Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЕКАБРИСТІВ РУХ в Україні

ДЕКАБРИСТІВ РУХ в Україні. Назву отримав за назвою місяця — грудень (рос. «декабрь»), коли відбулося збройне повстання 1825.

Д.р. зародився в Санкт-Петербурзі та Москві. 1814 ген.-майор М.Орлов і офіцер М.Дмитрієв-Мамонов розпочали створювати з-поміж однодумців таємний «Орден російських рицарів», програма якого містила плани обмеження самодержавної влади (див. Самодержавство) в Російській імперії, скасування кріпацтва, поліпшення стану пром-сті, торгівлі, запровадження вільного книгодрукування. В тому ж році група офіцерів, зокрема О. Муравйов, М.М. Муравйов, І. Бурцов, об’єдналася в «Священну артіль». До них приєдналася група вихованців Царськосельського ліцею — В. Кюхельбекер, І. Пущин та ін.

Діяльність цих таємних гуртків стала поштовхом до утворення в С.-Петербурзі 21(09) лют. 1816 першої в Росії таємної дворянської орг-ції — «Союзу порятунку». Засновниками орг-ції виступили гвард. офіцери: О.Муравйов, М.М.Муравйов, І.Якушкін, брати С.Муравйов-Апостол та М.Муравйов-Апостол, кн. С.Трубецькой. Провідну роль відігравав О.Муравйов. Чл. орг-ції також стали М.Новіков, М.Лунін, Ф.Глинка, кн. І.Долгоруков, П.Пестель, І.Бурцов та ін. П.Пестеля до т-ва залучив і сприяв розвиткові його респ. поглядів республіканець і масон (див. Масонство) М.Новіков. У свою чергу П.Пестель істотно вплинув на діяльність «Союзу порятунку», із його вступом до т-ва останнє почало перетворюватися у військ. орг-цію з чітко визначеною метою: введення конституційної монархії, звільнення селян із кріпосної залежності.

За час існування «Союз порятунку» об’єднував приблизно 30 осіб. У січ. 1817 орг-ція ухвалила (згідно зі статутом) рішення про зміну своєї назви — «Товариство істинних і вірних синів Вітчизни». Наступним кроком стало утворення восени 1817 у Москві військ. т-ва, до якого ввійшли О.Муравйов, М.М.Муравйов, С.Муравйов-Апостол, кн. С.Трубецькой, кн. Ф.Шаховськой, П.Колошин та ін. На його основі  утворився «Союз благоденства». Програма цієї орг-ції  — «Законоположення союзу благоденства» або «Зелена книга» (остання назва — від кольору обкладинки зшитку) — була написана М.М.Муравйовим, С.Трубецьким, П.Колошиним. Існувала й таємна ч. програми, яка в письмовому вигляді не збереглася і в якій ішлося про скасування самодержавства в Рос. імперії  шляхом військ. перевороту, запровадження конституції та представницького правління.

Важливим напрямом діяльності «Союзу благоденства» стало формування управ на місцях і вербування нових членів. Поряд з Корінною управою, яка керувала всіма справами т-ва в С.-Петербурзі, існували «побічні» управи в Москві, Тульчині, Полтаві, Тамбові, Нижньому Новгороді (обидва нині міста в РФ), Кишиневі (нині столиця Молдови). Найбільшою і найактивнішою була Тульчинська управа, очолювана П.Пестелем. Полтав. управу очолював М.Новіков.

Протягом трирічної діяльності т-во об’єднало понад 200 чл. У січ. 1820 відбулася нарада чл. Корінної управи. На ній П.Пестель зробив доповідь, в якій виклав усі переваги й недоліки як монархічного, так і республіканського правлінь, доводячи прогресивність останнього (див. Декабристів конституційні проєкти).

У січ. 1821 у Москві зібрався з’їзд «Союзу благоденства», який ухвалив  рішення  про  розпуск т-ва. Тоді ж було прийнято таємну постанову про створення чотирьох нових управ, але без участі прореспубліканськи налаштованих прибічників П.Пестеля.

