Вільям Воллес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільям Уоллес
шотл. гел. Uilleam Uallas
англ. William Wallace
William wallace.jpg
William Wallace.jpg
Народився 1270
Пейслі
Помер 23 серпня 1305(1305-08-23)
Лондон, Англія
Громадянство Шотландія
Батько Малкольм Уоллес
Матір Маргарет Кроуфорд (?)

'Сер' 'Вільям Уоллес' (шотл. гел. Uilleam Uallas, англ. sir William Wallace; 1270 - 23 серпня 1305, Лондон) - шотландський лицар і воєначальник, один з ватажків у війні за незалежність від Англії. Оборонець Шотландії (регент) протягом 12971298 років. Вшановується в Шотландії як патріот і народний герой.

Біографія[ред.ред. код]

Вільям Воллес народився в родині дрібного шотландського лицаря сера Малкольма Воллеса, васала Джеймса Стюарта, одного з пращурів королів Англії та Шотландії з династії Стюартів.

У 1296 році армія англійського короля Едуарда I вторглася в Шотландію та опираючись на проанглійську партію шотландських баронів, завоювала всю країну. Законний король Шотландії Джон Баліол зрікся престолу, і Шотландія опинилася під владою Англії. Англійські гарнізони були введені у шотландські фортеці, місцеве духовенство почали заміняти англійським.

Однак уже в наступному, 1297 році, у країні спалахнуло повстання проти англійської окупації. Його очолив Вільям Воллес, лицар скромного походження, але з видатним військовим талантом. Попри те, що загалом повстання розвивалося з метою повернення до влади (реставрації) Джона Баліола, до Воллеса спочатку приєдналися Роберт Брюс, Джеймс Стюарт та інші опозиційні до поваленого короля шляхтичі. Рух швидко набрав обертів, перетворившись на загальнонаціональний.

11 вересня 1297 року невелика шотландська армія Воллеса вщент розгромила 10-тисячне англійське військо графа Суррея в битві на Стерлінзькому мосту. Під час цієї битви Воллес втратив свого єдиного вірного соратника де Моррея, який, як і сам Воллес, боровся з англійцями поза всілякі політичні та фінансові виго́ди, з патріотичних спонукань. Значну частину Шотландії було звільнено. Шотландські барони обрали Воллеса регентом королівства (за відсутності Джона Баліола). Завдяки широкій популярності серед загалу та вояків реорганізованої армії Воллес мав надзвичайний вплив на життя країни.

У 1298 році англійський король Едуард I зі своїм військом знову вторгся в Шотландію й у битві під Фолкерком завдав поразки загонам шотландців. Як наслідок, Воллесу довелося скласти з себе повноваження регента й вирушити до Франції для переговорів про можливість франко-шотландського союзу. Але французький король Філіп IV щойно уклав угоду про шлюб його дочки Ізабелли з сином англійського короля Едуарда І, також Едуардом, тому місія Воллеса провалилася.

Протягом наступних років (12991303) у Шотландії велася жорстока партизанська війна проти панування англійців. Про діяльність Воллеса в цей час існують різні точки зору. Загальноприйнятною є думка, що він служив при дворі французького короля. Однак існує теорія, що в цей період він здійснив поїздку до Риму, попрохавши Папу Римського про підтримку прагнень до волі католицької Шотландії, в будь-якому разі виключати в цей час політичну діяльність Воллеса на благо Шотландії не варто.

Вимушена еміграція Воллеса не спинила шотландського національного опору. Визвольну боротьбу очолив Джон Комін, трохи згодом Роберт Брюс.

У 1303 році Вільям Воллес повернувся в Шотландію, щоб узяти участь у збройному протистоянні з англійцями, які влаштували на нього справжнє полювання. До серпня 1305 року Воллесу вдавалося уникати ув'язнення, але через внутрішню зраду його схопили і 23 серпня стратили в Лондоні. Тіло Воллеса посікли на шматки, які згодом виставляли для остраху населення в найбільших містах Шотландії.

Ситуація в Шотландії до 1297[ред.ред. код]

Після смерті королеви Маргарити Норвезької Діви в 1290 у в Шотландії обірвалася пряма лінія династії МакАльпін. Свої кандидатури на престол країни висунуло декілька осіб, які були ріднею згаслої династії, серед яких Джон Баліол і Роберт Брюс (дід майбутнього короля). Суперечку мав вирішити Едуард I, король Англії. В 1292 у Едуард I виніс рішення на користь Баліола, і 30 листопада 1292 року його коронували. В якості подяки за підтримку король визнав сюзеренітет Англії над Шотландією.

