Ісілдур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ісілдур (варіант перекладу - Ісільдур) (3209 рік Другої Епохи - 2 рік Третьої Епохи) - персонаж романівТолкіна Дж. Р. Р. Толкіна "Сильмариліон" та "Володар Перснів", старший син Еленділа, король - співправитель Гондору (разом з братом Анаріоном), переможець Саурона, другий верховний король дунедайн у вигнанні (3441 рік Другої Епохи - 2 рік Третьої Епохи), номінально другий король Арнору (реально посісти трон батька не встиг), батько третього короля Арнору Валанділа.

Ісілдур у Нуменорі[ред.ред. код]

Народився у 3209 році Другої Епохи в місті Роменна на сході Нуменору. Мав чотирьох синів Елендура ( 3299 р. Д. Е. - 2 р. Т. Е. ; народився у Нуменорі), Аратана ( 3339 р. Д. Е. - 2 р. Т. Е.; народився у Гондорі), Кіріона (3379 Д. Е. - 2 р. Т. Е.; народився у Гондорі) та Валанділа (3430 р. Д. Е. - 249 р. Т. Е.; народився у Імладрісі і перебував там з матір 'ю).

Разом з дідом Аманділом та батьком Еленділом очолював партію вірних нуменорців, що дотримувалась старого звичаю вшанування Еру Ілуватара та Валарів і дружила з ельфами. Так само відкрито виступив проти Саурона, що фактично запанував у Нуменорі.

Порятунок плоду Білого Дерева Німлот[ред.ред. код]

Коли Саурон став радником Ар - Фаразона, він став підбурювати короля зрубати Біле Дерево Німлот, оскільки воно нагадувало йому про елдарів та світло Валінору.

Спершу король не погоджувався, бо пам 'ятав передбачення Тар - Палантіра про загибель королівської династії разом з Деревом. Коли родина Аманділа почула про наміри Саурона, вони зрозуміли, що він врешті - решт доможеться свого. Тоді потайки вночі, не сказавши нікому ні слова, Ісілдур одинцем, замаскувавшись, пробрався у королівський сад в Арменелосі, куди вірним було заборонено входити. На той час Німлот потьмянів і не квітував, бо надворі стояла пізня осінь і зима вже була не за горами; Ісілдур же пройшов повз охоронців і, зірвавши з Дерева єдиний плід, що висів на ньому, повернувся, щоб піти. Проте охоронці здійняли тривогу й напали на нього, і він, отримавши чимало поранень, пробив собі шлях до відступу й урятувався, а позаяк Ісілдур замаскувався, то жодна жива душа не довідалася, хто наважився торкнутися Дерева. Тим часом Ісілдур заледве дістався до Роменни і встиг вручити плід Аманділові, доки ще сили не покинули його. Тоді плід потайки посадили, й Аманділ благословив його, а навесні з землі пробився пагінець і випустив бруньки. А щойно на ньому розкрився перший листочок, Ісілдур, який довго лежав при смерті, ожив, і рани вже йому не докучали[1].

Це було зроблено вчасно, бо після цього Ар - Фаразон послухався Саурона і Німлот було зрубано, а Темний Володар розпалив його деревиною жертовне вогнище у Храмі Мелькора.

Вихід з Нуменору[ред.ред. код]

Під час відплиття напередодні загибелі острова Ісілдур командував трьома кораблями, його брат Анаріон - двома, а їх батько Еленділ - чотирма. Перед відплиттям Ісілдур викопав молодий пагінець Білого Дерева, що ріс у дворі їхнього дому в Роменні. Разом із кораблями брата Анаріона, кораблі Ісілдура були винесені західними штормовими вітрами до затоки Белфалас, а судна їх батька Еленділа - до Лунської затоки в Ліндоні.

Королі Гондору[ред.ред. код]

Еленділ став засновником Північного королівства Арнор, а його сини - Ісілдур та Анаріон заснували Південне королівство Гондор. Його столицею стало новозведене величне місто Осгіліат ( на адунаіку "Зоряна Цитадель") розташоване на обох берегах Андуїна і з 'єднане великими кам 'яними мостами. Там у тронній залі під Зоряним Куполом розташовувались трони братів - співправителів. На правому березі Андуїна, на відрозі гори Міндолуін було зведено місто - фортецю Мінас - Анор, де був дім Анаріона. Ісілдур оселився на лівому березі Великої Ріки в передгір 'ях Похмурих гір, звівши місто - фортецю Мінас - Ітіль. Перед своїм домом він посадив Біле Дерево. З семи палантирів Ісілдуру належали камені Осгіліату та Мінас - Ітіля.

