Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП)

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (неп) Кремля дістала таку назву від кер-ва РКП(б), особисто В.Леніна, щоб відрізнити її від попередньої політики «воєнного комунізму». Була започаткована в березні 1921 і тривала до запровадження надзвичайних заходів 1927—1928 у хлібозаготівлях. Як і «воєнний комунізм», неп виходив за межі екон. і соціальної політики. Якщо «воєнний комунізм» був спробою керівників РКП(б) втілити в життя утопічні ідеї «Маніфесту комуністичної партії» К.Маркса і Ф.Енгельса методом «червоногвардійської атаки», то епоха непу стала запереченням політики експропріацій і відмовою від сподівань на негайне розгортання світ. комуніст. революції. Вона характеризувалася відновленням ринкових відносин, відродженням і пошуками шляхів форсованої модернізації СРСР.

Як підкреслював Е.-Х.Карр, перехід до непу являв собою серію заходів, не відчутних спочатку, але таких, що виростали один з одного. Першим з них було принципове рішення Х з’їзду РКП(б) (березень 1921) замінити конфіскаційну продрозкладку із сел. госп-в фіксованим продовольчим податком. Одним з перших після з’їзду урядових декретів було ліквідовано главк доби «воєнного комунізму» — Головкомтруд з відповідними органами на місцях і мережею концентраційних таборів для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування робітн. колективів.

Словосполучення «нова економічна політика» уперше було використане на Всерос. партконференції (травень 1921). Декретом РНК РСФРР від 24 травня 1921 кооперативам та індивідуально господарюючим селянам надавалося право вільно продавати продукти, які залишалися після внесення натурального податку. Починаючи з липня 1921, усі бажаючі могли взяти ліцензію на торгівлю. Одночасно запроваджувалася держ. і кооп. торгівля, з’явилися товарні біржі, синдикати й оптові ярмарки.

Наказом РНК РСФРР «Про проведення в життя начал нової економічної політики» від 9 серпня 1921 д-ва не несла відповідальності за постачання націоналізованих підпр-в та їхніх працівників. Дрібні пром. заклади передавалися кооп. артілям або приватним особам, не виключаючи колиш. власників. Великі підпр-ва залишалися в держ. власності й об’єднувалися в трести, що працювали на засадах самоокупності (госп. розрахунку). Перші укр. трести з’явилися восени 1921 — Південсталь, Хімвугілля, Південнорудний, Коксобензол, Українліс, Укртекстильтрест, Цукротрест та ін. Трести радянські мали автономію в питаннях поточної діяльності, але залежали від негоспрозрахункових управлінських ланок. Останні від імені д-ви як власника засобів вир-ва приймали рішення, які впливали на вироб. процес, але не несли матеріальної відповідальності за можливі збитки і не одержували нічого від можливого прибутку. Ринок, в якому опинялися госпрозрахункові трести, був відрізаний від світ. ринку монополією зовн. торгівлі і майже або цілком монополізований, позбавлений конкуренції підпр-в ін. форм власності. Трестівський госпрозрахунок був тільки блідим відображенням реальної ринкової економіки.

Натомість екон. відносини між містом і селом складалися значною мірою на засадах вільного ринку, тобто за законом попиту і пропонування. Відмовившись від примусового вилучення продукції в дрібних товаровиробників (селян, кустарів, ремісників), д-ва старалася використати екон. можливості для відчуження їхнього прибутку. Будучи фактичним монополістом у вир-ві осн. видів пром. продукції і гол. покупцем с.-г. продукції, вона могла встановлювати продажні і закупівельні ціни, влаштовуючи вигідний для себе ціновий перепад («ножиці цін»).

10 жовтня 1921 Всерос. ЦВК прийняв декрет «Про заходи по впорядкуванню фінансового господарства» (4 січня 1922 його текст було продубльовано в постанові ВУЦВК під цією ж назвою). Рад. і госп. органам було наказано ощадливо витрачати кошти, щоб максимально скоротити емісію радзнаків. 12 жовтня був заснований Держ. банк з відділеннями в регіонах, у т. ч. в Україні. З 1 січня 1922 почалися деномінація радзнаків і вилучення з обігу старих грошей (думок, керенок тощо). Декретом РНК РСФРР від 25 липня Держ. банку було надано право випускати в обіг забезпечені золотом банкові білети. Перші червоні купюри  вартістю 10 рублів (червонці) з’явилися в жовтні 1922 і спочатку використовувалися тільки в оптовому обороті або в розрахунках між держ. підпр-вами та установами. Завершилася грошова реформа в лютому 1924, коли в обіг увійшли казначейські білети і срібна монета.

Легалізація приватної ініціативи покликала до життя торговців-оптовиків, маклерів, комісіонерів, власників або орендаторів підпр-в. Влада користувалася їхніми послугами, але досить презирливо називала непманами. У березні 1922 В.Ленін підкреслював, що непмани потрібні, щоб знаходити ринкову змичку з сел. госп-вом. Будувати комуніст. сусп-во руками комуністів, заявив він, це — дитяча ідея, тому що комуністи — крапля в нар. морі. Установка на побудову комунізму некомуніст. руками вимагала застосування насильства більшовиків. «Величезна помилка думати, — писав В.Ленін у листі до Л.Каменєва (3 березня 1922), — що неп поклав край теророві. Ми ще повернемося до терору, і до терору економічного».

