Гончаренко Олег Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончаренко Олег Миколайович
Олег Гончаренко.jpg
Народився 5 серпня 1959(1959-08-05) (58 років)
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання Мелітополь
Діяльність письменник, поет

Оле́г Микола́йович Гончаре́нко (нар. 5 серпня 1959(19590805), Теміртау, Карагандинської області, Казахстан) — український поет, прозаїк, публіцист, перекладач, громадський діяч.

Член Національної спілки письменників України (1993). Член Національної спілки журналістів України (2014). Член Міжнародної літературно-мистецької академії України (2015). Член Міжнародної румунської академії міжкультурних взаємозв'язків Пауля Полідора (2016). Член Асоціації українських письменників (2017).

Генерал-хорунжий Чорноморського Козацького війська, Українського Козацтва (2018).

Нині на творчій роботі. Мешкає в Мелітополі.

Нагороджений медаллю мелітопольської міської Ради «За внесок у розвиток міста Мелітополя».

Нагороджений медаллю Івана Мазепи[1] Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2016).

Нагороджений медаллю Олександра Довженка Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2017).

Нагороджений медаллю Міністерства оборони України «За сприяння бройним силам України» (2017).

Нагороджений медаллю мелітопольської міської Ради «Волонтер України. За покликом душі» (2017).

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався в Мелітопольському автомоторному технікумі.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор збірок поезій «Крони дитинства», «Петрогліфи», «Тяжіння сонця», «Мрія і любов», «Світ очей моїх», «Шесть часов вечера после весны», «Фантастичне купуасу», «Дорога крізь хату», «Храм голосів», «Собор откровень», «Серцебуття», «Напроти пам'яті», «Крилогія Вічної Гордії», «Конражур натхнення», «Мелітопольська паралель»,, «Український порідник», «Столиця черешнева столиця», «Катрени оголошених картин» (навіяне живописом І. Марчука), «Медовий блюз», «За Емінеску… до себе», «Молитва за любов», «Астрофізми вічної гончарні», «Буремні буриме свободи», «Отражение — Відображення» (у співавторстві з Галиною Феліксон), «Віща тінь табуна», «В чеканні нової трави», романів «Зірка Вітанія» та «Я прошу вас — живіть!», хрестоматії «Літературний світовид Мелітопольщини» (у співавторстві із Зайдлер Н. В.), збірки публіцистики «Наголоси і наголоси».

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат премії імені Михайла Андросова (1989).
  • Лауреат заохочувальної премії Спілки письменників України та фонду «Літературна скарбниця» (1992).
  • Лауреат Міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого (2006).
  • Лауреат премії фундації україністики ім. Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (2007).
  • Лауреат Полтавської єпархіальної премії імені преподобного Паїсія Величковського УПЦ КП (2012).
  • Лауреат Всеукраїнської премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2013).[2]
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Юхимовича (2014).
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського (Чернігів) (2015).
  • Лауреат Міжнародної гуманітарної премії «Золотий асик» (Казахстан) (2016).
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2016).[3]
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди «Сад божествених пісень» (2016).
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Микола Васильовича Гоголя «Тріумф» (2017)
  • Лауреат премії фундації україністики ім. Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (2017).
  • Лауреат Івано-Франківської міської премії імені Євгена Дорошенка (2017).
  • Лауреат премії Міністерства оборони України імені Богдана Хмельницького (2017).
  • Лауреат премії імені Веніаміна Блаженного журналу «Нова Неміга літературна» (Білорусь) (2017).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «ЛітАкцент». «Оголошено імена письменників, нагороджених медаллю Івана Мазепи». 06.07.2016. Прочитано 10.07.2016
  2. Віктор Уніят, Мар'ян Федечко. Вони із Лепківської сотні // Вільне життя плюс. № 6. — 2014. — 24 січня.
  3. Ігор Павлюк (31 грудня 2015). Лауреати міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано 31 грудня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]