Внаслідок розпаду «Союзу благоденства» сформувалися дві таємні орг-ції: у С.-Петербурзі — помірковане Пн. т-во та в Тульчині — радикальне Пд. т-во (останнє утворилося раніше Пн.). Представниками Тульчинської управи на моск. з’їзді, який проголосив розпуск «Союзу благоденства», були М.Комаров та І.Бурцов. Вони й повідомили чл. Тульчинської управи про рішення з’їзду. Але П.Пестель практично не припиняв діяльності своєї управи. Він реорганізував її та створив на її базі в берез. 1821 Пд. т-во. Директорами були обрані П.Пестель та О.Юшневський. Разом із тим т-во планувало налагодити  тісну  взаємодію  з  Пн. т-вом, розглядаючи обидві орг-ції як складові ч. єдиної структури, а тому третім директором було обрано М.М.Муравйова.

Кер-во Пд. т-ва вважало, що революц. зміни в Рос. імперії можна здійснити лише військ. шляхом. Повстання на окраїнах Рос. імперії повинно було підтримати виступ у центрі. За такої умови можна було подолати опір царизму й захопити владу. Тактика військ. революції передбачала збільшення кількості військових у т-ві, особливо командирів військ. частин. Тим часом П.Пестелю присвоїли звання полковника і його було призначено командиром В’ятського піх. полку.

У січ. (ст. ст.) 1822 у Києві відбувся перший установчий з’їзд керівників Пд. т-ва (П.Пестель, О.Юшневський, В.Давидов, кн. С.Волконський, С.Муравйов-Апостол). На з’їзд було запрошено кер. Пн. т-ва М.М.Муравйова, який перебував у Білорусі на маневрах, але він не прибув через зайнятість військ. справами. З’їзд прийняв рішення скликaти наступні з’їзди щороку, а місцем їх проведення визначив Київ як колиш. центр Давньорус. д-ви (див. Київська Русь); з’їзди мали відбуватися під час контрактових ярмарків (див. Київський контрактовий ярмарок), коли до міста з’їжджалися дворяни і влаштовувалися численні бали. Було ухвалено рішення про створення Кам’янської управи (м-ко Кам’янка), яку очолили В.Давидов та кн. С.Волконський.

На наступному січневому з’їзді 1823 була сформована третя, Васильківська управа, яку очолили ініціатори її створення С.Муравйов-Апостол та М.Бестужев-Рюмін. Поступово вона стала найактивнішою: розробила кілька планів збройних виступів, вела пошук союзників.

На з’їздах розглядалися питання програми й тактики т-ва, зокрема обговорювався розроблюваний П.Пестелем проєкт конституції-наказу, що згодом, 1824, отримав назву «Руська правда» (це був своєрідний наказ Тимчасовому урядові, який планувалося створити після революц. перевороту і який, зосередивши всю повноту влади в своїх руках, мав протягом 10 років утілити його в життя). Активну  участь в обговоренні брали С.Муравйов-Апостол, О.Юшневський, М.Крюков.

У «Руській правді» передбачалося 10 глав. Але повністю розроблені й обговорені були лише дві перші й більша ч. третьої. Четверта і п’ята глави існували в чернетках; збереглися підготовчі матеріали до останніх п’яти глав.

«Руська правда» проголошувала знищення кріпацтва. Водночас запроваджувався поділ усіх земель кожної волості на 2 частини: на фонд сусп. земель і фонд приватних земель.

Фонд сусп. земель мав бути створеним із земель, частково конфіскованих у поміщиків, а частково реквізованих із держ. маєтностей, і поділятися між волостями. Сусп. земля волості належала всій волості і не підлягала продажу. Кожний громадянин країни мав право отримати безплатно наділ із сусп. фонду й обробляти його власноруч.

Фонд приватних земель волості мав  складатися із земель, що перебували в приватній власності поміщиків і селян, а також у власності д-ви. Земля з приватного фонду могла продаватися, купуватися, здаватися в оренду, передаватися в спадок. Для її обробітку можна було використовувати вільнонайману працю.

