Аль-Мансур (військовик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аль-Мансур
أبو عامر محمد بن عبد الله بن أبي عامر الحاجب المنصور
Аль-Мансур
 
Народження: бл. 930
Альхесірас, Кадіс, Андалусія, Іспанія
Смерть: 11 серпня 1002(1002-08-11)
Медінаселі, Tierra de Medinaceli (comarca)[d], Сорія, Кастилія і Леон, Іспанія
Батько: Мухаммед ібн Абі Амір

Медіафайли у Вікісховищі?

Абу Амір Мухаммед бен Абдаллах ібн Абі Амір аль Мансур (*бл. 938 — 8 серпня 1002) — хаджіб і фактичний володар Кордовського халіфату. Час його володарювання є періодом найбільшого піднесення мусульманської держави на Піренейському півострові. Здійснив 57 походів проти християнських держав.

Біографія[ред. | ред. код]

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Походив зі впливового сарацинського єменського роду племені Маафір. Його родина брала участь у завоювання Вестготського королівства, отримавши землі від Таріка ібн Зіяда. Піднесення родини відбулося завдяки дідові Абдаллаху, який став каді Севільї, потім оженився на доньці валі Бадахосу.

Народився в Алхесірасі близько 938 року вродині каді та знавця права. Мати майбутнього військовика походила зі знатного арабського роду, донька Ях'ї бен Закарії аль-Тамімі. Дідусь по материнській лінії Ях'я ібн Ісхак був міністром халіфа Абд-ар-Рахмана III.

Замолоду перебрався до Кордови, де вивчав ісламське право і літературу під орудою свого вуйка та Абу Алі аль-Багдаді. Після смерті батька обрав професію правника (на кшталт нотаріуса). Потім став працював при каді Кордови Мухаммеда ібн аль-Саліма. У 967 році став керуючим маєтностями спадкоємця трону Гішама II. Для зміцнення свого становища оженився на сестрі очільника слов'янської гвардії. У 972 році призначається очільником шурти (на кшталт поліції) Кордови.

Зумів набути підтримки впливового військовика Галіба Абу Таммана., у 973 році перейшовши до війська. У 974 році відзначився під час походу омейдяських військ до Марокко. З цього моменту став стрімко робити державну кар'єру.

У 976 році після смерті халіфа аль-Хакама II аль-Мансур разом з візиром аль-Мушафі та матір'ю спадкоємця трону Субхі зумів забезпечити владу Гішаму II, стративши родича останнього аль-Мугараха. Наступним кроком було послаблення впливу слов'янської гвардії. Разом з найвпливовішими сановниками розділив владу: аль-Мушафі зберіг посаду візира, відповідав за політичні справи, аль-Мансур війська на сході халіфату, Галіб Абу Тамман — на північному заходу. Слідом за цим аль-Мансур виступив проти християн, переміг наваррські війська у битвах при Торревіценте, Осме, при Сан-Себастьян-де-Гормасі.

Хаджіб[ред. | ред. код]

Походи і захоплення аль-Мансура

У 977 році разом з Галібом виступив проти Кастилії, завдавши поразки графу Гарсії I, потім було сплюндровано прикордоння королівства Леон. У 978 році здійснив похід проти Наварри, на зворотному шляху сплюндрував частину Каталонії.

У 978 році вступив у конфлікт з аль-Мушафі щодо тактики відносно християнських держав: аль-Мансур пропонував активну політику, підкорення сусідів, розширення земель халіфату, аль-Мушафі стояв за оборонну тактику. Тому аль-Мансур в союзі з військовиком Галібом та матір'ю халіфа Субхі зумів повалити візира аль-Мушафі. Того ж року отримав посаду хаджіба (на кшталт прем'єра-міністра), а Галіб став візиром. Одним з перших наказів аль-Мансура було спалення великої бібліотеки аль-Хакама II. Того ж року уклав союз з береберським племенем зената, за допомогою якого захопив важливе місто Сіджильмасу, чим забезпечив контроль над шляхом через Сахару. Проте невдовзі Зіриди, васали й намісники Фатімідів у Магрибі, перейшли у наступ. Намагання аль-Мансура протидіяти ворогу не принесли успіху, але він зберіг Сеуту та Танжер, завдавши поразки намаганням Зіридів захопити місто Альхесірас на Піренеях.

Невдовзі вступив у конфлікт за владу з Галібом, якому у 981 році у битві при Сан-Вісенте завдав рішучої поразки. Того ж року завдав рішучої поразки Наваррі у битві при Руеда, потім війська аль-Мансура дійшли до околиць Жирони і захопили фортеці Мон-Фарік та Вутін (сучасна Удена). Саме тоді прийняв почесне звання аль-Мансур. У 982 році прийняв посольство на чолі із Санчо II, королем Наварри, на доньці якого — Урраці (Абді) — оженився. У 984 році аль-Мансур сплюндрував усе Барселонське графство.

