Мелітополь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мелітополь
Melitopol COA.png Prapor of Melitopol.gif
Герб Мелітополя Прапор Мелітополя
Мелітополь на мапі України
Мелітополь на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район Мелітопольська міська рада
Код КОАТУУ 2310700000
Засноване 1784 (233 роки)
Населення 154 286 (01.08.2017)[1]
Площа 49.66 км²
Густота населення 3107 осіб/км²
Поштові індекси 72300—324
Телефонний код +380-619(2)
Координати 46°50′25″ пн. ш. 35°21′32″ сх. д. / 46.84028° пн. ш. 35.35889° сх. д. / 46.84028; 35.35889Координати: 46°50′25″ пн. ш. 35°21′32″ сх. д. / 46.84028° пн. ш. 35.35889° сх. д. / 46.84028; 35.35889
Висота над рівнем моря 38 м
Водойма р. Молочна
День міста остання субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Мелітополь
До обл./респ. центру
 - фізична 106 км
 - залізницею 112 км
 - автошляхами 126 км
До Києва
 - залізницею 770 км
 - автошляхами 641 км
Міська влада
Адреса 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М. Грушевского, 5
Веб-сторінка Мелітопольська міська рада
Міський голова Мінько Сергій Анатолійович

Commons-logo.svg Мелітополь у Вікісховищі

Меліто́поль (від грец. Μελιτοπόλη — «медове місто») — місто в Україні, адміністративний центр Мелітопольського району Запорізької області, розташований на річці Молочній, біля Молочного лиману, що прилягає до Азовського моря. Населення — 154 тис. мешканців.

Інші назви у минулому: Киз-Яр до 1816 року, Новоолександрівка до 1842 року.

У місті розташована залізнична станція Мелітополь — транзитний пункт дорогою до Криму.

Поблизу міста розташована природна пам'ятка «Кам'яна Могила».

Географія та клімат[ред.ред. код]

Місто Мелітополь — великий та багатогалузевий промисловий центр, розташований на правому березі, колись судноплавної річки Молочної. Загальна площа зелених насаджень 2,2 тис. га.

Близько 70 % території міста розташоване на вододілі з середніми висотами 34—40 м, решта — на крутому схилі долини річки Молочна. Територія міста та району розташована в основному в межах Причорноморської низовини. Її поверхня — плоска низовинна рівнина, знижуються з півночі на південь, де вона крутим (висотою до 20 м) приступом обривається на березі Азовського моря. На північному сході в межі краю заходять відроги Приазовської височини з позначками абсолютних висот від 150 до 250 і більше метрів над рівнем моря.[2]

За 10 км на північ від Мелітополя розташований державний історико-археологічний музей-заповідник «Кам'яна Могила». На території району Юрівка був розташований Мелітопольський курган.

Клімат[ред.ред. код]

Основною рисою кліматичних умов міста є спекотне літо, помірно холодна зима і недостатнє зволоження. Середньомісячна температура повітря липня — +29 °C. Тривалість літнього періоду, коли середньодобова температура перевищує 15 °C, становить 126—138 днів. Середньомісячна температура січня — −4 °C. Абсолютний мінімум сягає −30 °C. Середньорічна сума опадів становить 400 мм і коливається від 350 до 450 мм.

Ґрунтовий покрив на території вододільної частини міста представлений супіщаними і піщано-середньосуглинистими ґрунтами чорноземного типу, які формуються на давній терасі, на давньоалювіальних відкладах.

Історія[ред.ред. код]

На околицях міста височить чимало курганів. У так званому Мелітопольському кургані виявлено 2 скіфські поховання (IV ст. до н. е.). У них, окрім речей побуту (11 амфор), знайдено понад 3,5 тис. прикрас із золота, в тому числі золоту оббивку сагайдака із зображенням сцен із грецької міфології. У Кизиярській балці виявлено сармато-аланське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено залізні вудила, бронзове дзеркало та інкрустовану коштовним камінням золоту діадему.

