Гобсек
| Гобсек | ||||
|---|---|---|---|---|
| Gobseck | ||||
 | ||||
| Жанр | Повість | |||
| Форма | роман і повість | |||
| Автор | Оноре де Бальзак | |||
| Мова | французька мова | |||
| Опубліковано | 1830 | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Видання | 1830 | |||
| Цикл | Людська комедія | |||
| Попередній твір | Béatrixd | |||
| Наступний твір | Тридцятирічна жінка | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (листопад 2018) |
«Гобсе́к» (фр. Gobseck) — повість французького письменника Оноре де Бальзака, надрукована в 1830 році, відкриває епопею «Людська комедія» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою повісті є влада грошей, а головним персонажем, навколо якого відбуваються всі події, є лихвар Гобсек.
Повість спочатку була надрукована у 1830 частинами (en ébauche) в журналі «Ля Мод» під назвою «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новою назвою «Небезпека непослуху». У 1835 назва змінилася на «Батечко Гобсек», теперішня назва «Гобсек» утвердилася з виходом у світ «Людської комедії» в 1842.
Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократія на той час повернула собі положення, втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазія прагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошам виходить у романі на перший план.
Розповідь починається в салоні поважної мадам де Гранльє розмовою господині з родинним другом адвокатом Дервілем. Адвокат чув розмову мадам та її доньки Камілли, й довідався, що Камілла закохана в молодого Ернеста де Ресто, сина Анастасії де Ресто, при народженні Горіо. Мадам де Гранльє невдоволена цим коханням, оскільки мати Ернеста розтратниця, пов'язана незаконним зв'язком з Максимом де Траєм, заради якого розпорошила сімейне майно, а отже у Ернеста немає ні доброго імені ні грошей.
Дервіль приходить на допомогу Каміллі — Ернест нещодавно зумів повернути собі родинну спадщину. Розповідь про те, як це сталося, повертає читача в часи, коли молодий адвокат-початківець Дервіль, познайомився з Жаном-Естером де Гобсеком, лихварем. Ці два персонажі з'являються в багатьох романах «Людської комедії», хоча б у вигляді згадок: «Полковник Шабер», «Розкоші та злидні куртизанок» та ін.
Дервіль познайомився з Гобсеком давно, коли вони обидва мешкали в одному дешевому пансіоні. Гобсек вже тоді жив відлюдькувато й розмовляв тільки з Дервілем, розповідаючи йому історії зі свого ремесла, приправлені цинічною філософією. Згодом Дервіль зумів викупити адвокатську практику, взявши позику в Гобсека під незначні, символічні відсотки[1].
Дервіль продовжує свою розповідь, оповідаючи про те, як він звів із Гобсеком франта Максима де Трая[2], який сподівався позичити в лихваря гроші. Гобсек відмовився дати позику графу, зважаючи на його 300 тис. франків боргів і ні сантима за душею. Максим де Трай, утім, залучив до справи жінку, свою коханку, графиню де Ресто (мати малого Ернеста де Ресто). Йому вдалося цинічними стражданнями умовити графиню взяти в Гобсека позику під сімейні брильянти (що по законам того часу належать чоловіку).
Чоловік графині, людина чесна та достойна, довідався про аферу й з'явився до Гобсека, вимагаючи повернути заставу. Гобсек радить графу сховати гроші від дружини-марнотратниці, начебто передавши майно надійній людині, в ролі якої пропонує себе. Посередником у справі виступає Дервіль.
Не отримавши від де Ресто розписки про фіктивність операції з передачею майна, Дервіль відвідує графа. Той важко хворий. Графиня де Ресто робить усе можливе, щоб не допустити адвоката до чоловіка. Вона вже розірвала стосунки з Максимом де Траєм. Не маючи змоги зустрітися з Дервілем, граф хоче передати документи сину, але графиня перешкоджає й цьому. Перед смертю графа де Ресто вона на колінах благає у чоловіка прощення, але марно. Граф помирає, а наступного дня Гобсек з Дервілем застають в його будинку страшну картину — графиня перевернула все догори ногами, шукаючи заповіт. Почувши кроки людей, вона жбурляє у вогонь документи, призначені Дервілю, внаслідок чого Гобсек стає власником усього майна покійника.
Гобсек вступив у володіння новими маєтками. Дервіль звертався до нього з благанням зглянутися над графинею та її дітьми, але лихвар цинічно відповідав, що «біда навчить» — він поверне спадщину Ернесту тільки тоді, коли той пізнає ціну грошам і людям.
