Голубок веракрузький
| Голубок веракрузький | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Zentrygon carrikeri (Wetmore, 1941) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Geotrygon carrikeri | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Голубок веракрузький[2] (Zentrygon carrikeri) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Мексики. Раніше вважався конспецифічним з пурпуровим голубком.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 30 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова, шия, горло і груди світло-сизі, боки світло-коричневі. На щоках широкі чорні смуги. Спина і крила оливково-коричневі з легким райдужним відблиском. Молоді птахи мають більш темне забарвлення, пера на верхній частині тіла мають коричневі края, на грудях охристі смужки.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Веракрузькі голубки є ендеміками гір Сьєрра-де-лос-Тукстлас[en] в штаті Веракрус на південному сході Мексики. Вони живуть в підліску вологих хмарних, гірських і рівнинних тропічних лісів. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 350 до 1500 м над рівнем моря. Живляться насінням, плодами і дрібними безхребетними, яких шукають серед опалого листя. Гніздо являє собою платформу з гілочок. В кладці 1-2 яйця.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція веракрузьких голубків становить від 350 до 1500 птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Zentrygon carrikeri. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 16 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 16 травня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |