Винайдений рукопис про руський край

Винайдений рукопис про руський край
Жанр	оповідання
Автор	Лесь Мартович
Мова	українська
Написано	1898
Опубліковано	1897
Видавництво	Українське видавництво (Краків)
Видання	1943

«Винайдений рукопис про руський край» — політичний памфлет Леся Мартовича, написаний у першій половині 1897 р.

Історія написання

У час, коли був написаний цей памфлет, Лесь Мартович працював в адвокатській канцелярії в Кутах (тепер Івано-Франківська область), тому ймовірна дата написання: перша половина 1897 року в Кутах.

Спроба публікації

9 липня 1897 він надіслав рукопис твору Михайлові Павлику для вміщення в «Календарі» або у Франковому журналі «Житє і слово». Але «Календар» того року не вийшов, а «Життє і слово» в кінці 1897 р. припинило своє існування. 3 якихось причин рукопис твору лишився неопублікований і не був повернутий авторові, як той просив у листі. Він зберігся в архіві Івана Франка. Вперше опублікований тільки в 1943 р., через 46 років після написання і через 27 років після смерті автора. Більшість теперішніх передруків твору робляться із того пересланого авторського автографу — це взагалі єдиний автограф з цілої літературної спадщини Мартовича, — що зберігається в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), архів І. Франка, № 207, стор. 106—118.

Передумови та Інтертекстуальність

Перечитавши, ще замолоду, до півтисячі книжок, майбутній письменник навчився мистецтву сатиричного зображення у видатних майстрів слова Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Салтикова-Щедріна, І. Франка. Дослідники його творчості знаходять у «Винайденому рукописі…» впливи сатири Михайла Салтикова-Щедріна («Історією одного міста»), Івана Франка («Сморгонська академія») та народних казок. «Винайдений рукопис...» — гострий памфлет на соціально-політичний лад «тюрми народів», якою була, особливо для українського населення, Австро-Угорщина. Засобами нищівного сміху сатирик таврує тут феодально-панські порядки, церкву і мілітаризм, правдиво розкриває паразитизм і зажерливість панів та попів.

Аналіз змісту (оповідання)

Оповідання зберіглося за авторським автографом. При першій публікації в 1943 році в збірці «Лесь Мартович. Твори (в 3-х томах)», знаходилося в т. І і займало 7 сторінок (з 33 по 40).

Сюжет

Твір оригінально побудований. Розповідь у ньому ведеться від імені історика, який передає зміст нібито знайденого філологами старовинного римського рукопису. Змальовується фантастична країна, яку населяють люди, прозвані «паннусами» (панами) і «поппусами» (попами). Це їм, панам і попам, добрі боги дали «мудру й робочу скотину, що працює сама, без погону» і зветься «муссікус» (мужик). Вістря сатиричного пера автора спрямовується проти знущань і грабунків, численних поборів, церковного дурману і т. п. Водночас сатирик висміює довготерпеливу покірність і затурканість «муссікусів», які були на становищі безправних рабів і не виявляли прагнення визволитися з-під соціального й духовного гніту «паннусів» та «поппусів»,

...«Дехто думає, що муссікуси це також люди. Одначе цьому не може бути правда. Невже ж може бути, щоб людина людину ж, себто брат брата (бо всі ми браття), зважилася так оскорбляти й понижати. Щоб людина людині ж робила таку пакість. А з другого ж боку, чи може бути, щоби людина дала над собою так знущатися та й не скинула з себе ганьбляного ярма?! Адже всім нам відома древня історія нашої імперії, який бунт і яку різню справили невільники, коли стало їм тісніше жити»...

Саме такий авторський натяк на те, що селяни-українці повинні самі боронити свої інтереси, відстоювати свою людську гідність і спинив тогочасних його видавців та прихильників від публікації твору, навіть у їхніх прогресивних виданнях.

