Англо-французька війна (1557—1559)
| Англо-французька війна (1557—1559) | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Італійська війна 1551—1559 років, англо-французька війна | |||||||||
 | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
*  Королівство Англія
|
*  Французьке королівство
| ||||||||
| Командувачі | |||||||||
| * Марія I Тюдор
|
* Генріх II
| ||||||||
Англо-французька війна 1557—1559 років — збройний конфлікт між Англією та Францією в ході Восьмої Італійської війни (1551—1559).
Після розриву Францією Восельського перемир'я наприкінці 1556 року, військові дії між французами та іспанцями поновилися. Англійці взимку 1556—1557 років побоювалися спроби французів за допомогою зради опанувати Кале [1] .
У березні 1557 року Філіп II прибув до Англії. Французи намагалися перешкодити вступу Англії у війну, висадивши в квітні в районі Скарборо якогось Томаса Стеффорда, протестантського фанатика і племінника примаса англійської церкви кардинала Реджинальда Поула. Стеффорд з півсотнею людей захопив напівзруйнований замок, і випустив прокламацію, що закликала до повалення Марії Тюдор. Через чотири дні після висадки він був схоплений, і наприкінці травня страчений. Цей інцидент дав королеві формальний привід до війни, яка, незважаючи на опозицію королівської ради, була оголошена 7 червня[2][1].
Дохід англійської корони становив лише близько 300 тисяч фунтів на рік, тому для фінансування війни довелося вдатися до введення нових податків, мит і прямому вимагання: так Лондон примусили виплатити 60 тисяч з нагоди прибуття чоловіка королеви [2].
Наприкінці травня розпочалося перекидання до Кале військових сил з графств Норфолк, Саффолк і Ессекс [3] .
15 червня англійські кораблі здійснили напад на Шербур.
6 липня Філіп відплив з Англії до Кале з великою сумою грошей в супроводі ескадри адмірала Говарда. 15-го скарбник Кале Томас Корнуолліс супроводжував іспанців до Гравлін [4].
22 липня в Кале відбулася військова рада за участю командувача експедиційними силами графа Пембрука і губернатора Томаса Вентворта. Було оголошено про заходи щодо посилення оборони анклаву: до Ґіну, гарнізон якого налічував всього 300 чоловік, було направлено ще 500 під командуванням Едварда Брея, і 300 чоловік було розміщено на рівнині на схід від Кале [4].
30 липня армія Пембрук, що налічувала близько 7 тис. чоловік, виступила з Кале до Сен-Кантені, але приєдналася до іспанців вже після битви біля Сен-Кантені, взявши участь в облозі міста [5]. Союзники не очікували від французів активних дій після серпневої поразки і полону більшості воєначальників, але Франсуа де Гіз, 6 жовтня прийняв командування новою 50-тисячною армією, рушив до Пікардії. В іспанців до листопада закінчилися гроші, і армія була розпущена [6].
Центральною подією війни було відвоювання французами Кале, здійснене Франсуа де Гізом всього за тиждень бойових дій (1-7 січня 1558 року), в результаті ретельно підготовленої і проведеної «з майже геометричною точністю» [7] військової операції. Кале капітулювало 8 січня, 13-го здався Ґін, й англійці втратили останні володіння на французькій землі.
Влітку і восени в Ла-Манші сталося кілька зіткнень між англійцями і французами.
21 червня 1558 року французькі капери захопили острів Олдерні. У липні в протоці сталося морський бій, після якого губернатор Нормандських островів Леонард Чемберлен відвоював острів. Французи втратили кілька кораблів і сто полонених [8].
19 липня англо-фламандський флот напав на Ле-Конке, а наступного дня відбувся бій біля Плугонвлена, поблизу узбережжя Фіністер.
13 серпня англійські кораблі, що увійшли в гирло річки А, піддали обстрілу фланг французької армії, допомагаючи перемозі Ламораля Егмонта над маршалом де Термом біля Гравліна.
У грудні французи висадили на Олдерні роту з 400 чоловік під командуванням капітана Леона де Ла Е. Інші роти готувалися до захоплення Джерсі і Гернсі, але не встигли провести ці акції до закінчення війни. У жовтні почалися переговори між Францією і союзниками[9].
На переговорах в Като-Камбрезі Філіп II, що не втратив на той час надію одружитися з Єлизаветою Англійською, намагався відстояти інтереси союзника, вимагаючи у французів повернути Кале. Оскільки було ясно, що Генріх II в цьому питанні не поступиться, домовилися про передачу міста Франції на 8 років, після чого французи повинні були або викупити його за 500 тисяч екю, або звільнити.
Фактично, Като-камбрезький мирний договір не припинив військових дій, оскільки в Шотландії і надалі перебував французький експедиційний корпус. Тільки після невдалої облоги Літа англійцями і укладення в 1560 році Единбурзького договору, який закінчив англо-шотландську війну 1559—1560 років, мир було відновлено.
У 1562—1564 році за ініціативою Єлизавети відбулася нова англо-французька війна, і Катерина Медічі, вкрай незадоволена втручанням Англії в першу гугенотську війну, більше не вважала себе зв'язаною домовленостями 1559 року. За договором 1564 року в Труа Єлизавета, потерпівши поразку поступилася правами на Кале за 120 тисяч крон[10].
- ↑ а б Lennel, 1911, с. 257.
- ↑ а б Hume, 1839, с. 512.
- ↑ Lennel, 1911, с. 259.
- ↑ а б Lennel, 1911, с. 260.
- ↑ Lennel, 1911, с. 260—261.
- ↑ Lemonnier, 1983, с. 189.
- ↑ Lemonnier, 1983, с. 190.
- ↑ Castex, 2012, с. 22.
- ↑ Castex, 2012, с. 25.
- ↑ Клулас, 1997, с. 142.
- Castex J.-C. Répertoire des combats franco-anglais des Guerres de la Renaissance, depuis la fin de la Guerre de Cent Ans (1453) jusqu'au début de la Guerre de Trente Ans (1618). — Vancouver: Fhare-Ouest, 2012. — ISBN 9782921668149.
- Hume D. Histoire d'Angleterre. T. III. — P.: Furne et Cie, 1839.
- Lemonnier H. La France sous Henri II: la lutte contre la Maison d'Autriche, 1519—1559. — P.: Tallandier, 1983.
- Lennel F. Histoire de Calais: Calais sous la domination anglaise. — Calais: J. Peumery, 1911.
- Клулас И. Екатерина Медичи. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — ISBN 5-222-00378-7.
- Anglo-French War 1557—1560 // Kohn G. Ch. Dictionary of Wars, p. 18. — Routledge, 2013. — ISBN 9781135954949
- Anglo-French War (1557—1560) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
