Висококонтекстні та низькоконтекстні культури

Високо- та низькоконтекстні культури — концепція кластеризації культур з урахуванням специфік їх прояву, історії, наповнення та складності розуміння представниками зовнішнього світу, тобто іншими спільнотами. Розподіл культур за двома типами може здійснюватися як і в рамках мовних груп, національностей або регіональних спільнот, так і на рівні компанії, професій і тп.

Висококонтекстні культури часто демонструють недиректну, «обхідну» вербальну і невербальну комунікацію, вкладаючи більше значення в ці непрямі повідомлення.

Низькоконтекстні культури навпаки характеризуються прямою комунікацією, що в спрямована на переважно правильное розуміння повідомлення.

Модель висококонтекстних і низькоконтекстних культур пропонує широку основу для досліджень міжкультурної комунікації, проте вона часто зазнає критики серед науковців через відсутність емпіричних перевірок.

Етимологія

Терміни «висококонтекстна культура» та «низькоконтекстна культура» походять від англійськиого від дослівного значення словосполучень «high-context culture» і «low-context culture».

High- (укр. високий) - префікс в англійській мові, який вказує на великий рівень чогось/когось . У контексті «high-context culture» це демонструє великий ступінь залежності розуміння культури, повідомлення від контексту.

Low- (укр. низький) — префікс в англійській мові, який вказує на низький рівень чогось/когось. У випадку «low-context culture» він індикує меншу залежність між правильним усвідомленням повідомлення та контекстом.

Context (укр. контекст) — слово в англійській мові, що тлумачать як сукупність обставин, які оточують/створюють подію, ситуацію або повідомлення і визначають їх значення.

Тобто, у «high-context culture» обставини вважаються ключовим для розуміння інформації, культури та взаємодії. У той час як «low-context culture» буквально означає культуру, в якій уваги менше приділяється контексту (ситуації, невербальним знакам, культурним вимірам тощо) у спілкуванні та взаємодії.

Історія

Кожна культура має свій власний набір моделей та правил спілкування. Так, Едвард Твітчелл Хол, американський антрополог та міжкультурний дослідник запропонував власну їх класифікацію за чотирма критеріями: контекст, інформаційні потоки, відношення до часу та до простору. У праці «Beyond culture» створеної науковцем у 1976 пояснення концептуального поділу ґрунтується на тому, що вирішальне значення для ідентифікації культурних особливостей суспільства/кріїни має контекст, у якому відбуваються ті чи інші події. Автор дійшов висновку, що перещкоди, які виникають у процесі крос-культурної взаємодії частіше за все виникають не через специфічний лінгвістичний чи семіотичний аспекти (мовний код, набір символів і тп), а саме з причинситуативності контексту, що часто може мати декілька трактування та шляхів сприйняття представниками інших культур. Код без контексту є неповним і недостатнім, оскільки він представляє лише частину переданого повідомлення. Так, у межах того, наскільки складний для ідентифікації підтекст розмови між представниками різних культур, розрізняються низькоконтекстні та висококонтекстні культури.

Автор та послідовники

Ступінь наукової розробленості дослджуваних понять є порівняно невисоким, однак, важливим є той факт, що дана концепція має як і послідовників так і доволі багато критиків, що, відповідно, іноді і стає на заваді в розповсюдженні цієї ідеї.

Щодо автора та прихильників, активні дослідження у напрямку міжкульнурних взаємодій та важливості ступенів контексту провадяться:

• Edward T. Hall — піонер в дослідженнях крос-культурних комунікацій, який, власне, став «батьком» поняття «висококонтекстних» і «нізькоконтекстних» культур у своїх роботах «The Silent Language» (1959) та «Beyond Culture» (1976).
• Geert Hofstede — нідерландський професор, що здійснив значний внесок у розуміння культурних відмінностей, включаючи висококонтекстні і низькоконтекстні культури, безпосередньо у роботі «Culture's Consequences» (1980).
• Stella Ting-Toomey — професорка CSUF, шо провадить активні дослідження у напрямку людської комунікації, де для розуміння міжкультурних взаємин активно використовує концепції висококонтекстних і низькоконтекстних культур.

