Вудила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вуди́ла — невід'ємна складова вуздечки, частина кінської збруї. Являють собою залізні стрижні, поєднані один із одним, що кріпляться до ременів вуздечки і вставляються до рота коня.

Вудила

Історія[ред.ред. код]

Оскільки вудила дозволяють дуже точно керувати твариною, виникли вони майже одночасно з одомашненням коней. Проте найстаріші предмети такого типу не зберіглися, тому що виготовлялись з природніх матеріалів: шкіри, кісток, рогу, дерева. Наразі найдавніші металеві вудила були знайдені на двох археологічних ділянках в Ботаі і датуються 3500-3000 роками до н. е.[1] Між 1300 та 1200 роками до н. е. почали широко використовувати бронзові вудила.

В наш час вудила виготовляються переважно з нержавіючої сталі. Інколи до сплаву додають мідь, яка викликає посилене виділення слини, що робить рот коня «м'яким» та розслабленним. Рідше зустрічаються вудила, виготовлені з пластику або гуми.

Типи вудил[ред.ред. код]

Окрім матеріалу виготовлення вудила різняться формою та розміром металевих стрижнів. Вони можуть бути більш широкими або вузькими; суцільнолитими, гранованими, плетеними; складатися з двох або трьох частин. Найбільш м'якими вважаються широкі та гладкі вудила. Крім того, вирізняють:

  • власне вудила, або трензель — найбільш поширена конструкція, що складається з двох металевих стрижнів та двох кілець, за допомогою яких вона кріпиться до щічних ременів вуздечки;
  • мундштук — вудила з боковими «щічками», які посилюють вплив на рот коня. Також мають мундштучний ланцюжок, який охоплює нижню щелепу ззовні та більш щільно притискає конструкцію до голови. Мундштуки вставляють в рот коня додатково до звичайних вудил, окремо не використовують. За рахунок сильного впливу вони загалом вважаються «жорсткими», тому не використовуються при звичайній їзді, їх застовують у виїздці;
  • пелям — перехідна форма між трензелем та мундштуком, одночасно заміняє обидві конструкції.

Принцип дії[ред.ред. код]

У ротовій порожнині тварини вудила розташовуються на беззубій ділянці нижньої щелепи і створюють тиск на м'які тканини (губи, язик, десна) та опосередковано на кістку. В залежності від сили натягу віжків вудила можуть делікатно впливати або викликати відчутний дискомфорт і біль.

«Жорстке» застосування вудил.

За помірного натягу віжків з обох кінців кінь зупиняється, якщо віжкі натягуються нерівномірно, то кінь, поступаючись тиску, повертає в той бік, де вплив більш відчутний.

Надмірний натяг, різкі ривки віжками, неправильне розташування вудил у роті або невідповідність їх розміру ширині щелепи непокоять тварину, змушують її неадекватно реагувати на дії вершника. Ознаками болю є посилене виділення слини, жування вудил, постійно відкритий рот, помахи головою, «закидання» голови вверх під час руху. За дуже різкого ривка можливий навіть розрив губ у коня, а при постійному негативному впливі вудила можуть спричинити синдром «тугого рота», коли тварина взагалі перестає реагувати на делікатні рухи віжками, а підкорюється лише грубому впливу вершника.

Інколи трапляється, що при різкому ривку кінь затискає вудила зубами, при цьому він позбавляється неприємних відчуттів і робиться некерованим. Такі випадки знайшли відображення у народному фольклорі, зокрема, фразеологізм «закусив вудила» означає некеровану, люту людину.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Anthony, David W. and Dorcas Brown, 2000, "Eneolithic horse exploitation in the Eurasian steppes: diet, ritual and riding, « Antiquity' 74: 75-86.»

Джерела[ред.ред. код]


Інструменти Це незавершена стаття про інструмент, прилад або пристрій.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Кінь Це незавершена стаття про коней.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.