Бакуль Валентин Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валентин Миколайович Бакуль
Валентин Бакуль.jpg
Народився 30 липня (12 серпня) 1908
Чернишівка (нині Вінницька область)
Помер 5 червня 1978(1978-06-05) (69 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність науковець
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден «Знак Пошани»

Бакуль Валентин Миколайович (30 липня (12 серпня) 1908(19080812), Чернишівка — 5 червня 1978, Київ) — український вчений-матеріалознавець, організатор науки і виробництва. Доктор технічних наук (з 1968 року), Герой Соціалістичної Праці1963 року), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 9.08.1968 року). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1966—1976 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 липня (12 серпня) 1908 року в селі Чернишівці Брацлавського повіту Подільської губернії (нині в межах смт Брацлава Немирівського району Вінницької області) в родині армійського офіцера. Після смерті батька від 12 років наймитував на тютюнових плантаціях. Після закінчення в 1927 році брацлавської профтехшколи працював на різних посадах в об'єднанні «Вугілля», у Вугільному інституті, на заводі «Союзтвердосплав», на верстато-інструментальному заводі в Харкові. У 1930-ті роки за його участі створено марки твердих сплавів з підвищеною динамічною міцністю — ВК-12 і ВК-15. Оснащені цими сплавами інструменти вперше у світовій практиці були використані для ударно-перфораторного буріння шпурів у вугільних шахтах.

В 19411944 роках працював начальником механічного цеху з виробництва танкових моторів на евакуйованому заводі № 186 у Пермській області. В 1944 році вернувся до Харкова, працював начачльником цеху і головним конструктором на заводі «Гідропривод». У 1949 році закінчив Всесоюзний заочний політехнічний інститут.

У 19491956 роках — начальник Харківського філіалу «Твердосплаву». Член КПРС з 1953 року.

У 19561959 роках — начальник Укртвердосплаву й директор дослідного заводу Всесоюзного НДІ твердих сплавів у Києві.

У 19591961 роках — начальник Центрального конструкторсько-технологічного бюро твердосплавного і алмазного інструменту Держплану УРСР.

Від 1961 року директор новоствореного Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів та інструменту Держплану УРСР (з 1972 року — Інститут надтвердих матеріалів АН УРСР). Під його керівництвом і за безпосередньої участі виконано комплекс робіт з розробки промислових технології виробництва синтетичних алмазів, створено низку марок високоміцних порошків синтетичних алмазів, апарати й установки високого тиску для отримання алмазних порошків, синтезовано нові надтверді матеріали — кубоніт, славутич, ісміт, дісміт.

Розробки Інституту надтвердих матеріалів, яким керував Бакуль до 1977 року, лягли в основу створення кількох алмазних заводів, у тому числі в Україні — Полтавського, Львівського, Бориславського.

Автор 342 наукових праць, у тому числі 91 винаходу, 141 патенту в зарубіжних країнах. Під його науковим керівництвом захищено 23 кандидатські дисертації.

Могила Валентина Бакуля

Помер 5 червня 1978 у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Трудова діяльність Бакуля була відзначена двома орденами Леніна, орденом «Знак Пошани» та медалями. Лауреат Ломоносовської премії АН СРСР 2-го ступеня (1963).

Пам'ять[ред. | ред. код]

меморіальна дошка

Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР в 1990 році присвоєно його ім'я. На території інституту, по вулиці Автозаводській, 2, де він працював у 19561978 роках в 1979 році встановлено меморіальну дошку (граніт, бронза, барельєфний портрет; скульптор О. Кошовий)[1].

Щорічно Почесними Бакулевськими медалями та Почесними Бакулевськими грамотами нагороджуються співробітники Інституту надтвердих матеріалів імені В. М. Бакуля, що показали найкращі наукові та практичні результати.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цікавий Київ[недоступне посилання з червень 2019](рос.)

Джерела[ред. | ред. код]