Про місцевість, де розташоване сучасне місто, є відомості в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік). У ній згадується, що тут від Муравського шляху, який проходив уздовж правого берега річки Молочної, біля броду відгалужувався Ізюмський шлях. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рр. поблизу цієї переправи (Овечий брід) загін запорізьких козаків курінного отамана Микити Мойсеєва розбив Калмицький улус.

Місто було засноване у 1784 році.

Перші згадки про місто припадають на 1769, коли тут споруджено редут, в якому служили запорозькі козаки. У 1842 р. віднесений до розряду міст і названий Мелітополем (із давньогрецької (ἡ) Μελιτόπολις, себто «Медове місто», з τὸ μέλιτος (то ме́літос) — «мед», і ἡ πόλις (ге по́ліс) — «місто»). Попередні назви міста: Кизил-Яр (із тюркської قیزل يار — кир. Къизил Яр — «червоний берег») до 1816 року, Новоолександрівка (Новоолександрівська слобода) до 1842 року.

У середині 1780-х років поблизу Овечого броду почали селитися сім'ї козаків, що перебували в караулі, вільнонаймані, які обслуговували військовий поштовий пост, відставні солдати і переселенці, що прямували до Криму в пошуках кращої долі.

У 1816 році тут уже проживало близько 200 чоловік. Далі населення зростало переважно за рахунок нових переселенців. Так, у 1838 року лише державних селян, переселених із різних губерній України і Росії, було 2130 чоловік.

7 січня 1842 року село Новоолександрівку віднесено до розряду міст і названо Мелітополем — за найменуванням повіту, центром якого він став.

З 1842 до 1923 роки місто було центром Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Напередодні реформи 1861 року Мелітополь був типовим провінційним містечком. Населення його становило 5,3 тис. чоловік, у тому числі 43 чоловіка належало до дворянського стану, 25 — до духовного, 1346 — купецького; 1008 було міщан, 2474 — державних селян і понад 200 — військовослужбовців. Три п'ятих жителів міста займалися сільським господарством. У місті не було брукованих вулиць. Базарний майдан потопав у багнюці. Тут діяли 67 крамниць, багато товарних складів, 9 винних льохів, горілчані лавки, кав'ярні, харчевні тощо.

У 1870—1880 роках у Мелітополі почало розгортатися виробництво сільськогосподарських машин, розвивалася борошномельна та харчова промисловість. На початку 80-х років брати Классени відкрили невеличкий завод, який випускав жниварки, віялки, букери. Заснований тоді ж завод Голубчина виробляв обладнання для млинів, лагодив парові двигуни тощо. Став до ладу паровий млин братів Классенів та Нейфельда. Наприкінці XIX ст. у місті налічувалося близько 30 невеличких промислових підприємств. Проте Мелітополь розвивався переважно як торгове місто. Цьому сприяло прокладення в 1870-х роках Лозово-Севастопольської залізниці. Найбільшого значення набула торгівля хлібом, шкірою, вовною та іншими продуктами сільського господарства. У Мелітополі укладалися також торговельні угоди про експорт великих партій пшениці; діяли міський громадський банк, товариство взаємного кредиту, відділення Азово-Донського комерційного банку, торговельне кредитно-ощадне товариство, державна скарбниця, багато складів оптової торгівлі.

Наприкінці XIX ст. у Мелітополі налічувалося понад 16 тис. жителів, у тому числі 410 дворян, 42 особи духовного стану, 368 купців, 8037 міщан, 2763 військовослужбовців і 4136 селян. До числа міщан належали й робітники.

Радянські війська відійшли з Мелітополя 6 жовтня 1941 року.

5 червня 2015 року У Мелітополі за 2 години комунальники демонтували три «пам'ятники Леніну» — за рішенням сесії міськради[3].

