Карагандинська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карагандинська область

(каз. Қарағанды облысы)

Coat of Arms of Karagandy Province.svg
Герб
Каркаралы, Karkaraly National Park, Kazakhstan.jpg
Адм. центр Караганда
Країна Казахстан Казахстан
Регіон Центральний Казахстан
Межує з: сусідні адмінодиниці
Костанайська область, Акмолинська область, Павлодарська область, Східноказахстанська область, Алматинська область, Жамбильська область, Туркестанська область, Кизилординська область, Актюбінська область ?
Офіційна мова казахська
Населення
 - повне 1118036 осіб (2009) (8,0%. 5-е)
 - густота 3,20 осіб/км² (15-е місце)
Етнікон казахи — 44,68 %
росіяни — 39,17 %
українці — 4,56 %
німці — 2,93 %[1]
Площа
 - повна 239406,35[2] км² (15,7%. 1-е місце)
Висота
 - максимальна 1565 м
(гора Аксоран)
 - мінімальна 0 м
Часовий пояс UTC+6
Дата заснування 10 березня 1932
Аким Бауржан Абдишев
Вебсайт офіційний сайт
Код ISO 3166-2 KZ-KAR
Karaganda Region.png

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Карагандинська область

Караганди́нська область — область в центральній частині Казахстану. Обласний центр — Караганда.

Історія[ред. | ред. код]

Утворена 10 березня 1932 року. Спочатку обласним центром був Петропавловськ. З 3 серпня 1936 року обласний центр знаходиться в Караганді.

Забудова області зі створенням промислової інфраструктури почалась у роки сталінської індустріалізації силами в'язнів і спецпоселенців, серед яких була надзвичайно велика частка українців — і досі попри тривалу русифікацію і рееміграцію збереглась численна українська громада. Наступними хвилями українців були кампанія «освоєння цілинних і перелогових земель», програми переселення та цільового направлення випускників вишів.

8 червня 2022 року із західної частини області була утворена нова Улитауська область[3].

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

До складу області входять 7 районів та 6 міських адміністрацій, прирівняних до районів:

Район Площа,
км²
Населення,
осіб (2009)
Центр Сільські
округи
Міські
адміністрації
Селищні
адміністрації
Населені
пункти
1 Абайський район 6697 57207 Абай 11 1 3 37
2 Актогайський район 52000 19233 Актогай 15 - 2 36
3 Бухар-Жирауський район 14576 60010 Ботакара 26 - 3 67
4 Каркаралінський район 65000 42722 Каркаралінськ 23 1 1 72
5 Нуринський район 46326 26150 Нура 23 - 2 36
6 Осакаровський район 12694 35221 Осакаровка 22 - 2 55
7 Шетський район 65694 45715 Аксу-Аюли 17 - 7 74
8 Балхаська м.а. - 75453 Балхаш - - 2 3
9 Карагандинська м.а. - 460039 Караганда - - - 2
10 Приозерська м.а. - 13479 Приозерськ - - - 1
11 Саранська м.а. - 50310 Сарань - - 1 2
12 Темиртауська м.а. - 176496 Темиртау - - 1 2
13 Шахтинська м.а. - 56001 Шахтинськ - - 3 4

Найбільші населені пункти[ред. | ред. код]

Населений пункт Населення,
осіб (1989)
Населення,
осіб (1999)
Населення,
осіб (2009)
1 Караганда 613 797 436 864 459 778
2 Темиртау 212 382 170 481 169 590
3 Балхаш 86 609 65 431 68 833
4 Сарань 63 624 42 957 42 058
5 Шахтинськ 64 862 41 602 35 997
6 Абай 46 533 33 066 25 550
7 Приозерськ - 11 033 13 479

Населення[ред. | ред. код]

Населення Карагандинської області — поліетнічне. На 1 січня 2010 року значну частину населення області становлять казахи — 44,7 %, росіяни — 39,2 %, українці — 4,6 %, німці — 2,9 %, татари — 2,5 %. Інші національності складають трохи більше 5,5 %.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Область розташована в центральній частині республіки, на північний захід від озера Балхаш. Велика частина її зайнята Казахським дрібносопковиком (висота 300—1000 м), серед якого підносяться останциві гірські масиви: Кизилтас на сході (висота до 1565 м — гора Аксоран), Каркаралінські гори на північному сході (висота до 1366 м) і Улутау на заході (висота до 1133 м — пік Акмешит). На півдні дрібносопочник переходить в глинисту пустелю Бетпак-Дала (висота 300—400 м), а на заході — в Туранську низовину з пісками Приаральські Каракуми.

