Гончаренко Олег Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончаренко Олег Миколайович
Олег Гончаренко.jpg
Народився 5 серпня 1959(1959-08-05) (61 рік)
Темиртау, Карагандинська область, Казахська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Мелітополь
Діяльність письменник, поет
Знання мов українська

Оле́г Микола́йович Гончаре́нко (нар. 5 серпня 1959(19590805), Темиртау, Карагандинської області, Казахстан) — український поет, прозаїк, публіцист, перекладач, краєзнавець, громадський діяч.

Член Національної спілки письменників України (1993). Член Національної спілки журналістів України (2014). Член Національної спілки краєзнавців України (2018).Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2015). Член Міжнародної румунської академії міжкультурних взаємозв'язків Пауля Полідора (2016). Член Асоціації українських письменників (2017). Член Міжнародного клубу Абая, Алмати, Казахстан (2018).

Нині на творчій роботі. Мешкає в м. Мелітополь. Почесний громадянин м. Мелітополь.

Генерал-хорунжий Чорноморського козацького війська Українського козацтва (2018).

Член ГО «Спілка волонтерів та ветеранів АТО м. Мелітополя «Небайдужі» з 2014 року.

Нагороджений медаллю мелітопольської міської Ради «За внесок у розвиток міста Мелітополя» 2015).

Нагороджений медаллю Міністерства оборони України «За сприяння бройним силам України» (2017).

Нагороджений медаллю мелітопольської міської Ради «Волонтер України. За покликом душі» (2017).

Нагороджений медаллю Національної спілки письменників України "Почесна відзнака" (2019).

Нагороджений медаллю Івана Мазепи  (2016) та медаллю Олександра Довженка (2017) Міжнародною Академією літератури і мистецтв України.

Нагороджений медаллю Абая (2019) Міжнародним клубом Абая, Казахстан.

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався в Мелітопольському автомоторному технікумі.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор збірок поезій «Крони дитинства», «Петрогліфи», «Тяжіння сонця», «Мрія і любов», «Світ очей моїх», «Шесть часов вечера после весны», «Фантастичне купуасу», «Дорога крізь хату», «Храм голосів», «Собор откровень», «Серцебуття», «Напроти пам'яті», «Крилогія Вічної Гордії», «Конражур натхнення», «Мелітопольська паралель»,, «Український порідник», «Столиця черешнева столиця», «Катрени оголошених картин» (навіяне живописом І. Марчука), «Медовий блюз», «За Емінеску… до себе», «Молитва за любов», «Астрофізми вічної гончарні», «Буремні буриме свободи», «Отражение — Відображення» (у співавторстві з Галиною Феліксон), «Віща тінь табуна», «В чеканні нової трави», «Нова братина», «Криму тамований скрик», «Теорія всього», романів «Зірка Вітанія» та «Я прошу вас — живіть!», збірки публіцистики «Наголоси і наголоси», науково-популярної краєзнавчої книги "Вертались запорожці з-за Дунаю".

Укладач (у співавторстві із Зайдлер Н. В.) хрестоматії літератури рідного краю «Літературний світовид Мелітопольщини».

Укладач літературно-краєзнавчого збірника «Павло Каетанович Дзякович фундатор літературної традиції на Мелітопольщині».

Твори перекладалися англійською, румунською, болгарською, білоруською, казахською, російською мовами.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат Запорізької обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Андросова (1989).
  • Лауреат заохочувальної премії Спілки письменників України та фонду «Літературна скарбниця» (1992).
  • Лауреат Міжнародної літературної премії імені Богдана Нестора Лепкого (2006).
  • Лауреат премії фундації україністики ім. Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (2007).
  • Лауреат Полтавської єпархіальної премії імені преподобного Паїсія Величковського УПЦ КП (2012).
  • Лауреат Всеукраїнської премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2013).[1]
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Юхимовича (2014).
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського (Чернігів) (2015).
  • Лауреат премії фундації україністики ім. Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (2017).
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької  премії ім. Пантелеймона Куліша (2016).
  • Лауреат Міжнародної гуманітарної премії «Золотий асик» (Казахстан, 2016). 
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької  премії «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди (2016),
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. М.В. Гоголя «Тріумф» (2017),
  • Лауреат літературної премії імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017)
  • Лауреат Івано-Франківської міської премії імені Євгена Дорошенка (2017).
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького Міністерства оборони України (2017).
  • Лауреат Чернігівської обласної літературно-мистецької премії імені Леоніда Глібова (2018).
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії «Світ Пограниччя» (2018).
  • Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Петрарки (Німеччина-Італія, 2018).
  • Лауреат Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона («KLAS’S ARTSCENTER SANFRANCISCO»,США, Сан-Франциско) (2019),
  • Лауреат премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні», (2019).
  • Лауреат Міжнародної літературної премії імені Антуана де Сент-Екзюпері, Академія "ЛИК", Франція (2019)
  • Лауреат Запорізької обласної літературної премії імені Петра Ребра (2019).
  • Лауреат Запорізької обласної краєзнавчої премії імені Якова Новицького (2020)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Віктор Уніят, Мар'ян Федечко. Вони із Лепківської сотні // Вільне життя плюс. № 6. — 2014. — 24 січня.

Посилання[ред. | ред. код]