Розповідь Дервіля закінчується його останнім візитом до Гобсека, коли той уже помирав. Дервіль хотів ще раз спробувати вблагати лихваря, щоб допомогти молодим закоханим. Під кінець життя жадібність Гобсека перетворилася в божевілля — його будинок став звалищем накопичених речей. Але старий скнара вже на порозі смерті. Перед смертю він заповідає все своє майно Дервілю, а замок де Ресто повертає Ернесту. Таким чином Ернест повернув свій маєток.
Вислухавши розповідь Дервіля віконтеса де Гранльє наче погоджується, якщо Ернест дуже багатий.
Уже при першій зустрічі з Дервілем він був глибоким старим дуже характерним зовнішнім виглядом — з «місячним ликом, завжди гладеньким волоссям, жовті, як у тхора». Про його минуле майже нічого невідомо, але ясно, що він багато побачив і пережив. Сам він стверджує, що життєві труднощі, проблеми та невдачі зміцнюють людину, роблять її неприйнятною до нових проблем. В повісті є припущення, що Гобсек в молодості був буканьєром, тобто піратом. Через притаманні йому збиткові та непримиренні інтереси Гобсека називають «людина-вексель», «золотий істукан». Раз у тиждень він зустрічався з іншими великими лихварями. Лихварі поділяють сфери впливу (коло клієнтів кожного лихваря) — Гобсек вважається дуже поважним і обслуговує аристократію, «золоту молодь», акторів та інших марнотратників життя. Не раз ці «друзі» намагалися ошукати його, але «місяцеликий» завжди вишукано виходив з цих ситуацій. Його погляди на життя дуже цинічні, проте він вражає гострим холодним розумом, умінням безсердечно зводити рахунки.
«Гобсек» двічі екранізувався в Радянському Союзі:
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Гобсек |
Українською мовою повість переклав Віктор Шовкун[3].
- Гобсек на сайті електронної бібліотеки Чтиво [Архівовано 19 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Аудіокниги українською мовою: іОноре де Бальзак, Гобсек & Шагренева шкіра (1831) [MP3]
- «Гобсек» (укр.) в е-бібліотеці «ЛітАрхів» [Архівовано 15 лютого 2024 у Wayback Machine.]
За програмою "ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА" для загальноосвітніх навчальних закладів 5–9 класи (2012 р. зі змінами 2015-2017 рр.) повість «Гобсек» вивчається в 9 класі // https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-5-9-klas
- ↑ – Я беру за кредит по-різному, – почав він знов. – Найменше п’ятдесят процентів, сто, двісті, а то й п’ятсот. Почувши це, я зблід. – Ну, а з вас заради нашого знайомства я візьму тільки дванадцять з половиною процентів на… – Він зам’явся. – Ну, добре, я задовольнюсь тринадцятьма процентами на рік. Це вам підходить? https://litarchive.in.ua/hobsek-onore-de-balzak#google_vignette
- ↑ Пан де Трай – цвіт тодішнього дендизму, мав величезний успіх… – Та й тепер ще має, – сказав граф де Борн, не зупиняючи повіреного [Дервіля]. – Ніхто так не носить фрак, ніхто краще від нього не править цугом. А як Максим грає в карти, їсть і п’є! Таких витончених манер не побачиш у цілому світі. Він знається на конях, на капелюхах, на картинах. Усі жінки до нестями закохані в нього. Він за рік проциндрює тисяч сто, хоч ніхто не знає, щоб у нього був маєток чи якась рента. Це тип мандрівного лицаря нашого часу, а мандрує він по салонах, будуарах, бульварах, це свого роду амфібія, бо в його вдачі чоловічих рис стільки ж, скільки й жіночих. Граф Максим де Трай – істота чудна, здатна на все і ні на що, його бояться і зневажають, він знає все і не тямить нічого, однаково може вчинити благодіяння і злочин. Він то підлий, то благородний бретер, більше закаляний у болото, ніж заплямований кров’ю; людина, яку може мучити клопіт, але не сумління, яку більше цікавлять відчуття, ніж думки, зовні – душа запальна, а насправді холодна, як лід; – блискуча ланка, що може об’єднати каторжників і людей вищого світу. Розум у Максима де Трай неабиякий. З таких людей іноді виходять Мірабо, Пітти, Ришельє, але частіше графи де Горни, Фук’є-Тенвілі і Коньяри. https://litarchive.in.ua/hobsek-onore-de-balzak
- ↑ Віктор Шовкун. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.