Велика стратегія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Велика стратегія або висока стратегія включає "цілеспрямоване використання всіх доступних інструментів влади для убезпечення спільноти".[1] Велика стратегія держави стосується таких питань як вибір головного та другорядних театрів воєнних дій під час війни, розподілу ресурсів між силами оборони та силами безпеки, між видами військових сил, визначення способів забезпечення їх озброєнням і військовою технікою, вибір міжнародних союзів, найбільш сприятливих для реалізації національних інтересів. Значним чином перетинаючись із зовнішньою політикою, велика стратегія фокусується переважно на безпекових наслідках політики. Політичне керівництво країни, як правило, визначає велику стратегію за участю військового командування. Розвиток і реалізація великої стратегії може тривати багато років і навіть здійснюватись впродовж життя кількох поколінь.

Концепція стратегії була розширена для опису багаторівневих стратегій в цілому, включаючи стратегічне мислення на рівні корпорацій і політичних партій.  У цьому контексті використання терміну "Велика стратегія" стосується досягнення довгострокових цілей. [2]

Історичні приклади[ред. | ред. код]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Прикладом великої стратегії є рішення союзників під час Другої світової війни  зосередитися на розгромі Німеччини. Рішення, ухвалене спільною згодою після нападу на Перл-Харбор (1941), який призвів до вступу США у війну, було виправдане тим, що Німеччина була найпотужнішим членом Осі, і безпосередньо загрожувала існуванню Великої Британії та СРСР. І навпаки, хоч завоювання Японії привернули значну увагу, вони здійснювались переважно у менш розвинутих територіях та у європейських колоніях. [3]

Холодна війна[ред. | ред. код]

США і Велика Британія використовували політику стримування, як частину власної великої стратегії під час Холодної війни.[4]

  1. Gray, Colin: War, Peace and International Relations: An Introduction to Strategic History, Abingdon and New York City: Routledge 2007, p. 283.
  2. http://www.businessdictionary.com/definition/grand-strategy.html
  3. Morton, Louis (1962). United States Army in World War 2: War in the Pacific, Strategy and Command: The First Two Years. GPO. с. 376–386. 
  4. Gaddis, John Lewis (2005). Strategies of Containment. Oxford University Press. 

Література[ред. | ред. код]

  • Robert J. Art, A Grand Strategy for America (Cornell)
  • Biddle, Stephen. American Grand Strategy After 9/11: An Assessment. 50pp. April 2005
  • Clausewitz, Carl von. On War
  • Fuller, J.F.C.. The Generalship of Alexander the Great
  • Benjamin Isaac. The Limits of Empire: The Roman Army in the East Oxford: Oxford University Press, 1992 (2nd rev. ed.)
  • Kolliopoulos. Grand Strategy of Ancient Sparta. Piotita Publications.
  • Kondilis, P. Theory of War
  • __, Power and Decision
  • Liddell Hart, B. H. Strategy. London:Faber, 1967 (2nd rev. ed.)
  • Luttwak, E. The Grand strategy of the Roman Empire
  • Papasotiriou, Harry. Grand Strategy of the Byzantine Empire
  • Platias, A. International Relations and Grand Strategy in Thucydides
  • Posen, Barry P. Restraint: A New Foundation for U.S. Grand Strategy, Cornell University Press, 2014 ISBN 978-0-8014-5258-1978-0-8014-5258-1
  • Wright, Steven. The United States and Persian Gulf Security: The Foundations of the War on Terror, Ithaca Press, 2007 ISBN 978-0-86372-321-6978-0-86372-321-6