Перейти до вмісту

Артур Ґріффіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ґріффіт.
Артур Ґріффіт
англ. Arthur Griffith
ірл. Art Ó Gríobhtha
Артур Ґріффіт
Артур Ґріффіт
Прапор
Прапор
 3-й президент Дойл Ерен
10 січня 1922 — 12 серпня 1922
Попередник: Еймон де Валера
Наступник: Вільям Косгрейв
Прапор
Прапор
 2-й міністр закордонних справ Ірландії
26 серпня 1921 — 9 січня 1922
Попередник: Джордж Нобл Планкет
Наступник: Джордж Гейвен Даффі
 
Народження: 31 березня 1872(1872-03-31)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дублін
Смерть: 12 серпня 1922(1922-08-12)[4][1][…] (50 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дублін
Причина смерті: інсульт Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання: Дублін
Країна:  Сполучене Королівство
 Ірландська Вільна держава Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія: католицтво
Партія: Шинн Фейн

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Арту́р Ґрі́ффіт (англ. Arthur Griffith) або Арт О'Ґріофа (ірл. Art Ó Gríobhtha; 31 березня 1872(18720331) — 12 серпня 1922) — ірландський журналіст, політичний діяч, один із засновників партії Шинн Фейн, президент Ірландської Вільної держави (1922).

Артур Ґріффіт був співзасновником і головою організації Шинн Фейн, створеної в 1905 році, а також очолив повстання супроти Великої Британії в 1919—1921 роках. Належав до засновників повстанського ірландського парламенту в 1919 році. Того ж року став віцепрезидентом новоствореної республіки. Стояв на чолі ірландської делегації, що провадила переговори щодо англо-ірландського договору 1921 року, на основі якого постала Вільна Ірландська Держава. З неохотою погодився на поділ Ірландії та статус домініону. Радикали з Ірландської Республіканської Армії не схвалили цих умов, що призвело до вибуху громадянської війни. В 1922 його було обрано президентом Вільної Ірландської Держави. Помер унаслідок серцевого нападу через декілька місяців після початку виконання обов'язків президента.

Расові погляди

[ред. | ред. код]

Погляди на євреїв

[ред. | ред. код]

Як редактор газети «United Irishman[en]», Гріффіт зайняв позицію «антидрейфусарда», написавши в 1899 році статтю на захист засудження «єврейського зрадника» Дрейфуса; звинувативши дублінську пресу в тому, що вона «майже повністю складається з єврейських ганчірок»; та засуджуючи[5][6]

П'ятдесят інших ганчірок, подібних до тих, за якими нічого не стоїть, окрім сорока чи п'ятдесяти тисяч єврейських лихварів та кишенькових злодіїв у кожній країні, і які жоден порядний християнин ніколи не читає, хіба що затискає носа як запобіжний захід від нудоти.

Оригінальний текст (англ.)
Fifty other rags like those which have nothing behind them but the forty or fifty thousand Jewish usurers and pick- pockets in each country and which no decent Christian ever reads except holding his nose as a precaution against nausea.

В інших редакційних статтях у газеті «United Irishman» Гріффіта того року висловлювалась стурбованість щодо змови, де «єврейський капіталіст взяв під контроль брехливу «Пресу цивілізації» від Відня до Нью-Йорка і далі», і робився висновок: «ми знаємо, що всі євреї майже напевно стануть зрадниками, якщо їм випаде така нагода»[5][6]. Наприкінці 1899 року газета «United Irishman» опублікувала статтю Гріффіта, в якій зазначалося: «У попередні роки я часто заявляв, що трьома злими впливами століття були пірат, масон і єврей»[7]. Антисемітизм, який можна було знайти на сторінках «United Irishman» під час редакторської роботи Гріффіта, вважається одним із факторів, що сформував різні аспекти «Улісса» Джойса, особливо в епізоді «Циклоп»[6][8].

У 1904 році в газеті була опублікована стаття на підтримку бойкоту Лімерика(інші мови), організованого місцевим священиком, у якій заявлялося, що

Єврея в Лімерику бойкотували не тому, що він єврей, а тому що він лихвар[en]" і що «Якби євреїв — як євреїв — бойкотували, це було б обурливо несправедливо.

Оригінальний текст (англ.)
[the Jew in Limerick has not been boycotted because he is a Jew, but because he is a usurer" and that "If Jews —as Jews— were boycotted, it would be outrageously unjust.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (довідка)

Гріффіт, очевидно, не знав, що євреї Лімерика мало займались або взагалі не займалися лихварством чи подібною практикою[9][10]. «United Irishman» також публікував статті Олівера Сент-Джона Гогарті(інші мови), які містили антисемітські настрої, поширені в Ірландії того часу[11].

У цей час у статті в газеті «United Irishman» також висловлювалися позитивні погляди на сіонізм;

Євреї Великої Британії та Ірландії об'єдналися, як це зазвичай буває, щоб знищити християн, які наважуються перегородити їм шлях або вказати на те, ким вони є — дев'ять десятих з них — лихварі та паразити промисловості.

Оригінальний текст (англ.)
The Jews of Great Britain and Ireland have united, as is their wont, to crush the Christian who dares to block their path or to point them out for what they are — nine-tenths of them— usurers and parasites of industry.

і виключена з цієї критики була [11]

сіоністська меншість євреїв, до якої входять ті чесні та патріотичні євреї, які бажають відновлення єврейської нації в Палестині.

Оригінальний текст (англ.)
the Zionist minority of the Jews, who include those honest and patriotic Jews who desire the reestablishment of the Hebrew nation in Palestine.

