Балабанов Олексій Октябринович
| Олексій Балабанов | |
|---|---|
| Алексей Октябринович Балабанов | |
| Ім'я при народженні | Олексій Октябринович Балабанов |
| Дата народження | 25 лютого 1959 |
| Місце народження | |
| Дата смерті | 18 травня 2013 (54 роки) |
| Місце смерті | |
| Поховання | Смоленське православне кладовище |
| Громадянство | |
| Alma mater | Вищі курси сценаристів і режисерівd |
| Професія | режисер, сценарист, продюсер |
| Кар'єра | 1989–2013 |
| Напрям | драма, трилер |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0049326 |
| | |
Олексі́й Октябри́нович Балаба́нов (рос. Алексей Октябринович Балабанов, 25 лютого 1959, Свердловськ — 18 травня 2013, Санкт-Петербург) — російський кінорежисер, сценарист та актор.
Народився 25 лютого 1959 року у Свердловську. Батько — Октябрин Сергійович (1930—2009), журналіст, кіносценарист, головний редактор науково-популярних фільмів Свердловської кіностудії. Мати — Інга Олександрівна, доктор медичних наук, професор, директор Свердловського НДІ курортології та фізіотерапії.
1981 року закінчив перекладацький факультет педагогічного університету ім. Горького.
У 1981–1983 роках пройшов службу в радянській армії (військово-транспортна авіація).
Працював асистентом режисера на Свердловській кіностудії. 1990 року закінчив режисерське відділення Вищих курсів режисерів та сценаристів.
З 1990-го року жив та працював у Санкт-Петербурзі.
З 1992-го року був співзасновником телекомпанії «СТВ», на якій зняв більшість своїх стрічок.
Був одружений із Надією Васільєвою — художницею костюмів. Мав двох синів (старший від першого шлюбу, а молодший — від другого).
Окрім того, що в фільмі Брат 2, Балабанов зображував українофобне ставлення росіян до українців, він і сам зробив декілька українофобних заяв.
В інтерв'ю 2002 року, після виходу фільму "Війна" (який деякі оглядачі визначали чеченофобним[1][2][3][4]), дав такі заяви:[5]
| Ні, за своїм світоглядом я — росіянин. Хоча наполовину я українець. Я люблю свою країну і хочу, щоб ми всі були разом. Мені дуже шкода, що Україна відокремилася. Я тут жив і зняв один фільм. Я люблю Київ, довго жив в Ізмаїлі та в Одесі.
Оригінальний текст (рос.)
Нет, я по мировоззрению -- русский человек. Хотя наполовину украинец. Я люблю свою страну и хочу, чтобы мы все были вместе. Мне очень жалко, что Украина отделилась. Я здесь жил и кино одно сделал. Я люблю Киев, в Измаиле долго жил и в Одессе. |
| Чеченці трохи інші. Українці, звісно, ближчі. Я б легко віддав Чечню і об’єднався з українцями та білорусами. Адже «Слово про полк» написав наш спільний предок. Я так думаю.
Оригінальний текст (рос.)
Чеченцы немножко другие. Украинцы, конечно, ближе. Я бы легко отдал Чечню и соединился с украинцами и белоруссами. Все-таки "Слово о полку" написал наш единый предок. Я так думаю. |
До України ставився негативно. Зокрема, в інтерв'ю 2007 року зауважив, що українців не любить, хоча сам має коріння з України, і що Севастополь, це російське місто.:[6][7][8]
| Кажуть, керована демократія. Є ті, хто знає, що таке Радянський Союз, хто бачив абсолютне бандитське беззаконня. Це ж беззаконня було абсолютним. Така розгульна демократія. А потім настало ось це. Це зовсім інше, це не час Єльцина і не Радянський Союз, це контрольований капіталізм. Якась псевдодемократія. Хохли не ті. Я, наприклад, Україну не люблю. В Україні багато жив, у мене мама українка за національністю. Українців не люблю, бо зараз вони відповідають «западенцям» зі Львова. Я був у Львові, у Києві, в Одесі, у мене дядько там живе. Вся права частина України — це російські міста. Я не кажу про Крим. Там татари мають більше прав, ніж українці. А всюди змушують говорити українською. Ці «западенці» — пропольська ідея. Там у них ніхто не працює, всі сидять і думають про якісь вибори, про якусь політику. Насправді країна повинна розвиватися, в країні повинна розвиватися економіка, люди повинні краще жити. І я думаю, у нас щось подібне буде, почнеться розкол у країні, як у них зараз.
Оригінальний текст (рос.)
