Битва при Беннокберні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 56°05′31″ пн. ш. 3°54′54″ зх. д. / 56.092° пн. ш. 3.915° зх. д. / 56.092; -3.915

Битва при Беннокберні
Battle of Bannockburn - Bruce addresses troops.jpg
Роберт Брюс перед битвою при Беннокберні
56°05′31″ пн. ш. 3°54′54″ зх. д. / 56.09200000002777386° пн. ш. 3.915000000028° зх. д. / 56.09200000002777386; -3.915000000028
Дата: 2324 червня 1314 року
Місце: річка Беннокберн (нині: Стерлінґшир), Шотландія
Результат: Повна перемога Шотландії
Сторони
Шотландія Англія
Командувачі
Роберт I Брюс,
Едуард Брюс,
Джеймс «Добрий» Дуглас,
Роберт Кейт, великий маршал Шотландії,
Томас Рендольф, 1-й граф Морей
Едуард II,
Гілберт де Клер, граф Глостер †,
Гемфрі VIII де Богун, 4-й граф Герефорд,
Еймар де Валенс, граф Пемброк,
Вільям Гінґгем, лорд Саффолк †
Роберт де Кліффорд, 1-й барон де Кліффорд
Військові сили
бл. 10 000 ос. бл. 25 000 ос.
Втрати
4000 ос. 10 000 ос.

Битва при Беннокберні (англ. Battle of Bannockburn) — одна з найважливіших битв англо-шотландських війн XIII—XVI століть, що відбулася 23-24 червня 1314 року поблизу річки Беннокберн[1]. Розгром англійської армії під Беннокберном забезпечив відновлення незалежності Шотландії.

Воєнні дії перед боєм[ред. | ред. код]

Успішні дії короля Шотландії Роберта I Брюса в 1309—1312 роках з визволення північної і західної частин країни від англійської окупації дозволили перейти до облоги великих міст нижньої Шотландії. У 1313 році командувачі шотландськими загонами Джеймс Дуглас і Томас Рендольф вибили англійські гарнізони з Роксборо та Единбурга. Навесні 1314 року армія короля Роберта I взяла в облогу замок Стерлінґ — найважливіший стратегічний пункт у західній Шотландії. Англійський губернатор Стерлінґа Філіп Мобрей погодився здати замок шотландцям, якщо облога не буде знята до 24 червня 1314 року. Король Англії Едуард II негайно почав підготовку до нового вторгнення в Шотландію. Однак, в умовах конфлікту з англійськими магнатами, йому не вдалося привернути до походу значні військові з'єднання лордів-ордайнерів. Тим не менш, 25-тисячна англійська армія під командуванням короля Едуарда II вступила в Шотландію і безперешкодно рушила до Стерлінґа.

Позиції сторін. Склад військ[ред. | ред. код]

23 червня англійські війська досягли річки Беннокберн в декількох кілометрах на південь від Стерлінґа. Шотландська армія під проводом короля Роберта I розташувалася на лісистих пагорбах, що оточують дорогу. За чисельністю, війська шотландців (за різними оцінками — від 5 до 10 тисяч чоловік) сильно поступалися англійської армії, але були вигідно розташовані й очолювалися досвідченими полководцями: королем Робертом I, Едуардом Брюсом, Джеймсом Дугласом і Томасом Рэндольфом.

Військо шотландського короля, так само як і армія його попередника Вільяма Воллеса, складалося головним чином з піхотинців, озброєних списами, і була поділена на три великих загони. Авангардом командував Томас Рендольф. Сам король мав загон із 500 вершників. Армія була зібрана зі всієї Шотландії: у її складі були і лицарі, і городяни, і торговці — всі, хто були здатні придбати зброю та обладунки. У шотландській армії перебували загони лучників (близько 500 осіб) та важких кавалеристів (багато з них змушені були спішитися під час битви).

Хід битви[ред. | ред. код]

Герць[ред. | ред. код]

Битва почалася несподіваним зіткненням короля Роберта Брюса з англійським загоном Генрі де Бохуна, племінника графа Херефорда. Генрі де Бохун, що йшов на чолі свого загону, раптово побачив шотландського короля, що рухався на чолі своїх військ. Бохун, виставивши вперед списа, негайно кинувся в атаку на іменитого суперника. Король же був верхи на невеликому скаковому коні і, не маючи зброї, був озброєний лише бойовою сокирою. Коли барон, що стрімко мчав, був уже в кількох футах від короля, останній різко розвернув коня і, вставши на стременах, завдав нищівного удару сокирою, пробивши шолом і порубавши голову лицаря. Бохун упав мертвим. Перемога короля в герці з англійським бароном стала сигналом до загальної атаки шотландських військ. Цей поєдинок став однією з найславніших сторінок шотландської історії.

Перший день битви[ред. | ред. код]

Перший день битви

Упродовж першого дня бій продовжувався з явною перевагою шотландців. Горбиста місцевість і помилки командування не дозволили англійцям активно використовувати кавалерію і лучників. Лицарі англійського авангарду були змушені відступати під натиском шотландських військ. Тим часом інший англійський кавалерійський загін під командуванням Роберта де Кліффорда і Генрі де Бомону, обійшовши позиції шотландців, попрямував до Стерлінґа. Розгадавши маневр англійців, Роберт I Брюс послав шилтрон Томаса Рендольфа навперейми наступального загону. Англійські лицарі, позбавлені підтримки лучників, були нездатні протистояти шотландським списникам, об'єднаним у міцні й мобільні будови-шилтрони. Англійський загін був перевернутий і розбитий.