На пагорбі Ерех, у передгір 'ї Білих Гір, встановив Ісілдур сферичний чорний камінь, на якому король місцевого племені горян дав обітницю союзу, котру згодом порушив і був проклятий Ісілдуром разом зі своїм народом, що повільно вимер у горах і став привидами[2].

Війна Останнього Союзу і здобуття Ісілдуром Єдиного Перстеня[ред.ред. код]

У 3429 році Другої Епохи Саурон, що потайки повернувся у свої володіння в Мордорі, напав на Мінас - Ітіль і захопив місто, знищивши Біле Дерево. Однак Ісілдур разом з родиною встиг врятуватись, прихопивши палантір та пагінець Білого Дерева. На човні родина Ісілдура відпливла угору Андуїним і, перетнувши Імлисті гори, дісталась Арнору. Тим часом Анаріон обороняв Осгіліат і зміг відкинути військо Саурона назад у Мордор.

У 3430 р. Д. Е. Еленділ, Ісілдур та ельфійський король Гіл - Галад уклали союз дунедайн та ельдарів, що увійшов в історію під назвою Останнього. Разом з Ісілдуром на війну пішли троє його синів Елендур, Аратан та Кіріон, а новонароджений Валанділ разом із матір 'ю залишився в Імладрісі. У 3434 р. Д. Е. військо ельфів, людей та гномів Кгазад - Дума зустрілось із арміями Саурона на полі Дагорладу. На боці Саурона бились орки, троллі та інші лихі створіння, люди Сходу та Півдня і невелика кількість гномів з інших семи родів. Навіть звірі та птахи поділились тоді на два табори і бились між собою[3]. Після кількаденної кровопролитної битви війська Останнього Союзу здобули перемогу, і, вступивши в землі Мордору, обложили Барад - Дур. Облога Темної Фортеці тривала сім років, в ході неї загинуло багато ельфів, гномів та людей і серед них менший син Еленділа Анаріон[3].

У 3441 році Саурон вийшов на поєдинок з Еленділом та Гіл - Галадом і обох їх убив, і меч Еленділа зламався під ним, коли той упав. Одначе й Саурон повалився долі, відтак Ісілдур, схопившись за руків 'я уламку Нарсіла, відтяв Правлячий Перстень із руки Саурона й забрав його собі. Саурон був переможений, і дух його покинув тіло, помчавши далеко - далеко й заховався в пустельних краях; і ще багато довгих років Темний Володар не прибирав видимої подоби[4].

Здобувши перстень, Ісілдур оголосив його своєю власністю:

"Це моя відплата за батька і брата" - промовив він[5].

Так скінчилась Друга Епоха. Останній Союз переміг, але не докінця. Саурон був переможений, але дух його вцілів, разом з Єдиним Перснем. Чорна Фортеця лежала у руїнах, але руїни приховували корені незнищеного зла створеного Перснем[5].

Ісілдур у Гондорі[ред.ред. код]

Після загибелі Еленділа Ісілдур став верховним королем дунедайн у Середзем 'ї, але в Гондорі він залишив правити меншого сина Анаріона Менельділа, вирішивши прийняти правління в Арнорі. Проте деякий час він жив на Півдні, навчаючи племінника управляти королівством.

У пам 'ять про свого брата Анаріона Ісілдур посадив перед його домом у Мінас - Анорі врятований ним садженець Білого Дерева, що зростав там більше ніж тисяча шістсот років.

У Гондорі він також залишив манускрипт про Єдиний Перстень, що зберігався у бібліотеці Мінас - Тіріта і був прочитаний Саруманом та Гендальфом.

"Гарячим був він, коли я вперше узяв його, гарячим, мов палаюча вуглина. Він опалив мені руку, і я сумніваюсь, що біль від опіку залишить мене коли - небудь. Зараз, коли я пишу, він все ще холоне і маліє, але ні форми, ні краси не втрачає. Написи, що спочатку горіли так яскраво, тьмяніють на моїх очах і ледве розрізняються. Вони нагадують ельфійську в 'язь Ерегіону, у мордорської мови немає знаків для такої тонкої роботи. Але я не можу прочитати напис. Гадаю що це мова Чорної Країни. Вона зла і лиховісна. Я не знаю, яке лиходійство означає напис, але доки знаки не зникли, зніму з них копію. Певно, Перстень зберігає жар руки Ворога, і хоч чорна його долоня, Перстень сяє, мов вогонь. Можливо, якщо нагріти Перстень, знаки знов проступлять на ньому. Та я не можу змусити себе заподіяти шкоду цьому єдино прекрасному з усіх творінь Саурона. Це - мій скарб, хоч я і заплатив за нього великим болем"[6] .

