Галузь | політика[1], дипломатія[1], Державне управління[1] і Мемуарна літератураd[1] |
| Знання мов | французька, німецька[1] і російська[1] |
| Військове звання | генерал-поручик[d] |
| Рід | Q821455? |
| Батько | Бурхард Кристоф Мініх[2] |
| Мати | Christina Lukretia von Witzlebend[2] |
| У шлюбі з | Anna Dorothea von Mengden, Freiin von Altenwogad |
| Діти | Q108859253?, Ernst Gustav, Graf von Münnichd[2], Johann Gottlieb Gf. von Münnichd, Juliane Eleonore von Manteuffeld, Q120833703? і Q121073702? |
| Нагороди |
  |
 | |
Граф Йоганн Ернст Мініх, в російських документах Сергій Христофорович Мініх (Ernst Johann von Münnich; 30 грудня 1707 — 21 січня 1788 , Санкт-Петербург) — російський політичний діяч, дипломат, мемуарист з роду Мініх . Дід баронеси Кріденер, що мала величезний вплив на Олександра I.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині майбутнього фельдмаршала Мініха.
В Росію приїхав у віці 13 років. Навчався в Ризі і Женеві, вивчав юриспруденцію, іноземні мови та філософію. З 1727 працював в Колегії іноземних справ. З 1729 — в російському посольстві у Франції, з 1731 — повірений у справах (в відсутність постійного посла).
В 1733 повернувся в Росію, отримав чин камер-юнкера, в 1737 — камергера, в 1740 — обер-гофмейстера і звання генерал-поручика, користувався прихильністю імператриці Анни Іоанівни, а після її смерті — Анни Леопольдівни.
Після повалення останньої, в 1741 був разом з батьком схоплений, засуджений, позбавлений чинів і маєтків, після чого засланий з родиною в Костромську губернію, а в 1743 — в Вологду, де і пробув на засланні 20 років, аж до смерті імператриці Єлизавети Петрівни.
В 1762, з царювання імператора Петра III, був помилуваний і повернувся в Санкт-Петербург. Тоді ж йому було повернуто чини, нагороди і втрачене майно. В 1763, вже під час правління імператриці Катерини II, отримав чин дійсного таємного радника. З 1764 — член Митної комісії, головний директор митних зборів країни. З 1774 і аж до самої смерті — голова Комерц-колегії.
Відомий мемуарист, І. Е. Мініх в роки вологодській посилання написав «Записки графа Ернста Мініха…», цікаві докладним зображенням придворного життя часів Анни Іоанівни і портретами політичних діячів тієї епохи.
Був нагороджений орденами Св. Олександра Невського (1740), Білого орла (1741) і Св. апостола Андрія Первозванного (1774).
Твори[ред. | ред. код]
- «Записки графа Ернста Мініха, сина фельдмаршала, писані ним для дітей своїх в Вологді в 1758 році».— СПБ, 1817.
- «Зауваження на записки генерала Манштейна», «Вітчизняні записки». 1825–1828.
- Мініх І. Е. Листи з Вологди 1756–1758 рр. / Публ., Переклад і коммент. Дм. Толстого // Русская старина, 1887. — Т. 53. — № 2. — С. 465–469.
Література[ред. | ред. код]
- «Росія і російський двір в 1-й половині XVIII століття», СПБ 1891.
- Для біографії графа Іоанна-Ернеста Мініха // Російський архів, 1866. — Вип. 10. — Стб. 1544–1567.
Посилання[ред. | ред. код]
- Мініх, Ернст. Східна література. Перевірено 29 березня 2011. Процитовано 21 серпня 2011
|
