Нейїський мирний договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Територія Болгарії після Нейїського мирного договору

Нейїський мирний договір — один з міжнародних договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему. Підписаний 27 листопада 1919 р. у Нейї-сюр-Сен (фр. Neuilly-sur-Seine, поблизу Парижа) між Болгарським царством, учасницею блоку Центральних держав, і державами-союзницями Антанти (США, Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, Японська імперія, Королівство Греція та ін.). Набрав чинності 9 серпня 1920 р.

Основні положення[ред.ред. код]

За Нейїським договором від Болгарії до Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли 4 райони загальною площею &&&&&&&&&&&02566.&&&&&02566 км² з містами Цариброд, Босилеград і Струмиця.

Підтверджувався кордон з Королівством Румунія, встановлений Бухарестським мирним договором 1913, за яким Південна Добруджа залишилася за Румунією.

Болгарське царство було позбавлено Західної Фракії (8,5 тис. км²) і з нею виходу в Егейське море. Західна Фракія переходила у розпорядження Великої Британії, Королівству Італія, Французькій республіці, США та Японській імперії, які зобов'язалися (ст. 48) «гарантувати свободу економічного виходу Болгарії до Егейського моря». Це зобов'язання було порушене передачею Західної Фракії Королівству Греція в 1920 р.

Болгарське царство зобов'язалося виплатити репарації в 2,25 млрд золотих франків. Його господарство та фінанси були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великої Британії, Французької республіки та Королівства Італія. Військові статті договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.), чисельність поліції і жандармерії Болгарського царства.

У 1923 і 1930 були переглянуті статті про репарації, у 1938 — про військових обмеженнях. У 1940 Південна Добруджа (згідно з Болгарсько-Румунським договором від 7 вересня 1940 р.) повернена Болгарському царству.

Після Другої світової війни Нейїський мирний договір повністю втратив чинність.

Окремі статті[ред.ред. код]

Стаття 125
Понад платежі, передбачені в статті 121, Болгарія зобов'язується повернути на умовах, установлених Міжсоюзною комісією, предмети всілякого ґатунку й цінні папери, загарбані, конфісковані чи секвестровані на територіях Греції, Румунії або Сербії, що зазнали вторгнення, коли буде можливо їх упізнати на території Болгарії, крім худоби, з якою буде вчинено відповідно до статті 127. З цією метою Уряди Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенської держави повідомлять Міжсоюзну комісію в чотиримісячний термін після того, як набере чинності цей Договір, про список предметів і цінних паперів, що їх слід упізнати й відносно яких вони можуть засвідчити, що їх було загарбано на територіях, які зазнали вторгнення, і що їх може бути знайдено на болгарській території; воднораз вони повідомлять усілякі відомості, що дозволять знайти і впізнати їх. Болгарський уряд зобов'язується полегшити всіма наявними в нього засобами розшук названих предметів і цінних паперів та опублікувати у тримісячний термін від початку чинності цього Договору закон, який зобов'язуватиме болгарських громадян під страхом покарання, передбаченого за приховування, оголошувати про всілякі предмети й цінні папери такого походження, що знаходяться в їхньому володінні.
Стаття 126
Болгарія зобов'язується розшукати й повернути, не гаючи часу і за належністю, Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенській державі всілякі документи або архіви та всілякі предмети, що становлять археологічний, історичний чи художній інтерес і загарбані на території цих країн під час війни. Всілякі конфлікти, що виникають між зазначеними вище державами та Болгарією з приводу власності на це різноманітне майно, передаватимуться третейському судді, якого буде призначено Міжсоюзною комісією і рішення якого будуть остаточними.

27 листопада 1919 р.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ключников Ю. В., Сабанин А. В. Нейи. — М., 1926. — С. 41-42. Україна в міжнародно-правових відносинах, книга 2, Правова охорона культурних цінностей, Київ, Юрінком Інтер, 1997