З наказу Ісілдура та Менельділа було облаштовано курган - поховання Еленділа на вершині Амон - Анвар (пагорб Благословення) в Аноріені, що на той час був центром Гондору. До вершини пагорба було прокладено кам 'яні сходи, нагорі облаштовано рівний майданчик в центрі якого розташовувався курган, на якому цвіли квіти альфіріну і в траві лежав чорний камінь з вибитими на ньому трьома рунами ламбе андо ламбе (Л - НД - Л, що означало ім 'я Еленділ без голосних). Ці руни Еленділ використовував як особистий знак і напис на печатках. Місце поховання Еленділа зберігалось у суворій таємниці, на вершину мали право підніматись лише король Гондору з наближеними та спадкоємцем престолу після повноліття, котрому розповідали про створення святині та посвячували у справи королівства[7].

Катастрофа в Ірисній Низовині і загибель Ісілдура[ред.ред. код]

Після майже півторарічного перебування в Гондорі Ісілдур став збиратись до Арнору. Однак, спершу він вирішив побувати в Імладрісі, де залишились його дружина з меншим сином також він мав потребу порадитись з Елрондом. Тому він не пішов старим нуменорським шляхом від бродів Ізену до Форносту, яким повернулись більша частина арнорської армії, а рушив долинами Андуїна від Осгіліату до Кіріт - Форнеп - Андрата - перевалу в Імлистих горах через який проходив шлях в Імладріс, до якого загін Ісілдура розраховував повернутись за сорок днів до настання зими на Півночі. Можливо верхи вони б подолали їх швидше, але в Ісілдура не було верхових коней. В долинах Андуїна подорожнього підстерігало менше небезпек, адже Саурон згинув, а населення долин було союзниками військ Останнього Союзу.

На початку місяця іванетт (вересень) загін Ісілдура, що складався з мешканців східного Арнору, вирушив у дорогу. Разом з Ісілдуром йшли троє його синів Елендур, Кіріон та Аратан.

Ясного ранку біля Східних воріт з ними простився Менельдур.

- Хай вам щастить у дорозі, - промовив він Ісілдурові - і нехай сонце, що осяяло початок вашого шляху, не меркне над вами[8].

Двадцятого дня вони побачили пагорби на яких росли ліси Великого Зеленолісся, вкриті осіннім багрянцем. Небо вкрили хмари і осінній вітер приніс з моря Рун дощ, котрий лив чотири дні. Тому люди не стали спускатись в долину Андуїна, що розлився, а пішли стежкою лісових ельфів, яка вела вздовж лісових галявин. Через тринадцять днів надвечір вони досягли північної межі Ірисної Низовини (Оболоні). Тут їх перестріла велика орда орків, котрою керували поводирі з Барад - Дура, яких послали стерегти шляхи і котрі нічого не знали про поразку Саурона. Орків кликала лиха воля Перстеня, хоч вони про нього і не знали. Лихих істот було набагато більше ніж дунедайн. Ісілдур наказав вибудувати тангайл - дві зімкнуті щитом до щита шеренги, котрі могли звиватись, звертались обличчям до ворога, якщо він заходив з флангу і, в крайньому випадку, змикалися в кільце, займаючи кругову оборону. Якби місцевість була рівною чи схили прикривали їх зі спини, Ісілдур побудував би загін у дірнайт і атакував би орків, поклавшись на силу і зброю дунедайн - тоді можна було б розкидати стрій ворогів, але зараз це було неможливо.

Орки наближались. Ісілдур звернувся до свого зброєносця.

- Огтар, - мовив він, - я доручаю це тобі.

Й Ісілдур передав йому піхви і уламки Нарсіла, меча Еленділа.

- Збережи це, будь - якою ціною не дай йому потрапити у ворожі руки; най би тебе вважали боягузом, що покинув мене. Візьми з собою товарища і тікай! Іди ! Це наказ!

Огтар схилив коліна і поцілував йому руку і два молодих воїни зникли у темній долині[8].

Орки засипали людей градом стріл, а потім збудувались клином і з гучними криками кинулись на дунедайн, розраховуючи масою своїх воїнів пробити стіну щитів. Однак вона стояла непохитно. В натиску гинуло п 'ятеро орків на одну людину, але сили дунедайн були нерівні. Елендур запитав Ісілдура чи може він за допомогою Перстеня змусити орків підкоритись йому.

- Ні сину.- відповів Ісілдур - Я не можу використати його. Навіть торкнутись його і те боляче. Мені все ще не вистачає сил щоб підкорити його своїй волі. Тепер я знаю, що йому потрібен більш могутній володар ніж я. Гордість мою зламано. Його слід передати Хранителям Трьох[8].