Говорят, управляемая демократия. Есть те, кто знает, что такое Советский Союз, кто видел абсолютный беспредел бандитский. Это же беспредел был абсолютный. Такая разгульная демократия. И потом наступило вот это. Это совсем другое, это не ельцинское время и не Советский Союз, это контролируемый капитализм. Какая-то псевдодемократия. Хохлы не те. Я, например, Украину не люблю. На Украине жил много, у меня мама украинка по национальности. Украинцев не люблю, потому что сейчас они соответствуют "западэнцам" со Львова. Я был во Львове, в Киеве, в Одессе, у меня дядя там живет. Вся правая часть Украины - это русские города. Я не говорю про Крым. Там татары больше прав имеют, чем украинцы. А везде заставляют по-украински говорить. Эти "западэнцы" - пропольская идея. Там у них никто не работает, все сидят и думают про какие-то выборы, про какую-то политику. На самом деле страна должна развиваться, в стране должна экономика развиваться, люди должны лучше жить. И я думаю, у нас что-нибудь подобное будет, начнется раскол в стране, как у них сейчас. |
| Загалом, країна може опинитися в дуже скрутному становищі. Якби все залишилося як було, якби люди жили у своїх республіках, все було б централізовано й нормально. Це все Горбачов одним махом. Американці хотіли розвалити країну й економіку. Він пішов на поводу й здав. Він реально здав, тому американці його й люблять сильно. Якийсь час було потепління, а зараз усі знову напружуються. Мені здається, Путін уперся, починаються всі ці системи протиракетної оборони. Ну це ж не можна, розумієте? Україна в НАТО, Грузія в НАТО — це ж маячня. Навіщо? Що в Україні, що в Грузії є? Та нічого там немає. Їм потрібно, щоб тут, у наших кордонах, були вороги. Звичайно, це холодна війна, а вони їздять на цю «Велику вісімку» і гримаси корчать.
Оригінальний текст (рос.)
В общем, очень плохо может получиться со страной. Если бы сохранилось все, если бы люди жили в своих республиках, все было централизовано и нормально. Это все Горбачев одним махом. Американцы хотели развалить страну и экономику. Он пошел на поводу и сдал. Он реально сдал, поэтому американцы его и любят сильно. Одно время было потепление, а сейчас все опять напрягаются. Мне кажется, Путин уперся, начинаются все эти системы противоракетной обороны. Ну это же нельзя, понимаете? Украина в НАТО, Грузия в НАТО - это же бред. Зачем? Что на Украине, что в Грузии есть? Да ничего там нет. Им нужно, чтобы здесь, в наших границах, были враги. Конечно, это холодная война, а они ездят на эту "Большую восьмерку" и рожи строят. |
В 2012 році, після виходу фільму "Я теж хочу", дав такі заяви в інтерв'ю пропагандистському виданню "Аргументи і Факти":[9]
| - Ви кажете, що не любите мігрантів. Але ви розумієте, що росіян теж багато де не терплять?
- Так, розумію. Давно це зрозумів. Частина мого дитинства минула в Україні — в Одеській області. Я навчався у третьому класі, і в нас був лише один урок української мови на день. Усі розмовляли російською, і українська була ніби другою мовою. Але вже тоді я був там чужинцем. Відчував це. Мене й у піонери не прийняли. Звичайно, засмутився. Сьогодні там усі знають російську мову, але ніхто нею не розмовляє з принципу. Не люблять нас. Взагалі всі, хто знає російську мову і при цьому живе за межами Росії, до росіян не дуже добре ставляться. - Так уже й скрізь? - Не знаю, напевно, єдиним винятком, принаймні серед колишніх союзних республік, є Білорусія. Там до нас поки що добре ставляться. Та й раніше добре ставилися — я служив у Білорусії свого часу. У Прибалтиці я теж служив — але про них цього сказати не можу. А взагалі я багато по світу поїздив і можу з упевненістю сказати, що найкраще до росіян ставляться в Індії та Китаї. Не знаю, чому так… Оригінальний текст (рос.) - Вы говорите, что не любите мигрантов. Но вы понимаете, что русских тоже очень много где терпеть не могут? - Да, понимаю. Давно это понял. Часть моего детства прошла на Украине - в Одесской области. Я учился в третьем классе, и у нас был всего один урок украинского языка в день. Все говорили по-русски, и украинский был как бы вторым языком. Но уже тогда я был там чужим. Чувствовал это. Меня и в пионеры не приняли. Расстроился, конечно. Сегодня там все знают русский язык, но никто на нём не говорит принципиально. Не любят нас. Вообще все, кто знает русский язык и при этом живёт за пределами России, к русским не очень хорошо относятся. - Так уж и везде? - Не знаю, наверное, единственным исключением, по крайней мере среди бывших союзных республик, является Белоруссия. Там к нам пока хорошо относятся. Да и раньше хорошо относились - я служил в Белоруссии в своё время. В Прибалтике я тоже служил - но про них этого сказать не могу. А вообще я много по миру поездил и могу с уверенностью сказать, что лучше всего к русским относятся в Индии и Китае. Не знаю, почему так… |
| - Після приголомшливого успіху «Брата» вам причепили ярлики «націоналіст», «ксенофоб». А як ви самі формулюєте свою громадянську позицію?
