Білоруська латинка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Білоруська латинська абетка чи просто білоруська латинка (біл. Беларуская лацінка, Biełaruskaja Łacinka)) — спільна назва кількох історичних система запису білоруського тексту латинською графікою. Використовується у Білорусі сучасній формі при дублюванні назв вулиць, станцій. Вживається деякими авторами, зацікавленими групами та пропагандистами у тижневику Наша Ніва, часописі Архэ, частково у пресі білоруської діаспори, а також в Інтернеті. Інструкція з транслітерації географічних назв Білорусі, як форма білоруської латиниці, офіційно використовується для транслітерації географічних назв Білорусі.

Алфавіт[ред.ред. код]

Обкладинка «Білоруської граматики для шкіл» Броніслава Тарашкевича, виданої латиницею, Вільнюс, 1931 р.

За час існування латиниці її алфавіт неодноразово змінювався. Сучасний алфавіт білоруської латиниці, який використовується з першої половини 1940-х років, виглядає наступним чином:

Aa Bb Cc Ćć Čč Dd Dz dz Dź dź Dž dž
Ee Ff Gg Hh Ch ch Ii Jj Kk Ll
Łł Mm Nn Ńń Oo Pp Rr Ss Śś
Šš Tt Uu Ŭŭ Vv Yy Zz Źź Žž

Історія[ред.ред. код]

Перша сторінка першого номеру «Мужыцької правди» Кастуся Калиновського, 1863 р.
Ян Барщевський, місто Вільня, 1911
Обкладинка оповідання «Gedali» («Гедалі») Елізи Ожешко, 1907, Вільнюс. Видавництво Наша Нива
Наша Нива, 1912 № 1 крилицею і лацинкою

Ще в період Середньовіччя (XIV ст.) з'явилися перші відомі записи білоруського тексту латинським письмом з потреби включення старобілоруських цитат в польські і латинські тексти. Однак це були некодифікавані записи, і, очевидно, вони робилися з використанням правил польської орфографії стосовно передачі старобілоруських звуків.

Вже на ранній стадії свого розвитку старобілоруська писемність латинським алфавітом не була обмежена тільки документами на папері або пергаменті, а використовувалася також для широкого спектру інших офіційних і публічних функцій. Так, історична пам'ятка, дзвін з села Молодова (Іванівський район, Брестська область), відлитий 1583 року, прикрашений написом старобілоруською латиницею[1].

В XVII ст. поступово розширилося використання латинського письма, паралельно з кирилицею, білоруськими римо-католиками.

В XVIII ст. латинським письмом, паралельно з кириличним, користувались в деяких літературних творах, написаних тодішньою білоруською мовою. В кінці 2013 року в Горецькому районі був виявлений курганний могильник і надгробний камінь, датований серединою XVIII ст., з написом зробленим білоруського латиницею: «Памажы, Госпадзе, Васілю року 1750»[2].

В XIX ст. деякі польські письменники та білоруські літератори з польського культурного середовища користувалися латинським письмом, виключно або частково, в своїх роботах, написаних по-білоруськи. Серед них Ян Чачот, Вінцент Дунін-Мартинкевич, Францішек Богушевич. Революційний демократ Кастусь Калиновський друкував латинським письмом білоруськомовну газету «Мужицька правда» (в оригіналі: «Mużyckaja prauda»; вийшло 7 номерів протягом 1862—1863 роках). Нелегальне віршоване білоруське видання «Розмова двох сусідів» — попередниця «Мужицької правди» — теж друкувалася латиницею і активно розповсюджувалася переважно Білосточчиною і Гродненщиною. Відомо 6 номерів видання «Розмови», перше з яких вийшов в 1861 році[3].

Дунін-Мартинкевич посилався на той факт, що більшість грамотних людей серед простого народу Білорусі були грамотні саме в сенсі латинського алфавіту[1].

