Англо-маратхські війни
Англо-маратхські війни — війни між британською Ост-Індійською компанією та Маратхською Конфедерацією за гегемонію в Західній і Центральній Індії.
Всього у XVIII та XIX століттях відбулося три англо-маратхські війни:
- Перша англо-маратхська війна (1775–1782)
- Друга англо-маратхська війна (1803–1805)
- Третя англо-маратхська війна (1817–1819)
Історія[ред. | ред. код]
Початок Першої війни припав на дуже важкий для Конфедерації маратхських князівств період. Держава ще не оговталась від поразки, якої зазнала у війні з афганцями, що завершилася розгромом маратхського війська в Паніпатській битві. Як наслідок, відбулося ослаблення центральної влади, посилилися сепаратистські дії прикордонних князів. З метою розколоти Конфедерацію, англійці Ост-Індійської компанії висувають свого кандидата на трон пешви, глави маратхської Конфедерації, Радхунатха Рао. На його підтримку був відправлений англійський загін чисельністю 2 500 осіб. Після незначних сутичок на початку війни настало затишшя, перерване в кінці 1778 року, коли армія маратхі на чолі з Наною Фарнавісом завдала поразки англійцям, змусивши англійський загін відступити. У той же час в союз з Ост-Індійською кампанією вступили Махаджі Скіндія з Гваліору та раджа Нагпуру. Війну завершив 17 травня 1782 Салбайський договір, за яким Компанія отримувала острів Сальсетте і округ Басейн поблизу Мумбая, але відмовлялася далі підтримувати Радхунатха Рао.
Частина статей Салбайського договору, укладеного з Компанією пешвою Баджі Рао II, були для маратхської Конфедерації дуже важкі або принизливі. Так, маратхи не мали права здійснювати зовнішньополітичні відносини інакше, як через Ост-Індійську компанію, а також повинні були утримувати на свої кошти британські війська, що знаходилися на території Конфедерації. Все це призвело до відмови Конфедерації визнавати умови Салбайського миру, що призвело до початку Другої англо-маратхської війни. У результаті військових дій, що тривали до 1805 року, маратхи були розгромлені, Компанії перейшло місто Делі та колишній васальний Гваліор. Конфедерація змушена була визнати себе васалом Ост-Індійської Компанії.
Приводом для початку Третьої війни стали набіги нерегулярних маратхських кавалерійських частин Піндара на території, підконтрольні Ост-Індійській Компанії. В похід проти 30 000 воїнів Піндара англійський воєначальник Воррен Хастінгс виставив дві армії загальною чисельністю 120 000 осіб. У результаті пешва Баджо Рао II виступив проти англійців, незважаючи на проголошений раніше нейтралітет. У битві при Кирки 5 листопада 1817 маратхи були розбиті. Після ще однієї невдалої спроби боротьби з англійцями пешва втік і британці зайняли Пуну. Наприкінці листопада відбувся військовий конфлікт між Компанією та іншим маратхським князем, Мітходжі II. Останній виступив із загоном у 20 тисяч воїнів і 36 гарматами на зайнятий англійцями Нагпур. У битві при Сітабальді, маратхська армія була зупинена 1500 англійськими солдатами, після чого було укладено перемир'я. Наприкінці листопада проти Ост-Індійської Компанії пішов походом володар Холкар, але 21 грудня 1817 в битві при Махідпурі його війська були розгромлені.
20 лютого 1818 знову відбулася битва (при Ашті) між кавалерією пешви та англійцями, і знову перемогли англійці. У травні пешва і Ост-Індійська Компанія почали вести переговори про мир, і 2 червня пешва Баджо Рао II здався англійцям. Військові дії закінчилися у квітні 1819 капітуляцією маратхської фортеці Асіргарх.
Підсумки[ред. | ред. код]
Головним підсумком 3-х англо-маратхських воєн був крах однієї із наймогутніших індійських держав — Маратхської конфедерації. Територія, підвладна її лідеру, пешві, скоротилася до меж невеликого князівства Сатара. Маратхські князівства Холкар і Берар також були приєднані до території Компанії. Таким чином, під контроль англійців перейшла значна частина Західної і Центральної Індії — Махараштра, Гуджарат, частково Раджастхан.
Література[ред. | ред. код]
- Duff J.G. «History of the Mahrattas», v.1-2, Oxford 1921.