- Я про себе знаю лише те, що люблю Батьківщину, що я росіянин, що я тут живу. Знаю, що фашистом ніколи не був і не буду. - А як ви ставитеся до наростаючого засилля мігрантів? - Погано. Я їх не люблю. - Але хіба у ваших словах немає націоналізму? - Ні, я просто вважаю, що ці люди повинні жити на своїй історичній батьківщині, працювати на її благо. Я ж не їду до них. А вони їдуть. Тому що у них погано. - Так чому замість співчуття вони викликають неприязнь? - Та тому що вони в більшості своїй недалекі люди. Вважаю, вони заважають країні, в якій я живу. Але в тому, що вони приїжджають, винні ми самі ж. Нам потрібна дешева робоча сила. Ми самі себе загнали в цю ситуацію, а тепер обурюємося. Але це неправильно, що мігранти сьогодні скрізь і всюди. Адже вони нас, крім усього іншого, не люблять. А це важливий момент. - Звідки ви взяли, що вони нас не люблять? - Я ж іноді спілкуюся з ними. Ось приходиш, наприклад, кавун купувати. Запитаєш щось у продавця, неважливо, з якої він республіки, і він так тобі відповідає, що ти розумієш: не любить він тебе. - Якщо так триватиме, ця нелюбов може вилитися в щось серйозніше. Вам так не здається? - Не знаю. Ці питання треба ставити Путіну. Чому у нас скрізь так легко проїхати? Коли я жив у Радянському Союзі, пам’ятаю, що навіть корінному росіянину було непросто проїхати на Сахалін, наприклад. Скрізь були прикордонні пости. Сьогодні хто завгодно може їхати куди завгодно, і ніхто за цим особливо не стежить. Але взагалі я з політикою не дружу і ніколи дружити не буду — у мене інша професія. - Ну ви ж знаєте відоме висловлювання: «Ви можете не цікавитися політикою, однак це не означає, що політика не цікавиться вами». - Можливо. Але я в цьому нічого не розумію. Я дивлюся, звичайно, новини, але мені абсолютно нецікаво, які там перестановки в кабінеті міністрів, нецікаво, хто у нас президент. Я абсолютно аполітичний. Усі мої стосунки з політикою полягають лише в тому, що свого часу я крав горілку з холодильника Єльцина. Це було у Свердловську, коли Єльцин обіймав посаду секретаря обкому партії. Мій друг був чоловіком його доньки, тому я бував у них. - Ну а з Єльциним ви спілкувалися? - Ні. А навіщо? Мені це нецікаво. Моя мама з ним дружила. А мені що Єльцин, що Путін — все по барабану. Оригінальний текст (рос.) - После оглушительного успеха «Брата» на вас нацепили ярлыки «националист», «ксенофоб». А вы-то сами как свою гражданскую позицию формулируете? - Я про себя знаю только то, что люблю Родину, что я русский человек, что я здесь живу. Знаю, что фашистом никогда не был и не буду. - А как вы относитесь к нарастающему засилью мигрантов? - Плохо. Я их не люблю. - Но разве в ваших словах нет национализма? - Нет, я просто считаю, что эти люди должны жить на своей исторической родине, трудиться на её благо. Я же не еду к ним. А они едут. Потому что у них плохо. - Так почему вместо сочувствия они вызывают неприязнь? - Да потому что они недалёкие люди в большинстве своём. Считаю, они мешают стране, в которой я живу. Но в том, что они приезжают, виноваты мы сами же. Нам нужна дешёвая рабочая сила. Мы сами себя загнали в эту ситуацию, а теперь возмущаемся. Но это неправильно, что мигранты сегодня везде и всюду. Они ведь нас, кроме всего прочего, не любят. А это важный момент. - С чего вы взяли, что они нас не любят? - Я же общаюсь с ними иногда. Вот приходишь, например, арбуз покупать. Спросишь что-нибудь у продавца, неважно, из какой он республики, и он так тебе отвечает, что ты понимаешь: не любит он тебя. - Если так будет продолжаться, эта нелюбовь может вылиться во что-то более серьёзное. Вам так не кажется? - Не знаю. Эти вопросы Путину надо