В ході бою орки вбили Кіріона і смертельно поранили Аратана при спробі врятувати його. Елендур знов відшукав батька, і торкнув його за плече. Ісілдур різко озирнувся, гадаючи, що якийсь орк підкрався з - заду.

- Володарю, - мовив Елендур - Кіріона вбито, Аратан помирає. Твій останній радник має порадити - ні, наказати тобі, як ти наказав Отгару: тікай! Візьми свою ношу і достав її до Хранителів будь - якою ціною - хай тобі доведеться залишити своїх людей і мене!

- Принц - відповив Ісілдур, - я знав, що ти маєш зробити це; але боявся болю. І не міг піти без твого дозволу. Прости мені мою гордість, що звела тебе у лихо.

Ередур поцілував його.

- Втікай! Втікай же! - вигукнув він[8].

Ісілдур обернувся на захід і дістав Перстеня, що висів у нього на шиї в футляру на ланцюжку. Він одяг Перстеня, скрикнувши від болю, і відтоді у Середзем 'ї його більше ніхто не бачив. Лише Еленділмір Заходу не можна було сховати, він раптово спалахнув багровим світлом, подібно до вогняної зірки. Люди й орки розтупились у страху; й Ісілдур накинув на голову капюшон, сховавшись уночі.

Про подальшу долю дунедайн відомо лише те, що всі вони загинули крім молодого зброєносця, що був поранений і опинився під мертвими тілами.

Глибокої ночі Ісілдур дістався до Андуїна і став плисти проти течії, але його зносило до заростей Ірисної Низовини Вони опинились ближче, ніж він гадав; і коли Ісілдур відчув, що течія стала повільнішою, він зрозумів що берег близько і заплутався в очеретах і міцних водоростях, Перстень зіскочив з його пальця. Це був випадок, коли він вирішив скористатись можливістю.

І орки, що сиділи у засідці, побачили його вночі і випустили стріли, дві з яких уп 'ялись йому в горло і в серце, і упав він у воду[8].

Спадкоємці Ісілдура[ред.ред. код]

Після загибелі Ісілдура королем Арнору став його четвертий син Валанділ, котрому було тринадцять років. Він не став приймати титула верховного короля дунедайн і до 3019 року Третьої Епохи Арнор і Гондор були окремими державами. Рід Ісілдура не переривався навіть після розпаду Арнору в 871 році Т. Е. та знищення ангмарцями останнього залишку Північного королівства - Артедайну. Спадкоємці королів Арнору і Артедайну стали вождями Слідопитів Півночі. Оскільки дочка тридцять першого короля Гондору Ондогера Фіріель стала дружиною останнього короля Артедайну Арведуї вони були також претендентами й на корону Гондору після того як у 2050 р. Т. Е. перервалась династія наслідників Анаріона.

З усіх представників цього роду на свого предка був найбільше схожим Арагорн ІІ, однак у нього не було ні трохи ісілдурової гордині. У 3019 р. Т. Е. після остаточної перемоги над Сауроном він став королем Возз 'єднаного королівства Арнору і Гондору, прийнявши ім 'я Елессар Телконтар.

На північній межі Гондору, біля краю озера Нен - Гітоель, були зведені Стовпи Агронату - велетенські статуї Ісілдура та його брата Анаріона.

Ісілдур у кінотрилогії Пітера Джексона "Володар Перснів"[ред.ред. код]

Пітер Джексон у своїй екранізації (2001 - 2003) включив розповідь про Ісілдура ( заволодіння Перстенем і наступна загибель на шляху до Рівенділла) у пролог першої частини кінотрилогії. Деякі з сцен згодом повторюються як флешбеки. Роль Ісілдура виконав Гаррі Сінклер[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Акаллабет (укр.). Львів: "Астролябія". с. 284. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  2. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Глава ІІ Выбор Арагорна (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 46 – 47. ISBN 5 - 8352 - 0031 - 5. 
  3. а б Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 306. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  4. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 307. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  5. а б Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 1. Братство кольца - Кн. 2. Глава ІІ. Совет у Элронда (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 291. ISBN 5 - 8352 - 0029 - 3. 
  6. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 1. Братство кольца - Кн.2. Глава ІІ Совет у Элронда (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 302. ISBN 5 - 8352 - 0029 - 3. 
  7. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные предания Нуменора и Средиземья - Завет Исильдура. litmir. me (рос.). 
  8. а б в г д Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные предания Нуменора и Средиземья - Поражение в Ирисной Низине. litmir. me (рос.). 
  9. Исилдур - Энциклопедия мифов. mithology. org. ua (рос.). 2010 - е гг.