Велавськ
|
Велавськ | ||||
| Транслітерація назви | Valaŭsk | |||
|---|---|---|---|---|
| Основні дані | ||||
| 51°40′29″ пн. ш. 28°46′12″ сх. д. / 51.67472222224999712° пн. ш. 28.77000000002777824° сх. д.Координати: 51°40′29″ пн. ш. 28°46′12″ сх. д. / 51.67472222224999712° пн. ш. 28.77000000002777824° сх. д. | ||||
| Країна |
 Білорусь | |||
| Область | Гомельська область | |||
| Район | Єльський район | |||
| Рада | Велавська сільрада | |||
| Перша згадка | 14 ст. | |||
| Населення | 589 (2019) | |||
| Площа |
| |||
| Часовий пояс | час у Білорусі | |||
| Поштовий індекс | 247826 | |||
| Телефонний код | +375-+375 2354 | |||
| Транспорт, відстані | ||||
| До Мінська | ||||
| - фізична | 261 км | |||
  Велавськ | ||||
  Велавськ Велавськ (Гомельська область) | ||||
 | ||||
Велавськ (біл. Валаўск) — агромістечко в Єльському районі Гомельської області Білорусії. Адміністративний центр Валавської сільради. Давнє місто на теренах Овруцької землі. Історично етнографічно заселено українцями.
Історія[ред. | ред. код]
Місто розташовано на сучасному кордоні України з Білоруссю, на етнічних українських землях Полісся. Знаходиться в 35 км на південний захід від Єльська, за 23 км від залізничної станції Словечно (на лінії Калінковичі — Овруч), за 223 км від Гомеля.
З XIV до першої чверті XVII століття Велавська земля входила до складу Овруцького князівства та Овруцького староства. Від назви місцевості походять Київські бояри Велавські: Ларивон Велавський, його син Давид Велавський та його сини — Булгак, Павло, Яків Покалевський, Андрій Глушко Велавський, Вільнянець.
У середині XV століття «князь Семен... послухавши в них дідізну і вчизну їх, і дав пану Федьку Горлович».
Пізніше Велавськ переважно перебуває при владі панів Трипільських. Зустрічається Велавськ й у «Скарзі польської татарської хоругви стародубовського маршалка, Криштофа Литава на дворян Левковських і Невмерицьких від 7 грудня 1685 року» та інших актових записах.
За письмовими джерелами XVIII століття Велавськ відомий як село у володіння єзуїтів, потім державна власність, з 1777 року майно віленського єпископа І. Масальського, у Мозирському повіті Мінського воєводства Великого князівства Литовського. Після 2-го розділу Речі Посполитої (1793) місцевість окуповує Російська імперія. До 1795 року діяла уніатська Воскресенська церква.
З 1834 року в Мозирському повіті Мінської губернії. Згідно з переписом 1897 року тут розташовувалися церква, церковно-парафіяльна школа, хлібозапасний магазин, 2 лавки, трактир, у Скороднянській волості, поруч однойменна садиба.
Населення:
- 1795 — 15 дворів.
- 1834 — 17 дворів.
- 1866 — 39 дворів, 272 мешканців.
- 1897 — 60 дворів, 390 мешканців.
- 1908 — 68 дворів, 460 мешканців.
- 1917 — 671 мешканців.
- 1925 — 133 двора, 732 мешканця.
- 1959 — 837 мешканця.
- 2004 год — 299 хозяйств, 786 мешканця.
- 2019 год — 230 хозяйств, 589 мешканця.
Джерела[ред. | ред. код]
- Грамота кн. Олелька для Ларивона Велавського, 1450 р.
- Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя. Т. 1, кн. 1. Гомельская вобласць / С. В. Марцэлеў; рэдкал.: Г. П. Пашкоў (дырэктар) і інш. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 2004. — 632 с.: іл. — 4 000 экз. — ISBN 985-11-0303-9.