Характеристика

Вискококонтекстна культура

Висококонтекстні культури зазвичай є релятивними, колективістськими, в яких найбільше уваги приділяється міжособистісним стосункам. У них гармонія і благополуччя команди, суспільства є пріоритетнішими за індивідуальні досягнення. Люди покладаються на свої кола друзів і сім'ї, сприймаючи взаємини як частину однієї великої спільноти. Більш того, висококонтекстна культура характеризується довгою історією та традиціями своєї нації

Комунікація має імпліцитний характер, звернена до діалогу, відсутністі відкриті висловлювання, наявна велика кількість пауз, характеризується стриманістю емоцій, врахуваннням невербального параметру повідомлення — значимість зовнішнього вигляду, поведінки, статусу, ієрархічного спрямування.

Висококонтекстним культурам властивий підвищений рівень насиченості конотаціями. Люди, зазвичай, більш уважні, спостережливі до виразу обличчя, мови тіла, зміни тону та інших аспектів спілкування, які не вимовляються прямо.

Риси:

• неочевидність нюансів трансльованої інформації;
• вагомість статусу, рангу;
• спільне минуле, історія;
• емоціне забарвлення повідомлення;
• складність розуміння (усвідомлення);
• важливість (специфічність) невербальної комунікації;
• згуртованість спільноти;
• нюансовість комунікації.

Низькоконтекстна культура

Низькоконтекстні культури ґрунтуються на однозначності висловлювань, оскільки не очікується, що люди знають історію чи досвід один одного. Значення повідомлень більше залежить від вимовлених слів, ніж від інтерпретації «тонких» або невисловлених сигналізаторів.

Комунікація чітка, проста, точна, характеризується експліцитністю висловлювання, повторами (за необхідності роз'яснення), що сприяє правильному усвідомленню ідеї повідомлення. Крім того, вона пряма, у неї відсутні недомовленості, однак відкрито виражаються скарги та невдоволення. Низькоконтекстна комунікація більше покладається на сказані слова для передачі значення, ніж на нюансивні або невисловлені підтексти, тобто характеризується рисами денотації.

У низькоконтекстних культурах взаємини не розглядаються як важливий чинник самоідентифікації. Люди в низькоконтекстних культурах сприймають взаємини набагато легше, а кордони між групами людей будуються у більш гнучкій манері.

Риси:

• очевидність інформації;
• прямота комункації;
• легкість розуміння (усвідомлення);
• менш згуртоване суспільство:
• висвітлювання (відтворення) усіх фактів.

Географія розподілу

Розрізнення культур за контекстом «високих» та «низьких» не може бути чітким і стабільним. Враховуючи специфіку кожної спільноти, її темпи розвитку та перспективу еволюції не можна виключати відповідних змін, що прийдуть з часом. Натомість, порівняння між культурами може продемонструвати більші чи менші відмінності в культурі взаємодій.

Холл описує, що в деяких культурах існують як низько-, так і висококонтекстні ситуації. Однак розуміння загальних домінуючих тенденцій може допомогти інформувати про певний з типів контекстного розподілу та навчати людей, як краще сприяти комунікації між представниками з різним культурним походженням.

Взаємодія представників різноконтекстних культур

Інтеракція між представниками висококонтекстної і низькоконтекстної культур часто може супроводжуватися тружнощами та навіть конфліктами. Виокремимо основні вектори непорозумінь:

Комунікаційний стиль: висококонтекстні культури для передачі повідомлень використовують більше невербальних сигналів, тону, жестикуляції, тоді як у низькоконтекстних культурах більший акцент робиться на прямій, вербальній комунікації. Є імовірність виникнення непорозумінь у сприйнятті інформації.

Кількість експліцитної інформації: обсяг трансльованої інформації, багатослів'я чи, навпаки, «скупі» вібповіді можуть по-рузному інтерпретуватися протилежною за контекстом культурою.

Якість повідомлення: неявно через контекст, невербальні сигнали чи чітко, лаконічно та конкретно подана думка.