задавать. Почему у нас везде и всюду так просто проехать? Когда я жил в Советском Союзе, помню, что очень даже коренному русскому было непросто проехать на Сахалин, например. Всюду были пограничные посты. Сегодня кто угодно может ехать куда угодно, и никто за этим особо не следит. Но вообще я с политикой не дружу и никогда дружить не буду - у меня профессия другая. - Ну вы же знаете известное изречение: «Вы можете не интересоваться политикой, однако это не значит, что политика не интересуется вами». - Может быть. Но я в этом ничего не понимаю. Я смотрю, конечно, новости, но мне совершенно неинтересно, какие там перестановки в кабинете министров, неинтересно, кто у нас президент. Я абсолютно аполитичен. Все мои отношения с политикой заключаются только в том, что в своё время я воровал водку из холодильника Ельцина. Это было в Свердловске, когда Ельцин занимал должность секретаря обкома партии. Мой друг был мужем его дочки, поэтому я бывал у них. - Ну а с Ельциным вы общались? - Нет. А зачем? Мне неинтересно это. Моя мама с ним дружила. А мне что Ельцин, что Путин - всё по барабану. |
Після трагедії, що трапилася в 2002 році, Олексій Балабанов дуже сильно переживав через смерть Сергія Бодрова-молодшого, якого вважав близьким другом, і загибель цілої команди рідних людей з його знімальної групи. Після того, що сталося, він сказав, що життя скінчилося. У день, коли групу Бодрова накрило лавиною, Балабанов повинен був бути присутнім на зйомках, але в останній момент щось завадило йому поїхати. Балабанов вважав, що загинув разом із групою Бодрова. Особливо важко було йому останні п'ять років життя.
18 травня 2013 року, близько 16 години, працюючи над черговим сценарієм у санаторії «Дюни» у місті Сестрорецьку (Курортний район Петербурга), Олексій Балабанов помер на 55-му році життя від гострої серцевої недостатності на тлі важкого хронічного захворювання. Громадянська панахида на «Ленфільмі» за волею режисера не проводилася. Відспівування пройшло 21 травня у Князь-Володимирському соборі, похорон відбувся того ж дня на Смоленському цвинтарі в Санкт-Петербурзі.
- 1987 — Раніше був інший час (режисер)
- 1987 — У мене немає друга (режисер)
- 1989 — Настя і Єгор (режисер)
- 1990 — Про повітряні польоти в Росії (режисер)
- 1991 — Щасливі дні (режисер, сценарист)
- 1991 — Прикордонний конфлікт (сценарист)
- 1994 — Замок (режисер, сценарист)
- 1994 — Одкровення незнайомцю (Confidences a un inconnu) (продюсер)
- 1995 — Трофим (Трофимъ) (режисер, сценарист, актор)
- 1995 — Сергій Ейзенштайн. Автобіографія (продюсер)
- 1997 — Брат (режисер, сценарист)
- 1998 — Про виродків і людей (режисер, сценарист)
- 2000 — Брат-2 (режисер, сценарист)
- 2002 — Війна (режисер, сценарист)
- 2002 — Ріка (режисер, сценарист)
- 2005 — Жмурки (режисер, сценарист)
- 2006 — Мені не боляче (режисер, сценарист)
- 2007 — Вантаж 200 (режисер, сценарист)
- 2008 — Морфій (режисер)
- 2010 — Кочегар (режисер, сценарист)
- 2012 — Я теж хочу (режисер, сценарист)
- 1991 — кінофестиваль в Заречному, Приз «Мрії Парижу» (Щасливі дні)
- 1991 — кінофестиваль в Заречному, Приз журі критиків «За створення цілісного кінематографічного світу і безкомпромісне слідування початковому авторському вибору» (Щасливі дні)
- 1992 — кінофестиваль «Дебют» в Москві, Приз за найкращий п/м фільм (Щасливі дні)
- 1994 — ОРКФ «Кінотавр» у Сочі, Приз журі кіноклубів (Замок)
- 1995 — конкурс професійних премій к/с «Ленфільм» і Ленінградського відділення СК, Премія ім. Г. Козинцева (Замок)
- 1995 — кінофестиваль молодого кіно «Кінофорум», Приз «Золотий цвях» в номінації «Кіноманіфест» (Замок)
- 1995 — ОРКФ «Кінотавр» в Сочі, Приз FIPRESCI (Трофим (Кіноальманах «Прибуття потяга»))