За «Руською правдою» в країні мало бути встановлено респ. форму правління. Скасовувалися станові відмінності (див. Стани), оголошувалися рівність усіх громадян перед законом і право кожного громадянина брати участь у держ. справах. Громадяни чол. статі, які досягли 20-річного віку, отримували виборчі права без обмеження майновим чи будь-яким ін. цензом, рекрутська повинність замінялася заг. військовою повинністю. Військові поселення ліквідовувалися. Оголошувалася свобода слова, друку, зборів, віросповідання. Всіляко заохочувався розвиток пром-сті й торгівлі. Замість станового суду вводився суд присяжних засідателів, рівний для всіх громадян.

За проєктом Пд. т-ва, Рос. імперія повинна була стати єдиною неподільною республікою з сильною центр. владою. Федеративний устрій відхилявся. Найвищим законодавчим органом проголошувався однопалатний парламент — Нар. віче, яке складалося з нар. представників, обраних на 5 років. Кожного року п’ята ч. його складу мала бути переобраною. Головою мав обиратися один із тих чл. Нар. віча, які перебували в ньому п’ятий рік. Нар. віче мало виключне право видавати закони, оголошувати війну й укладати мир.

Виконавча влада, за проєктом, належала Думі, яку складали 5 осіб і яку обирало Нар. віче на 5 років. Щороку один із чл. Думи вибував і його заміняв інший. Головою ставав той, хто перебував у складі Думи п’ятий рік. Контроль за виконанням норм конституції та дотриманням законів покладався на Верховний собор. До його складу передбачалося ввести 120 осіб (бояр), яких обирали довічно з людей, відданих країні й народу. Верховний собор призначав головнокомандувачів арміями під час війни. Столицю республіки планувалося перенести в Нижній Новгород.

Усі народи Рос. імперії, за проєктом, мали в майбутньому злитися в єдиний рос. народ і втратити свої нац. особливості. Передбачалася й християнізація цих народів (див. Християнство). Виняток становила Польща, за якою визнавалося право на самовизначення, але за умов одночасного повстання й проведення на її тер. перетворень, подібних до тих, що відбудуться в Росії.

Готуючись до повстання, Пд. т-во вело інтенсивні пошуки ін. таємних орг-цій, в союзі з якими можна було б досягти поставленої мети. 1823 керівники Васильківської управи С.Муравйов-Апостол та М.Бестужев-Рюмін встановили зв’язки із польським Патріотичним товариством — орг-цією польс. шляхетських революціонерів, яку очолював С.Кшижанівський. В ході переговорів було досягнуто домовленості про спільний виступ проти самодержавства. Польс. патріоти визнали осн. положення «Руської правди»; після революції в Росії і в Польщі мало бути встановлено респ. правління. Разом із тим вони наполягали на передачі Польщі ч. укр. земель. Пд. т-во зобов’язалося після військ. перевороту визнати незалежність Польщі. Це єднало ліберально-опозиційні сили двох народів у боротьбі проти самодержавства.

Влітку 1825 під час табірних зборів у м-ку Ліщин (нині село Житомир. р-ну Житомир. обл.) відбулося кілька зустрічей представників Пд. т-ва, Товариства з’єднаних слов’ян та таємної орг-ції (без назви), яка діяла на тер. України.

Хоча Пд. т-во і Т-во з’єднаних слов’ян виникли практично одночасно, вони до 1825, очевидно, навіть не здогадувалися про існування одне одного. Лише у верес. 1825 у м-ку Ліщин з ініціативи керівників Васильківської управи було проведено злиття Пд. т-ва та Т-ва з’єднаних слов’ян, після чого останнє стало особливою Слов’ян. управою в складі Пд. т-ва.

