Ольгерд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ольге́рд
Великий Князь Литовскїй, Рускїй Жомоитскїй и иныхъ
Algierd. Альгерд (A. Guagnini, 1578).jpg

Великий князь Руський
Великий князь Литовський
Правління 1345-1377
Попередник Євнут
Наступник Ягайло
Інші титули Князь Вітебський
Біографічні дані
Релігія Язичництво
Християнство
Народження 1296
Смерть 24 травня 1377
Дружина Марія Ярославна
Другий шлюб Уляна Олекснадрівна
Діти Андрій, Дмитро, Володимир, Костянтин, Федір, Федора, Агрипина, Ягайло, Скиргайло, Корибут-Дмитро, Коригайло, Лугвен, Вигунт, Свидригайло, Олена, Марія, Олександра
Династія Гедиміновичі
Батько Гедемін
Мати Євна
COA of Gediminaičiai dynasty Lithuania.svg
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ольге́рд (лит. Algirdas; бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський (13451377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського[1]. Батько литовського князя і польського короля Ягайла. Князь вітебський1320) і кревський1338)[1]. Після смерті Гедиміна (1341) відсторонив від правління Литвою свого брата Явнуту (1345), став великим князем литовським. Державними справами займався спільно з братом Кейстутом[1]. Приєднав до Литви більшу частину земель колишньої Київської Русі: частину Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі Чернігово-Сіверщини й Поділля (1362)[2]. Здійснив успішний похід проти ординців у Південній Україні, розбив татарське військо на Синіх Водах (1362)[2]. У союзі з Тверським князівством воював із ординською Московією (13681372)[2]. У писемних джерелах постає як мудрий правитель і успішний полководець[1]. Знав декілька мов[1]. Не вживав алкогольних напоїв[1]. За даними пом'яника Києво-Печерського монастиря прийняв християнство[1]. У листі до константинопольського патріарха Філофея (1371) титулував себе царем[1].

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Ольгерд народився близько 1296 року в родині литовського князя Гедиміна. Його старшими братами були Монвид і Наримунт; молодшими — Коріят, Любарт, Кейстут і Явнут.

1318 року Ольгерд одружився із руською князівною Марією, дочкою вітебського князя Ярослава Васильовича із дому Ізяславичів Полоцьких. 1320 року, після смерті тестя, він успадкував Вітебське князівство[1].

1327 року Ольгерд очолював литовське військо у спільному з поляками поході проти Бранденбургу[1].

1338 року Ольгерд отримав від батька Гедиміна князівство із центром у замку Крево[1].

1341 року після смерті Гедиміна (1341), який розділив Велике князівство Литовське між синами, Ольгерд залишився на Кревському столі, в той час як столичне місто Вільно дісталося його наймолодшому братові Явнуту[1]. Формально великим князем вважався Явнут, але брати не визнавали його своїм сюзереном[1].

Протягом правління Ольгерда Велике князівсво Литовське воювало на заході із Тевтонським орденом. Провідну роль у ній грав Кейстут, проте сам великий князь брав участь у деяких боях проти хрестоносців, зокрема на річці Страва (1348) та біля замку Рудау (1370)[1].

Великий князь[ред.ред. код]

1345 року Ольгерд, спільно із братом Кейстутом організували державний переворот й усунули Явнута від влади[1]. Великим князем литовським став Ольгерд, а Кейстут — князем тракайським, гродненським і берестейським[1]. Обидва брати керували державними справами спільно: Кейстут відповідав за західні рубежі, зокрема боротьбу з Тевтонським орденом; Ольгерд займався східним і південним напрямком — боротьбою з руськими князівствами та Золотою Ордою[1].

Протягом правління Ольгерда Велике князівсво Литовське воювало із Тевтонським орденом. Провідну роль у ній грав Кейстут, проте сам Ольгерд брав участь у деяких боях проти хрестоносців, зокрема на річці Страва (1348) та біля замку Рудау (1370)[1].