Наступ на непманів розпочався після проголошення ХIV з’їздом ВКП(б) (грудень 1925) курсу на індустріалізацію. Зростаючі з 1926 капітальні вкладення в пром-сть створили на ринку ситуацію товарного голоду. У зв’язку з немотивованими економічно заходами уряду щодо зниження цін, яким мусили підпорядковуватися всі господарюючі суб’єкти, почалося згортання пром. і торг. діяльності приватного капіталу. У червні 1926 було запроваджено одноразовий податок на непманів. Через деякий час його повторили з вищими ставками обкладання. 1927 наступ на непманів тривав, що призвело до зникнення приватного капіталу з легальних форм підприємницької діяльності. За справу взялося ДПУ, яке вилучало в приватних підприємців валюту та коштовності.

Припинення непу слід пов’язувати з директивами політбюро ЦК ВКП(б) від 14 і 24 грудня 1927. У першій з них ЦК ВКП(б) запропонував парт. к-там хлібовиробних регіонів вжити силові засоби для форсування хлібозаготівель. Друга директива зобов’язувала керівників парткомів і виконкомів особисто очолити хлібозаготівлі у своїх районах. Згідно зі статтями 107 Кримінального кодексу РСФРР і 127 Кримінального кодексу УСРР, внесеними до кримінальних кодексів 1927, особи, які були винні «у злісному підвищенні цін на товари шляхом скуповування, приховування або невипуску їх на ринок», за вироком суду позбавлялися волі на строк до 1 року з частковою конфіскацією майна. На периферію виїхали й члени політбюро ЦК ВКП(б). У виступах у Сибіру в січні 1928 Й.Сталін розгорнув перед місц. функціонерами програму дій парт. кер-ва на найближчу перспективу: застосувати надзвичайні заходи до «куркулів», які не здають хліб за держ. цінами, здійснити спочатку часткову, а потім — суцільну колективізацію сільського господарства. Й.Сталін потурбувався про те, щоб цю радикальну зміну політики щодо селянства не зрозуміли завчасно як повернення до політики, засудженої В.Леніним 1921—22. У таємному циркулярі до місц. парт. орг-цій, розісланому за підписом генсека 13 лютого 1928, підкреслювалося: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулювання і т. д., є контрреволюційним базіканням». В серпні 1929 була знову запроваджена продрозкладка, замаскована під контрактаційний договір д-ви з колективами або одноосібними сел. госп-вами. У грудні цього року комісія ЦК ВКП(б) під кер-вом наркома землеробства СРСР Я.Яковлєва ухвалила перейти від політики обмеження і витіснення капіталіст. елементів села до політики ліквідації куркульства як класу. Після цього Й.Сталін у статті «До питань аграрної політики в СРСР», опубл. у газ. «Правда» 29 грудня 1929, заявив: «Нам потрібен не всякий зв’язок між містом і селом. Коли він перестане служити справі соціалізму, ми його відкинемо к чорту».

Література

• Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР, т. 1. Л., 1957;
• Gerschenkron A. Economic Backwardness in Historical Perspective: a Book of Essays. Cambridge, Massachusetts, 1962; Историческое значение новой экономической политики (в связи с 50-летием перехода к непу). М., 1971;
• Ball A. Russia’s last capitalists: the nepmen: 1921—1929. Berkely, 1987;
• Коэн С. Бухарин: Политическая биография: 1888—1938. М., 1988; Историческое значение непа. М., 1990;
• Карр Э. История Советской России, т. 1—2: Большевистская революция: 1917—1923. М., 1990; Пути развития: Дискуссия 20-х годов: Е.А. Преображенский, Н.И. Бухарин. Л., 1990;
• Валентинов (Вольский) Н.В. Новая экономическая политика и кризис партии после смерти Ленина. М., 1991;
• Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921—1932 гг. Х., 1992;
• Мау В. Реформы и догмы: 1924—1929. М., 1993;
• Лобач К. Непмани на споживчому ринку України (20-ті роки). К., 1994; Нэп: Приобретения и потери. М., 1994;
• Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921—1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. К., 1995;
• Виноградов С.В. Нэп: Опыт создания многоукладной экономики. М., 1996;
• Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996;
• Гринчуцький В. Промислові трести України в 20-ті роки. К., 1997;
• Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. Х., 1997; Нэп: завершающая стадия: Соотношение экономики и политики. М., 1998;
• Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). К., 1999;
• Орлов И.Б. Новая экономическая политика: история, опыт, проблемы. М., 1999;
• Сычев Н.В. Многоукладная экономика: Политико-экономическое исследование. М., 1999;
• Бут А.Н.,
• Добров П.В. «Экономическая контрреволюция» в Украине в 20—30-е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению. Донецк, 2000;
• Гимпельсон Е.Г. Нэп и советская политическая система: 20-е годы. М., 2000; Как ломали нэп: Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928—1929 гг., т. 1—5. М., 2000;
• Назаров О.Г. Сталин и борьба за лидерство в большевистской партии в условиях нэпа. М., 2000; Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921—1928 рр.). К., 2000; НЭП в контексте исторического развития России ХХ века. М., 2001;
• Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. К., 2001;
• Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки непу. Х., 2002;
• Литвин В. Україна: міжвоєнна доба (1921—1938). К., 2003;
• Фролов М.О. Компартійно-радянська еліта в УСРР (1917—1922 рр.): становлення і функціонування. Запоріжжя, 2003;
• Його ж. Компартійно-радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923—1928 рр. Запоріжжя, 2004; НЭП: экономические, политические и социокультурные аспекты. М., 2006;
• Кульчицький С. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. К., 2007, 2008.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: С.В. Кульчицький.; url: http://history.org.ua/?termin=Nova_ek_p_NEP; том: 7