Надзвичайні заходи (1927-1928)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Надзвичайні заходи (1927—1928) — се­рія си­ло­вих за­хо­дів радянського уря­ду в га­лу­зі хлі­бо­за­го­ті­вель, спря­мо­ва­них на злам но­вої еконо­мічної по­лі­ти­ки.

Під час першо­го ко­му­ністичного штур­му 1918—20 радянська держа­ва під ви­гля­дом на­ціона­лі­за­ції обер­ну­ла на свою влас­ність так звані ко­мандні ви­со­ти — промисловість, тран­спорт, банки. Однак спро­би по­стави­ти під державний контроль сільське господавство шля­хом йо­го ко­му­ні­за­ції прова­ли­ли­ся. Так са­мо прова­ли­ла­ся спро­ба вста­но­ви­ти по­сівну розклад­ку на до­повнення продо­воль­чої. Пере­хід до не­пу оз­на­чав, що держава визна­ла право влас­но­сті се­лян на за­соби виробництва в сільському господарстві. Цим са­мим во­на зо­бов'яза­ла­ся за­до­воль­ня­ти по­треби «ко­мандних ви­сот» еконо­мі­ки в продо­воль­стві та с.-г. си­ро­ви­ні шля­хом за­ку­пі­вель їх на ринку по ці­нах, що визна­ча­ли­ся ба­лансу­ванням по­пи­ту й пропо­зи­ції. Це оз­на­ча­ло, що держава сві­до­мо йшла на ри­зик відмо­ви с.-г. ви­робни­ків від прода­жу продукції, якщо останні вважа­ти­муть за­ку­пі­вель­ні ці­ни не­ви­гі­дними для се­бе.

Непівська «змич­ка» мі­ста й се­ла якісно ві­дрізня­ла­ся від нормаль­но­го ринку. Держава ма­ла мо­жли­вість визна­ча­ти рі­вень за­ку­півель­них цін, то­му що бу­ла мо­но­по­лі­стом у прид­банні селянського хлі­ба. Таке ж стано­ви­ще у виробництві промислових то­ва­рів да­ва­ло змогу їй за­ви­щу­ва­ти відпу­скні ці­ни. Штучно ство­рю­ва­ний пе­ре­пад у ці­нах на проми­слові й с.-г. то­ва­ри ді­став промо­ви­сту назву — «но­жи­ці цін». За до­по­мо­гою та­ко­го ці­ноутворення на ко­ристь держави «відстри­га­ло­ся» до по­ло­ви­ни ре­альних до­хо­дів се­лян від ре­алі­за­ції продукції на ринку.

Курс на інду­стріалі­за­цію[ред.ред. код]

Пі­сля то­го, як радянський уряд взяв курс на інду­стріалі­за­цію, ринко­ва рівно­ва­га по­ча­ла руйну­ва­ти­ся. Хоча в краї­ні по­ча­ла­ся інфляція, за­го­ті­вель­ні ці­ни на хліб трима­ли­ся на по­пе­редньо­му рівні. Зі­брав­ши врожай 1927, се­ля­ни відмо­ви­ли­ся прода­ва­ти йо­го за не­ви­гі­дними для них ці­на­ми. Запа­си хлі­ба в держави швид­ко ви­черпа­ли­ся, у краї­ні спала­хнула хлі­бо­за­го­ті­вель­на криза.

Тим ча­сом у по­літбюро ЦК ВКП(б) продовжу­ва­ла­ся бо­роть­ба за лі­дерство. Вико­ри­стовую­чи преро­га­ти­ви генерального се­крета­ря ЦК ВКП(б), Й.Ста­лін подбав про те, щоб пе­ри­фе­рійні парт­ко­ми об­ра­ли на черго­вий з'їзд у груд­ні 1927 де­ле­га­тів, які влаш­то­ву­ва­ли йо­го особи­сто. ХV з'їзд ВКП(б) ви­правдав споді­вання сталінської ко­манди і ви­клю­чив з партії всіх ак­тивних дія­чів троцькіст­сь­ко-зінов'євської опози­ції. Коли Й.Ста­лін упев­нився, що контролює не тіль­ки апарат, а й ви­ще керівництво партії, він по­чав іні­ці­ю­ва­ти надзвичайні за­хо­ди в сільському господарстві, які приво­ди­ли до зламу не­пу. За 5 днів до за­кінчення ро­бо­ти з'їзду, 14 груд­ня 1927 до партійних організацій хлі­бо­за­го­ті­вель­них ра­йо­нів СРСР на­дійшла те­ле­граф­на ди­ректи­ва по­літбю­ро ЦК ВКП(б): «Вжи­ти ор­га­ні­за­ційних за­хо­дів згори до­ни­зу, спря­мо­ва­них на по­си­лення за­ве­зення хлі­ба з бо­ку се­лянства». Це бу­ла перша з 1921 партійна ди­ректи­ва, в якій пропо­ну­ва­ли­ся си­ло­ві за­хо­ди для розв'язання економічної про­блеми.