- 1995 — ОРКФ «Кінотавр» в Сочі, Приз Гільдії кінознавців і кінокритиків (Трофим (Кіноальманах «Прибуття потяга»))
- 1995 — Приз кінопреси, За найкращий фільм року (Прибуття потяга (кіноальманах))
- 1995 — РКФ «Література й кіно» в Гатчині, Спеціальний приз журі «За визначні вирішення складної творчої задачі, що відповідає духу і стилю літературного твору» (Замок)
- 1996 — МКФ «Послання до людини», Приз «Кентавр» (Трофим (Кіноальманах «Прибуття потяга»))
- 1997 — МКФ «Лістапад» в Мінську, Гран-прі «Золото „Лістапада“» (Брат)
- 1997 — МКФ в Каннах, Участь в програмі «Особливий погляд» (Брат)
- 1997 — МКФ в Трієсті, Гран-прі «Золотаі медаль» (Брат)
- 1997 — МКФ східноєвропейського кіно в Коттбусі, Спеціальний приз журі, Приз FIPRESCI (Брат)
- 1997 — МКФ молодого кіно в Турині, Спеціальний приз журі, Приз FIPRESCI (Брат)
- 1997 — ОРКФ «Кінотавр» в Сочі, Гран-прі (Брат)
- 1998 — МКФ «Фестиваль фестивалів», Гран-прі (Про виродків і людей)
- 1998 — ОРКФ «Кінотавр» в Сочі, Спеціальний приз журі «За режисерський професіоналізм і цілісне стильове рішення» (Про виродків і людей)
- 1998 — Премія «Золотий Овен», Гран-прі (Про виродків і людей)
- 1998 — Премія «Ніка», За найкращий ігровий фільм (Про виродків і людей)
- 1998 — Премія «Ніка», За найкращу режисуру (Про виродків і людей)
- 2002 — ОРКФ «Кінотавр» в Сочі, Головний приз «Золота троянда» (Війна)
- 2003 — МКФ «Pacific meridian» у Владивостоку, Спеціальний приз журі пам'яті Юла Бриннера (Ріка)
- 2007 — МФ фільмів про права людини «Сталкер» у Москві, Приз за драматургію ім. В. Фріда (Вантаж 200)
- 2007 — ОРКФ «Кінотавр» у Сочі, Приз Гільдії кінознавців і кінокритиків (Вантаж 200)
- 2007 — Премія «Білий Слон» Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії, За найкращий фільм (Вантаж 200)
- 2009 — МКФ в Роттердамі, Участь в програмі «Спектр» (Морфій)
- 2009 — Премія «Білий Слон» Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії, За найкращу режисуру (Морфій)
- 2009 — Фестиваль російських фільмів «Супутник над Польщею» у Варшаві, Участь в програмі «Найкращі фільми „Кінотавру“» (Брат)
- 2009 — Фестиваль російських фільмів «Супутник над Польщею» у Варшаві, Участь в програмі «Найкращі фільми „Кінотавру“» (Війна)
- 2009 — Фестиваль російських фільмів «Супутник над Польщею» у Варшаві, Участь в програмі «Нове кіно» (Вантаж 200)
- 2009 — Фестиваль російських фільмів «Супутник над Польщею» у Варшаві, Участь в Основному конкурсі (Морфій)
- ↑ Политкорректность или мужицкая правда?. Искусство кино (рос.). Процитовано 10 травня 2026.
- ↑ Instagram. www.instagram.com. Процитовано 10 травня 2026.
- ↑ Пост на VK (рос.).
- ↑ Hashamova, Yana (2007). Aleksei Balabanov's Russian Hero: Fantasies of Wounded National Pride. The Slavic and East European Journal. 51 (2): 295—311. ISSN 0037-6752.
- ↑ detector.media (26 червня 2002). Балабанов вернулся с "Войны". detector.media (укр.). Процитовано 10 травня 2026.
- ↑ Алексей Балабанов:"Мы умрем -страна изменится". dp.ru (рос.). Процитовано 10 травня 2026.
- ↑ https://www.gazeta.ru/culture/2007/05/24/a_1725034.shtml.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ https://www.ukrkino.com.ua/kinotext/articles/?id=9653.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Грачёв, Сергей (11 грудня 2012). Алексей Балабанов: «Что Ельцин, что Путин - мне всё по барабану!». AiF (рос.). Процитовано 10 травня 2026.
- Андрухович Ю. Про виродка і людину [Архівовано 18 травня 2018 у Wayback Machine.]
- Алексей Балабанов на kinopoisk.ru [Архівовано 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
- Фільмографія (kino-teatr.ru) [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
