Мінас-Ітіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мінас-Ітіль до захоплення назгулами. Малюнок Матея Чаділа.

Мі́нас-І́тіль, Мінас-Ітіл (англ. Minas Ithil, з синдарину — «Фортеця Присхідного Місяця») — у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна гондорське місто-фортеця, розташоване на схід від Осґіліата, на західних схилах Ефел-Дуат («Гір Тіні») як загроза Мордору. У 2002 році Третьої Епохи захоплений назгулами і відтоді відомий як Мі́нас-Мо́рґул.

Через Мінас-Ітіль протікала притока Андуїну (з 2002 р. Т. Е. називалася Морґулдуїн).

Історія[ред. | ред. код]

Заснування міста[ред. | ред. код]

Засноване нуменорцями, що врятувалися після падіння королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи. Мінас-Ітіль був збудований Ісілдуром і вважався його резиденцією, з ім'ям принца пов'язана і назва фортеці: «Ісілдур» на квенья означає «Відданий Місяцю», «Місяцелюб». У місті було посаджено саджанець Білого Дерева, що був вирощений з врятованих Ісілдуром плодів Німлота Прекрасного в Королівському палаці в столиці Нуменору Арменелосі, доки Саурон не спалив його; а Німлот, у свою чергу, походив від Дерева Тіріона, що було подобою найстаршого з Дерев Білого Телперіона, якого викликала до життя в землі Валларів Яванна. Окрім того, у головній вежі Мінас-Ітіля зберігався один з сімох палантирів.

На початку Війни Останнього Союзу Саурон захопив місто і знищив Біле дерево, але Ісілдур, прихопивши саджанець Білого Дерева, разом з родиною врятувався, відпливши на човні Андуїном через море в Арнор[1].

Під час війни Останнього Союзу Мінас-Ітіль було визволено, але він втратив своє колишнє значення, оскільки Ісілдур вирішив перенести свою резиденцію в Аннумінас в Арнорі, а нове Біле Дерево було посаджене в Мінас-Анорі. На початку Третьої Епохи Мінас-Ітіль перетворився на звичайну гондорську фортецю.

Розквіт Гондору[ред. | ред. код]

У період розквіту Гондору в Мінас-Ітілі стояли частини Сторожі Мордору, що охороняли шляхи в Чорну Країну з заходу.

Захоплення назгулами[ред. | ред. код]

Герб Мінас-Моргула, вживаний на щитах орків

Згодом із початком занепаду Гондору увага Сторожі Мордору ослабла. Значну роль в цьому зіграла Велика Моровиця 1637 р. Т. Е., внаслідок якої вимерла третина населення країни. У 2000 р. Третьої Епохи, під час правління гондорського короля Еарніла ІІ, військо Мордору на чолі з назгулами взяло в облогу Мінас-Ітіль. Через два роки у 2002 цитадель було захоплено назгулами, які зробили її своєю базою і плацдармом для воєн з Гондором. Місто отримало нову назву «Мінас-Мо́рґул» (з синдарину — «Фортеця Темних Сил»), а долина — Імлад-Моргул. Чорними чарами назгули отруїли річку, що протікала через місто, відтоді її звали Моргулдуїн, «Річка Темних Сил». Палантир Мінас-Ітіля був захоплений і дістався Саурону.

Місто було перебудоване (більшість кімнат фортеці були перетворені на в'язниці та катівні) і заселене орками та людьми що були під владою Темряви — гарадримами та східнянами. Керували Мінас-Моргулом назгули. Герб фортеці являв собою спотворений знак Мінас-Ітіля й Ісілдура — зображення місяця, якому була надана схожість з черепом, символом смерті. Статуї, що прикрашали міст через потік, теж були споганені і стали схожими з чудовиськами. На луках долини росли мертвенно-бліді квіти, що випускали запах тліну.

У 2050 р. Т. Е. останній король Гондору Еарнур був викликаний на поєдинок Королем-Чаклуном. Перепливши Андуїн, він був підступно захоплений назгулами і забраний живцем у жахливе місто. Відтоді його вже не бачила жодна жива душа. Королівська лінія перервалася і до 3019 р. Гондором правили намісники з Дому Марділа[2].

Мінас-Моргул під час Війни Персня[ред. | ред. код]

Під час війни Персня Мінас-Моргул було перетворено на західний аванпост Мордору. Він закривав шлях до перевалу Кіріт-Унгол. У 3018 — 3019 рр. там було зібрано потужну передову армію з орків, троллів та людей з країн васалів Саурона — гарадримів, кхандців тощо. Навесні 3019 р. ця армія під проводом керманича назгулів Короля-Чаклуна рушила на підконтрольний Гондору західний берег Андуїну. Вихід цієї армії Фродо, Сем і Горлум бачили під час переходу дорогою в Моргульській долині[3]. У битві на полях Пеленнора з гондорцями і рогіримами армію Мордору було повністю знищено.