Сюжетні особливості

Оповідання «Винайдений рукопис про руський край» – казка-алегорія, стилізована під давні письмові пам’ятки. За ідейним спрямуванням – це їдка сатира, політичний памфлет, що своїм викривальним змістом скерований проти тогочасного устрою та пасивності і затурканості народних мас. Композиційно оповідання складається із двох частин – „переднього слова” автора-перекладача і тексту опублікованого ним документу. Мартович використав художній засіб обрамлення : давши на початку твору вступне слово, що стосується літопису і має характер ділового пояснення, наприкінці розповіді він вкладає дуже важливі коментаторські оцінки в уста літописця, від імені якого ведеться розповідь.

Форма літописного древнього документа знадобилась Мартовичеві для того, щоб спроектувати сатиричне світло на реальні суспільні відносини у тогочасному середовищі. Ці відносини розкриті за допомогою алегоричних образів-типів, за посередництвом езопівської мови. Мартович показав з усією відвертістю протилежність та ворожість паннусів і поппусів до робочої скотини – муссікусів. Опис життя останніх, їх праці, звичаїв хоч і подано в алегорично-казковій формі, але з виразним реалістичним підтекстом: автор розповідає про тяжкі і безрадісні дні муссікуса. Мартович показує способи, за допомогою яких провадяться визиск і експлуатація трудового люду: податки, горілка, релігія, культура, рекрутчина. Зриваючи маску добропорядності з тогочасного суспільства та глибоко співчуваючи знедоленим і пригнобленим, Мартович бичує рабську психологію муссікуса-селянина, дошкульно висміює його пасивність, покірливість та забитість. .

Анотація та висновки

Період становлення Мартовича як письменника, завершується оповіданням «Винайдений рукопис про руський край». У ньому відображений висновок про українського селянина, чиєю пасивністю живе і процвітає деспотизм.

Тут вперше Лесь Мартович виступив сатириком щодо народу (селянства), не побоявшись сказати страшну правду про рабську звичку до послуху, аж до втрати людської подоби. Ніколи – ні до, ні після – критика слабких сторін селянства не досягала такої сили. Можливо, саме тому оповідання не вдалося опублікувати за життя сатирика. Своєрідним співвідношенням образів Мартович розкриває різке протиріччя між потенційними можливостями і фактичною роллю народу в суспільно-політичному житті. Цим твором Лесь Мартович розраховував безпосередньо вплинути на селянство, прагнучи розбудити приспану силу народу до активної боротьби.

У цьому "літописі" Мартович довів до високої досконалості найяскравіші риси сатиричної манери, дав підсумок художніх пошуків за вісім літ і зробив нові художні відкриття, які могли народитися тільки в той час, безпосередньо в процесі роботи над втіленням складного по ідеї і гострого, політичною спрямованістю, задуму. Трудність втілення пояснюється стремлінням сатирика висловитися у формах, розрахо­ваних на сприйняття більш широкого кола читачів, аніж «Не-читальник». Це зіграло свою роль в творчому генезисі казково-фантастичних образів, а також у виборі фігури наратора-літописця. Маска літописця дозволила Лесеві Мартовичу провести свої ідеї в наївній і тому найбільш популярній і переконливій формі.

«Винайдений рукопис про руський край» — важливий етап в літературній еволюції сатирика. В ньому бачимо опанування вільною сатиричною формою, яка органічно охоплювала і сучасний, і історичний матеріал, поєднувала із звичайними засобами реалістичного письма гіперболу, фантастику, сарказм, пародію. Оповідання-літопис – підсумок ідейно-творчого розвитку сатирика, що знаменував собою перехід його сатири у вищу фазу зрілості: «Мужицьку смерть» і Забобон.

Публікації

За життя автора цій оповідці-літопису не судилося бути оприлюдненою.

Перша публікація

Лише за старанням поціновувачів творчості Мартовича, зокрема Павла Волосєнки, оповідка ввійшла до тритомного видання в Кракові.

• Лесь Мартович. Твори (в 3-х томах) — Краків, 1943.

Література

• Лесин В. М. Примітки до збірки творів Леся Мартовича // Мартович Л. Вибрані твори /Упоряд., вступ. ст., примітки, словник Лесина В. М. — Ужгород: Карпати, 1989

Посилання

• Автентичний текс оповідки [Архівовано 21 липня 2018 у Wayback Machine.];
• Осучаснений текст оповідки (з тритомнка, виданого в 1943 році) [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.].