Ольгерд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольгерд
Algierd. Альгерд (A. Guagnini, 1578).jpg
Великий князь Литовський і Руський
1345 — 24 травня 1377
Попередник: Явнут
Наступник: Владислав II Ягайло
Князь Вітебський
1320 — 24 травня 1377
Попередник: Ярослав Васильович
Наступник: Уляна Олександрівна
 
Народження: 1296
Смерть: 24 травня 1377(1377-05-24)[1]
Країна: Велике князівство Литовське
Рід: Гедиміновичі
Батько: Гедимін[2]
Мати: Євна Полоцька
Шлюб: Ульяна Тверська[3][4] і Марія Ярославна
Діти: Владислав II Ягайло[5], Скиргайло Ольгердович[6], Корибут-Дмитро Ольгердович, Лугвеній Ольгердович, Коригайло, Вігунт Ольгердович[7], Свидригайло Ольгердович, Агріппіна Ольгердовнаd, Олександра Ольгердівна, Федір Ольгердович, Дмитро Ольгердович Брянський, Андрій Полоцький[8][9], Володимир Ольгердович, Костянтин Коріятович, Q4219390?, Марія Ольгердівна, Олена Ольгердівна, Q30879499?, Q68647417?[10] і Q108886223?

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ольге́рд Гедимінович (бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський і руський (13451377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського[11]. Батько литовського князя і польського короля Ягайла. Князь вітебський1320) і кревський1338)[11]. Після смерті Гедиміна (1341) відсторонив від правління Литвою свого брата Явнута (1345), став великим князем литовським. Державними справами займався спільно з братом Кейстутом[11]. Приєднав до Литви більшу частину земель Русі: частину Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі Чернігово-Сіверщини й Поділля (1362)[12]. Здійснив успішний похід проти ординців у Південній Україні, розбив татарське військо на Синіх Водах (1362)[12]. У союзі з Тверським князівством воював із Московією (13681372)[12]. У писемних джерелах постає як мудрий правитель і успішний полководець[11]. Знав декілька мов[11]. Не вживав алкогольних напоїв[11]. Відомості про віросповідання Ольгерда суперечливі: деякі джерела (зокрема пом'яник Києво-Печерської лаври) дають підстави вважати, що він прийняв християнство, інші — що до смерті залишався язичником.[11].

Імена[ред. | ред. код]

  • Альгірдас (лит. Algirdas) — литовське язичницьке ім'я.
  • Альгерд — білоруський варіант імені.
  • Ольгерд або Ольґерд (ст.-укр. Олкгердъ, пол. Olgierd) — староукраїнський й польський варіант імені; використовувався у офіційній діловій документації.
  • Дмитрій — хрещене ім'я (за даними пом'яника Києво-Печерської лаври).

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Ольгерд народився близько 1296 року в родині литовського князя Гедиміна. Його старшими братами були Монвид і Наримунт; молодшими — Коріят, Любарт, Кейстут і Явнут.

1318 року Ольгерд одружився із руською князівною Марією, дочкою вітебського князя Ярослава Васильовича із дому Ізяславичів Полоцьких. 1320 року, після смерті тестя, він успадкував Вітебське князівство[11].

1327 року Ольгерд очолював литовське військо у спільному з поляками поході проти Бранденбургу[11].

1338 року Ольгерд отримав від батька Гедиміна князівство із центром у замку Крево[11].

1341 року після смерті Гедиміна (1341), який розділив Велике князівство Литовське між синами, Ольгерд залишився на Кревському столі, в той час як столичне місто Вільно дісталося його наймолодшому братові Явнуту[11]. Формально великим князем вважався Явнут, але брати не визнавали його своїм сюзереном[11].

Великий князь[ред. | ред. код]

1345 року Ольгерд, спільно із братом Кейстутом організували державний переворот й усунули Явнута від влади[11]. Великим князем литовським став Ольгерд, а Кейстут — князем тракайським, гродненським і берестейським[11]. Обидва брати керували державними справами спільно: Кейстут відповідав за західні рубежі, зокрема боротьбу з Тевтонським орденом; Ольгерд займався східним і південним напрямком — боротьбою з руськими князівствами та Золотою Ордою[11].

Протягом правління Ольгерда Велике князівсво Литовське воювало із Тевтонським орденом. Провідну роль у ній грав Кейстут, проте сам Ольгерд брав участь у деяких боях проти хрестоносців, зокрема на річці Страва (1348) та біля замку Рудау (1370)[11].