Населення[ред.ред. код]

Логарифмічний графік динаміки населення Мелітополя (червоним відрізком показане населення слободи)

Станом на 1 лютого 2012 року населення Мелітополя становить 156917 осіб — місто є одним із 50 найбільших ув Україні. Під час останнього перепису, який пройшов у 2001 році, населення Мелітополя становило 160352 особи[4], а під час перепису в 1989 році — 173385.[5]

Місто переживало бурхливе зростання населення наприкінці XIX століття, про що свідчать архівні дані[6]:

Рік Населення Рік Населення Рік Населення Рік Населення
1815 1 160 1872 6 524 1902 16 993 2015 156 000
1816 1 493 1885 12 774 1904 17 726 2017 154 235
1838 2 130 1884 12 516 1905 16 685
1845 2 385 1886 13 672 1906 15 582
1851 3 098 1887 13 832 1907 16 040
1852 3 125 1887 13 832 1908 17 175
1853 3 411 1888 14 326 1909 17 601
1856 3 687 1889 14 604 1910 18 519
1859 4 594 1890 14 661 1911 21 587
1861 5 282 1893 15 539 1912 22 022
1862 5 555 1894 15 817 1959 94 670
1863 5 865 1895 19 533 1970 136 860[7]
1865 5 892 1896 19 731 1979 160 664[8]
1867 5 864 1897 15 489 1989 173 385
1869 6 153 1899 16 168 2001 160 352
1871 6 340 1900 16 624 2010 157 600

Етнічний склад[ред.ред. код]

У Мелітополі проживають представники близько ста національностей, найчисленнішими національними меншинами є болгари, вірмени, караїми, кримські татари, німці та греки.

Національність 1897[9] 1970 1979 2001
Українці 8,8 45,8 44,8 55,1
Росіяни 42,8 46,5 48,3 38,9
Болгари 0,6 2,3 2,3 1,8
Євреї 40,1 1,6 1,1
Білоруси 0,2 1,1 1,0 0,8
Татари 0,9 0,8 1,0
Вірмени 1,3 0,1 0,3
Греки 0,4 0,3 0,2
Поляки 0,7 0,2 0,2
Німці 1,2 0,2 0,2
Цигани 0,2 0,1 0,1
Молдовани 0,1 0,1 0,1
Чехи 0,1 0,1 0,1
Албанці 0,1 0,1
Логотип програми «Інтеркультурні міста»

З березня 2008 року Мелітополь є представником України у міжнародній програмі «Інтеркультурні міста», яка об'єднує 21 місто з усієї Європи[10]. Ця програма, що перебуває під керівництвом Ради Європи, має на меті налагодження та підтримання діалогів між нацменшинами і владою, встановлення доброзичливих відносин між самими меншинами.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Економічний потенціал Мелітополя представлений машинобудуванням, харчовою та легкою промисловостями. Так, у місті діє близько 75 підприємств машинобудування, найбільшими є:

У приміській зоні розташоване потужне підприємство металообробки "Мелітопольський завод «Автоколірлит».

У галузі харчової промисловості працюють «Мелітопольський м'ясокомбінат», хлібозавод, кондитерська фабрика «Фантазія». У місті розташовані два виробництва компанії «Олком» — «Мелітопольський олійноекстракційний завод» та "Мелітопольський молокозавод «Олком».

Після кризи 1990-х років деякі підприємства зазнали банкрутства («Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня») або перебувають у невизначеному стані (лікеро-горілчаний та консервний заводи). В аналогічній ситуації побував Мелітопольський пивоварний завод, але завдяки інвесторам він залишився в роботі.

Транспорт[ред.ред. код]

У Мелітополі перетинаються дві євромагістралі: E58 Одеса — Новоазовськ (у межах України М14) та E105 Харків — Сімферополь (у межах України М18). Саме через це у місті є проблема високої напруженості руху на відрізках, де проходять транзитні автошляхи. Тому у планах міської влади збудувати об'їзну дорогу, яка б з'єднала автошляхи М14 та E105 поза містом і суттєво знизила автомобільний трафік у його межах.[11]

Нині міським транспортом в Мелітополі є виключно маршрутні таксі, що курсують на 34 маршрутах та сполучають основні райони міста. Час роботи маршрутних таксі — приблизно з 05:00 до 00:30. За радянських часів містом курсували автобуси Ікарус, ЛіАЗ, ЛАЗ, ПАЗ на 25 маршрутах.