У березні 3019 р., проходячи через Моргульську долину, війська гондорців та рогіримів на чолі з Арагорном та Еомером хотіли зруйнувати спустілий після відходу війська Мінас-Моргул, але Гендальф їх відмовив від цього кроку. Воїни лише випалили мертві луки долини і зруйнували міст через отруйну річку Моргулдуїн.

Після падіння Саурона Арагорн, що вже прийняв корону й ім'я Елессар, заявив про необхідність зруйнування Мінас-Ітіля у Моргульській долині, де тривалі роки не зможе жити жодна людина[4].

Опис[ред. | ред. код]

У розділі «Чорні Ворота зачинені» роману «Дві вежі» Голум розповідає гобітам легенди про Мінас-Ітіль і його палантир, які він чув у молодості, коли жив на берегах Андуїну:

« ...Вони будували дуже високі вежі, і одна зі зведених ними була срібно-білою, і в ній був один камінь, подібний Місяцю, а навколо великі білі стіни. О, так, було багато історій про Вежу Місяця... ...Ну, господарю, вона там стоїть і досі, висока вежа, білі будинки і стіна, але не чудові зараз, не прекрасні. Давно Він її завоював. Зараз це дуже жахливе місце. Подорожани здригаються, коли її бачать, вони ховаються від її зору, уникають її тіні...
«

У розділі «Сходи Кіріт-Унголу» гобіти минають Імлад-Моргул і здалека бачать місто Примар Персня:

« ...Похила долина, глибока затока тіні, далеко вдавалася в гори. На дальньому боці, десь між стінами долини, високо на скельному виступі біля підніжжя Ефел-Дуат стояли мури і вежа Мінас-Моргула. Навколо все було темним, і земля і небо, але фортеця випускала світло. Не те вміщене місячне світло, що точилося в давні часи через мармурові стіни Мінас-Ітіля, Місячної Фортеці, ясне і променисте в лощинах пагорбів. Блідіше за нездорове місячне світло під час затемнення було воно тепер, яке дрижало і віяло подібно смердючим видихам розкладання. Це було мертве світло, воно нічого не освітлювало. У вежі і стінах були видні вікна, подібні незліченним чорним дірам, які визиралися у пустоту. Верхня частина вежі повільно поверталася спочатку в один бік, потім в інший, як величезна примарна голова, хижо дивлячись у ніч... ...Тут дорога, слабо світячись, проходила над струмом у середині долини, і йшла далі, примхливо звиваючись, до воріт міста, чорної пащі в зовнішньому кільці північних мурів. Широкі рівнини лежали на берегах, тіньові луки з блідо-білими квітами, які також світилися, прекрасні, хоча жахливі на вигляд, як безумні образи якогось важкого сновидіння. Вони випускали слабкий нудотний трупний запах, пахощі гниття наповнювали повітря. З берега до берега був перекинутий міст. На ближчому кінці його стояли фігури, митецьки вирізьблені, які зображали тварин і людей, але всі спотворені й огидні. Вода текла під ним безшумно, але випари з неї, що клуботіли і звивалися навколо мосту, були смертельно холодними...
«

J. R. R. Tolkien. «The Two Towers»

Адаптації[ред. | ред. код]

Мінас-Моргул зображений в кінотрилогії «Володар перснів», зокрема, у її заключній частині «Володар перснів: Повернення короля». Епізодично він з'являється першій частині, «Володар перснів: Хранителі Персня»: звідти вирушають у Шир Чорні Вершники. Оскільки в романі фортеця описана вельми скупо, режисер мав досить широке поле для власної фантазії.

У мультфільмі «Повернення короля» 1980 року Мінас-Моргул не показаний.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Розділ. Про перстені влади і Третю Епоху (укр.). Львів: Астролябія. с. 303–306. ISBN 978-966-8657-24-5. 
  2. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Розділ Про Перстені Влади і Третю Епоху (укр.). Львів: Астролябія. с. 310. ISBN 978 - 966-8657-24-5. 
  3. Толкин, Дж. Р. Р. (2008). Властелин Колец - Ч.2. Две Твердыни - Глава 8. Перевал Кирит-Унгол (рос.). Москва: АСТ. с. 802–811. ISBN 978 -985 -13-9566-4. 
  4. Толкин, Дж. Р. Р. (2008). Властелин Колец - Ч.3. Возвращение Короля - Глава 5. Наместник и король (рос.). Москва: АСТ. с. 1027. ISBN 978-985-13-9566-4. 
  5. J. R. R. Tolkien. The Lord of the Rings // The Two Towers. — London : HarperCollinsPublishers. — С. 627. — ISBN 0-261-10325-3.
  6. J. R. R. Tolkien. The Lord of the Rings // The Two Towers. — London : HarperCollinsPublishers. — С. 688-689. — ISBN 0-261-10325-3.