Другий день битви[ред. | ред. код]

Другий день битви

Тим часом англійські війська продовжували наступ на Стерлінґ. Шотландський король умілими маневрами перерізав усі прямі шляхи на місто, проте Едуард II обрав найбільш невдалий і небезпечний маршрут, що пролягав через містечко Беннокберн. Увечері англійський король віддав наказ про передислокацію військ на рівнину між річками Беннокберн і Форт. Як наслідок, англійці виявилися на вкрай обмеженій та заболоченій ділянці. Незабаром після настання світанку наступного дня вранці шотландські списники, об'єднані в три баталії, почали наступ на англійські позиції. Едуард був сильно здивований появою з лісу шотландської армії. Тим часом воїни Роберта I Брюса, наблизившись до англійських позицій, опустилися на коліна для молитви. Здивований англійський король, за переказами, сказав, що вони просять про милосердя, проте один з його наближених натякнув, що шотландці просять милості у Бога, але ніяк не в англійського короля.

Авангард англійських військ, очолюваний нетерплячим графом Глостером, кинувся на шотландські війська. В лісі шотландських пік свою смерть знайшов сам Глостер і багато хто з його лицарів. Величезний розмір англійської армії зіграв у розпочатій битві фатальну роль: англійцям було потрібно занадто багато часу, щоб перебудувати свої ряди і приготувати війська до бою. Тим часом за наказом Роберта I Брюса шотландська армія всією своєю масою кинулася на дезорганізоване англійське військо. Спроби організувати опір провалилися, англійці виявилися блоковані біля річки і збилися в тісний неорганізований натовп, в якому лучники не мали можливості проявити свої бойові якості. Багато лицарі кинулися навтьоки. Розгром довершив загін короля Роберта I, посилений ґельськими частинами із західної Шотландії.

Король Едуард II ледве уникнув полону і втік до Данбара зі своїм особистим охоронцем, чим сприяв остаточному розвалу ладу й дисципліни в армії, відступ якої незабаром перейшов у панічну втечу. Відчайдушно намагаючись врятуватися, залишки англійських військ втекли до англо-шотландської межі, що розташовувалася в 9 милях на південь від місця побоїща. Багато англійців були вбиті шотландцями, що їх переслідували або місцевими жителями. Єдиним загоном, який зумів в організованому порядку і без зайвих втрат дістатися до безпечного місця, був загін валлійських списоносців. У битві загинуло більш як 10 тисяч англійських солдатів. Втрати шотландців були порівняно легкими.

Битва при Беннокберні. Мініатюра з Біблії Голкгема, 1327—1335

Значення битви при Беннокберні[ред. | ред. код]

Пам'ятник битві при Беннокберні

Попри те, що поразка при Беннокберні не змусила Англію визнати незалежність Шотландії і військові дії тривали ще понад десять років (з перервами), цей бій став вирішальним у боротьбі за визволення Шотландії.

Після Беннокберна Роберт I Брюс перейшов у контрнаступ і переніс весь тягар військових операцій на території Англії та Ірландії. Шотландія була звільнена, почалося відновлення країни. Перемога при Беннокберні стала символом шотландського єднання і боротьби за незалежність, зробивши сильний вплив на формування шотландської нації.

Водночас крах планів щодо встановлення англійського панування в Шотландії сприяв серйозній внутрішньополітичній кризі в Англії, який завершився поваленням Едуарда II в 1327 році, а 1 березня 1328 року був укладений Нортгемптонський мир, внаслідок якого була визнана незалежність Шотландії.

Відображення в масовій культурі[ред. | ред. код]

Битві при Беннокберні присвячена пісня Blood of Bannockburn з альбому The Last Stand шведської павер-метал групи Sabaton. Так само Битві при Беннокберні присвячена пісня The Battle Of Bannockburn з альбому (Knights of the Cross), Grave Digger геві-метал/спід-метал-група з Німеччини.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Баннокбёрн // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915.

Література[ред. | ред. код]

Первинні джерела
Дослідження
  • Barrow G.W.S. Robert Bruce and the Community of the Realm of Scotland. 1988.
  • Brown C.A. Bannockburn 1314. 2008.
  • Nicholson R. Scotland-the Later Middle Ages. 1974.
  • Prestwich M. The Three Edwards: War and State in England, 1272—1377. 1980
  • Ramsay J.H. The Genesis of Lancaster, 1307-99. 1913.
  • Brown C.A. Robert the Bruce. A life Chronicled.
  • MacNamee C. The Wars of the Bruces.
  • Brown M. Wars of Scotland.
  • Reese P. Bannockburn. Canongate. Edinburgh, 2003.
  • Mackenzie W.M. Bannockburn: A Study in Medieval Warfare. Stevenage, 1989 (first published 1913).
  • Брайант Артур. Эпоха рыцарства в истории Англии / Пер. с англ. Т. В. Ковалёва, М. Г. Муравьёва. — СПб.: Издательская группа «Евразия», 2001. — 576 с. — 3 000 экз. — ISBN 5-8071-0085-9.

Посилання[ред. | ред. код]