Наприкінці 80-х років було розпочато будівництво міської тролейбусної мережі та депо, але після розпаду СРСР будівництво не було завершене.

У місті є дві автобусні станції: приміська, яка сполучає місто із населеними пунктами Мелітопольського і сусідніх районів та міжміська, з якої курсують автобуси у напрямку Запоріжжя, Енергодара, Бердянська тощо.

Залізничний транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал станції Мелітополь

Мелітополь — важлива станція Придніпровської залізниці на шляху до Криму.

До 26 грудня 2014 року через залізничну станцію Мелітополь проходило близько 80 % усіх потягів кримського напрямку, тому місто має неофіційне прізвисько «ворота до Криму». В середньому за добу через станцію проходило 55 пасажирських поїздів.

На теперешній час залізницею місто сполучається практично з усіма регіонами України: тут проходять потяги у напрямку Запоріжжя, Дніпра, Харкова, Києва, Львова, Тернополя, Хмельницького, Вінниці, Рівного, Луцька, Ковеля та інших міст.

Приміські потяги сполучають місто із Запоріжжям, Дніпром, Генічеськом, Токмаком.

Повітряний транспорт[ред.ред. код]

На північ від Мелітополя розташований Мелітопольський військовий аеропорт, який нині використовується виключно для перевезення вантажів. Парк літаків складається з вантажних Іл-76.

У 2011 році 25-тою військово-транспортною авіаційною бригадою[12], яка дислокується у «військовому містечку», в рамках операції «Північний сокіл» було здійснене перевезення 600 тон пального до арктичної станції «Норд» на острів Гренландія.[13]

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

Комунальне господарство[ред.ред. код]

У Мелітополі працює 17 комунальних підприємств, які працюють у сфері послуг та житлово-комунальному комплексі. Серед усіх підприємств є й такі, що перебувають на межі закриття чи їх доля ще не вирішена.

У житлово-комунальному господарстві міста Мелітополь нараховується 890 житлових будинків загальною площею 1699,3 тис. м². У комунальній власності перебуває 335,9 км вулично-дорожніх мереж, у тому числі 162,4 км — із твердим покриттям; 27 мостів, у тому числі 17 пішохідних; 8,3 га квітників та газонів загального користування; 295,1 км мереж зовнішнього освітлення.[2]

Послуги з водопостачання та водовідведення надаються комунальним підприємством «Водоканал». Протяжність міської мережі водопостачання — 396,8 км. Кількість артезіанських свердловин — 52 одиниці, кількість насосних станцій водопостачання — 100 одиниць (8 станцій, що качають по 800 м³ води на годину, 92 — від 8 м³ до 180 м³).

У 2011 році прибутки всіх комунальних підприємств міста становили 1 млн 807 тис. гривень.[14] Але не всі вони є прибутковими.

Медицина[ред.ред. код]

Міським бюджетом у Мелітополі фінансується дев'ять закладів охорони здоров'я. Функціонують три лікарні, міжрайонний пологовий центр, станція швидкої медичної допомоги, дві самостійні поліклініки, стоматологічна поліклініка, психіатричний диспансер[15]. Забезпеченість населення міста лікарями становить 37,7 %.[16]

Освіта[ред.ред. код]

Таврійський державний агротехнологічний університет

Місто має розгалужену мережу закладів дошкільної та загальноосвітньої освіти: навчання проводиться у 20 школах (із них 3 гімназії, 1 навчально-виховний комплекс та 1 вечірня школа), а для дошкільнят відкрито 26 дитячих садків.[17][18]

Середньо спеціальну освіту надають 11 закладів міста, зокрема:[19]

Вищу освіту в Мелітополі можна здобути у двох закладах освіти (обидва IV рівня акредитації): у Мелітопольському державному педагогічному університеті імені Богдана Хмельницького та Таврійському державному агротехнологічному університеті.

