Бердянське повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бердянське антибільшовицьке повстання
Дата: 18 квітня 1918 року — 24 квітня 1918 року
Місце: м.Бердянськ та його околиці.
Привід: Надмірні більшовицькі реквізиції, терор проти офіцерства та колишньої царської адміністрації міста.:
Результат: Перемога повсталих
Сторони
Повстанці:
"Спілка скалічених воїнів"
колишні офіцери 46-го запасного полку Російської імперії
меншовики
колишня царська адміністрація міста

Союзники:
місцеві мешканці
Дроздовська дивізія

Більшовики:
Місцеве відділення РКП (б)
озброєні загони більшовиків
1 баржа споряджена артилерією.
Втрати
Загинуло:
близько 30 осіб
Поранено:
приблизно 50-60 осіб
Загинуло:
40-50 осіб
Поранено:
приблизно 50 осіб

Бердянське повстання — збройний виступ проти влади більшовиків у Бердянську навесні 1918 року.

Передумови повстання[ред. | ред. код]

Прихід до влади більшовиків в м. Бердянську на початку 1918 р. спровокувало масові репресії проти місцевих мешканців, колишнього керівництва міста та колишнього царського офіцерства.

Причини повстання[ред. | ред. код]

Головними причинами повстання стали надмірні обсяги реквізицій та політика терору.

Рушійні сили повстання[ред. | ред. код]

Головною військовою силою виступив «Союз скалічених воїнів» (товариство ветеранів Першої світової війни) та офіцери колишнього 46-го запасного піхотного полку Російської царської армії на чолі з полковником А.А. Абольянцем. Політичною силою повстання стали місцеве відділення меншовиків та члени колишньої міської Думи.

Основні події[ред. | ред. код]

Заплановане заздалегідь, повстання почалося 18 квітня. Після недовгої перестрілки учасники «Союзу скалічених воїнів» і містяни роззброїли або примусили до здачі прихильників радянської влади. Члени більшовизованої Бердянського Ради (всього 25 чоловік) були поміщені під варту. Влада знову була передана колишньої міської думі. Проте одному з найактивніших більшовиків міста, Рудольфу Тольмацу, вдалося уникнути арешту і дістатися до загону «червоних» партизан на чолі з Олексієм Мокроусовим. Загін Мокроусова, що розташовув баржу з встановленими на ній двома артилерійськими гарматами обстріляв місто, проте після перестрілки був змушений відступити.

Під час цього бою загинуло не менше десяти учасників «Союзу скалічених воїнів», у тому числі унтер-офіцера Панасенко [1] . Крім того, місто піддалося артилерійському обстрілу з встановлених на баржі артилерійських знарядь. Як вказує бердянський історик — краєзнавець Іван Сенченко, руйнування і жертви, викликані цим обстрілом сильно змінили ставлення містян до арештованих більшовиків. Якщо до цього влада схилялися до суспільного суду, то після нападу Мокроусова стали все голосніше звучати вимоги негайного розстрілу. Крім того, стало відомо, що по узбережжю Азовського моря рухається білогвардійський загін полковника Дроздовського. Полковник Абольянц Аристарх Аванесович телеграфував Дроздовському про повстання в місті і закликав його рухатися до Бердянська швидше [2]. Після того як дроздовці зайняли місто (без бою, за згодою міської влади, полковник Дроздовський зазначав у щоденнику: «Взаємні відносини: Виконавчий Комітет і видні діячі інвалідів з нами в дружбі, допомагають у всьому. Місто все ж веде подвійну політику, бажаючи врятувати заарештованих комісарів, інваліди наполягають на їх страти». У підсумку, частина членів «Союзу скалічних воїнів» (яких Дроздовський, згідно з прийнятою на початку ХХ століття термінологією, називав «інвалідами») приєдналася до його загону, який планував рухатися далі на Дон, заарештованих ж більшовиків було вирішено розстріляти. Деякі з них втекли з в'язниці раніше за допомогою меньшевика Кисиленко. Двох вирішено було помилувати, оскільки вони раніше запобігли побиттю офіцерів на Бердянському рейді чоловік було розстріляно в селищі Куцоє, в день виходу дроздовців з Бердянська — 24 квітня 1918. Через день місто було зайняте австрійцями і чиновниками адміністрації Української Держави П. П. Скоропадського.

Події повстання в книгах та ЗМІ[ред. | ред. код]

Події Бердянського повстання відображені в деяких наукових працях, а також засобах масової інформації. Зокрема:

  1. І. І. Лиман, В. Чоп «Вольний Бердянськ».
  2. Путівник м. Бердянськ (1964 р.)
  3. І. Сенченко «Не так все было»
  4. М. Дроздовський «Дневник»

Джерела[ред. | ред. код]

  • М. Г. Дроздовский. Дневник [1]
  • Не так это было… Иван Сенченко // Бердянск деловой — 23-29-04.1999 [2]
  • Билай Ю. В. Деятельность Бердянского Отдела контрразведки Добровольческой Армии // Сборник научных трудов 56-й научной студенческой конференции ТГПИ им. А. П. Чехова. — Таганрог: ТГПИ 2013. С. 89-90