Приклади

Наприклад, представники висококонтекстної культури (Китаю, Саудівської Аравії) поширюють більше інформації на коло «членів групи» — сім'ю, друзів і співробітників. Члени низькоконтекстної культури (США, Німеччини) віддають перевагу обмеженому спілкуванню у менших, обраних групах і діляться тільки необхідною інформацією. Висококонтекстні культури більш уразливі для комунікаційних збоїв, коли вони передбачають більш загальне, широке розуміння, ніж є насправді. З іншого боку, їх схильність до непрямих методів спілкування відповідає викликам епохи різноманітності. Низькоконтекстні культури менше здатні терпіти і розуміти різноманітність, а тому, як правило, їх представники більш ізольовані. Очевидність їх пояснень часто може викликати здивування, недомисл, образу.

Французи можуть відчути, що німці недооцінюють їх інтелект, пояснюючи зрозумілі, безперечні речі, в той час як німці можуть відчути, що французькі менеджери не задають ніякого напряму.

Очевидним є той факт, що культури не можуть мать гарантованиї рис конкретного типу культури за контекстом. Цей показник є відносним. Як приклад, Англія (яку вважаємо висококонтекстною культурою), справді, є такою у порівнянні з Данією (вважається низькоконтекстною культурою). Однак, якщо брати до уваги Японію (NB! азійські країни мають найвищі показники контекстності), вона є більш вищою у цьому «рестингу», ніж Англія, однак це не робить останню низькоконтекстною.

З огляду на це, можна висунути узагальнення, що спектр країн між екстремумами тотально низької чи високої за ступенем контекстності культур є широким. Роль цого показника та відносність культутри по відношенню до іншої начілені на більш точне визначення змісту та стилістики комунікативних взаємин.

Рівень контекстності культури українців

Щодо України, оскільки за історичних обставин країна перебувала під впливов як колективістьких, так й вндивідуалістичних культур, ми займаємо відносно проміжне положення у цій класифікації. Якщо порівнювати нашу культуру з європейськими, ми маємо більше недосказаностей, багатозначності у своїх висловлюваннях та ірраціоналізму, але

Україна історично має значний вплив на неї як індивідуалістичних, так і колективістських суспільств, тому їй відводять проміжне місце між низькоконтекстними і висококонтекстними культурами. В українській культурі порівняно з європейськими більше ірраціональності, недомовок і багатозначності.

Помилковим є проведення паралелі між приналежністю до етномовними категоріями та ступенет контекстності культур. Так, Україна, хоч і вважається слов'янською країною, однак у порівнянні з представниками, наприклад, Чехії, Болгарії, росії ми маємо відмінні риси контекстності культур. Так, українці є більш висококонтекстними, аніж чехи, однак, у той же час, росіяни займають більш вищу позиції у складності розуміння культури. Український науковець В. О. Чернецький досліджуючи посткомуністичні культури та у контексті чого порівнюючи Україну та росію зазначив:

«наскільки відмінними можуть бути національні відповіді… Дві культури створюють радикально відмінні дискурси національного: постімперської меланхолії і стійкої спадщини теорії Достоєвського про „всесвітню сприйнятливість“, з одного боку, і реконструювання та переоцінювання колоніяльного і доколоніяльного минулого, з другого»

А. Пустовар у контексті бізнес-комунікації визначила, що під впливом російської бізнес-культури з одного боку, і європейської — з іншого, в спілкуванні з українцями можна зустріті як «висококонтекстних» партнерів, так і «низькоконтекстних». Як свідчать дослідження, в комунікативному контакті українці схильні надавати значення не тільки діловим пропозиціям, але і особистості співрозмовника. Перш, ніж переходити до справи, важливо позиціонувати себе як «свого», згадати спільних знайомих, поскаржитися на життя, показати свій статус, тобто створити атмосферу переговорів. Нав'язування свого регламенту зустрічі іноді також сприймається як домінування і викликає агресію і неприязнь, у такому випадку варто пожертвувати структурованістю зустрічі на користь доброзичливої атмосфери.

Див. також

• Невербальна комунікація
• Культурний релятивізм
• Фатичний акт
• Інтеркультуралізм
• Крос-культурні дослідження
• Крос-культурний менеджмент