Доценко Іван Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доценко Іван Пилипович
Народився 25 жовтня 1935(1935-10-25) (83 роки)
Бершадський район, Вінницька область, Українська СРР, СРСР
Національність українець
Діяльність державний службовець
Партія КПРС
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» орден «Знак Пошани» медаль «Ветеран праці» медаль «За освоєння цілинних земель» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР Заслужений будівельник УРСР

Іван Пилипович Доценко (нар. 25 жовтня 1935(19351025), село Велика Киріївка, тепер Бершадського району Вінницької області) — український діяч, міністр Кабінету Міністрів України. Дійсний член Академії будівництва України (1994).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у родині колгоспників. У 1954—1959 р. — студент факультету промислового і цивільного будівництва Київського інженерно-будівельного інституту.

У 1959—1961 р. — будівельний майстер, виконроб будівельного управління Управління справами ЦК КПУ. Член КПРС.

У 1961—1963 р. — інструктор відділу будівництва Київського міського комітету КПУ; інструктор відділу будівництва Київського промислового обласного комітету КПУ.

У 1963—1965 р. — заступник директора з питань будівництва підприємства п/с № 1 «Радар».

У 1965—1969 р. — завідувач відділу будівництва Закарпатського обласного комітету КПУ.

У 1969—1970 р. — головний інженер будівельно-монтажного тресту № 2 Міністерства промислового будівництва Української РСР. У 1970—1975 р. — начальник Головного управління капітального будівництва Міністерства радгоспів Української РСР.

У 1975—1978 р. — директор будівництва музею Леніна у Києві.

У 1978—1991 р. — заступник керуючого Управління справами ЦК КПУ.

У 1991—1992 р. — завідувач відділу будівництва — заступник начальника фінансово-господарського управління Верховної ради України. У лютому — грудні 1992 р. — керівник Служби матеріально-технічного і фінансового забезпечення, у грудні 1992 — вересні 1993 р. — заступник секретаря Адміністрації Президента України.

29 вересня 1993 — 21 липня 1994 р. — міністр Кабінету Міністрів України.

У липні 1994 — лютому 1995 р. — 1-й заступник міністра Кабінету Міністрів України. У 1995 році — виконувач обов'язків керуючого справами Національного банку України.

У жовтні 1996—2002 р. — радник голови Конституційного Суду України.

Потім — на пенсії у місті Києві.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • орден Трудового Червоного Прапора (1980)
  • два ордени «Знак Пошани» (1973, 1986)
  • медаль «За освоєння цілинних земель» (1979)
  • медаль «1500-річчя Києва» (1982)
  • медаль «Ветеран праці» (1986)
  • медаль «20 років незалежності України» (2011)
  • Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (1982)
  • знак «Головдержслужба України: За сумлінну працю» (1998)
  • заслужений будівельник Української РСР (1985)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Хто є хто в Україні. — Київ: видавництво «К.І.С.», 2001