Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГОМІЙ

ГОМІЙ

археологічна пам’ятка – літописне місто Черніг. землі, центр волості «Радимичі». Нині – тер. м. Гомель (обл. центр Республіки Білорусь). Уперше Г. згадано в Іпатіївському літописі під 1142 у зв’язку з боротьбою смоленського кн. Ростислава Мстиславича і черніг. Ольговичів. Назва, імовірно, похідна від старослов’ян. «гомила», «гомола» – могила, високий пагорб. Пам’ятка знаходиться в центрі сучасного міста, на високому (22 м) мисі правого берега р. Сож (прит. Дніпра), в гирлі її притоки – ручаю Гомеюк, і складається з дитинця (1,4 га), окольного граду (бл. 12,5 га) та неукріплених посадів на пн. і пд. від останнього. Оборонні споруди не збереглися. Виник Г. наприкінці 9 ст. на тер. с-ща роменської культури, якому передувало поселення колочинської культури 6–7 ст. Від 1164 – центр удільного князівства. Це сприяло розвиткові міста – тут велося монументальне буд-во. На серед. 13 ст. його заг. пл. складала 45–50 га. Бл. 1239 місто знищено під час монголо-татарської навали.

1926 археол. розкопки Г. проводив І.Ющенко, 1975 – М.Ткачов, 1986–88 – О.Макушніков (усього розкрито бл. 2000 м²). Досліджено рештки укріплень, житла і госп. споруди, ремісничі майстерні. Серед останніх – унікальна майстерня зброяра серед. 13 ст. Зафіксовано також рештки залізоробного, ковальського, ювелірного, шкірообробного, гончарного, склоробного, косторізного та ін. ремесел.

Література

Ипатьевская летопись. В кн.: ПСРЛ, т. 2. М.–Л., 1962; Макушников О.А. Основные этапы развития летописного Гомия (до серед. XIII в.). В кн.: Проблемы археологии Южной Руси. К., 1990.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: В.П. Коваленко.; url: http://history.org.ua/?termin=Gomiy; том: 2