Дисоціація (психологія)
Дисоціа́ція — психічний процес, який належить до захисних механізмів психіки. В результаті дії цього механізму людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею особисто, а з кимось іншим. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, тяжких нестерпних емоцій.
Термін «дисоціація» був запропонований у кінці XIX століття французьким психологом і лікарем П'єром Жане.
Дисоціація (в нормальному прояві) — реакція на психологічну травму, на сильні негативні емоції в умовах, що вимагають емоційної зібраності і контролю над власними діями. Переходячи в стан сприйняття поточних подій власного життя, як би «зі сторони», людина має можливість тверезо оцінити їх, і як наслідок реагувати на загрозу з «холодним» розрахунком.
Цей механізм може застосовуватися деякими людьми для захисту не лише від дійсно складних і небезпечних ситуацій, що вимагають негайної тверезої оцінки, але і від простих щоденних, звичайнісіньких для інших людей ситуацій. Такі люди здаються виключно «холодними» і «холоднокровними».
Забезпечуючи здатність «тверезо» оцінювати будь-яку ситуацію, дисоціація часто блокує можливість адекватного сприйняття емоційної складової виниклої ситуації.
Особливо схильні до дисоціювання люди, які неодноразово перенесли (найчастіше в дитинстві) важкі психологічні травми: люди, що піддавалися насильству, пережили катастрофу тощо.[1]
- Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процессе = Psychoanalytic diagnosis: Understanding personality structure in the clinical process.[недоступне посилання з липня 2019] — Москва: Класс, 1998. — 480 с. — ISBN 5-86375-098-7.
- ↑ Ненсі Мак-Вільмс, «Психоаналітична діагностика», «Дисоціація»