Бауфал Владислав Францевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бауфал Владислав Францевич
Baufal Vladislav Frantzevitch.jpg
Народився 12 липня 1853(1853-07-12)
Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер 20 листопада 1914(1914-11-20) (61 рік)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Діяльність військовослужбовець
Учасник Російсько-турецька війна 1877–78
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни 4 ступеня Георгіївська зброя

Бауфал Владислав Францевич (1853—1914) — генерал-майор, герой битви на Шипці. Перший і останній генерал-губернатор Юзівського генерал-губернаторства в 1906—1907 роках.[1] Голова першої Донецької губернії 1917—1918.

Харечко Тарас в одній зі своїх статей дав Бауфалу таку характеристику: «… дещо пізніше він був призначений тимчасовим генерал-губернатором гірничозаводського району, який проявив себе, як найогидніший і жорстокий кат донецьких робітників.»[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 липня 1853 року походив з дворян-однодворців Гродненської губернії. 17 листопада 1869 року зарахований до Санкт-Петербурзького піхотного юнкерського училища, з якого випущений 12 листопада 1875 прапорщиком в 16-й стрілецький батальйон.

Проведений 1 травня 1877 року в підпоручика, Бауфал взяв участь у початку російсько-турецької війни на Балканському театрі.

8 вересня 1877 він був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня

«За вибиття ворога з ложементів під час оборони, в 1877 році, Шипкинського проходу і за заняття їх з мисливцями.» У цій битві він був контужений. Після лікування він повернувся на Шипкинського позицію і в битві 27 грудня був важко поранений чотирма кулями в груди і шию. За відзнаку на Шипці він був нагороджений орденами св. Анни 4-го ступеня, св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 3-го ступеня з мечами і бантом.

1 грудня 1878 року Бауфал був підвищений до поручика і в наступному році нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ступеня з мечами. 18 листопада 1880 року одержав чин штабс-капітана. З 10 липня 1883 року по 8 жовтня 1885 року Бауфал значився у відставці і перебував на болгарській службі. Після повернення в Росію був призначений командиром роти, 16 квітня 1888 підвищений до звання капітана.

Проведений 26 лютого 1894 року в підполковники, Бауфал в липні того ж року був призначений командиром батальйону. 26 листопада 1898 отримав звання полковника.

11 серпня 1899 року Бауфал був призначений командиром 13-го стрілецького полку, на чолі якого в 1900—1901 роках взяв участь в Китайському поході, за заслуги нагороджений орденом св. Володимира 3-го ступеня з мечами. Слідом за тим Бауфал взяв участь в російсько-японській війні.

19 червня 1905 року був проведений в генерал-майори (зі старшинством від 6 грудня 1906 роки) і призначений командиром 2-ї бригади 4-ї стрілецької дивізії, з 5 травня 1906 командував 2-ю бригадою 34-ї піхотної дивізії.

7 липня 1907 року Бауфал очолив 4-ту стрілецьку бригаду і разом з нею взяв участь в початкових боях Першої світової війни. 19 вересня 1914 він був призначений командиром 3-й гренадерської дивізії. Цією дивізією Бауфал прокомандував недовго, оскільки 4 листопада через важку хворобу був зарахований в резерв чинів при штабі Київського військового округу.

Помер 20 листопада в Одесі, похований 23 листопада на Новому кладовищі.

Найвищим наказом від 24 лютого 1915 року Бауфал посмертно був проведений в генерал-лейтенанти і нагороджений Георгієвською зброєю.

Серед інших нагород Бауфал мав ордени:

  • Орден Святої Анни 2-го ступеня (1892 рік)
  • Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1898 рік)
  • Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1906 рік)
  • Орден Святої Анни 1-го ступеня (1910 рік)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Летопись революции» 1927. № 2 (23) Історичний журнал. Стр.161
  2. «Летопись революции» 1927. № 2 (23) Історичний журнал. Стр.161

Джерела[ред. | ред. код]

  • Волков С. В. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том I. А—К. М., 2009
  • Список генералам по старшинству 1906
  • Старчевский А. А. Памятник Восточной войны 1877—1878 гг. СПб., 1878
  • Шабанов В. М. Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769—1920. Биобиблиографический справочник. М., 2004
  • [1]