Клімат різко континентальний і вкрай посушливий: дуже спекотне і сухе літо (середні температури липня 20,1 °C на півночі і 25,1 °C на півдні) з пиловими бурями і різкими коливаннями температури протягом доби; зима холодна, довга, малосніжна, з сильними вітрами і буранами (середні температури січня —16,7 °С на півночі, —13 °С на півдні). Опадів випадає на півночі 260—280 мм на рік (у гірських місцевостях понад 300 мм), а на півдні лише 100—125 мм. Вегетаційний період 160 діб на півночі і 200 на півдні.

Найбільші річки Сарису і Нура. Всі річки (за винятком верхів'їв Ішима на крайній півночі) належать до басейнів Балхаша і невеликих озер: вони маловодні, влітку сильно міліють, розпадаються на плеса, засолоняются або повністю пересихають. Для водопостачання промислових центрів і сільсько-господарських районів побудовані водосховища (найбільші: Самаркандське і Шерубай-Нурінське в районі Караганди і Кенгирське поблизу Жезказгана), а також канал Іртиш — Караганда (довжина 495 км). Багато озер, головним чином солоних (Карасор на півночі, Каракоїн на півдні тощо); багато з них заповнюється водою тільки навесні. На південному сході — озеро Балхаш.

Північна частина області зайнята злаково-полиновим степом на червоно-коричневих і каштанових ґрунтах; це основний район неполивного землеробства і відкриття цілини. Південніше розвинена рідкісна напівпустельна і пустельна полинно-солянкова рослинність на частково засолених світло-каштанових, а на півдні сіроземних і бурих ґрунтах з плямами солонців і пісків; на піщаних масивах — злаково-полинова і чагарникова рослинність. На піднесених місцях дрібносопочника поширені степи з острівцями деревної рослинності (сосна, береза, осика, верби) на сильно щебнистих каштанових і гірських чорноземних ґрунтах.

У напівпустелях і пустелях багато гризунів (ховрахи, тушканчики, піщанки) і хижаків (вовк, лис корсак), сайги, зустрічаються архари і джейран, серед дрібносопочника — сарна, а також дрохва тощо. По берегах річок і озер — водоплавний птах, в чагарниках очеретів — кабани і акліматизована ондатра; у озері Балхаш багато риби (короп, судак, марінка тощо).

Економіка[ред. | ред. код]

Переважає велика промисловість переважно по видобутку і переробці мінеральної сировини, а також зернове землеробство і відгінно-пасовищне тваринництво.

Енергетика базується на місцевому вугіллі; найбільші теплові електростанції в містах Абай, Караганда, Темиртау, Жезказган, Балхаш.

Головні галузі промисловості: вугільна (Карагандинський вугільний басейн), і кольорова металургія (здобич і виплавка міді і молібдену, здобич поліметалів).

Розвинена також здобич залізної і марганцевої руди. Чорна металургія — в значній мірі на місцевій руді. Металоємке машинобудування (зокрема для вугільної промисловості), виробництво будматеріалів (цементу, цеглини, винищити), хімічна, легка (швейна, трикотажна, взуттєва) і харчова (м'ясна, маслосироробна і молочна, борошномельна, кондитерська тощо) промисловість. Основна частина промислових підприємств знаходиться в Караганді і її районі: у Теміртау — Карагандинський металургійний комбінат, заводи синтетичного каучуку, ливарно-механічний тощо, в містах Сарань, Абай, Шахтинськ — кам'яновугільна промисловість, а також в районі Жезказгана (Жезказганський гірничо-металургійний комбінат з мідеплавильним і ремонтний-механічним заводами, Карсакпайський мідеплавильний завод того ж комбінату, марганцеві копальні в Джезди та Жездинське рудоуправління ВО «Казсвинец» тощо) і Балхаша (гірничо-металургійний комбінат з копальнями в Коунраде і Саяке, рибний завод). З інших промислових центрів виділяються: Актау (цементний завод), Акчатау, Акжал, Кайракти, Карагайли тощо. Акчатауський гірничо-збагачувальний комбінат (поліметалічні гірничо-збагачувальні комбінати і копальні), Каражал (видобування залізної руди).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]