ЗМІ[ред.ред. код]

Liskonozhenko Street, Melitopol, Zaporizhia Oblast, Ukraine 02.JPG
Газети
  • «Главная газета Мелитополя» (укр. Головна газета Мелітополя)
  • «Новий день»
  • «Кур'єр»
  • «Надежда» (укр. Надія)
  • «Наш город» (укр. Наше місто)
  • «Мелитопольские ведомости» (укр. Мелітопольські відомості)
  • «Местное время» (укр. Місцевий час)
  • «Место встречи» (укр. Місце зустрічі)
Журнали
Телебачення
  • МТВ+
  • TVM
FM-радіомовлення

Культура, дозвілля та спорт[ред.ред. код]

Парки і сквери[ред.ред. код]

Дуб черешчатий, м. Мелітополь

На території міста є чотири парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва: державного значення — «Парк імені Горького» та місцевого значення: «Парк залізничників», «Лісопитомник» і «Парк зрошувального садівництва», також у місті є ботанічна пам'ятка природи — «Дуб черешчатий», яка розташована на території «Парку залізничників».

Спорт[ред.ред. код]

У місті добре розвинений дитячий та юнацький спорт: діють дві спортивні школи та велика кількість клубів. Високих результатів мелітопольська молодь досягає, наприклад, у бойових видах спорту та єдиноборствах: у боксі, боротьбі, кікбоксингу, кіокушинкай-карате. У спорткомплексі «Моторного заводу» базується флорбольна команда «Скала» — чемпіон України та учасник міжнародних турнірів.

Професійний спорт у Мелітополі асоціювався, перш за все, зі спортивним клубом «Олком», до лав якого входила футбольна команда «Олком», команди з боксу та баггі. Однак на початку 2011 року через скрутну економічну ситуацію, утримувач спортивного клубу підприємство «Олком» оголосив про відмову від спонсорства — це фактично означало ліквідацію клубу. Футбольну команду прийняло підприємство «Мелітопольська черешня», і тепер вони виступають саме під цією назвою. Позбавлена місця у Другій лізі, команда брала участь у чемпіонаті Запорізької області й стала чемпіоном 2011 року.

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженці[ред.ред. код]

Персоналії, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Прах А. В. Корвацького

Міста-побратими[ред.ред. код]

Вулиця Брів-ла-Гайард

Згідно з інвестиційним порталом Мелітополя містами-побратими є:[21]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Запорізькій області
  2. а б Інвестиційний паспорт міста Мелітополь Запорізької області
  3. В Мелітополі демонтували відразу трьох Ленінів
  4. Мелітополь. Облікова картка на сайті Верховної Ради. Архів 2001 року
  5. Всесоюзная перепись населения 1989 г.
  6. Борис Михайлов. «Мелитополь: природа, археология, история»
  7. Всесоюзная перепись населения 1970. Таблица 1 с. РГАЭ. Ф 1562. Оп. 336. Д. 3831-3838
  8. Всесоюзная перепись населения 1979. Таблица 1 с. РГАЭ. Ф 1562. Оп. 336. Д. 5943-5951
  9. Динаміка національного складу населення Мелітополя (1814—1917 рр.)
    Етнічна приналежність жителів Російської Імперії при проведенні перепису не фіксувалася. У цьому випадку подано розподіл населення міста за рідною мовою
  10. Intercultural cities: governance and policies for diverse communities
  11. Про затвердження переліку об'єктів будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування державного і місцевого значення у 2012 році та обсягів бюджетних коштів для їх фінансування
  12. 25-й гвардійський військово-транспортний авіаційний полк
  13. Українські льотчики перевезли 600 тонн пального до Гренландії
  14. 1,8 млн грн — прибуток КП за 2011 рік
  15. Телефонний довідник системи МОЗ: Запорізька область
  16. Інвестиційний портал «Інвест-Мелітополь»
  17. Міське управління освіти. Дошкільні навчальні заклади. Загальна середня освіта
  18. Міське управління освіти. Дошкільні навчальні заклади
  19. Коледжі, технікуми, училища, ліцеї в Мелітополі
  20. http://www.nbuv.gov.ua/people/vozianov.html
  21. Горда-побратимы Мелитополя. www.invest-melitopol.gov.ua (pl). Процитовано 2017-07-31. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]