Гільєрмо Франкос
| Гільєрмо Франкос | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
20 квітня 1950 (74 роки) Puerto Belgrano Naval Based, Коронель-Росалес, Буенос-Айрес, Аргентина |
| Країна |
 Аргентина[1] |
| Діяльність | адвокат, політик |
| Alma mater | University of the Salvadord |
| Знання мов | іспанська |
| Посада | член міської ради, член Палати депутатів Аргентиниd, президент, Minister of the Interiord і Прем'єр-міністр Аргентини |
| Конфесія | католицтво[2] |
Гільєрмо Альберто Франкос (ісп. Guillermo Alberto Francos ; (20 квітня 1950, Puerto Belgrano Naval Based, Буенос-Айрес)) — аргентинський політик і юрист. Голова Кабінету Міністрів з 27 травня 2024 року. Міністр внутрішніх справ Аргентини 10 грудня 2023 — 27 травня 2024 рр. в уряді Хав'єра Мілея. Раніше обіймав посаду радника Федеральної столиці 1985 — 1993 рр, національного депутата 1997 — 2000 рр., був президентом Банку провінції Буенос-Айрес під час губернаторства Даніеля Сіолі[en] і був представником Аргентини в Міжамериканському банку розвитку[en] за президента Альберто Фернандеса.
1974 року закінчив Університет Сальвадора[en] в Буенос-Айресі за фахом юрист. Під час фактичного правління Роберто Марсело Левінгстона та Алехандро Агустіна Ланусса, в 1970 — 1973 рр., обіймав посаду особистого секретаря Міністерства юстиції за дорученням Хайме Перріо, Ісмаеля Бруно Кіхано та Жервазіо Коломбрес. Потім працював юристом у Департаменті з правових питань Міністерства юстиції при президенті Марії Естелі Мартінес де Перон в 1974 — 1976 рр., а в 1976 — 1985 рр. — директор Національного інституту освітнього кредиту.
У Федеральній партії Франкос обіймав різні партійні посади, від депутата Районної ради 18-го виборчого округу Федеральної столиці 1982 року до Голови Столичної ради Федеральної партії.
1988 року, після смерті Манріке, Франкос очолив Федеральну партію. 1989 року його партія через Незалежну Федералістську Конфедерацію підтримала президентську кандидатуру радикала Едуардо Анжелоса, в якій Франкос був кандидатом у радники від Федеральної столиці. У 1994 році був призначений заступником Генерального секретаря Міської інспекції Буенос-Айреса під час перебування на посаді мера Хорхе Домінгеса[en]. У 1995 році Франкос та Федеральна партія підтримали кандидатуру президента Карлоса Менема. На виборах до законодавчих органів у тому ж році він балотувався як кандидат у депутати та національного сенатора, але не був обраний на жодну з посад.
У 1996 році заснував разом із Домінго Кавальо[en] партію «Дія за Республіку» (АР), після того, як Кавальо залишив національний уряд Менема. Франкос був обраний ним національним депутатом в 1997 році, очоливши депутатський блок партії. Наприкінці 2000 року пішов з активної політики через «моральну втому», яку, за його словами, він зазнав у результаті «інституційного погіршення», викликаного ймовірними хабарами за ухвалення трудової реформи [3]..
Після відходу з політики Франкос почав займатися приватною діяльністю в групі Eurnekian Group[en], обіймаючи різні керівні посади, такі як директор аеропортів Аргентини 2000 і президент ARG (Аргентинська приватна лінія), раніше LAPA[en] [4].
У 2007 році губернатор Даніель Сіолі[en] призначив його президентом Банку провінції Буенос-Айрес, обіймав цю посаду у 2007 — 2011 рр. [5]. У 2008 році Франкос працював директором аргентинської Visa, а у 2012 році був призначений директором Corporation America, де познайомився з головним економістом цієї групи Хав'єром Мілеєм та майбутнім керівником апарату Ніколасом Поссе [6].
У 2015 році брав участь у президентській кампанії Даніеля Сіолі з Фонду Аккордар, аналітичного центру, який брав активну участь у президентській кампанії колишнього губернатора провінції Буенос-Айрес.
У 2019 році Франкос був делегований президентом Альберто Фернандесом як представник Аргентини в Міжамериканському банку розвитку[4].
У серпні 2023 року Франкос подав у відставку з посади представника Аргентини в МБР, щоб приєднатися до команди Хав'єра Мілея у президентських виборах того ж року [7]. Після перемоги Мілея на виборах він разом з Діаною Мондіно, Ніколасом Поссе і Каріною Мілей координував перехід влади між урядом, що йде і новим [8][9][10].
10 грудня 2023 року президент Хав'єр Мілей призначив Франкоса міністром внутрішніх справ [6].
27 травня 2024 року Ніколас Поссе пішов у відставку з посади голови кабінету міністрів Аргентини, і на його місце призначено Франкоса [11][12].
- ↑ Milei firmó su primer decreto para la reforma del Estado: se reducen a 9 los ministerios
- ↑ Guillermo Francos: Javier Milei no es un loco
- ↑ Agency, Creativedog; creativedog (18 вересня 2000). Renunció a su banca Guillermo Francos. Revista Mercado (es-AR) . Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ а б Guillermo Francos sería el ministro del Interior de un eventual gobierno de Javier Milei. LA NACION (ісп.). 17 серпня 2023. Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Sourtech. Un nuevo fichaje de Milei: quién es Guillermo Francos y qué rol ocupará si gana las elecciones - El Economista. eleconomista.com.ar (es-AR) . Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ а б Benavides, Sofía (9 грудня 2023). ¿Quién es Guillermo Francos, elegido como ministro del Interior para el Gobierno de Javier Milei?. CNN (ісп.). Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Guillermo Francos, elegido por Alberto Fernández en el BID, se sumó al equipo de Javier Milei | Otro que cambia de equipo. PAGINA12 (ісп.). 20 серпня 2023. Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Uno por uno, a quiénes encargó Javier Milei la transición en las áreas clave de su futuro gobierno. infobae (es-ES) . 23 листопада 2023. Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Lynch, Guido Carelli (24 листопада 2023). Karina Milei estuvo en la Casa Rosada para avanzar en la transición con un hombre clave de Alberto Fernández. Clarín (ісп.). Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Centenera, Mar (25 листопада 2023). Las idas y venidas de Javier Milei con los nombres de su futuro Gabinete. El País Argentina (es-AR) . Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Nicolás Posse renuncia a la Jefatura de Gabinete en el Gobierno de Milei. CNN (ісп.). 28 травня 2024. Процитовано 28 травня 2024.
- ↑ Dimite Nicolás Posse, jefe del gabinete de ministros de Javier Milei. EFE Noticias (es-ES) . 28 травня 2024. Процитовано 28 травня 2024.