XX століття[ред.ред. код]

Звичай латинського запису білоруського тексту поступово зник з ужитку протягом XX століття, хоча ще на початку спостерігалося співіснування двох шрифтів. Багато білоруських видань друкувалися латиницею або частково латиницею. Нею видавалася газета «Наша доля» (1906). «Наша Нива» (номери з періоду 10 листопада 1906 — 31 жовтня 1912) виходила окремо і кирилицею, і латиницею (підзаголовки номерів в оригіналі: «Выходзиць раз у тыдзень рускімі і польскімі літэрамі» і «Wychodzić szto tydzień ruskimi i polskimi literami»).

1907 року видавництво «Загляне сонце і в наше віконце» опублікувала в Санкт-Петербурзі новий «алфавіт» латиницею, в якому автори зробили модернізацію білоруської латинської графіки. Так автори ввели букву č замість колишньої cz , а також літери š і ž замість sz і ż відповідно. Збереглися букви ł і w. Інші білоруські видавництва в Вільнюсі, Мінську і Санкт-Петербурзі також пішли слідом за цією реформою. Незабаром ця форма стала практично загальноприйнятим стандартом друку, відомим як «Нашаніўская лацінка»[1].

Збірки поезій Алоїзи Пашкевич «Скрипка білоруська» і «Хрест на свободу» були надруковані вже оновленою латиницею. Також вона зробила спробу створити початкову дитячу хрестоматію по-білоруськи «Перше читання для дітей-білорусів». Перша збірка віршів Янки Купали «Сопілка», що вийшла 1908 року, була надрукована кирилицею, а друга — «Гусляр» (в оригіналі — Huślar) з'явилася 1910 року й була вже надрукована латиницею.[3]

1914 року у Вільно було видано збірку віршів Максима Богдановича «Вінок», на обкладинках якої були поміщені списки книг, які можна замовити у видавництві. Серед 80 видань 44 були доступні кирилицею, 20 — латиницею, а 16 були видані і доступні обома графіками, і тому при їх замовленні також потрібно було вказувати, якими буквами має бути надруковане видання — «рускімі» чи «лацінскімі».[4]

Латинка 1990-2000-их[ред.ред. код]

Латинський вказівник у Мінську.
Білоруська латинська абетка
(згідно з публікаціями 1990–2000-их)
Латинка Кирилиця IPA
A a А а /a/
B b Б б /b/
C c Ц ц /ts/
Ć ć Ць ць /tsʲ/
Č č Ч ч /tʂ/
D d Д д /d/
DZ dz Дз дз /dz/
DŹ dź Дзь дзь /dzʲ/
DŽ dž Дж дж /dʐ/
E e Э э /ɛ/
F f Ф ф /f/
G g (Ґ ґ) /ɡ ~ ɟ/
Латинка Кирилиця IPA
H h Г г /ɣ ~ ʝ/
CH ch Х х /x ~ ç/
I i І і /i/, /ʲ/
J j Й й, ь /j/
K k К к /k ~ c/
L l Ль ль /lʲ/
Ł ł Л л /l/
M m М м /m/
N n Н н /n/
Ń ń Нь нь /nʲ/
O o О о /ɔ/
P p П п /p/
Латинка Кирилиця IPA
R r Р р /r/
S s С с /s/
Ś ś Сь сь /sʲ/
Š š Ш ш /ʂ/
T t Т т /t/
U u У у /u/
Ǔ ǔ Ў ў /u̯/
V v В в /v/
Y y Ы ы /ɨ/
Z z З з /z/
Ź ź Зь зь /zʲ/
Ž ž Ж ж /ʐ/


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Шаблон:Артыкул
  2. Сяргей Гезгала (2 студзеня 2014). Археолагі знайшлі на самым усходзе краіны помнік XVIII cт. з надпісам на беларускай лацінцы. nn.by. Архів оригіналу за 28 лютага 2017. Процитовано 28 лютага 2017. 
  3. а б Ніна Баршчэўская, Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы, Катэдра Беларускай Філялёгіі Факультэт Прыкладной Лінгвістыкі і Ўсходнеславянскіх Філялёгіяў Варшаўскі Ўнівэрсытэт, Варшава 2004.
  4. Максим Богданович, Венок. Факсимильное издание, Минск, «Мастацкая літаратура», 1985 г.