Боротьба з «куркулями»[ред.ред. код]

У груд­ні 1927 — січні 1928 бу­ло прий­ня­то низку до­датко­вих по­станов ЦК ВКП(б), відпо­відно до яких по­ча­ло­ся здійснен­ня надзвичайних за­хо­дів. Вла­да знову по­ча­ла ви­ко­ри­стову­ва­ти по­няття «куркуль», яке не вжива­ло­ся в за­ко­но­давстві і в пропа­ганді від ча­су за­вершення зрівняль­но­го по­ді­лу зе­млі (в Укра­ї­ні — з 1923). У січні 1928 відбувся ма­со­вий ви­їзд ке­рівни­ків партійних комітетів, аж до Цен­трально­го, у сільську «глибинку» з ме­тою по­си­лення хлі­бо­за­го­ті­вель. ЦК ВКП(б) звер­нувся до них 14 січня спеціальною ди­ректи­вою за підпи­сом Й.Ста­лі­на, в якій об­становка, що скла­ла­ся, і пе­ре­дусім зростан­ня цін по­ясню­ва­ли­ся тим, що «приватник і куркуль ви­ко­ри­стали добро­сердя і за­барність на­ших ор­га­ні­за­цій, прор­ва­ли фронт на хлібно­му ринку і ство­ри­ли в се­лян ви­чі­ку­валь­ні на­строї». Директи­ва ви­ма­га­ла ареш­то­ву­ва­ти «спеку­лянтів, куркуль­чи­ків та інших де­зорга­ні­за­то­рів ринку і по­лі­ти­ки цін, не­гайно відда­ва­ти їх під суд, не об­тя­жу­ва­ти су­до­ві проце­си зайви­ми формаль­но­стя­ми».

В Укра­ї­ні з до­по­мо­гою надзвичайних за­хо­дів у січні—лю­то­му 1928 бу­ло за­го­то­влено 70 млн пу­дів хлі­ба. Хлі­бо­за­го­ті­вель­ну кризу бу­ло по­до­ла­но си­ло­ви­ми за­со­ба­ми. Й.Ста­лін, од­нак, ро­зу­мів: варто бу­ло се­ля­нам ус­ві­до­ми­ти, що по­верта­єть­ся продроз­кладка 1919—20, і во­ни б не­гайно об­ме­жи­ли­ся ви­ро­блен­ням продукції тіль­ки для влас­но­го спожи­вання. Тому генсек по­спі­шив за­споко­ї­ти се­ло. У йо­го цирку­ля­рі від 13 лю­то­го 1928 з прити­ском підкреслю­ва­ло­ся: «Роз­мо­ви про те, що ми ні­би­то скасо­вує­мо неп, за­прова­джує­мо прод­розклад­ку, розкурку­лю­вання і т. д. є контрре­во­лю­ційним ба­зі­канням».

Про­те Й.Ста­лін мав на­мір розв'яза­ти аг­рарно-селянську проблему ра­ди­каль­но. Селя­ни­на треба бу­ло позба­ви­ти мо­жливо­сті ви­рі­шу­ва­ти, скіль­ки йо­му сія­ти для влас­них по­треб і на продаж. Коли генсек, як і всі інші члени по­літбю­ро ЦК ВКП(б), ви­ї­хав у січні 1928 в сільську місце­вість, то пе­ред парт­працівни­ка­ми Сибіру він ви­клав та­ку програму дій: за­жа­да­ти від курку­лів не­гайної здачі всіх надлишків хлі­ба за державними ці­на­ми, а в ра­зі відмо­ви вжити надзвичайних за­хо­дів і конфіску­ва­ти надлишки; у найближ­чі 3—4 ро­ки прове­сти част­ко­ву ко­лекти­ві­за­цію сільсь­ко­го госпо­дарства; слі­дом за част­ко­вою прове­сти су­ціль­ну ко­лекти­ві­за­цію.

Джерела та література[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.