Боротьба за руські землі[ред.ред. код]

Ольгерд проводив політику розширення Литви на схід і південь, об'єднуючи землі колишньої Київської Русі. У 1350-тих роках він завоював частину володінь смоленських князів: Брянськ, Мстиславль, Білий[1]. У 13491351 і 1366 роках він успішно воював із польським королем Казимиром ІІІ за Галицько-Волинську спадщину[1], виборовши Волинь за винятком Белзу і Холму. 1377 року було приєднано Берестейський, Володимирський і Луцький уділи Волині. Завдяки Ольгерду у сфері впливу Литви періодично перебували Смоленськ, Псков і Новгород[1]. 1349 Ольгерд безуспішно намагався встановити політичний контакт із золотоординським ханом Джанібеком[1].

За гіпотезою Фелікса Шабульда, 1359 року Ольгерд скористався анархією в Золотій Орді й уклав союз із темником Мамаєм[1]. Спільно із ним Литва розпочала війну із джучидським «Волзьким царством», яке опанували царевичі-джучиди зі східного крила Улусу Джучі[1]. Влітку 1362 Ольгерд здійснив визвольний похід у Південно-Східну Україну між Дніпром і Доном, а восени — напав на ординське Поділля. Його військо досягло Чорного моря біля гирл Дніпра й Південного Бугу[1]. У цьому поході литовсько-руські сили розбили трьох татарських князів у битві на Синіх Водах, про що згадують пізніші джерела[1]. Внаслідок успішних військово-політичних Ольгерда землі колишньої Київської Русі позбулися політичної залежності від Золотої Орди й були приєднані до Великого князівства Литовського. Зокрема, частиною Литовської держави стали Волинь, Київщина, Чернігівщина, Сіверщина та Поділля, де постали удільні князівства, очолювані Гедиміновичами — Київське, Новгород-Сіверське, Подільське та інші[1]. Мамай також видав ярлик Ольгерду на володіння Південною Україною — землі від Дністра до верхів'я Дону й Оки[1].

Ведучи боротьбу за об'єднання руських князівств, 1351 року Ольгерд уклав союз із Великим князівством Тверським проти ординської Московії, який закріпив одружившись вдруге із Уляною, сестрою тверського князя Михаїла Олександровича[1]. У 13681372 роках Ольгерд вів війну із московським князем Дмитрієм Донським[1], яка після успіхів литовсько-руського війська над московитами, закінчилася підписанням Любуцького миру.

Ольгерд зумів об'єднати всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихилив до себе населення України-Русі та українських князів і магнатів, які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського. На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із Рюрикового роду. За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського.

Релігійна політика[ред.ред. код]

На відміну від Гедиміна, який намагався утворити окрему Литовську православну митрополію, Ольгерд пробував поставити на чолі Київської митрополії та всієї Русі свого кандидата, домагався від Константинополя повернення Києву в такий спосіб реального значення церковної столиці Русі[1]. 1353 року литовським кандидатом на Київського митрополита і всієї Русі був Теодорит, 1355 року — Роман, пізніше — Кипріян[1].

Відомості про вірування самого Ольгерда суперечливі: одні джерела, зокрема Києво-Печерський пом'яник вказує, що він прийняв християнство й охрестився під іменем Дмитра; інші — що до смерті залишався язичником[1].

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гедиміновичі
Марія (Євпраксія) Вітебська, дружина Ольгерда. Уявний портрет XVIII ст.

Мав дванадцять синів та вісім дочок.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я. Ольгерд // Енциклопедія історії України… 2010. Т. 7. С. 590.
  2. а б в Шабульдо Ф. М. Ольгерд // Малий словник історії України. К. 1997.
  3. Войтович Л. В. 3.17. Мономаховичі. Юрійовичі. Ростовська, Суздальська, Московська і Тверська гілки. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ольгерд