Андреа Аматі
| Андреа Аматі | |
|---|---|
| Народився |
1505 Кремона, Провінція Кремона, Ломбардія |
| Помер |
24 грудня 1577 або 26 грудня 1577 Кремона, Провінція Кремона, Ломбардія |
| Діяльність | скрипковий майстер |
| Діти | Антоніо Аматі[1] і Джироламо Аматі[1] |
Андре́а Ама́ті (1510—1577) — італійський скрипковий майстер, засновник школи Аматі, новатор.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у місті Кремона (північна Італія) у родині Готтардо Аматі, скрипкового майстра. Проте якихось значних відомостей щодо нього невідомо. З 1526 року працював у майстерні Джованні Мартіненго, де вчився виготовленню скрипкових інструментів, зокрема лютні. У 1539 році ім'я Андреа Аматі вже зазначається у міських записах як ремісника, а з 1546 року він вже отримує право ставити своє прізвище на вироблені ним інструменти. Андреа Аматі пройшов курс навчання у виробника віол Д. дель Буссето й після цього разом із своїм братом Антоніо відкриває власну майстерню.
Незабаром слава та відомості щодо інструментів, які вироблялися Андреа Аматі та його братом, розійшлася по всій Європі. Його запрошує до себе король Франції Карл IX. На замовлення французького короля Андреа Аматі виготовляє 38 інструментів для ансамблю «24 скрипки короля», зокрема дискантові та тенорові скрипки.
Помер Андреа Аматі 24 грудня 1577 року в Кремоні.
Особливість скрипок Андреа Аматі[ред. | ред. код]
Андреа Аматі виготовляв скрипку класичного типу: форма корпусу не дуже велика, менш значна опуклість дек, більш вузька талія, підкорочені красиві ефи та крута заркучена голівка. Усі пропорції подовжені та витончені. Андреа Аматі вперше з майстрів почав суворо слідкувати за підбором деревини (хвилястий клен, ялина) та тоном лаку, який повен був бути світлішим, ніж це було прийнято до того (темно-жовтий з бронзовим й червоним відтінком). Це зовнішні прояви інструментів.
Головне, чого досяг Андреа Аматі — це м'яке, надзвичайно красиве звучання скрипки, яке наближалося до жіночого сопрано.
Родина[ред. | ред. код]
- Одружився у 1535 році (ім'я невідоме)
Діти:
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Г. Риман Амати // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 33.
Джерела[ред. | ред. код]
- Andrea Mosconi e Laurence C. Witten (Hrsg.): Capolavori di Andrea Amati. Ente Triennale Internazionale degli Strumenti ad Arco, Cremona 1991
|