Однак самоправство англійців привело до того, що Баліол виступив проти них, уклавши союз з Францією і Норвегією. 1296 року Едуард, якого підтримала партія Брюсів, вторгся до Шотландії, 27 квітня розбив армію Баліола в битві під Данбаром і досить легко завоював всю країну. Баліол потрапив у полон, відрікся від престолу і був поміщений в Тауер, а потім засланий до Франції. На правах сюзерена, Едуард I оголосив себе королем Шотландії, в результаті чого країна втратила незалежність. Англійські гарнізони були введені в шотландські фортеці, замість місцевого духовенства прийшла англійська церква. Проте вже в наступному, 1297 році, в країні відразу в декількох місцях спалахнуло повстання проти англійських окупантів. На півночі його очолив Ендрю де Морей, на заході та в центрі Вільям Воллес.

Юні роки Воллеса[ред.ред. код]

Вільям Уоллес. Гравюра, ок. 1700
Статуя Уоллеса в Единбурзькому замку

Вільям Воллес був молодшим сином дрібного шотландського лицаря сера Малкольма Уоллеса, — васала лорда Джеймса Стюарта, що походить з роду майбутніх шотландських королів. За іншою версією Вільям був молодшим сином вагомого шотландського аристократа Аллана Уоллеса.

Про його дитячі роки відомостей збереглося мало. Існувало твердження, що він народився в селищі Елдерслі в Ренфруширі, хоча останнім часом з'явилася здогадка, що він походив з Еллерслі в Ейршірі. Вважається також, що він вивчав латину при монастирі в Пейслі, а потім навчався грамоти у школі в Данді. Існує твердження, що до початку повстання Воллес вже мав військовий досвід, можливо, служив лучником раніше. За легендами, він ще будучи молодим парубком опинився поза законом через вбивство англійця (версії не збігаються, за однією з версій він убив на річці Ірвін англійських солдатів, які хотіли відібрати у нього зловлену рибу. За іншою версією, він убив сина англійського правителя Данді, який образив Вільяма і його сім'ю). Якийсь час Воллес змушений був переховуватися.

Початок повстання[ред.ред. код]

У травні 1297 року Воллес з групою соратників убив Вільяма Гезльріга, шерифа Ланарка. Це було одним з багатьох виступів проти англійського правління, але саме цьому повстанню судилося стати початком Першої війни за незалежність Шотландії. Після убивства Гезльріга Воллес з'являється на сторінках письмових джерел. Що саме передувало цим обставинам достеменно невідомо, але перекази, записані пізніше автором Сліпим Гаррі, свідчать, що Воллес хотів помститися за свою дружину Меріон Брейдфьюіт (дочку сера Х'ю де Брейдфтюіта, спадкоємця Ламінгтону), яку він, ховаючись, таємно відвідував в Ланарку. За переказами Сліпого Гаррі, під час одного з відвідувань Ланарка Воллеса вступив у сутичку з англійськими солдатами, які почали глузувати з нього та його дружини. Вільям відступив і втік, але шериф з помсти стратив Меріон. Воллес став свідком смерті своєї коханої дружини. Посеред ночі він повернувся, напав на Ланарк, убив шерифа і близько 50 чоловік та спалив кілька будівель. Труп шерифа він четвертував.

Битва на Стерлінгском мосту. Малюнок XIX ст.

Після вбивства шерифа Воллес переходить до активних заходів проти англійських гарнізонів, його загін швидко зростає, до нього приєднуються інші повстанці. Першим знатним дворянином, що закріпив союз з Воллесом, став Вільям Харді, лорд Дуглас. Разом вони організували напад на Скунське абатство, захопили англійську казну, змусивши втекти юстіціарія. Щоб покарати Дугласа, король Едуард спорядив молодого Роберта Брюса (майбутнього короля), але той приєднався до руху, незважаючи на те, що воно відбувалося під прапором його суперника Баліола. У той час як Воллес діяв в центрі та на заході Шотландії, на півночі керівником руху був Ендрю де Моррей, а на півдні рух очолювали такі лідери як Джеймс, Верховний стюард Шотландії, Роберт Уішарт, єпископ Глазго, і Роберт Брюс. Проте останній напрямок виявився нестабільним: 9 Липня армія шотландської знаті (під командуванням молодого Брюса, Вільяма Дугласа і ін.) зійшлася з англійською армією на чолі з Генрі Персі біля озера Ірвін. Лорди, що не бажали втрачати власні маєтки та підкорятися простаку з народу Воллесу, уклали з Едуардом компромісний договір (так звана «капітуляція в Ірвіні»), відмовившись від боротьби на умовах амністії і гарантії низки пільг і привілеїв. Воллес пішов на північ для об'єднання з де Морреєм; вони утворили альянс в серпні. До цього моменту, вся Шотландія північніше річки Форт перебувала в руках повстанців; тільки фортеця Данді залишалася під контролем англійців, але була оточена шотландцями. Дізнавшись, що проти них вийшла 10-тисячна армія під командуванням англійського намісника Х'ю Крессінгема і Джона де Варенна, графа Суррея, Воллес і Моррей доручили оточення Данді городянам і виступили назустріч ворогові, розташувавшись на високому пагорбі на березі річки Форт, так, щоб їх бачили зі Стерлінгського замку.

