Головченко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Головченко Володимир Іванович
Народився 2 березня 1962(1962-03-02)
Кам'яні Потоки, Кременчуцький район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер 19 травня 2017(2017-05-19) (55 років)
Київ, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність історик, політолог
Науковий ступінь доктор політичних наук і кандидат історичних наук
Володіє мовами українська і російська

Володи́мир Іва́нович Головченко (2 березня 1962(19620302), с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області19 травня 2017, м. Київ) — дослідник історії української дипломатії, політичної думки, громадських рухів і політичних партій, міжнародних відносин у Азійсько-Тихоокеанському регіоні, політичної історії країн Азії і Африки, доктор політичних наук (1998), професор (2002).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області. Закінчив із відзнакою історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «історія» (1979—1984). У 1984—1988 рр. перебував на дійсній службі у Внутрішніх військах МВС СРСР (командир взводу (1984—1987), помічник начальника штабу (1987—1988) військової частини 7454). 1988—1991 — працював учителем історії і суспільствознавства СШ № 68 м. Харкова. У 1991—1993 рр. — навчався в аспірантурі кафедри історії України Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди. У 1993—1995 рр. — асистент кафедри політичної історії України Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (м. Харків). У 1995—2001 рр. працював у Харківському інституті Військово-повітряних сил України: доцент (1995—1996), професор (1996—2001) кафедри українознавства. З 2001 р. — професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; з 2012 р. — старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 1993 р. захистив дисертацію «Витоки і становлення української соціал-демократії (1896—1907 рр.)» на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — «Історія суспільних рухів і політичних партій». У 1998 р. захистив докторську дисертацію «Ідейне становлення української соціал-демократії та еволюція її поглядів на шляхи і перспективи визвольної боротьби (кінець ХІХ—початок ХХ ст.)» за спеціальністю 23.00.01 — «Теорія і історія політичної науки»; 25 червня 1998 р.

Член Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 за спеціальністю 23.00.04 — «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку», Інститут міжнародних відносин КНУ; брав участь у роботі в 2001—2004 рр. Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 — спеціальність 10.01.08 «Журналістика» та спеціальність 23.00.03 — «Політична культура та ідеологія». У 2004—2013 рр. — Д 26.001.36 за спеціальністю 23.00.03 — «Політична культура та ідеологія», Інститут журналістики КНУ.

Науковий інтерес та праці[ред. | ред. код]

Автор понад 210 публікацій, у тому числі 12 монографій (у тому числі 11 у співавторстві), 8 підручників (у співавторстві) і 17 навчальних посібників (у тому числі 16 у співавторстві). Автор перших в Україні підручників з дипломатичної історії України; запровадив відповідний курс навчання у ВНЗ України. Член редколегій та автор статей наукового щорічника «Україна дипломатична», часопису «Пам'ять століть», «Української дипломатичної енциклопедії» (2004, 2013 рр.) і «Політичної енциклопедії» (2012 р.).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений ювілейною медаллю «70 років Збройних Сил СРСР» (1988), пам'ятною медаллю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004), орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2009), медаллю Українського фонду культури «За високий професіоналізм» (2010) і почесною грамотою МЗС України (2009); Державна премія України в галузі науки і техніки (2012).

Джерела[ред. | ред. код]

  • С. С. Батуріна. Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Інститут історії України НАН України. — Київ, 2006. ~ Вип. 2, ч. З. — 315 с. (Серія «Українські історики»).