З 1904 року і до своєї смерті Гріффіт практично нічого не написав, що можна було б витлумачити як антисемітське[10]. Історик Колум Кенні пише, що «мислення Гріффіта розвивалося», що свідчить про «радикальний зсув» у його журналістиці[12]. Вже в 1903 році він підтримав кандидатуру радника від Тверезості та Лейбористської партії Альберта Л. Альтмана(інші мови), єврея, на обранні до Дублінської корпорації[12][13]. У 1909 році він написав схвальну статтю в Шинн Фейн про внесок євреїв у європейську цивілізацію, а в журналі «Національність» 1915 року він висловив критику Ірландській парламентській партії(інші мови) за те, що вона стверджувала, що євреїв слід заборонити обіймати державні посади[10][11]. У виданні Гріффіта «Ножиці та клей» було опубліковано три окремі статті зі співчуттям до єврейських жертв східноєвропейських погромів, а в 1915 році його журнал «Nationality» опублікував статтю, в якій захищав англійського єврея Метью Натана(інші мови): «Нам невідомий жодний ірландський націоналіст, який би заперечував проти сера Метью Натана через релігію, яку він сповідує, або який би дотримувався переконання, що ірландський єврей не повинен мати права обіймати будь-яку посаду, яку він був би компетентний обіймати в ірландському уряді»[11].

Гріффіт був близьким другом єврейського адвоката Майкла Нойка(інші мови), який захищав багатьох членів ІРА у військових судах під час Ірландської війни за незалежність, а також служив чиновником у департаменті фінансів Першого Дайла(інші мови) та суддею Суду Дайла[en] під час війни[14]. Серед інших єврейських друзів були доктор Едвард Ліпман, Джейкоб Елян та доктор Беретл Соломонс[en][11]. Нойк і Соломонс були серед групи друзів, які купили будинок для Гріффіта, коли він одружився[11][15].

Погляди на інші раси

[ред. | ред. код]

Гріффіт мав расистські погляди щодо чорношкірих; у передмові до видання «Тюремного журналу» Джона Мітчела 1913 року, Гріффіт стверджував, що «ірландському націоналісту, який відмовляється визнати негра своїм рівним у правах, не потрібні жодні виправдання»[16].

Однак, перебуваючи в Південній Африці, він виступав проти експлуатації чорношкірих білими та висловлював схвалення тому, що російсько-японська війна, яка призвела до поразки Росії, зруйнувала «престиж білого обличчя» в Індії[17]. Тим часом газети Гріффіта, «United Irishman» та «Sinn Féin», співчутливо висвітлювали діяльність індійських націоналістів[18][19], Гріффіт був особливо зацікавлений рухом свадеші в Індії[20].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Гриффит Артур // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ а б Hadel, Ira B. (1989). Joyce and the Jews: Culture and Texts. Palgrave Macmillan. с. 64—66. ISBN 978-0-333-38352-0.
  6. ↑ а б в Goldberg, Gerald Y. (1982). "Ireland Is the Only Country...": Joyce and the Jewish Dimension. The Crane Bag. 6 (1): 5—12. ISSN 0332-060X. JSTOR 30059524.
  7. ↑ Keogh, Dermot (1998). Jews in Twentieth-century Ireland: Refugees, Anti-semitism and the Holocaust. Cork University Press. с. 22. ISBN 1-85918-150-3.
  8. ↑ Davison, Neil R. (1995). "Cyclops," Sinn Féin, and "The Jew": An Historical Reconsideration. Journal of Modern Literature. 19 (2): 245—257. ISSN 0022-281X. JSTOR 3831591.
  9. ↑ Kenny, Colum (20 січня 2020). The Enigma of Arthur Griffith: 'Father of Us All'. Ireland: Irish Academic Press. с. 36. ISBN 9781785373145.
  10. ↑ а б в McGee, Owen (2015). Arthur Griffith. Merrion Press. с. 409 (fn 62). ISBN 978-1-78537-009-0.
  11. ↑ а б в г д е Kenny, Colum (2016). Arthur Griffith: More Zionist than Anti-Semite. History Ireland. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 10 лютого 2019.
  12. ↑ а б Kenny, Colum (November 2016). Arthur Griffith and Anti-Semitism. History Ireland. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 10 лютого 2019.
  13. ↑ Davison, Neil R. (6 грудня 2022). An Irish-Jewish Politician, Joyce's Dublin, and Ulysses: The Life and Times of Albert L. Altman (англ.) (вид. 1). University Press of Florida. с. 148—151. doi:10.5744/florida/9780813069555.001.0001. ISBN 978-0-8130-6955-5.
  14. ↑ Benson, Asher (2007). Jewish Dublin. A. & A. Farmar Limited. ISBN 978-1-906353-00-1.
  15. ↑ Manus O'Riordan, Citizens of the Republic, Jewish History in Ireland [Архівовано 28 March 2016 у Wayback Machine.], Dublin Review of Books, Summer 2007
  16. ↑ Fanning, Bryan (1 листопада 2017). Slaves to a Myth. Irish Review of Books (article). 102. Процитовано 11 листопада 2018.
  17. ↑ Laffan, Michael. Griffith, Arthur Joseph. Dictionary of Irish Biography. Процитовано 7 січня 2022.
  18. ↑ Beyond the Black Atlantic Relocating Modernization and Technology. Taylor & Francis. 2006. с. 51.
  19. ↑ Bonakdarian, Mansour (2006). Britain and the Iranian Constitutional Revolution of 1906-1911 Foreign Policy, Imperialism, and Dissent. Syracuse University Press. с. 136.
  20. ↑ The Oxford History of the British Empire: Volume IV: The Twentieth Century. Oxford University Press. 1999. с. 147.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артур Ґріффіт
політик Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артур_Ґріффіт&oldid=46369144