Битва на Стерлінгському мосту та її наслідки[ред.ред. код]

Місце де відбувалася Стерлінгська битви в наш час. Кам'яний міст на місці дерев'яного, збудований значно пізніше. На задньому плані видно вежу-монумент в честь Уоллеса, споруджену в 1867 році на пагорбі, де він зайняв позицію на початку битви.

11 вересня 1297 року загони повстанців розбили 10-тисячну каральну експедицію графа Суррея на Стерлінзькому мосту [1].

Англійська кіннота була захоплена на переправі через вузький дерев'яний міст і атакована шотландською піхотою, озброєною довгими списами. Спостерігаючи за загибеллю свого авангарду, відрізаного рікою від основних сил, Суррей спробував прискорити переправу, але в результаті дерев'яний міст завалився. Розбій довершив рейд де Моррея, який з легкоозброєною шотландською кіннотою перейшов вбрід річку Форт і вдарив з тилу. Однак в ході операції де Моррей отримав важке поранення, від якого незабаром помер.

Англійське військо, яке під час втечі загрузло в болоті, знищили майже повністю, загинув і англійська намісник Х'ю Крессінгем. Шотландці здерли з убитого шкіру, і сам Воллес, за легендою, зробив з неї перев'язь для свого меча. Проте втрата де Моррея виявилася надто значною для визвольного руху. Де Моррей був видатним полководцем і при цьому, як і сам Воллес, не мав політичного чи фінансового інтересу в результаті війни з англійцями, а боровся як патріот. Не менш важливим було і те, що він був знатною особою, тоді як самому Воллесу шотландська знать так і не змогла пробачити неналежності до знатного роду. Згодом ця обставина зіграла вирішальну роль.

Після битви на Стерлінгу, майже вся Шотландія була звільнена від англійців. Шотландські барони обрали Воллеса Хранителем (регентом) Шотландії за відсутності короля Іоанна Баліола. Вплив Воллеса базувався на його колосальній популярності і народному ополченні, яке після перемоги на Стерлінгу підкорялося тільки йому. З ним Воллес пішов в листопаді у похід на Північ Англії (через Нортумберленд і Кемберленд), безжально руйнуючи англійські області.

Фолкеркська битва, втеча та смерть[ред.ред. код]

Уоллес на судовому слідстві в Вестмінстері. Картина Деніеля Макліза, XIX ст.

В 1298 у Едуард I знову вторгся до Шотландії. Король привів 12000 воїнів (у тому числі понад 1000 важкоозброєної кінноти). Воллес вирішив використати проти нього «тактику випаленої землі», і Едуард вже подумував про те, щоб вивести голодуючу армію з Шотландії, коли дізнався, що Воллес зі своїми силами знаходиться біля Фолкерку. 22 липня 1298 року відбулася Фолкеркська битва. Щоб компенсувати слабкість своєї кінноти, Воллес вдався до оборонної тактики, побудувавши піхоту в кільцеві шилтрони, які обгородив частоколом, поставивши в проміжках лучників. Однак відхід лицарської кінноти, яку відвели лорди, що не бажали битися за незнатного Воллеса, зробив становище піхоти критичним. Тим не менш, шотландські шилтрони чинили відчайдушний опір і нанесли противнику значних втрат; однак після того, як стріли валлійських лучників пробили ряди шотландців, в які увірвалися вершники, результат битви став очевидним.