Наприкінці 1825 інтенсивно розроблявся конкретний план повстання, який передбачав спільні дії всіх т-в. До складу Пд. директорії було введено С.Муравйова-Апостола як кер. найчисленнішої Васильківської управи. Головою Тульчинської управи став кн. О.Барятинський. Такі зміни в кер-ві були пов’язані з тим, що П.Пестель під час повстання повинен був перебувати в С.-Петербурзі, де мав формуватися Тимчасовий уряд.

 Повстання було заплановане на літо 1826. Але несподівана смерть імп. Олександра I 1 груд. (19 листоп.) 1825 прискорила розвиток подій: виступ призначили на день «переприсяги» новому імператору Миколі I, тобто на 26 (14) груд. 1825. Унаслідок поганої організації та неузгодженості дій збройний виступ у С.-Петербурзі зазнав поразки.

Перед самим виступом, 25 (13) грудня 1825, було заарештовано П.Пестеля, а згодом й ін. кер. Тульчинської управи. Незважаючи на звістку про розгром повстання в С.-Петербурзі, 10 січ. 1826 (29 груд. 1825) у с. Триліси (нині село Фастівського р-ну Київ. обл.), де була розташов. 5-та рота Черніг. піх. полку, розпочався збройний виступ, який очолив С.Муравйов-Апостол (див. Чернігівського полку повстання). 11 січ. 1826 (30 груд. 1825) повсталі зайняли Васильків, до них приєдналися ін. роти полку. В їхньому розпорядженні опинилися склади зі зброєю, продовольством, обмундируванням. До них співчутливо ставилася переважна ч. місц. населення. У Василькові перед солдатами був прочитаний «Православний катехізис», написаний С.Муравйовим-Апостолом та М.Бестужевим-Рюміним. У вигляді запитань і відповідей в реліг. формі цей агітаційний документ доводив необхідність повалення самодержавства і встановлення респ. ладу. В наступні дні до повсталих приєдналися майже всі підрозділи Черніг. полку.

Сподівання на підтримку з боку ін. полків не здійснилися. Командуванню вдалося ізолювати чернігівців. Уже на шостий день, 15(03) січ. 1826, між селами Устимівка та Ковалівка (обидва нині села Васильківського р-ну Київ. обл.) повстанців було оточено військами, вірними уряду, й розстріляно з гармат. Керівників повстання взято в полон і відправлено до С.-Петербурга.

У справі декабристів розпочалося слідство, а влітку 1826 відбувся суд, який виніс вирок про страту П.Пестеля, К.Рилєєва, П.Каховського, С.Муравйова-Апостола, М.Бестужева-Рюміна. Решта організаторів та учасників отримали різні терміни відбування каторжних робіт чи були розжалувані в солдати й відправлені до діючої Кавказ. армії.

Література

• Багалій Д. Декабристи на Україні. Х., 1926;
• Лисенко М. Декабристський рух на Україні. К., 1954;
• Нечкина М.В. Движение декабристов, т. 1. М., 1955;
• Окунь С.Б. Нариси з історії СРСР. Кінець XVIII – перша чверть XIX ст. К., 1957;
• Медведська Л.О. Декабристи на Полтавщині. Х., 1960;
• Сергієнко Г.Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. К., 1975;
• Нечкина М.В. Декабристы. М., 1982;
• Казьмирчук Г.Д. Декабристы на Винничине. Винница, 1988;
• Казьмирчук Г.Д., Микульская Л.А. Декабристы и Волынь. Луцк, 1988;
• Литвин О.К. Рух декабристів. В кн.: Історія народів Росії. Середина XVIII ст. – 1917 р. К., 1992;
• Киянская О.И. Павел Пестель: офицер, разведчик, заговорщик. М., 2000; Проблеми історії України XIX ст. – початку XX ст., вип. 3. К., 2001; Декабристські читання: Збірник статей Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 180 річниці заснування Південного товариства декабристів. К., 2001; Киянская О.И. Научная биография П.И.Пестеля. Автореферат дис. д-ра истор. н. Саратов, 2002.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: Г.Д. Казьмирчук, М.В. Дука.; url: http://history.org.ua/?termin=Dekabrystiv_rukh_v_Ukr; том: 2