Боротьба за руські землі[ред. | ред. код]

Ольгерд провадив політику розширення Литви на схід і південь, об'єднуючи землі колишньої Київської Русі. У 1350-тих роках він завоював частину володінь смоленських князів: Брянськ, Мстиславль, Білий[11]. У 13491351 і 1366 роках він успішно воював із польським королем Казимиром ІІІ за Галицько-Волинську спадщину[11], виборовши Волинь за винятком Белзу і Холму. 1377 року було приєднано Берестейський, Володимирський і Луцький уділи Волині. Завдяки Ольгерду у сфері впливу Литви періодично перебували Смоленськ, Псков і Новгород[11]. 1349 Ольгерд безуспішно намагався встановити політичний контакт із золотоординським ханом Джанібеком[11].

За гіпотезою Фелікса Шабульда, 1359 року Ольгерд скористався анархією в Золотій Орді й уклав союз із темником Мамаєм[11]. Спільно із ним Литва розпочала війну із джучидським «Волзьким царством», яке опанували царевичі-джучиди зі східного крила Улусу Джучі[11]. Влітку 1362 Ольгерд здійснив визвольний похід у Південно-Східну Україну між Дніпром і Доном, а восени — напав на ординське Поділля. Його військо досягло Чорного моря біля гирл Дніпра й Південного Бугу[11]. У цьому поході литовсько-руські сили розбили трьох татарських князів у битві на Синіх Водах, про що згадують пізніші джерела[11]. Внаслідок успішних військово-політичних дій Ольгерда землі колишньої Київської Русі позбулися політичної залежності від Золотої Орди й були приєднані до Великого князівства Литовського. Зокрема, частиною Литовської держави стали Волинь, Київщина, Сіверщина та Поділля, де постали удільні князівства, очолювані Гедиміновичами — Київське, Сіверське, Подільське та інші[11]. Мамай також видав ярлик Ольгерду на володіння Південною Україною — землі від Дністра до верхів'я Дону й Оки[11].

Ведучи боротьбу за об'єднання руських князівств, 1351 року Ольгерд уклав союз із Великим князівством Тверським проти ординської Московії, який закріпив одружившись із Уляною, сестрою великого князя тверського Михайла Олександровича[11]. У 13681372 роках Ольгерд вів війну із московським князем Дмитром Донським[11], яка після успіхів литовсько-руського війська над московитами, закінчилася підписанням Любуцького миру.

Ольгерд зумів об'єднати всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихилив до себе населення України-Русі та українських князів і магнатів, які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського. На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із династії Рюриковичів. За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського.

Релігійна політика[ред. | ред. код]

На відміну від Гедиміна, який намагався утворити окрему Литовську православну митрополію, Ольгерд пробував поставити на чолі Київської митрополії та всієї Русі свого кандидата, домагався від Константинополя повернення Києву в такий спосіб реального значення церковної столиці Русі[11]. 1353 року литовським кандидатом на Київського митрополита і всієї Русі був Теодорит, 1355 року — Роман, пізніше — Кипріян[11].

Відомості про вірування самого Ольгерда суперечливі: одні джерела, зокрема Києво-Печерський пом'яник вказує, що він прийняв християнство й охрестився під іменем Дмитра; інші — що до смерті залишався язичником[11].

Титул[ред. | ред. код]

  • 1342: ст.-укр. Олкгердъ Божїю милостью великий князь Литовскїй, Рускїй Жомоитскїй и иныхъ[13]

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Гедиміновичі
Марія (Євпраксія) Вітебська, дружина Ольгерда. Уявний портрет XVIII ст.

Мав дванадцять синів та вісім дочок.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12230201X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Н. В. Ольгерд // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXIа. — С. 911–912.
  3. Иулиания Александровна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIIа. — С. 770.
  4. Ульяна Александровна // Русский биографический словарьСанкт-Петербург: 1912. — Т. 20. — С. 432.
  5. В. Новодворский Ягайло // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XLI. — С. 484–485.
  6. Скиргайлло // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1900. — Т. XXX. — С. 199.
  7. А. Э. Вигант // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VI. — С. 225.
  8. К. Б. Андрей // Энциклопедический лексиконСПб: 1835. — Т. 2. — С. 288.
  9. Андрей Ольгердович // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 764.
  10. Jirásek Z., Antonín R., Čapský M. et al. Slezsko v dějinách českého státu I. Od pravěku do roku 1490Nakladatelství Lidové noviny, 2012. — С. 582. — 708 с. — ISBN 978-80-7422-168-2
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я. Ольгерд // Енциклопедія історії України… 2010. Т. 7. С. 590.
  12. а б в Шабульдо Ф. М. Ольгерд // Малий словник історії України. К. 1997.
  13. Пещак 1974:24, документ № 9.
  14. Войтович Л. В. 3.17. Мономаховичі. Юрійовичі. Ростовська, Суздальська, Московська і Тверська гілки. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ольгерд