Дорн Борис Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дорн Борис Андрійович
Boris Dorn.jpg
Народився 29 квітня 1805(1805-04-29)
Scheuerfeldd, Кобург, Saxe-Coburg-Saalfeldd
Помер 19 травня 1881(1881-05-19) (76 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Поховання Смоленський лютеранський цвинтарd
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Flag of Germany (1867–1919).svg Німеччина
Діяльність мовознавець, викладач університету, бібліотекар
Галузь сходознавство
Alma mater Лейпцизький університет
Знання мов німецька[2]
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Членство Петербурзька академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Імператорське російське археологічне товариствоd і Баварська академія наук
Діти Q15065981?
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня

Дорн Бори́с Андрі́йович (нім. Johannes Albrecht Bernhard Dorn, 29 квітня 1805 м. Шойерфельд біля м. Кобург — 19 травня 1881 р., м. Санкт-Петербург) — німецький та російсько-український сходознавець, історик, мовознавецью.[3]

Boris Dorn.jpg

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у м. Шойерфельд, зараз частина м. Кобург (Франконія) у тодішньому князівстві Саксен-Кобург-Гота, де закінчив місцеву гімназію «Казиміріанум». Потім вивчав теологію, філософію та східні мови в університетах Галле та Лейпціг.

У Лейпцизькому університеті здобув ступінь доктора теології та філософії (1825). У 1825 як приват-доцент почав викладати східні мови у Лейпцизькому університеті. У 1827–29 перебував у науковому відрядженні в Лондоні, Гамбурзі, Парижі, де в бібліотеках вивчав східні рукописи.

В 1827 р. був запрошений куратором Харківського навчального округу, графом Северином Потоцьким на посаду ординарного професора східних мов та літератури Етико-політичного відділення Харківського університету. Викладав у Харкові до 1835 р. арабську і перську (з 1833 також англійську) мови, а для бажаючих — єврейську, ефіопську (вперше в Росії) і санскрит. У 1829–31 завідував нумізматичним кабінетом, з 1833 був членом училищного комітету при ун-ті.

У 1834–35 перебував у Вільно, де відбирав навчальні посібники закритого урядом Віленського університету.

У 1835 переїхав до Санкт-Петербурга. У 1835–42 викладав історію та географію Сходу при навчальному відділенні Азіатського департаменту Міністерства закордонних справ. У 1835 обраний членом-кореспондентом СПб АН, у 1839 — ад'юнктом східних мов, у 1843 — екстраординарним, а в 1852 — ординарним академіком по іст.-філол. відділенню. З 1842 очолював Азіатський музей. Також викладав у Петербурз. ун-ті санскрит, потім афганську мову та літературу. За рекомендацією міністра освіти С. С. Уварова з 1844 став бібліотекарем при Імператорській публічній бібліотеці (із залишенням на службі в АН). Головною заслугою Д. в цей період стало складання друкованих каталогів східних рукописів Публічної бібліотеки.

Автор ряду праць з історії та етнографії народів Сходу. Став першим європейським дослідником, що залучив джерела на мовах афганців (пушту і фарсі). У роботах систематично виклав граматичні особливості афганської мови, заклавши фундамент для створення афганської граматики. Цікавився також археологією, етнографією, нумізматикою, геральдикою та ін. Серед його робіт: «History of the Afghans, Translated from Persian of Neamet Ullah» (Т. 1–2; Лондон, 1829—1836); «A Chrestomathy of the Pushtu of Afghan language» (СПб., 1847); «Die Geschichte Tabaristans und der Serbedare nach Chondemir» («История Табаристана и сербедаров по Хондемиру») (СПб., 1850); «Материалы к познанию иранских наречий» (СПб., 1860—1866) та ін. У 1877 в Лейпцигу була видана його бібліографія з нагоди 50-річчя від дня запрошення до Росії.

Член Лондонс. нумізматичного т-ва, почесний член Берлінс. нумізматичного, Нім. східного і Паризького азіатського товариств, член-кореспондент Рос. археологічного т-ва, член-кореспондент Т-ва наук у Геттінгені, почесний доктор богослов'я Лейпциз. ун-ту, почесний член Єгипетс. ін-ту в Олександрії, член-кореспондент Берлінс. АН, член Датс. королівської АН та ін. Кавалер орденів Володимира І ступеня, Анни І і ІІ ступеня, Станіслава І, ІІ, ІІІ ступеня та інших нагород. На кінець життя мав чин таємного радника.

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Григорьев В. В. Академик Б. А. Дорн // Новое время. СПб., 1881. № 1924. С.3.
  • Дорн, Борис Андреевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Fück J. Die arabischen Studien in Europe. — Leipzig, 1955. — S. 157.
  • Куликова А. М. Б. А. Дорн и университетское востоковедение в России // Народы Азии и Африки. М., 1975. № 2. С.220-228.
  • Куликова А. М. И. А. Б. Дорн (1805—1881) и востоковедное образование в России. В кн.: Куликова А. М. Российское востоковедение XIX века в лицах. СПб., Петербургское востоковедение. 2001. — С. 84-97.
  • Abaschnik, Vladimir Alekseevic, Johann Albrecht Bernhard Dorn (1805—1881) aus Coburg als Professor der Orientalistik in Charkow und Sankt Petersburg, in: Coburger Geschichtsblaetter. Hg. von der Historischen Gesellschaft Coburg e.V. — 2004. — Heft 1-2 (Januar-Juni), S. 26-39.
  • Абашник В. А. Академик Борис Андреевич Дорн (1805—1881) как ориенталист // Миллеровские чтения: К 285-летию Архива Российской Академии наук / Отв. ред. И. В. Тункина. — Спб. : Нестор-История, 2013. — С. 267—276

Посилання[ред. | ред. код]