У 985 році розпочав нову військову кампанію у Магрибі. Спочатку зумів захопити західну частину Марокко, але після конфліктів між своїми васалами — берберськими племенами — вимушений був призупинити наступ. У 991 році зазнав поразки від Зірі ібн Атійї. Тому вимушений був перейти до оборони, надавши більше прав берберам Магрибу. Для зміцнення позицій халіфату у 994 році створив залежний емірат зі столицею у Уджді.

Війська на чолі із аль-Мансуром захопили і сплюндрували у 985 році Барселону, 987 році — міста Леон і Коїмбру, землі до річки Дора, 988 року — Самору, 994 році — Гормас і Корунна, 996—997 роках міста Асторга і Сантьяго-де-Компостела. За наказом аль-Мансура були зняті дзвони з собору в Компостелі, які переплавлені на ліхтарі для великої мечеті Кордови.

У 986 році Буррель II, граф Барселони, визнав зверхність Кордовського халіфа. У 989 році вдерся до Кастилії, сплюндрувавши значну територію, але не зміг захопити місто Гормас. Тоді ж проти нього змовився син Абдаллах разом з Абд аль-Рахман ібн аль-Мутарріфом, каді Сарагоси, і Абдуллахом ібн Абд аль-Азізом аль-Марвані, каді Толедо. Але вони зазнали невдачі, тому Абдаллах втік до Гарсії I, графа Кастилії. У 990 році змусив кастильського графа віддати повсталого сина, якого незабаром стратив. Водночас у 989, 991 і 992 роках війська аль-Мансура сплюндрували володіння Наварри.

У 991 році втрутився у боротьбу в Кастилії за владу, змусивши Гарсію I розділити землі із своїм сином Санчо I. У 993 році уклав новий договір з Наваррою, змусивши ту підтвердити зверхність халіфату та збільшено данину. У 994 році аль-Мансур відібрав у Кастилії міста Клун'я та Сан-Естебан-де-Гормас. У 995 році у битві при Торревіценте завдав нової поразки кастильцям. У 996 році придушив намагання Гарсії II Наваррського позбутися залежності.

Водночас аль-Малік став планувати повалення Гішама II й оголошення себе новим халіфом. Втім його правники порадили зберегти номінальну владу за династією Омейядів. Втім аль-Малік вирішив зберегти фактичну владу в халіфаті за своїм родом.

У 997 році аль-Мансур вступив у конфлікт з матір'ю халіфа Субхі. Остання запросила на допомогу Зіридів з Тунісу. Втім аль-Мансур 998 року завдав Зірі ібн Атійї рішучої поразки у битві при Сеуті. Після цього ніхто не кидав виклик владі аль-Мансура. У 997 році аль-Мансур здійснив похід проти Наварри, зруйнувавши міста Памплону і Сан-Мілан-Коголью. У 998 році знову захопив Памплону.

У 1000 році у битві при Кервера завдав нищівної поразки коаліції королівств Леоні і Наварри, графства Салданья. У 1000—1001 роках з успіхом ходив проти Барселонського графства. У 1002 році аль-Мансур виступив проти християнської коаліції з королівств Леон і Наварра, втім у битві при Каланьясорі зазнав поразки, де отримав важке поранення. Невдовзі після цього 8 серпня аль-Мансур помер (за різними версіями або від поранення, чи від подагри). Його фактичну владу в халіфаті перебрав син Абд аль-Малік аль-Музаффар.

Економічні реформи[ред. | ред. код]

Завдяки збалансованій фінансовій політиці, врегульовано оподаткування ремісників, селян та торговців. Було впроваджено додатковий податок на спадщину. Разом з тим значний прибуток давала численна здобич, здобута в походах проти християнських держав: гроші з пограбованих земель, щорічна данина, захоплена велика кількість бранців.

В результаті загальні державні витрати Кордовського халіфату склали 3,5 мільйона динарів. Щомісяця аль-Мансур на зведення палаців і мечетей витрачав 200 тис. динарів, наприкінці володарювання витрати сягнули 500 тис. динарів на місяць. Незважаючи на величезні витрати після аль-Мансура залишилося у скарбниці 3 млн динарів.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На його честь у Центральній Іспанії (провінції Авіла) названо гору Альмансор.

У 1989 році вийшов на екрани єгипетський серіал «Хлопчик з Андалусії», присвячений молодим рокам аль-Мансура. У 2003 році почав виходити в Сирії телесеріал «аль-Мансур».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Valdés Fernández, Fernando (1999). Almanzor y los terrores del milenio. Santa María la Real. p. 160. ISBN 9788489483095.
  • Roger Collins, Caliphs and Kings, 796—1031, (Blackwell Publishing, 2012), 191.
  • Vallvé Bermejo, Joaquín (1992). El Califato de Córdoba. Madrid: Editorial Mapfre. Edición de Elena Romero. p. 351. ISBN 978-8-47100-406-2.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аль-Мансур (військовик)