Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДМИТРІЙ ДОНСЬКОЙ

ДМИТРІЙ ДОНСЬКОЙ, Дмитрій Іванович Донськой (12.10. 1350—19.05.1389) — вел. кн. моск. (1359) і владимирський (від 1362, з перервами). Канонізований РПЦ як преподобний, день пам’яті вшановується 19 трав. (ст.ст.). Н. в м. Москва. Онук вел. кн. моск. та владимирського Івана Даниловича Калити, син Івана Івановича Красного (вел. кн. моск. і владимирський 1353—59) та його другої дружини Олександри. Став правителем Великого князівства Московського в малолітньому віці: був посаджений на престол моск. боярами, які скористалися усобицями в Золотій Орді та напругою у відносинах між золотоординськими ханами та великими князями владимирськими, щоб утвердити вел. князем моск. саме Д.Д. За малолітства Дмитрія боярський уряд очолював митрополит Київ., Моск. і всієї Русі Алексій (Бяконт; 1354—78). Цей уряд досить успішно вів боротьбу Вел. князівства Моск. за гегемонію серед ін. рос. князівств, зокрема добився в Золотій Орді ярлика (див. Ярлики ханські) для Д.Д. на князювання вел. кн. владимирським. Ця дипломатична перемога була закріплена шлюбом Д.Д. з дочкою попереднього вел. кн. владимирського (1360—63) Дмитрія Костянтиновича — Євдокією (1366). Водночас у самому Моск. князівстві формувався удільний лад: 1364 з благословіння митрополита Алексія було укладено договір між Д.Д. та його братом у перших Володимиром Андрійовичем Хоробрим, який дістав м. Серпухов (нині місто в Моск. обл., РФ), але визнавав себе васалом вел. кн. моск. Від 18 років Д.Д. став повноправним правителем, хоча й прислухався до порад митрополита та бояр. Гол. суперником Москви в той час було Вел. князівство Тверське, очолюване вел. кн. тверським Михаїлом Олександровичем. Із сестрою останнього Іуліанією був одружений вел. кн. литов. Ольгерд, котрий підтримував Твер (нині місто в РФ) у його протидії Москві. 1368 Д.Д. зрадницьки захопив кн. Михаїла, але під тиском уряду Золотої Орди змушений був його звільнити. Після цього моск. військо оволоділо с. Городок (нині село у Тверській обл., РФ) на р. Стариця (прит. Волги). Це спричинило війну Моск. князівства з Тверським, яке підтримав Ольгерд. 21 грудня 1368 військо Великого князівства Литовського (ВКЛ) завдало нищівної поразки моск. силам на р. Тростня, після чого обложило Москву, але не змогло її взяти. Під час нової війни проти Твері Д.Д. спочатку взяв гору над нею, розоривши також Смоленське князівство, але потім знову мусив витримувати облогу Москви від військ Ольгерда (6—14 груд. 1370). Після відступу Ольгерда Д.Д. переміг тверського кн. Михаїла, а пізніше уклав мирний договір із ВКЛ (1371), скріплений шлюбом Олени Ольгердівни з Володимиром Андрійовичем. Чергове протистояння Д.Д. та Михаїла, знову підтриманого Ольгердом, завершилося без кровопролиття мирним договором (літо 1372). Через кілька років Д.Д. зібрав велике військо з кількох князівств і взяв Твер (3 верес. 1375), після чого Вел. князівство Тверське було значно послаблене.

Посилення Московського князівства викликало невдоволення адміністрації Золотої Орди і потужні ординські напади (насамперед поразка моск. війська на р. П’яна (прит. Сури, бас. Волги) 1377), які були призупинені перемогою Д.Д. над мурзою Бегичем на р. Вожа (прит. Оки, бас. Волги) 11 серп. 1378. Д.Д. виявив себе хорошим дипломатом, про що свідчить уміле використання ним усобиць у ВКЛ по смерті Ольгерда. На боці вел. кн. моск. виступили Андрій та Дмитрій Ольгердовичі, що дало можливість Москві оволодіти м. Переславль-Залеський (нині місто в Ярославській обл., РФ), посилити свої позиції в Сіверщині. Зважаючи на складне становище в РПЦ по смерті митрополита Алексія та невдалу спробу поставити новим митрополитом Михаїла (Митяя), Д.Д. був змушений визнати новим митрополитом Кипріяна. Особливо велике значення мала для Д.Д. підтримка з боку святителя Сергія Радонезького, Стефана Махриського (киянина родом), Димитрія Прилуцького, Діонісія та ін., що сприяло консолідації рос. князівств навколо Вел. князівства Моск. в його антиординській боротьбі. До Д.Д. приєдналися й досить значні війська Андрія та Дмитрія Ольгердовичів, кн. Дмитра Михайловича (Коріятовича) Боброка-Волинського. Масштабна битва з військами Золотої Орди відбулася 8 верес. 1380 на Куликовому полі (при впадінні р. Непрядва в Дон; див. Куликовська битва 1380). У ній перемогу над ординцями хана Мамая здобуло військо Дмитрія, прозваного за це Донським. Усупереч поширеній думці, він не показав себе тут як полководець належним чином, навіть виявив слабкодухість. Куликовська битва мала велике міжнар. значення, прискорила звільнення рос. земель від поневолення.

Однак ця перемога не привела до ліквідації золотоординського панування, і вже 1382 хан Тохтамиш, скориставшися зрадою, захопив Москву, оборону якої очолював литов. кн. Остей, і спалив її, як і деякі ін. міста. Ординцями було вбито понад 24 тис. москвичів, не рахуючи втоплених і спалених. Д.Д. зі своїм військом не насмілився виступити проти Тохтамиша і відступив до м. Кострома (нині місто в РФ). Пізніше він змушений був віддати в заложники хану свого сина Василія, якому 1385 вдалося втекти до Молдови, а звідти — в Україну. Того ж року Д.Д. уклав мир з вел. кн. рязанським Олегом Івановичем, який до цього був союзником Тохтамиша (за це Д.Д. спустошив Рязанщину), і віддав свою дочку Софію за його сина Федора. Взимку 1385—86 він завдав тяжкого удару Новгороду Великому, але внаслідок Кревської унії 1385 вплив Москви на зх. напрямі послабшав, насамперед у Смоленському князівстві.

Загалом володіння Моск. князівства при Д.Д. розширилися, хоча це й коштувало тяжких людських і матеріальних втрат. 1389 Д.Д. встановив новий (територіальний) принцип формування війська на відміну від попереднього (служилого); дещо обмежив права боярства, сприяв централізації органів влади. Важливим успіхом Д.Д. на шляху  зміцнення великокнязівської влади й Моск. д-ви була передача ним по заповіту Владимирського великого князівства як власної «вотчини» синові — вел. кн. моск. Василію Дмитровичу (ін. синам були дані звичайні уділи). Д.Д. був ініціатором буд-ва кам’яних укріплень Моск. Кремля, сприяв буд-ву церков і монастирів.

Література

• Кучкин В.А. Дмитрий Донской. «Вопросы истории», 1995, № 5–6;
• Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей, т. 1. М., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: Ю.А. Мицик.; url: http://history.org.ua/?termin=Dmytriy_D; том: 2