Вільям Воллес, авторитет якого сильно впав, у вересні склав зобов'язання Хранителя Шотландії на користь Роберта Брюса і Джона Комина, племінника короля Іоанна Баліола. Після цього він, можливо попрямував до Франції для переговорів щодо укладення франко-шотландського союзу. Французький король щойно уклав угоду про шлюб його дочки Ізабелли з сином Едуарда Довгоногого (майбутнім королем Едуардом II), тому не хотів, щоб Англія стала його ворогом. Тим не менш, зберігся лист від короля до його послів в Римі від 7 листопада 1300, в якому він вимагає, щоб ті підтримали Воллеса. У Шотландії в цей час тривала партизанська війна, і Вільям в 1304 році повернувся на батьківщину і взяв участь в декількох боях. Однак 5 серпня 1305 року його схопили на околицях Глазго англійськими солдатами, яких привів знайомий англійцям шотландський лицар Джон де Ментейс. Воллеса доставили в Лондон, і в Вестмінстері король Едуард особисто судив його за зраду. На суді Вільям Воллес визнав усі свої ворожі діяння проти Англії, але відкинув звинувачення в зраді, заявивши: «я не можу бути зрадником Едуарда, бо я ніколи не був його підданим». 23 серпня його стратили через повішення, патрання і четвертування в Лондоні. Йому відрубали голову, а тіло розсікли на три частини, голову вивісили на Великому Лондонському мосту, а частини тіла виставили на показ в найбільших містах Шотландії — Ньюкаслі, Бервіку, Стерлінгу і Перті.

Вільям Воллес у культурній спадщині та мас-медіа[ред.ред. код]

Мел Ґібсон у ролі Вільяма Воллеса в «Хороброму серці»

Особа Вільяма Воллеса та його діяльність дуже рано ввійшли у класичну літературу. Відомою є епічна поема XV століття (бл. 1470 року) «Діяння сера Вільяма Воллеса, лицаря Елдерслі», яка втім ґрунтуючись на легендах і переказах, події 170-літньої давнини описує з деякими невідповідностями.

Образ Воллеса дав натхнення численним митцям і письменникам. З найвідомішого — на початку XIX століття Вальтер Скотт присвятив Вільяму Воллесу свій твір «Подвиги й смерть Вільяма Воллеса, героя Шотландії» (Exploits and Death of William Wallace, the «Hero of Scotland»).

У 1995 році знято голлівудську стрічку «Хоробре серце» за сценарієм Рендолла Воллеса (Randall Wallace), написаного на основі діянь і подій довкола Вільяма Воллеса. Фільм зажив широкої слави серед глядачів і отримав гідну оцінку серед кінокритиків — відзначений п'ятьма нагородами Кіноакадемії. Головну роль — роль Вільяма Воллеса у стрічці втілив Мел Гібсон.

У російської виконавиці Тем Ґрінхіл (Наталія Новикова) є пісня «Braveheart», що в перекладі означає «Хоробре серце», також присвячена серу Вільяму Воллесу і фільму про нього.

У пісні «Rebell» («Повстанець») німецької рок-групи Landser є такі рядки: «Я був повстанцем у шотландській визвольній війні. З Вільямом Воллесом від перемоги до перемоги. Навіть на дибі я не втратив мужності. Я був повстанцем, за свободу текла моя кров.».

Цікаві факти[ред.ред. код]

Див. Також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Brown C. William Wallace. The True Story of Braveheart. Stroud: Tempus Publishing Ltd, 2005. ISBN 0-7524-3432-2.
  • Clater-Roszak C. «Sir William Wallace ignited a flame.» Military History 14 (1997): 12-15.
  • Harris N. Heritage of Scotland: A Cultural History of Scotland & Its People., L.: Hamlyn, 2000. ISBN 0-600-59834-9.
  • Loudoun D. Scotland's Brave., Sydney: Paragon Books, 2007.
  • MacLean F. Scotland: A Concise History., L.: Thames & Hudson, 1997. ISBN 0-500-27706-0.
  • Morton G. William Wallace, L.: Sutton, 2004. ISBN 0-7509-3523-5.
  • Reese P. William Wallace: A Biography., Edinburgh: Canongate, 1998. ISBN 0-86241-607-8.
  • Scott Sir Walter Exploits and death of William Wallace, the 'Hero of Scotland'
  • Stead M. J. і Young А. In the Footsteps of William Wallace., L.: Sutton, 2002.
  • Wallace M. William Wallace: Champion of Scotland., Musselborough: Goblinshead, 1999. ISBN 1-899874-19-4.

Посилання[ред.ред. код]

(англ.)

(англ.)

  1. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка)