Білоруська латинка
Білоруська латинська абетка також білоруська латинка (біл. беларуская лацінка, biełaruskaja łacinka) — спільна назва кількох історичних систем запису білоруського тексту латинською графікою. Використовується у Білорусі сучасній формі при дублюванні назв вулиць, станцій. Вживається деякими авторами, зацікавленими групами та пропагандистами у тижневику Наша Ніва, часописі Архэ, частково у пресі білоруської діаспори, а також в Інтернеті. Інструкція з транслітерації географічних назв Республіки Білорусь буквами латинського альфабету, як форма білоруської латиниці, офіційно використовується для транслітерації географічних назв Білорусі.
Алфавіт[ред. | ред. код]
За час існування латиниці її алфавіт неодноразово змінювався. Сучасний алфавіт білоруської латиниці, який використовується з першої половини 1940-х років, виглядає наступним чином:
| Aa | Bb | Cc | Ćć | Čč | Dd | Dz dz | Dź dź | Dž dž |
| Ee | Ff | Gg | Hh | Ch ch | Ii | Jj | Kk | Ll |
| Łł | Mm | Nn | Ńń | Oo | Pp | Rr | Ss | Śś |
| Šš | Tt | Uu | Ŭŭ | Vv | Yy | Zz | Źź | Žž |
На практиці зустрічався альтернативний варіант білоруської латинки.
| Aa | Bb | Cc | Ćć | Čč | Dd | ||||||
| Ee | Ff | Gg | Hh | Xx | Ii | Ĭĭ | Jj | Kk | Ll | ||
| Ĺĺ | Mm | Nn | Ńń | Oo | Pp | Rr | Ss | Śś | |||
| Šš | Tt | Uu | Ŭŭ | Vv | Yy | Zz | Źź | Žž | Ʒʒ | Ʒ́ʒ́ | Ǯǯ |
Історія[ред. | ред. код]
Ще в період Середньовіччя (XIV ст.) з'явилися перші відомі записи білоруського тексту латинським письмом з потреби включення старобілоруських цитат в польські і латинські тексти. Однак це були некодифікавані записи, і, очевидно, вони робилися з використанням правил польської орфографії стосовно передачі старобілоруських звуків.
Вже на ранній стадії свого розвитку старобілоруська писемність латинським алфавітом не була обмежена тільки документами на папері або пергаменті, а використовувалася також для широкого спектра інших офіційних і публічних функцій. Так, історична пам'ятка, дзвін з села Молодова (Іванівський район, Берестейська область), відлитий 1583 року, прикрашений написом старобілоруською латиницею[1].
В XVII ст. поступово розширилося використання латинського письма, паралельно з кирилицею, білоруськими римо-католиками.
В XVIII ст. латинським письмом, паралельно з кириличним, користувались в деяких літературних творах, написаних тодішньою білоруською мовою. В кінці 2013 року в Горецькому районі був виявлений курганний могильник і надгробний камінь, датований серединою XVIII ст., з написом зробленим білоруського латиницею: «Памажы, Госпадзе, Васілю року 1750»[2].
В XIX ст. деякі польські письменники та білоруські літератори з польського культурного середовища користувалися латинським письмом, виключно або частково, в своїх роботах, написаних по-білоруськи. Серед них Ян Чачот, Вінцент Дунін-Мартинкевич, Францішек Богушевич. Революційний демократ Кастусь Калиновський друкував латинським письмом білоруськомовну газету «Мужицька правда» (в оригіналі: «Mużyckaja prauda»; вийшло 7 номерів протягом 1862—1863 роках). Нелегальне віршоване білоруське видання «Розмова двох сусідів» — попередниця «Мужицької правди» — теж друкувалася латиницею і активно розповсюджувалася переважно Білосточчиною і Гродненщиною. Відомо 6 номерів видання «Розмови», перше з яких вийшов в 1861 році.[3]
Дунін-Мартинкевич посилався на той факт, що більшість грамотних людей серед простого народу Білорусі були грамотні саме в сенсі латинського алфавіту.
XX століття[ред. | ред. код]
Звичай латинського запису білоруського тексту поступово зник з ужитку протягом XX століття, хоча ще на початку спостерігалося співіснування двох шрифтів. Багато білоруських видань друкувалися латиницею або частково латиницею. Нею видавалася газета «Наша доля» (1906). «Наша Нива» (номери з періоду 10 листопада 1906 — 31 жовтня 1912) виходила окремо і кирилицею, і латиницею (підзаголовки номерів в оригіналі: «Выходзиць раз у тыдзень рускімі і польскімі літэрамі» і «Wychodzić szto tydzień ruskimi i polskimi literami»).
1907 року видавництво «Загляне сонце і в наше віконце» опублікувало в Санкт-Петербурзі новий «алфавіт» латиницею, в якому автори зробили модернізацію білоруської латинської графіки. Так автори ввели букву č замість колишньої cz, а також літери š і ž замість sz і ż відповідно. Збереглися букви ł і w. Інші білоруські видавництва в Вільнюсі, Мінську і Санкт-Петербурзі також пішли слідом за цією реформою. Незабаром ця форма стала практично загальноприйнятим стандартом друку, відомим як «Нашаніўская лацінка»[1].
Збірки поезій Алоїзи Пашкевич «Скрипка білоруська» і «Хрест на свободу» були надруковані вже оновленою латиницею. Також вона зробила спробу створити початкову дитячу хрестоматію по-білоруськи «Перше читання для дітей-білорусів». Перша збірка віршів Янки Купали «Сопілка», що вийшла 1908 року, була надрукована кирилицею, а друга — «Гусляр» (в оригіналі — Huślar) з'явилася 1910 року й була вже надрукована латиницею[3].
1914 року у Вільно було видано збірку віршів Максима Богдановича «Вінок», на обкладинках якої були поміщені списки книг, які можна замовити у видавництві. Серед 80 видань 44 були доступні кирилицею, 20 — латиницею, а 16 були видані і доступні обома графіками, і тому при їх замовленні також потрібно було вказувати, якими буквами має бути надруковане видання — «рускімі» чи «лацінскімі»[4].
Латинка 1990—2000-х[ред. | ред. код]
|
|
|
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білоруська латинка |
Див. також[ред. | ред. код]
- Білоруська абетка
- Білоруська арабська абетка
- Російська латинка
- Українська латинка
- Keyboard Lithuaniae 1009—2009 i Litwinska-biełaruskaja lacinskaja abeceda
- Лацінка (раскладка клавіятуры) для «чайнікаў» [Архівовано 25 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Латинизатор білоруських вебсторінок [Архівовано 8 вересня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сяргей Гезгала (2 студзеня 2014). Археолагі знайшлі на самым усходзе краіны помнік XVIII cт. з надпісам на беларускай лацінцы. nn.by. Архів оригіналу за 28 лютого 2017. Процитовано 28 лютага 2017.
- ↑ а б Ніна Баршчэўская, Беларуская эміграцыя — абаронца роднае мовы, Катэдра Беларускай Філялёгіі Факультэт Прыкладной Лінгвістыкі і Ўсходнеславянскіх Філялёгіяў Варшаўскі Ўнівэрсытэт, Варшава 2004.
- ↑ Максим Богданович, Венок. Факсимильное издание, Минск, «Мастацкая літаратура», 1985 г.