Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Версальська система міжнародних відносин

ВЕРСАЛЬСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

– система міжнар. устрою, встановлена державами-переможницями (гол. чин. Великою Британією, Францією, США і Японією) після Першої світової війни. Ств. на основі Версальського мирного договору 1919 (з Німеччиною) та пов’язаних з ним Сен-Жерменського мирного договору 1919 (з Австрією), Нейїського мирного договору 1919 (з Болгарією), Тріанонського мирного договору 1920 (з Угорщиною), Севрського мирного договору 1920 (з Туреччиною).

Сен-Жерменський мирний договір 1919 констатував розпад Австро-Угорщини і проголошував створення на її тер. республік Австрії, Угорщини, Чехословаччини та Королівства сербів, хорватів і словенців (від жовт. 1929 – Югославія). Колиш. австрійс. провінції – Богемія, Моравія та Сілезія – увійшли до складу Чехословаччини (згодом частину Тешенського р-ну Сілезії було передано Польщі). Держави-переможниці санкціонували також загарбання Польщею Східної Галичини і Зх. Волині, анексію Закарпатської України – Чехословаччиною, Буковини Північної та Бессарабії – Румунією. Від Угорщини до Австрії переходив Бургенланд. Італія одержувала Пд. Тіроль. Договір зобов’язував Австрію в тримісячний термін демобілізувати армію, передати увесь колиш. австро-угор. мор. і річковий дунайський військ. флоти державам-переможницям; їй заборонялося мати військ. авіацію; встановлювалися квоти репарацій; заборонявся аншлюс (приєднання) до Німеччини; Австрія позбавлялася преференцій в Африці й Азії.

Нейїський мирний договір 1919 з Болгарією набрав силу 9 серп. 1920. За ним від Болгарії до Югославії відійшли райони заг. пл. понад 2,5 тис. км 2; Пд. Добруджа залишилась у складі Румунії, Зх. Фракію згодом віддали Греції. На Болгарію накладалася велика контрибуція.

Тріанонський мирний договір 1920 з Угорщиною набув чинності 26 лип. 1921. До Румунії відійшли Трансільванія (істор. обл. на Пн. Румунії) і сх. частина Банату (нині у складі Румунії), до Югославії – Бачка, Хорватія і зх. частина Банату (нині у складі Сербії), до Чехословаччини – Закарпаття, пров. Бургенланд передавалася Австрії, Угорщина відмовлялася від будь-яких прав на порт Фіуме (нині Рієка, Хорватія), визнавала всі новоств. у цьому регіоні д-ви та ін.

Севрський мирний договір 1920 з Туреччиною відокремлював від неї не тільки араб. країни, але й кілька власне турец. територій. В Європі Туреччина втрачала Сх. Фракію і м. Едірне та п-ів Галліпольський, які входили до складу Греції, а також зону проток, що передавалися в міжнар. управління (фактично під контроль Великої Британії). Стамбул залишали Туреччині, але союзні д-ви мали право переглянути це рішення «у тому випадку, коли б Туреччина відхилилася від лояльного додержання постанов даного договору чи додаткових договорів або конвенцій». До Греції відходили також м. Ізмір з прилеглими регіонами, до проєктованого в договорі «незалежного Курдистану» – усі сх. вілаєти Анатолії, до Вірменії – велика тер., кордони якої мав визначити президент США. Крім того, згідно з підписаним одночасно у Севрі англо-франко-італ. договором, в Анатолії виділялися франц. та італ. «сфери впливу». На Туреччину накладалися ін. обмеження. Севрський договір був вкрай небезпечним для турец. державності і незалежного існування турец. нації. Сформований в процесі революції в Туреччині нац. уряд Мустафи Кемаля-паші рішуче відкинув Севрський договір; навіть султан відмовився його ратифікувати. Остаточно припинив дію 1923.

Версальський мирний договір 1919 і всі наступні договори, укладені на його основі, зафіксували в Європі нове співвідношення сил, гол. чин. між Великою Британією, Францією, Італією та Німеччиною, заклали численні зони міжнац. конфліктів у країнах Центр. і Пд.-Сх. Європи, створили на зх. кордонах колиш. Російської імперії «санітарний кордон», перешкодили возз’єднанню всіх укр. земель в єдиній Укр. д-ві. Угоди, підписані у Вашингтоні 1921–22, зафіксували співвідношення сил д-в на Далекому Сході. в.с.м.в. ще більше загострила міжнар. суперечності. Друга світова війна поклала кінець в.с.м.в.

Література

Версальский мирный договор. М., 1925;

• Кемаль М. Путь новой Турции, т. 4. М., 1934;
• Миллер А.Ф. Ближний Восток после первой мировой войны (1918–1923). Севр и Лозанна. М., 1945;
• Штейн Б.Е. «Русский вопрос» на Парижской конференции (1919–1920 гг.). М., 1949;
• Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919 р. (Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція на Україні). К., 1962;
• Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. К., 1993.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: І.М. Кулинич.; url: http://history.org.ua/?termin=Versalska_systema; том: 1